16 березня 2026 року м. Київ справа №320/19594/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним рішення та зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України про відмову в продовженні строку перебування в Україні від 31 січня 2025 року, номер: 00805300024147;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2025 р., з доданими до заяви документами, про продовження терміну перебування на території України, за результатами якої продовжити термін перебування позивача в Україні, видати їй посвідку на тимчасове проживання;
- стягнути на користь позивача сплачений судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона тривалий час проживає на території України, перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином України та має неповнолітнього сина - громадянина України. Позивач стверджує, що звернулася до територіального підрозділу ДМС із заявою про продовження строку перебування на території України з метою подальшого оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі возз'єднання сім'ї. На думку позивача, оскаржуване рішення є протиправним, оскільки вона має сімейні зв'язки з громадянами України, фактично проживає на території України разом із сім'єю, подала документи, що підтверджують підстави для подальшого перебування. Позивач також посилається на положення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до яких строк перебування іноземця в Україні може бути продовжено за наявності обґрунтованих підстав для подальшого перебування. У зв'язку з цим позивач вважає, що рішення ДМС України порушує її право на сімейне життя та підлягає скасуванню.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/19594/25 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.
На виконання ухвали суду від 25.04.2025 позивачем надано належним чином завірені додатки до позовної заяви для суду і відповідача. Разом з додатками позивачем надано суду позовну заяву з уточненими позовними, які викладені у наступній редакції:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову в продовженні строку перебування в Україні від 31 січня 2025 року, номер: 00805300024147;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2025 р., з доданими до заяви документами, про продовження терміну перебування на території України, за результатами якої продовжити термін перебування позивача в Україні;
- стягнути на користь позивача сплачений судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 37508470).
Таким чином, недоліки позову, встановлені ухвалою суду від 25.04.2025, були усунуті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №320/19594/25 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
До суду надійшов відзив на позову заяву, згідно якого Державна міграційна служба України заперечує проти позову та зазначає, що позивач перебуває на території України без законних підстав, перевищила дозволений строк перебування, була притягнута до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування іноземців та не виконала рішення про примусове повернення. У зв'язку з цим ДМС вважає, що рішення про відмову у продовженні строку перебування прийнято на підставі та у межах повноважень, а тому підстав для його скасування немає.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації.
Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином України ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 10.07.2009. У шлюбі народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є громадянином України.
З матеріалів справи встановлено, що 25.01.2025 позивач звернулася до Корюківського відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою про продовження строку перебування на території України, зазначивши підставою намір оформити посвідку на тимчасове проживання у зв'язку з перебуванням у шлюбі з громадянином України.
Разом з тим, під час розгляду поданих документів відповідачем встановлено, що позивач перебуває на території України з порушенням встановленого строку перебування, оскільки після прибуття в Україну належних документів, які б надавали право на законне перебування на території України, не оформлювала.
24.01.2025 Корюківським відділом Управління ДМС у Чернігівській області стосовно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з перевищенням строку перебування в Україні без відповідних правових підстав.
Постановою від 24.01.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100 грн, який позивачем сплачено.
За результатами розгляду поданої заяви Державною міграційною службою України прийнято рішення від 31.01.2025 №00805300024147, яким позивачу відмовлено у продовженні строку перебування на території України на підставі підпункту 3 пункту 25 Порядку продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №150.
Надалі, 04.02.2025 Корюківським відділом Управління ДМС у Чернігівській області прийнято рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, яким позивача зобов'язано залишити територію України до 23.02.2025.
Зазначене рішення про примусове повернення позивачем виконано не було.
Не погоджуючись із рішенням Державної міграційної служби України від 31.01.2025 №00805300024147 про відмову у продовженні строку перебування на території України, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI, Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 та Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773 VI) іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Частина перша статті 17 Закону № 3773-VI передбачає, що іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.
Для продовження строку перебування в Україні подаються такі документи:
1) письмові заяви іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, що подаються особисто до територіального органу чи до підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (у разі їх утворення), за місцем проживання іноземця або особи без громадянства не менше ніж за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України;
2) документи, що підтверджують наявність підстав для подальшого перебування на території України;
3) паспортний документ іноземця або особи без громадянства та копії сторінок паспортного документа іноземця або особи без громадянства, що містять особисті дані, з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку. Особа, яка проходила військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, а також зазначена у пункті 1-1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію", може подати паспортний документ, термін дії якого закінчився або який підлягає обміну, у разі якщо для отримання нового документа особа зобов'язана звернутися до органів державної влади країни громадянської належності або країни попереднього постійного проживання, якщо така країна вчинила акт збройної агресії проти України або не визнає територіальної цілісності та суверенітету України, або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 року № 68/262;
4) паспорт (паспортний документ) приймаючої сторони (фізичної особи) або представника приймаючої сторони (юридичної особи);
5) документи, що підтверджують наявність достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.
Відповідно до пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 (далі - Порядок № 150), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території :
1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;
2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду , якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 150 строк перебування іноземців громадянства, які тимчасово перебувають на території України та осіб без (крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 16 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" звільняються від реєстрації або реєструються у МЗС та його представництвах), продовжується ДМС, її територіальними органами за наявності обґрунтованих підстав (лікування, пологи, догляд за хворим членом родини, вимушена зупинка на території України у зв'язку з надзвичайними обставинами, оформлення спадщини, наявність підстав для оформлення посвідки на постійне чи тимчасове проживання, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, а також інші обставини, що унеможливлюють виїзд іноземця або особи без громадянства) та за умови подання підтвердних документів - на період існування таких підстав.
Пункт 5 Порядку № 150 передбачає, що заява про продовження строку перебування на території України за формою згідно з додатком 1 (далі - заява) подається особисто повнолітнім дієздатним іноземцем або особою без громадянства чи законним представником повнолітньої недієздатної особи та приймаючою стороною територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем перебування іноземця або особи без громадянства не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.
У разі подання іноземцем або особою без громадянства заяви із порушенням строків, встановлених абзацом першим цього пункту, але до закінчення встановленого строку перебування на території України, до заяви додаються документи, що підтверджують наявність підстав, що унеможливлюють їх виїзд з території України.
У разі порушення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування на території України заява приймається після притягнення іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони до адміністративної відповідальності.
Як було встановлено судом, 25.01.2025 позивач, яка є громадянкою російської федерації, звернулася до Корюківського відділу Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою про продовження строку перебування на території України у зв'язку з тим, що вона має намір оформити посвідку на тимчасове проживання.
Під час розгляду заяви та поданих документів про продовження строку перебування на території України стосовно позивача встановлено наступне:
- прибула в Україну 01.06.2015, у подальшому документи на продовження терміну перебування в Україні або документи, які дають право на законне перебування в Україні, не оформила, перебуває в Україні незаконно;
- із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до територіальних органів Державної міграційної служби України не зверталася.
24.01.2025 Корюківським відділом УДМС у Чернігівській області позивач була притягнута до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме за перевищення строку перебування в Україні більш як на 30 днів, без своєчасного звернення за продовженням строку перебування в Україні, за частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 5100 грн (протокол серії ПР МЧГ № 001608 від 24.01.2025 та постанова серії ПН МЧГ № 001594 від 24.01.2025).
Як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МЧГ № 001608 від 24.01.2025, позивач свою провину визнає; постанова про накладання адміністративного стягнення нею не оскаржувалася, штраф було сплачено у встановлені законодавством строки, що свідчить про усвідомлення та визнання позивачкою, що вона порушила законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства і перебуває в Україні без наявності правових підстав.
31.01.2025 за результатами розгляду заяви позивачки ДМС прийняло рішення № 00805300024147 про відмову в продовженні строку перебування в Україні на підставі підпункту 3 пункту 25 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150.
04.02.2025 Корюківський відділ УДМС у Чернігівській області на підставі статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI прийняв стосовно позивачки рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким її зобов'язано покинути територію України до 23.02.2025. Рішення про примусове повернення позивачем не було виконане.
Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі - Порядок № 322), посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України.
Згідно з пунктом 17 Порядку № 322 документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.
Відповідно до підпункту 2 пункту 61 Порядку № 322 територіальний орган/ територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення , примусове видворення або заборону в'їзду.
Таким чином, особа може звернутися за оформленням посвідки на тимчасове проживання лише за умови перебування в Україні на законних підставах. Перебування на території України з порушенням встановленого строку перебування, а також невиконання рішення про примусове повернення є підставою для відмови в оформлення посвідки.
Як підтверджується матеріалами справи та позивачкою не заперечується, вона перебуває в Україні без наявності правових підстав. Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким її зобов'язано покинути територію України до 23.02.2025, позивачка не виконала.
Зважаючи на це, надані позивачкою документи не є підтвердженням наявності в неї підстав для подальшого перебування на території України, оскільки незаконне перебування в Україні позбавляє позивачку права на звернення за оформленням посвідки на тимчасове проживання та свідчить про відсутність вказаної нею підстави для продовження строку перебування в Україні.
Згідно з пунктом 16 Порядку № 150 рішення про продовження строку перебування або про відмову в продовженні строку перебування приймає керівник територіального органу ДМС або уповноважена ним особа стосовно іноземців або осіб без громадянства, які: 1) тимчасово перебувають на території України, - на строк до 180 днів з дати останнього в'їзду; 2) звернулися із заявами про надання дозволу на імміграцію або набуття громадянства на території України, - на строк, необхідний для розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Відповідно до пункту 17 Порядку № 150 рішення про продовження строку перебування або про відмову в продовженні строку перебування приймає Голова ДМС або уповноважена ним особа стосовно іноземців та осіб без громадянства незалежно від строків їх перебування на території України , а також стосовно іноземців та осіб без громадянства, які: 1) зазначені в частині дев'ятнадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", після закінчення дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах, Держспецтрансслужбі, Національній гвардії; 2) є членами сім'ї іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині дев'ятнадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"; 3) зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 16 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", після досягнення 18-річного віку; 4) зазначені у пункті 3 цього Порядку.
Підпункт 3 пункту 25 Порядку № 150 передбачає, що у продовженні строку перебування в Україні відмовляється в разі, коли іноземець або особа без громадянства не подали відповідного підтвердження підстав для подальшого перебування на території України.
Відтак, матеріалами справи підтверджується, що позивач перебувала на території України з порушенням встановленого строку перебування, була притягнута до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а також не виконала рішення уповноваженого органу про примусове повернення. Наведені обставини свідчать про відсутність у позивача законних підстав для подальшого перебування на території України.
З матеріалів справ вбачається, що підставою для продовження строку перебування на території України позивач вказала намір оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі перебування у шлюбі з громадянином України, на підтвердження чого надала копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 10.07.2009.
Разом з тим, з аналізу норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, вбачається, що у позивача взагалі відсутні умови, за наявності яких особа має право звернутися за оформленням посвідки на тимчасове проживання.
Крім того, Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 18 березня 2021 року у справі №522/1441/18 та від 29 травня 2023 року у справі №522/5683/22, від 26 січня 2024 року у справі № 522/11225/22 неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
Саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності чоловіка/дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки, вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 р. у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 р. у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 р. у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 р. у справі № 211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 р. у справі № 200/9761/20-а).
Також, суд окремо звертає увагу, що оскільки на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, тому здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 522/5683/22.
За наведених обставин у сукупності, суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним рішення та зобов'язати вчинити певні дії, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.