Іменем україни
справа № 521/22368/25
провадження № 4-с/521/15/26
04 березня 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:
Головуючого судді Михайлюка О.А.,
при секретарі Тарасюк О.В.,
розглянувши в судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: ПАТ «УкрСиббанк»,-
Встановив:
До Хаджибейського районного суду міста Одеси звернулась ОСОБА_1 зі скаргою на бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: ПАТ «УкрСиббанк».
У своїй скарзі скаржниця зазначає, що у провадженні Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №25533788 з примусового виконання виконавчого листа №2-4822/10, виданого 13.01.2011 року Малиновським районним судом м. Одеси, про стягнення з неї на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 909599,70 грн. У межах зазначеного виконавчого провадження постановою державного виконавця від 12.05.2011 року було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.
Скаржниця зазначає, що 15.11.2011 року виконавче провадження №25533788 завершено на підставі пункту 9 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV у зв'язку з наявністю встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника. Разом з тим арешт, накладений у межах виконавчого провадження, державним виконавцем знятий не був, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 08.12.2025 року скаржниця звернулась до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі із заявою про зняття арешту з майна. Листом від 08.12.2025 року №217222 Хаджибейський відділ державної виконавчої служби повідомив її про відсутність правових підстав та механізмів для винесення постанови про зняття арешту з майна у межах зазначеного виконавчого провадження.
Вважаючи такі дії (бездіяльність) державного виконавця протиправними та такими, що порушують її право на мирне володіння майном, ОСОБА_1 звернулась до суду з даною скаргою та просила: визнати противоправною бездіяльність Хаджибейського відділу ДВС у м. Одесі Південного регіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо незняття арешту з всього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного в рамках виконавчого провадження № 25533788; зобов'язати Хаджибейський відділ ДВС у м. Одесі Південного регіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з всього нерухомого майна ОСОБА_2 , накладеного в рамках виконавчого провадження № 25533788 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер документа: ВП№25533788, виданий 12.05.2011, винесений Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
У судове засідання скаржниця не з'явилася, її представник подала до суду заяву, відповідно до якої просила суд задовольнити скаргу в повному обсязі, розгляд справи провести за її відсутності.
Представник Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) в судове засідання з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник стягувача ПАТ «УкрСиббанк» в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заперечень щодо скарги не подав.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 450 ЦПК України - неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд, вивчивши матеріали скарги, повно та всебічно з'ясувавши обставини дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що виконавче провадження №25533788 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 909599,70 грн. було відкрито Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на підставі виконавчого листа №2-4822/10, виданого Малиновським районним судом м. Одеси.
Постановою державного виконавця від 12.05.2011 року у межах зазначеного виконавчого провадження накладено арешт на майно боржника.
15.11.2011 року виконавче провадження №25533788 завершено на підставі пункту 9 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV - встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.12.2025 року арешт, накладений у межах виконавчого провадження №25533788, станом на момент розгляду скарги залишається чинним.
ОСОБА_1 зверталася до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про зняття арешту з майна.
Листом від 08.12.2025 року №217222 Хаджибейський відділ державної виконавчої служби повідомив, що згідно приписів законодавства України по завершеному виконавчому провадженню виконавець не може вчиняти виконавчі дії, тому на момент розгляду заяви відсутні правові підстави та механізми для винесення постанови про зняття арешту з майна у межах зазначеного виконавчого провадження.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження №25533788 відкрите у 2011 році під час дії Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (втратив чинність).
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав,- згідно зі статтею 48 цього Закону.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" (3319-17) заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Згідно з частиною другою статті 50 Закону №606-XIV у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.
Аналізуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11.
Крім того, зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 740/3240/18, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17.
Окремою думкою суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С. до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) визначено,що відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом. одночас, встановлюючи, чи не змушений боржник нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, автори цієї окремої думки враховують, що арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. В ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту - забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.
Суду не надано відомостей про звернення стягувача до суду у справі № 2-4822/10 із заявами про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, видачу дубліката виконавчого документа.
Отже вбачається, що протягом тривалого часу на майно ОСОБА_1 діяли обмеження встановлені арештом при відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача у справі, що є недопустимим та невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з всього нерухомого майна ОСОБА_2 , накладеного в рамках виконавчого провадження №25533788 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер документа: ВП№25533788, виданий 12.05.2011, винесений Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
Керуючись ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст. 1-19, 23, 76-89, 95, 351, 352, 447-453 ЦПК України, суд -
вирішив:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: ПАТ «УкрСиббанк» - задовольнити.
Зобов'язати Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з всього нерухомого майна ОСОБА_2 , накладеного в рамках виконавчого провадження №25533788 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер документа: ВП№25533788, виданий 12.05.2011, винесений Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя: О.Михайлюк
04.03.26