Справа №950/1807/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/872/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - 5
13 березня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді - доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження №22024200000000432 від 28 жовтня 2024 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 02 березня 2026 року про продовження строку тримання під вартою,
учасників кримінального провадження:
обвинуваченого - ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
прокурора - ОСОБА_8 ,
Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 02 березня 2026 року задоволено клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України, запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк до 24:00 год 30 квітня 2026 року без визначення застави.
Не погодившись із вказаною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та застосувати відносно нього більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_6 посилається на те, що вказаною ухвалою йому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою. При цьому суд не врахував того, що він перебуває під вартою більше 14 місяців, а формулювання ризиків у клопотанні прокурора є аналогічними. Вказує, що ризик переховування є необґрунтованим, оскільки він є людиною поважного віку з налагодженим життям, власним житлом, безліччю рідні та друзів на території України, має приватне підприємство у м. Суми. Апелянт також зазначає, що серйозність покарання та тяжкість обвинувачення не може виправдовувати тривале попереднє ув'язнення. Вказує, що не знає, хто є свідками у справі, а тому ніяким чином не може впливати на них. ОСОБА_6 також зазначає, що раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, не знаходиться на обліку у лікаря нарколога та психіатра та не збирається у подальшому вчиняти будь-які протизаконні дії у випадку обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою. Також зазначає, що при обранні запобіжного заходу судом не врахований його незадовільний стан здоров'я.
Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, прокурора ОСОБА_8 , яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Апеляційним судом установлено, що у Лебединському районному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України, розгляд якого по суті пред'явленого обвинувачення до закінчення дії попередньої ухвали суду про тримання під вартою не завершений, тому прокурором було подане клопотання про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Указане клопотання обґрунтовано тим, що продовжують існувати та не зменшилися ризики, що передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 02 березня 2026 року обвинуваченому продовжений строк тримання під вартою без визначення розміру застави до 24:00 години 30 квітня 2026 року.
Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, продовжують існувати, запобігти їм можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого неможливе.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців. Тобто, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішення наголошував, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд у відповідності до вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, враховує тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що ухваливши рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд обґрунтовано врахував тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , та інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, які в сукупності можуть свідчити про продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому колегія суддів зазначає, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень слідчого судді, які ухвалені на стадії досудового розслідування кримінального провадження. Тобто, на стадії судового розгляду кримінального провадження, така обставина як «обґрунтована підозра» майже втрачає свою актуальність, так як при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який у свою чергу випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання щодо винуватості чи, навпаки, невинуватості ОСОБА_6 , а намагання надати правову оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду.
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що обвинувачений може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке може йому загрожувати у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу, а ризик втечі має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Є таким, що не зменшився з часом та продовжує існувати й ризик незаконного впливу на свідків, які хоча і допитані вже судом, з метою зміни ними показань на користь обвинуваченого.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК) також є цілком виправданим, беручи до уваги фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , тому доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо відсутності ризиків є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, а при розгляді судом клопотання прокурором було доведено об'єктивне існування обставин, які вказують на ризики.
Оскільки наведені у клопотанні прокурора ризики є реальними і вони на момент розгляду клопотання про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою суттєво не зменшилися, суд обґрунтовано визнав, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти вказаним ризикам.
Колегія суддів ураховує і той факт, що відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-2, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КК України, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, - тримання під вартою, на чому і наголошує прокурор у своєму клопотанні про продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
При вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою суд також врахував те, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, за скоєння яких передбачений тривалий термін ув'язнення, у тому числі довічне позбавлення волі.
Виходячи з рішення Конституційного суду України №4-р/2019 від 13 червня 2019 року у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України, предметом апеляційного розгляду в даному провадженні є лише ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
За таких обставин, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою на стадії судового розгляду, суд апеляційної інстанції в межах апеляційного розгляду не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Предметом судового розгляду були і ті обставини, на які посилається обвинувачений в поданій апеляційній скарзі.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу. При цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Твердження обвинуваченого про те, що суд не врахував, що він перебуває під вартою більше 14 місяців, формулювання ризиків у клопотанні слідчого є аналогічними, а він не має наміру переховуватись, впливати на свідків та не вчиняти інші протиправні дії, не спростовують факту обґрунтованості пред'явленої йому підозри у вчиненні інкримінованих злочинів та не містить доказів, які б спростовували наявність ризиків, про які зазначає прокурор.
З огляду на викладене також не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що він не притягувався до кримінальної відповідальності, не знаходиться на обліку у лікарів нарколога та психіатра та не збирається у подальшому вчиняти будь-які протизаконні дії у випадку обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Твердження обвинуваченого, що при продовженні судом відносно нього запобіжного заходу у виді тримання не враховано доводи сторони захисту щодо його незадовільного стану здоров'я, у зв'язку з чим він не може утримуватись під вартою, не підтверджені матеріалами справи як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи характер вчинених злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_6 , наявність установлених судом ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого та може потягнути за собою настання негативних наслідків.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 строку тримання під вартою, оскільки специфіка вчинення інкримінованих йому злочинів та суворість покарання, яке загрожує за вчинені злочини у випадку доведення його винуватості, не дає законних підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а відтак підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 02 березня 2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 24:00 години 30 квітня 2026 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4