11.01.11р.
Справа № 10/404-10
За позовом Відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля" (м. Павлоград Дніпропетровської області )
до Тернівської міської ради ( м. Тернівка Дніпропетровської області)
про визнання недійсним з моменту вчинення правочину п.9 договору оренди землі
Суддя Кощеєв І.М.
Представники:
Від позивача: Губайдуллін О.Ф. - представник (дов. від 02.12.10р.)
Від відповідача: Чорний О.Ю. - представник (дов. № 2834/01-15 від 30.11.10р.)
Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача про визнання недійсним з моменту вчинення правочину п. 9 договору оренди землі № 07-0/2487-А від 03.07.2007 р., укладеного між сторонами.
Підстави з якими Позивач пов”язує свої позовні вимоги - п. 9 договору оренди землі № 07-0/2487-А від 03.07.2007 року суперечить вимогам чинного законодавства України, а саме : ст. 630 ЦК України та ст. 179 ГК України, якими встановлено обов'язковість використання сторонами типових умов, передбачених законодавством. Постанвою КМУ від 13.12.2006 р. № 1724 в типовий договір внесені зміни.
Представник Відповідача в судовому засіданні заявив клопотання про застосування судом до позовних вимог Позивача пов”язаних із визнанням недійсним з моменту вчинення правочину п. 9 договору - строку позовної давності .
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
25.07.2007 р. між відкритим акціонерним товариством “Павлоградвугілля” ( Орендар ) та Тернівською міською радою ( Орендодавець ) укладено Договір оренди землі № 07-0/2487-А, за умовами якого, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для відпрацьованих земель, в поймі р. Самара.
Спірний п. 9 Договір оренди землі № 07-0/2487-А передбачає, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Причиною виникнення спору в даній справі є питання щодо існування правових підстав для визнання недійсним вказаного п. 9.
Відповідно до постанови Пленума Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Ст. 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину : 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст. 626 ЦК України ).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України ).
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень чинного законодавства до позовних вимог пов”язаних із визнанням недійсним договорів застосовується загальна позовна давність, крім окремих вимог, до яких зазначені у позові вимоги Позивача не відносяться.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ( ст. 256 ЦК України ).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Отже, до позовних вимог Позивача пов”язаних з визнанням недійсним п. 9. договору оренди -встановлена позовна давність тривалістю у три роки.
Ст. 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У Позивача виникло право на звернення до суду із вказаним позовом наступного дня після укладання спірного договору.
Згідно зі ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Представником Відповідача заявлено суду про застосування позовної давністі до позовних вимог Позивача.
Враховуючи строк виникнення у Позивача зазначеного права на звернення до суду і час звернення Позивача з позовом - позовна давність сплила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, відповідно до ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту ( ст. 267 ЦК України ).
Отже, враховую відсутність поважних причин пропущення Позивачем позовної давності та сплив позовної давності щодо позовних вимог пов”язаних з визнанням недійсним п. 9. договору, укладеного між сторонами -суд відмовляє у позові.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог Позивача - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя
І.М. Кощеєв
Повне рішення складено 12.01.2011 р.