Справа № 461/728/22
Провадження № 1-кс/461/1340/26
12.03.2026 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові клопотання ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_4 , про скасування арешту майна,
встановив:
адвокат ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Галицького районного суду міста Львова із клопотанням про скасування арешту майна. Згідно прохальної частини клопотання адвокат просить скасувати арешт на земельну ділянку з кадастровим номером: 4624583000:02:012:0040 площею 0.0101 га., яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 , накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 19.01.2023 року, у тому числі в частині права на відчуження та розпорядження такого майна.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання заявник зазначає, що орган досудового розслідування помилково прийшов до висновку про те, що постановою про визнання та приєднання до матеріалів речових доказів від 16.01.2023 року, земельну ділянку з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040, яка належить на праві власності ОСОБА_3 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 42021140400000031 від 22.10.2021 року.
19.01.2023 року Галицьким районним судом міста Львова було винесено ухвалу у рамках справи №461/728/22, на підставі якої було накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер - 4624583000:02:012:0040, що належить на праві власності гр. ОСОБА_3 .
Слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова, за зверненням адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , ухвалою від 25.11.2025 по справі № 461/728/22 постановив, скасувати арешт на земельну ділянку з кадастровим номером: 4624583000:02:012:0040 площею 0.0101 га., яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 , накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 19.01.2023 року, в частині користування нерухомим майном (будівництва на такому майні будь-яких житлових або нежитлових споруд, постійних або тимчасових, а також зміни його первинного становища). В задоволенні решти вимог клопотання, а саме повного скасування арешту на земельну ділянку з кадастровим номером: 4624583000:02:012:0040 площею 0.0101 га., яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 було відмовлено.
Орган досудового розслідування у клопотанні про арешт майна від 17.01.2023 року, як на підставу своїх вимог, покликався на наступні докази:
1) Державний акт серії Б № 040573 на право користування землями загальною площею 10892 га, що розташовані в урочищі «Тисовець» Сколівського району Львівської області. 2) Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель військового містечка №27 навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець», що здійснювалась відповідно до Державного акту серії Б № 040573, виготовлена ПП «Кайлас-К». 3) Відповідь інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_5 щодо накладення земельних ділянок Міністерства Оборони України на приватні земельні ділянки, які розташовані на території Козівської ОТГ на запит органу досудового розслідування.
Заявник зазначає, що докази на підставі яких виносилася постанова про визнання та приєднання до матеріалів речових доказів від 16.01.2023 у рамках досудового розслідування № 42021140400000031, а також в подальшому ухвала слідчого судді Галицького районного суду м. Львова у рамках справи № 461/728/22 на підставі якої було накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040, що належить на праві власності гр. ОСОБА_3 , на сьогодні спростовані, або ж оригінали їх відсутні, або ж такі докази не мають жодного відношення до земельної ділянки з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040. В Єдиному державному реєстрі судових рішень наявне рішення Сколівського районного суду Львівської області по справі № 453/1496/23 від 26 березня 2025 року, з наступним змістом: «щодо державного акта на право користування землею серії Б № 040573, то такий не містить підпису особи, яка його видала, відсутня печатка органу видачі, а також відсутні дані про його реєстрацію. У зв'язку з наведеним, суд неодноразово зобов'язував прокурора та позивача надати суду для огляду оригінал державного акта. Однак, ні прокурор, ні позивач не надали суду оригіналу державного акта на право користування землею серії Б № 040573. В судовому засіданні 26 березня 2025 прокурор повідомив про відсутність оригіналу державного акта.»
Окрім цього, вказує, що у матеріалах технічної документації із землеустрою, виготовленої ПП «Кайлас-К», щодо інвентаризації земель військового містечка №27 навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець», що здійснювалась відповідно до Державного акту серії Б № 040573, відсутня будь-яка інформація щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040.
Також, відповідь інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_5 щодо накладення земельних ділянок Міністерства Оборони України на приватні земельні ділянки, не містить інформацію про земельну ділянку з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040. За результатами інвентаризації були наведені узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, що посвідчують право на земельну ділянку в межах об'єкту інвентаризації, яка знаходиться у постійному користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, вказано, що розташовані земельні ділянки сторонніх власників та землекористувачів. У цьому ж документі ПП «Кайлас-К» наводить таблицю із переліком тих власників та землекористувачів, які за результатами проведення інвентаризації є сторонніми, а саме 21 (двадцять одна) земельна ділянка. Земельна ділянка з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040 не входить в перелік тих ділянок, які є сторонніми, або ж потребують узгодження. Рішенням Сколівського районного суду Львівської області (дата набрання законної сили: 04.06.2025) у справі №453/162/24 за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_6 , який діє в інтересах держави в особі її органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України, до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, встановлено наступне:
«суд звертає увагу, що твердження позивача про те, що "спірна ділянка безпосередньо межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 4624583000:06:000:0001 та 4624583000:02:012:0041, які відображено у поконтурній відомості (аркуш 151-153 матеріалів інвентаризації) за порядковими номерами 18 та 19 а також у Переліку земельних ділянок, наданих у власність (користування), з присвоєнням кадастрових номерів (аркуш 155 - 157 матеріалів інвентаризації) за порядковими номерами 18 та 19», є лише припущенням, які не підтверджені належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи, оскільки поконтурна відомість не містить інформації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040.
Також у переліку земельних ділянок, наданих у власність (користування) з присвоєнням кадастрових номерів, відсутня інформація щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040. Відтак посилання прокурора на ту обставину, що земельна ділянка відповідача накладається на земельну ділянку Міністерства оборони України лише тому, що межує з іншими земельними ділянками, які накладаються на землі Міністерства оборони, є неналежним доказом, оскільки прокурор зробив відповідне припущення виходячи з доказу, який доводить інші обставини, що не мають значення для правильного вирішення даної справи по суті.
Окрім цього, у матеріалах справи наявні Пропозиції щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, що посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі". Однак вказаний документ не включає відомості щодо земельної ділянки гр. ОСОБА_3 з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040. Разом з тим, інженер-землевпорядник ОСОБА_7 не встановила того факту, що земельна ділянка відповідачки накладається на земельні ділянки позивача, а навпаки така не включила земельну ділянку Відповідачки до переліку тих земельних ділянок, що потребують узгодження меж. Дана обставина також не була спростована представником позивача в судовому засіданні належними і допустимими доказами. Зокрема, представник позивача підтвердив відсутність земельної ділянки, належної відповідачці, у переліку тих земельних ділянок, що потребують узгодження меж, однак зазначив про можливість упущення спірної земельної ділянки інженером-землевпорядником. В той же час Суд наголошує, що відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином суд приходить до переконання, що стороною позивача не доведено належними та обґрунтованими доказами той факт, що земельна ділянка загальною площею 0.0101 га з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040 вибула з державної власності поза волею титульного володільця усупереч нормативно регламентованій процедурі».
Постановою Львівського апеляційного суду від 04.06.2025 р. рішення Сколівського районного суду Львівської області у справі № 453/162/24 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Окрім цього, заявник наголошує на тому, що досудове розслідування було розпочато 22.10.2021 року, та триває вже фактично 4 (чотири) з половиною роки. Майно гр. ОСОБА_3 знаходиться під арештом починаючи з 19.01.2023 р., тобто вже більш, як три роки. Жодній особі не повідомлено про підозру у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021140400000031 від 22.10.2021, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.364; ч. 1 ст. 366 КК України.
Під час розгляду клопотання про зняття арешту з майна у листопаді 2025 року, прокурор зазначав, що «орган досудового розслідування активізував процесуальні дії та у найближчі два місяці заплановано вручення повідомлення про підозру». Дане твердження зафіксовано в ухвалі слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25.11.2025 у справі № 461/728/22. Станом на березень 2026 року дане твердження не було реалізовано. Відтак, досудове розслідування на сьогодні триває уже майже чотири з половиною роки, три з яких гр. ОСОБА_3 не може безперешкодно володіти та вільно розпоряджатися своїм майном.
Відтак, просить клопотання задовольнити в повному обсязі.
Слідча ОСОБА_8 подала до суду заперечення, згідно яких заперечує проти задоволення клопотання. Зокрема вказує, що у ході досудового розслідування встановлено, що на території земельної ділянки з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040, разом із земельними ділянками: 4624586900:000:001, 4624583000:02:012:0041, 4624583000:03:000:0007, 4624583000:03:000:0002, 4624583000:03:000:0006, 4624583000:02:000:0002, 4624583000:02:012:0046, які розташовані в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4624586900:06:000:1205 на території навчально-спортивної бази зимових видів спорту «Тисовець» МОУ військового містечка АДРЕСА_1 , знаходиться забудова двохповерхового цегляного будинку, який розташований по всій площі зазначених вище кадастрових номерів, та які визнано речовим доказом. Вказані обставини зафіксовані в протоколі огляду місця події від 21.05.2025, долученому до матеріалів кримінального провадження, що прямо свідчить про фактичний зв'язок з вчиненим кримінальним правопорушенням.
Окрім цього, згідно матеріалів геодезичного дослідження, проведених інженером-земелевпорядником ОСОБА_5 , вбачається, що відповідно до державного акту на право користування землею Б №040573 від 1983 року земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 (навчально-спортивна база зимових видів спорту «Тисовець») та встановлено, що земельні ділянки з кадастровим номером: 4624586900060000013; 4624586900060000012; 4624586900060000011; 4624586900060000010; 4624586900060000005; 4624586900060000004; 4624586900060000006; 4624586900060000224; 4624586900060000003; 4624586900060000014; 4624583000060000001; 4624583000020120040; 4624583000020120041; 4624583000030000007; 4624583000030000006; 4624583000020000002; 4624583000020120046; 4624583000020120047 перебувають в межах зазначених згідно Державного акту на право користування земелю Б №040573 від 1983 року, тобто вказані земельні ділянки передані у приватну власність за рахунок земель МОУ. Відтак, просить відмовити у задоволенні клопотання.
Представник власника майна ОСОБА_4 подав до суду додаткові пояснення, згідно з якими заперечує щодо доводів органу досудового розслідування. Зокрема, вказує на те, що орган досудового розслідування вказує, що будинок займає площу 8 (восьми) земельних ділянок, що об'єктивно не відповідає дійсності. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, гр. ОСОБА_3 володіє земельною ділянкою з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040, площею (га): 0.0101. (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2346475646245) (Інформаційна довідка додається). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, гр. ОСОБА_3 володіє житловим будинком загальною площею (кв.м): 127.8, житлова площа (кв.м): 83.5. (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2346459746245) (Інформаційна довідка додається). Відповідно до додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.03.2026 р. № НВ-9956462392026, опис меж земельної ділянки з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040 наступний: Від A до Б земля Козiвської сiльської ради; Від Б до В гр. ОСОБА_9 ; Від В до В земля Козiвської сiльської ради. Тобто, земельна ділянка гр. ОСОБА_3 , згідно даних Державного земельного кадастру, не має жодного відношення до земель Міністерства оборони України.
Щодо покликання органу досудового розслідування на геодезичне розслідування, вказує, що у матеріалах справи № 461/728/22 наявний документ, з відміткою «згідно з оригіналом» слідчого ОСОБА_10 , а саме:
Відповідь інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_5 щодо накладення земельних ділянок Міністерства Оборони України на приватні земельні ділянки, які розташовані на території Козівської ОТГ на запит органу досудового розслідування, який було подано органом досудового розслідування разом із клопотанням про арешт майна від 17.01.2023 року, у якому зазначено, перелік земельних ділянок, загальна площа яких становить близько 4 га, що видані за рахунок земель Міністерства Оборони України та перебувають в межах військового містечка № НОМЕР_1 та в наведеному переліку земельна ділянка з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040, що належить на праві власності ОСОБА_3 відсутня.
У поданих запереченнях орган досудового розслідування наводить перелік земельних ділянок в іншій послідовності та з незрозумілих підстав додає до цього переліку земельну ділянку з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040, що належить на праві власності ОСОБА_3 .
Також, вказує про відсутність оригіналу Державного Акту на право користування землею серія Б №040573, що підтверджується рішенням Сколівського районного суду Львівської області по справі №453/1496/23 від 26 березня 2025 року. Відтак, просить клопотання задовольнити.
Представник власника майна ОСОБА_4 в ході розгляду клопотання таке підтримав та просив задовольнити.
Прокурор ОСОБА_11 в ході розгляду клопотання заперечив проти задоволення клопотання з мотивів наведених слідчим.
Відповідно до положень статті 174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.
Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, положення процесуального законодавства не містять норм стосовно наявності перешкод для розгляду клопотання про скасування арешту, у разі неявки учасників провадження в судове засідання.
Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду клопотання або обставин які зумовлюють неможливість проведення його розгляду, у тому числі внаслідок неявки учасників процесу, не встановлено.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши доводи учасників провадження, приходжу до наступних висновків, виходячи наведених нижче доводів та мотивів.
Відповідно до приписів статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 2 ст. 174 КПК України).
В ході розгляду клопотання встановлено наступне.
Слідчим управлінням ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за №42021140400000031 від 22.10.2021 за ознаками кримінальних ь передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 367 КК України.
В межах даного кримінального провадження 16.01.2023 земельна ділянка з приводу якої подане клопотання визнана речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Ухвалою слідчого судді від 19.01.2023 року накладено арешт, із позбавленням права на відчуження та розпорядження та користування нерухомим майном (здійснення реєстраційних дій щодо такого майна, будівництва на такому майні будь-яких житлових або нежитлових споруд, постійних або тимчасових, а також зміни його первинного становища), яке зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_3 , а саме на земельну ділянку з кадастровим номером: 4624583000:02:012:0040 площею 0.0101 га.
Правовою підставою для накладення арешту на зазначене майно було збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді від 25.11.2025 року скасовано арешт на земельну ділянку з кадастровим номером: 4624583000:02:012:0040 площею 0.0101 га., яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 , накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 19.01.2023 року, в частині користування нерухомим майном (будівництва на такому майні будь-яких житлових або нежитлових споруд, постійних або тимчасових, а також зміни його первинного становища).
Відповідно до положень ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:
1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;
2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;
3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;
4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля.
Як наведено вище, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.
Відповідно до положень ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Заходом забезпечення кримінального провадження, серед інших, є арешт майна.
Положення ч.3 ст.132 КПК України встановлюють те, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно ч. 2, 3, 4, 10 ст.170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
У випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Отже, аналіз наведених положень свідчить про те, що арешт може бути застосований як на майно підозрюваного, так і на майно особи яка не має процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні.
Водночас, з врахуванням вищенаведених встановлених в ході розгляду клопотання обставин та наявності у розпорядженні органу досудового розслідування речових доказів, які могли бути оглянуті у визначений законом спосіб, слідчий суддя погоджується з доводами заявника щодо відсутності підстав подальшого застосування арешту на майно.
Крім того, слідчим суддею відхиляються доводи органу досудового розслідування, який заперечує проти скасування арешту на майно наведене у клопотанні, адже кримінальне провадження розслідується органом досудового розслідування понад 4 роки, а відомостей щодо вручення підозри будь-якій особі не встановлено. Більше того, при попередньому перегляді слідчим суддею питання доцільності застосування арешту, прокурор наголошував на активізацію досудового розслідування та повідомив про заплановане вручення повідомлень про підозру, натомість жодних даних на підтвердження зазначених обставин ні прокурор, ні слідчий в ході розгляду клопотання не навів, як і не подано доказів з цього приводу. Крім того, не можна залишити поза увагою і те, що орган досудового розслідування, стверджуючи про доцільність продовження арешту для дослідження речового доказу, володіючи інформацією про власника земельної ділянки та наявність у неї заперечень щодо подальшого арешту майна, навіть не викликав її на допит для встановлення та перевірки обставин кримінального провадження.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Крім того, слідчим суддею враховуються наступні положення.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляд справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 2 ст. 8 КПК України визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Оцінюючи обґрунтованість клопотання, враховую функції і повноваження слідчого судді визначених п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, відповідно до яких, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Європейським судом з прав людини у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
У справі "Свіргунець проти України" ЄСПЛ навів висновки про те, що будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.
Володілець майна ініціюючи перед слідчим суддею питання щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а саме, звернувшись до слідчого судді з даним клопотанням, має обґрунтовані підстави, вважати, що такий спосіб захисту його прав є належним.
Об'єктом судового контролю слідчого судді, серед іншого, є оцінка того, чи відповідні процесуальні дії не мають характер надмірного втручання у право власності володільця майна.
З аналізу зазначених вище норм процесуального законодавства вбачається, що навіть якщо ухвалою слідчого судді про обшук надано дозвіл на вилучення певного майна, яке у подальшому було арештоване, це не може бути перешкодою для перевірки наявності підстав для обмеження власника майна у його конституційному праві володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
У рішенні ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», серед іншого, Суд прийшов до висновку про те, що верховенство права між іншим (inter alia) передбачає, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.
Наведена справа стосувалася оцінки питання втручання у приватне життя, а отже таку позицію можна вважати дотичною і до питання вилучення майна у кримінальному провадженні, тобто мирного володіння таким майном.
Норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, вказують на те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також, ухвалюючи рішення за клопотанням враховую, що до особи яка є власником або володільцем майна, має бути застосована належна правова процедура.
В ході розгляду клопотання даних про те, що арештоване майно має незаконне походження не здобуто.
Як встановлено рішенням Сколівського районного суду Львівської області у справі №453/162/24:
"Відтак, суд звертає увагу, що твердження позивача про те, що "спірна ділянка безпосередньо межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 4624583000:06:000:0001 та 4624583000:02:012:0041, які відображено у поконтурній відомості (аркуш 151-153 матеріалів інвентаризації) за порядковими номерами 18 та 19 а також у Переліку земельних ділянок, наданих у власність (користування), з присвоєнням кадастрових номерів (аркуш 155 - 157 матеріалів інвентаризації) за порядковими номерами 18 та 19», є лише припущенням, які не підтверджені належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи, оскільки поконтурна відомість не містить інформації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040. Також у переліку земельних ділянок, наданих у власність (користування) з присвоєнням кадастрових номерів, відсутня інформація щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040. Відтак посилання прокурора на ту обставину, що земельна ділянка відповідача накладається на земельну ділянку Міністерства оборони України лише тому, що межує з іншими земельними ділянками, які накладаються на землі Міністерства оборони, є неналежним доказом, оскільки прокурор зробив відповідне припущення виходячи з доказу, який доводить інші обставини, що не мають значення для правильного вирішення даної справи по суті. Окрім цього, у матеріалах справи наявні Пропозиції щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, що посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі". Однак вказаний документ не включає відомості щодо земельної ділянки гр. ОСОБА_3 з кадастровим номером 4624583000:02:012:0040.»
Зазначене рішення суду набрало законної сили, незважаючи на те, що воно оскаржувалось прокурором в апеляційному та касаційному порядку.
Варто також відзначити, що наведені вище доводи заявника щодо відсутності підстав для подальшого арешту майна, вказані як у клопотанні, так і у додаткових поясненнях ні прокурором, ні органом досудового розслідування в ході розгляду справи спростовані належними та допустимими доказами не були.
Разом з цим, враховую і те, що на даний час відповідна земельна ділянка має статус речового доказу у кримінальному провадженні, а отже незалежно від вирішення питання про скасування арешту, доля речового доказу повинна вирішуватись в порядку визначеному ст. 100 КПК України.
Водночас, під час розгляду попереднього клопотання про скасування арешту на майно, прокурор в судовому засіданні зазначив, що на момент розгляду орган досудового розслідування активізував процесуальні дії та у найближчі два місяці заплановано вручення повідомлення про підозру.
Разом з тим, з моменту попереднього судового засідання пройшло більше 3-ьох місяців, документів про оголошення підозри в даному кримінальному провадження в ході розгляду клопотання не здобуто, так само як і органом досудового розслідування не було допитано ОСОБА_3 в процесуальному статусі «свідок».
У кримінальному провадженні має існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, у тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається у понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв'язку з цим.
Відповідно до ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Таким чином, приходжу до висновку, що подальше обмеження власника у праві користування майном, суперечить наведеним положенням Конституції України, КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Більше того, наведені вище обставини свідчать про те, що ні прокурором, ні слідчим в ході розгляду клопотання не спростовані належним чином відповідні доводи заявника та не наведено обґрунтованих мотивів щодо подальшого застосування обмеження права користування земельною ділянкою. При цьому, слід відзначити, що слідчий суддя погоджується з доводами заявника щодо наявності обґрунтованих сумнівів у дотриманні органом досудового розслідування розумних строків, адже кримінальне провадження триває вже понад чотири роки і жодній особі у провадженні не повідомлено про підозру.
Ухвалюючи рішення за клопотанням, враховую те, що аналіз положень КПК України дає підстави для висновку, що застосування до ухвал слідчого судді про накладення або скасування арешту положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення можливо лише з врахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду. Отже, розглядаючи подане клопотання, враховую положення КПК України щодо дотримання меж, які не розкривають таємницю досудового розслідування, а також практику ЄСПЛ, який у своїх рішеннях зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведені доводи та мотиви, приходжу до висновку про наявність законних підстав для задоволення клопотання.
Крім того, враховую висновки наведені Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 20 травня 2024 року (712/191/23, провадження № 51-3208 кмо 23 щодо правозастосування положень п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв'язку зі статтями 170, 173, 174 КПК, згідно яких: «Ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають».
Керуючись ст. 170 - 174 КПК України,
постановив:
Клопотання задовольнити.
Скасувати арешт на земельну ділянку з кадастровим номером: 4624583000:02:012:0040 площею 0.0101 га., яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_3 , накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 19.01.2023 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1