Справа № 331/2184/26
Провадження № 1-кс/331/557/2026
іменем України
17.03.2026
Слідчий суддя Олександрівського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12026082300000116 від 11 березня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
Слідчий, за погодженням із прокурором, звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, що 11.03.2026, у невстановлений час, водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовець ЗСУ в/ч НОМЕР_1 , керуючи автомобілем «ВАЗ-2106» н.з. НОМЕР_2 , рухаючись по автодорозі поблизу с. Заливне Запорізького району, в напрямку с. Барвінівка, не впорався з керуванням та злетів у кювет, допустивши перекидання транспортного засобу. У результаті ДТП водій ОСОБА_4 від отриманих травм загинув на місці події (ЄО №2812 від 11.03.2026)
За даним фактом 11 березня 2026 року, розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
11.03.2026, під час проведення огляду місця події, за фактом дорожньо-транспортної пригоди, на ділянці дороги поблизу села Заливне Запорізького району Запорізької області було виявлено та вилучено автомобіль «ВАЗ-2106», номерний знак НОМЕР_2 з механічними пошкодженнями.
Даний автомобіль, відповідно до ч. 7 ст. 237 КПК України, набув статус тимчасово вилученого майна, та визнаний у даному кримінальному провадженні речовим доказом.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 автомобіль «ВАЗ-2106», в кузові оранжевого кольору, номерний знак НОМЕР_2 , належить ОСОБА_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Фактично автомобілем на момент дорожньо-транспортної пригоди керував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовець ЗСУ в/ч НОМЕР_4 , який від отриманих травм загинув на місці події.
З метою збереження речових доказів, запобігання можливості їх приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, та проведення необхідних експертиз, виникла необхідність у накладенні арешту на майно, а саме: автомобіль «ВАЗ-2106», номерний знак НОМЕР_2 з наявними механічними пошкодженнями, яким фактично на момент дорожньо-транспортної пригоди керував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Просить накласти арешт на автомобіль «ВАЗ-2106», номерний знак НОМЕР_2 , яким фактично на момент дорожньо-транспортної пригоди керував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що був вилучений 11.03.2026 під час проведення огляду місця події на ділянці дороги поблизу села Заливне Запорізького району Запорізької області із забороною його користування, розпоряджання та відчуження.
Слідчий подав до суду заяву про розгляд клопотання без його участі, на задоволенні клопотання наполягає.
Згідно ч.1 ст. 172 КПК України неприбуття слідчого у судове засідання не перешкоджає його розгляду.
Фіксування розгляду клопотання технічними засобами звукозапису не здійснювалось на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що клопотання підлягає задоволенню з наступних обставин.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A №98) (справа «East/West Alliance Limited» проти України).
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно із ч.2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
11.03.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026082300000116 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, а саме 11.03.2026, у невстановлений час, водій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовець ЗСУ в/ч НОМЕР_1 , керуючи автомобілем «ВАЗ-2106» н.з. НОМЕР_2 , рухаючись по автодорозі поблизу с. Заливне Запорізького району, в напрямку с. Барвінівка, не впорався з керуванням та злетів у кювет, допустивши перекидання транспортного засобу. У результаті ДТП водій ОСОБА_4 від отриманих травм загинув на місці події (ЄО №2812 від 11.03.2026)
11.03.2026, під час проведення огляду місця події, за фактом дорожньо-транспортної пригоди, на ділянці дороги поблизу села Заливне Запорізького району Запорізької області було виявлено та вилучено автомобіль «ВАЗ-2106», номерний знак НОМЕР_2 з механічними пошкодженнями.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 автомобіль «ВАЗ-2106», в кузові оранжевого кольору, номерний знак НОМЕР_2 , належить ОСОБА_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Фактично автомобілем на момент дорожньо-транспортної пригоди керував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовець ЗСУ в/ч НОМЕР_4 , який від отриманих травм загинув на місці події.
Постановою про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 11.03.2026 року автомобіль Ваз 2106, н/з НОМЕР_2 з механічними пошкодженнями визнано речовим доказом.
Метою накладення арешту слідчий вважає забезпечення збереження речових доказів, встановлення обставин кримінального правопорушення пошкодження та проведення подальшої експертизи транспортного засобу.
Дослідженням наявних матеріалів встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна відповідає вимогам ст.ст.170, 171 КПК України та належним чином обґрунтоване. Доведена необхідність такого арешту майна, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.
Керуючись ст.ст.170-173 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого слідчого СВ відділення поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12026082300000116 від 11 березня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - задовольнити.
Накласти арешт на автомобіль «ВАЗ-2106», номерний знак НОМЕР_2 , яким фактично на момент дорожньо-транспортної пригоди керував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що був вилучений 11.03.2026 під час проведення огляду місця події на ділянці дороги поблизу села Заливне Запорізького району Запорізької області із забороною його користування, розпоряджання та відчуження.
Ухвалу може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1