Справа № 524/15722/25
Провадження №2/524/1214/26
17.03.2026 року Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2025 року до суду звернулося ТОВ «Новий Колектор» із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 26 листопада 2020 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферта) № 26.11.2020-100002328 шляхом підписання Заявки, що є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 13 000,00 грн., строком на 70 днів з дати його надання. Проценти за кредитом становлять 9100,00 грн., що становить 70% в процентному значенні (фіксована незмінювана процента ставка) та 70 календарних днів користування кредитом.
Свої зобов'язання за кредитним договором фінансова установа виконала належним чином, надавши позичальнику кредит у розмірі 13 000,00 грн.
09 жовтня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий Колектор» укладено договір факторингу № СЦ-091024-14, за яким позивач набув права вимоги до боржника на всі суми, відступлені йому клієнтом, згідно цього договору.
На виконання цього договору укладено реєстр № 1, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором від 26.11.2020 року на залишок основної суми кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, та інших передбачених договором платежів, боржником за якими являється ОСОБА_1 .
Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, станом на 19.11.2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 22 100,00 грн. з яких: 13 000,00 грн. заборгованість по тілу кредиту та 9100,00 грн. заборгованість за процентами, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Ухвалою судді від 13 січня 2026 року відкрито провадження у справі, залучено сторін, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в межах робочого часу суду.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву.
Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Станом на день розгляду справи та ухвалення судом рішення, учасники справи не подавали будь-які заяви, клопотання про відкладення розгляду справи та/або про розгляд справи з викликом учасників справи у судове засідання.
У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
З огляду на те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази у їх сукупності, встановив наступне.
26 листопада 2020 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферта) за № 26.11.2020-010002328, який складається з: пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 26.11.2020 року, заявки від 26.11.2020 року, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) та підтвердження укладення кредитного договору від 26.11.2020 року ОСОБА_1 , паспорту кредиту, які є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до умов вказаного кредитного договору (оферти) та заявки, відповідачу надано кредит у розмірі 13 000,00 грн. з строком користування на 70 календарних днів та процентами у розмірі 9100,00 грн., що становить 70% в процентному значенні.
Укладення кредитного договору № 26.11.2020-010002328 від 26.11.2020 року здійснювалося у порядку, визначеному Законом України «Про електронні довірчу послуги» та Закону України «Про електронну комерцію».
З квитанції вбачається, що на карту № НОМЕР_1 …99 ТОВ «Споживчий центр» перерахувало 13 000,00 грн. (а.с. 26).
09 жовтня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий Колектор» було укладено договір факторингу № СЦ-091024-14, у відповідності до п. 5.1.1. якого, фактор має право набувати право вимоги до боржника на всі суми, відступлені йому клієнтом згідно цього договору.
Відповідно до п. п. 2.4., 2.5. зазначеного Договору факторингу, Сторони домовилися, що Право вимоги за Кредитним договором вважається відступленим Клієнтом Факторові з моменту підписання Сторонами відповідного Акту приймання-передачі Переліку (Додаток № 1).
Відповідно до довідки про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором від 26.11.2020 року, ОСОБА_1 має заборгованість 22 100,00 грн., з яких: 13 000,00 грн. заборгованість по тілу кредиту та 9100,00 грн. заборгованість за процентами, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають на підставі договору або правочину.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 цього ж Закону, електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Як встановлено з матеріалів справи, кредитний договір між ТОВ «Споживчий Центр» та відповідачем складається із пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), що розміщена на сайті кредитора, заявки, що сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання умов кредитування та їх схвалення кредитором, а також відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), що сформована на сайті кредитора, підписана позичальником із використанням одноразового ідентифікатора, що отримується останнім на номер мобільного телефону, вказаний ним при ідентифікації на сайті.
Вказаний порядок відповідає положенням ЦК України про порядок укладення договору, що встановлені в ст. 638, 641-642, Закону України «Про електронну комерцію».
Однак, позивачем до матеріалів справи не надано відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), що сформована на сайті кредитора, підписана позичальником із використанням одноразового ідентифікатора, яка є частиною кредитного договору.
Судом встановлено, що на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів у спосіб та в обсязі, зазначених в позовній заяві позивач надав суду паперову копію електронної пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) датованої 26.11.2020 року. Пропозиція містить реквізити кредитора та факсимільне відтворення підпису кредитодавця, без зазначення посади, прізвища, ім'я та по батькові уповноваженого працівника до повноважень якого віднесено підписання з клієнтами договорів та інших документів від імені ТОВ «Споживчий Центр» (а.с. 24-25).
Надана паперова копія електронної заявки, що є невід'ємною частиною кредитного договору (оферти), датована 26.11.2020 року, також містить факсимільне відтворення підпису кредитодавця, без зазначення посади, прізвища, ім'я та по батькові уповноваженого працівника до повноважень якого віднесено підписання з клієнтами договорів та інших документів від імені ТОВ «Споживчий Центр» та містить електронний підпис позичальника, відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора (а.с. 17).
Крім цього, матеріали справи не містять доказів надання відповідачу кредитних коштів за вказаним договором у розмірі 13 000,00 грн.
До матеріалів справи позивачем додано копію документу із сервісу «Fondy», за яким на банківську картку № НОМЕР_1 …99 були перераховані кошти у розмірі 13 000,00 грн. Однак, матеріалами справи не підтверджено, що картка № НОМЕР_1 …99 належить саме позичальнику ОСОБА_1 , адже, ні заявка, ні пропозиція про укладення кредитного договору, ні підтвердження укладання кредитного договору не містить даних щодо банківської картки позичальника ОСОБА_1 .
Позивач на підтвердження факту укладення відповідачем кредитного договору та виконання кредитором як позикодавцем його умов у частині передачі грошових коштів позичальнику у позовній заяві посилається на відомості картки субконто, а також на відомості довідки про розмір простроченої заборгованості.
Надані товариством довідка та картка субконто, які містять розрахунок за кредитним договором, не є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані в позовній заяві, також не відображають об'єктивно інформацію про здійснення чи не здійснення відповідачем будь-яких сплат за кредитним договором.
Суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якого, згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Крім того, суд встановив, що 09 жовтня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий Колектор» було укладено договір факторингу № СЦ-091024-14, відповідно до умов якого ТОВ «Споживчий центр» за плату передає (відступає), а ТОВ «Новий Колектор» приймає належні права вимоги до боржників, які вказані у акті приймання-передачі переліку.
Положеннями п. 2.1. договору факторингу передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту загальну ціну продажу в сумі, передбаченій п. 3.2. цього договору, а клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги за кредитним договором в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно із п. 2.4., 2.5., 2.6. договору факторингу сторони домовились, що право вимоги за кредитним договором вважається відступленим клієнтом факторові з моменту підписання сторонами реєстру прав вимог та скріплення його печатками сторін. Після підписання реєстру прав вимог, до фактора переходять всі права та обов'язки клієнта, як сторони, які виникли на підставі кредитного договору в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення цього договору. Після переходу до фактора права вимоги, клієнт зобов'язується протягом 5 (п'яти) календарних днів передати факторові документацію, яка засвідчує дійсність грошової вимоги.
Належними та допустимими доказами відступлення права вимоги є докази, які підтверджують належність виконання правонаступником своїх фінансових зобов'язань за договором відступлення прав вимоги, у зв'язку з чим перехід прав та обов'язків до правонаступника можуть підтверджувати відповідні первинні документи щодо повної оплати відступлення права вимоги (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14).
Проте, доказів, які б підтверджували оплату ТОВ «Новий Колектор» попередньому кредитору ТОВ «Споживчий Центр» грошових коштів за передачу права вимоги згідно договору факторингу № СЦ-091024-14 від 09.10.2024 року позивачем суду не надано.
Вказані обставини свідчать про те, що позивачем не доведено факт переходу до нього прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 26.11.2020-100002328 від 26.11.2020 року від первісного кредитора ТОВ «Споживчий Центр».
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Ухвалою суду від 13 січня 2026 року було зобов'язано позивача надати суду докази на підтвердження надання відповідачу коштів за договором від 26.11.2020 року, договору переуступки прав вимоги та докази його виконання та детальний розрахунок заборгованості. Зазначена ухвала позивачем виконана не була.
Суд наголошує, що кожен учасник справи самостійно визначає стратегію захисту своїх прав, зміст своїх вимог і заперечень.
Водночас, цивільним процесуальним законодавством передбачено, що суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Позивач не звертався до суду із клопотанням щодо сприяння йому у реалізації його права на подання до суду належних та достатніх доказів.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Оскільки позивач належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження доводів позову суду не надав, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Враховуючи відмову у задоволенні позову, сплачений судовий збір слід покласти на позивача.
Сторони не заявляли про понесення ними будь-яких інших судових витрат.
Справа розглянута в межах заявлених позовних вимог та наданих учасниками справи доказів.
Керуючись ст. 525, 526, 536, 549, 553-559, 625,626, 1046-1052, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
Відмовити ТОВ «Новий Колектор» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Повний текст рішення суду виготовлено 17 березня 2026 року.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.
Рішення набирає законної сили у випадку закінчення строку подання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: