11 березня 2026 року
м. Київ
справа № 757/35540/24-ц
провадження № 61-12089св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Сакари Н. Ю., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач -Національний банк України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кротюка Олександра Володимировича, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року, ухваленого у складі судді Ільєвої Т. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Кафідової О. В., Оніщука М. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 11 липня 2024 року він звільнений з посади радника Офісу Правління НБУ та інституційних відносин за прогул без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України згідно з наказом від 10 липня 2024 року № 1180-к.
Позивач указував, що цей наказ є незаконним та безпідставним, оскільки він працював у дистанційному режимі, виконував покладені на нього посадові обов'язки. Відповідач порушив вимог статті 9, пункту 4 статті 40, статей 60-2, 147-149 КЗпП України, оскільки не зафіксував факт його відсутності на роботі, не встановив поважні причини відсутності на робочому місці, не врахував його попередню роботу та бездіяльність посадових осіб, допустив порушення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності. Також наказ про звільнення був підписаний неуповноваженою особою.
ОСОБА_1 просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ НБУ від 10 липня 2024 року № 1180-к про його звільнення з посади радника Офісу Правління НБУ та інституційних відносин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України;
- поновити його на посаді радника Офісу Правління НБУ та інституційних відносин з 12 липня 2024 року;
- стягнути з НБУ середній заробіток за час вимушеного прогулу, який станом на 07 серпня 2024 року становить 145 813,98 грн, урахувавши збільшення суми станом на день ухвалення рішення у справі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року - без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав суду доказів поважних причин відсутності на робочому місці 12, 13 та 14 червня 2024 року, не довів порушення відповідачем вимог КЗпП України при звільненні за прогул без поважних причин згідно з наказом від 10 липня 2024 року.
Оскільки всі дії вчинялись ОСОБА_1 на власний розсуд, об'єктивних обставин, які б не залежали від волі позивача та перешкоджали йому бути присутнім на роботі, не існувало. Дистанційна робота ОСОБА_1 не була оформлена належним чином.
Установивши, що Перший заступник Голови НБУ ОСОБА_3 підписала оскаржуваний позивачем наказ у межах повноважень, визначених наказом НБУ від 05 липня 2024 року № 615-но «Про делегування права підпису документів» та пункту 3 наказу НБУ від 01 листопада 2022 року № 865-но «Про розподіл функціональних обов'язків між Головою Національного банку України, його першим заступником та заступниками Голови Національного банку України» (зі змінами), суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не прийняв доводи позивача щодо видачі наказу про звільнення неуповноваженою особою.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 працював 12, 13 та 14 червня 2024 року дистанційно з усного погодження його безпосереднього керівника ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не довів, що йому погоджено дистанційну роботу у ці дні. Надані позивачем пояснення з приводу відсутності його на роботі свідчать про те, що він фактично самостійно визначив можливість роботи у вказані дні дистанційно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кротюк О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року, в якій просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, задовольнити позов.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із Печерського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У листопаді 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2025 року відведено суддю Гулейкова І. Ю. за його заявою від участі у розгляді справи, справу № 757/35540/24-ц передано для проведення повторного автоматичного розподілу.
На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду 04 грудня 2025 року сформовано протокол повторного автоматизованого розподілу судової справ, визначено склад суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скаргамотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосував норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175цс20), від 13 квітня 2022 року у справі № 9901/294/21 (провадження № 11-488заі21), Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20(провадження № 61-2166св21), від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 28 травня 2025 року у справі № 523/22514/23 (провадження № 61-4724св25) та інших.
Заявник указує, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали оцінку електронній переписці позивача зі своїм керівництвом щодо надання погодження йому на виконання віддаленої роботи на запитуваний строк та можливості такого погодження в усному порядку у контексті положення статті 65-1 Закону України «Про Національний банк» та передбачених Кодексом етики працівників Національного банку нормам у частині дотримання керівництвом позивача відповідних вимог поведінки.
Крім того, суди не надали оцінку тому що безпосередній керівник позивача заповнила табель обліку робочого часу за червень 2024 року і він не містив будь-яких відміток про відсутність на роботі позивача, що не узгоджується з пунктом 52 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників центрального апарату НБУ.
Відсутні докази прогулу позивача, порушено порядок притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Суди попередніх інстанцій порушили право на справедливий суд.
Відповідач не довів, що ОСОБА_2 відмовила позивачу у наданні погодження на віддалену роботу. Оскільки ОСОБА_2 усно погодила дистанційну роботу позивача, має місце факт її бездіяльності, який набув характеру зловживання правом. Вона не виконала своїх посадових обов'язків у частині належного оформлення наданого нею раніше усного погодження на віддалену роботу працівнику. При цьому таке невиконання своїх трудових обов'язків пов'язане з навмисним створенням для працівника ситуації правової невизначеності.
Суди не надали оцінку тому, що факт відсутності працівника на роботі не зафіксований відповідним актом у день такої відсутності працівника з підписанням його не менш ніж двома працівниками. Тобто такий акт був відсутній, одночасно наявний заповнений керівником табель обліку робочого часу, який не містив жодної інформації про відсутність позивача на роботі, що свідчить про суперечливу поведінку керівництва позивача. Такі дії відповідача є порушенням пунктів 55, 58, 71, 93 Кодексу етики працівника НБУ.
ОСОБА_3 , підписуючи наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, діяла поза межами делегованих їй повноважень, оскільки за змістом наказу від 05 липня 2024 року № 615-но, їй делеговано право (повноваження) виключно на підписання документів. Жодних положень, які б визначали покладення на неї обов'язків Голови НБУ, як і делегування їй права приймати рішення, передбачене пунктом 2.1.3 Регламенту, немає.
Згідно з пунктом 2 статті 19 Закону «Про Національний банк України» Голова НБУ діє від імені НБУ і представляє його інтереси. Це його загальні функціональні повноваження, фактично як роботодавця. Пункт 4 статті 19 вказаного Закону, окремо передбачає право підпису Голови НБУ протоколів, постанов, рішень, прийнятих Правлінням НБУ, наказів та розпоряджень, а також правочинів, що вчиняються НБУ. Це право підпису визначено окремо і не прив'язано до його функціональних повноважень.
Таким чином, Голова НБУ має право підпису не тільки тих рішень, які він згідно з власними функціональними повноваженнями має право приймати особисто, а й рішень, прийнятих іншими суб'єктами.
Отже, передавши ОСОБА_4 наказом від 05 липня 2024 року № 615-но лише право підпису документів, Голова НБУ, поряд з цим, не передав їй жодного права на виконання нею його функціональних повноважень, а саме прийняття рішення про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності. Наданий відповідачем наказ містить виключно вирішення питання з передачі права підпису документів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2025 року НБУ подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року- без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом НБУ від 23 липня 2020 року № 1839-к ОСОБА_1 з 24 липня 2020 року призначено на посаду керівника з питань банківської безпеки департаменту безпеки НБУ.
Наказом НБУ від 28 серпня 2020 року № 2173-к ОСОБА_1 з 01 вересня 2020 року переведено на посаду директора департаменту безпеки.
30 травня 2022 року, на період дії воєнного стану, запроваджено дистанційну роботу для працівників НБУ як форму організації праці, за якою робота виконується працівником поза робочим приміщенням чи територією НБУ у будь-якому місці за вибором працівника.
Відповідно до наказу НБУ від 30 листопада 2022 року № 2529-к ОСОБА_1 01 грудня 2022 року переведено на посаду радника Офісу Правління НБУ.
Наказом НБУ від 21 квітня 2023 року № 768-к ОСОБА_1 24 квітня 2023 року переведено на посаду радника Офісу Правління НБУ та інституційних відносин.
Пунктом 46 розділу VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників НБУ, затверджених наказом НБУ від 12 січня 2024 року № 22-но (далі - наказ № 22-но) визначено, що робочий час у НБУ, якщо окремими розпорядчими актами НБУ, погодженими з профспілковим комітетом, не запроваджено інше, починається з 9:00 год, кінець робочого часу - о 18:00 год, у п'ятницю - о 16:45 год.
Відповідно до пункту 49 розділу VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників НБУ у деяких підрозділах НБУ для окремих працівників може встановлюватись інший режим роботи, обумовлений виробничою потребою та закріплений окремим розпорядчим актом НБУ, погодженим із профспілковим комітетом.
Згідно з пунктом 3 наказу НБУ від 30 травня 2022 року № 305-но «Про дистанційну роботу» (зі змінами) (далі - наказ № 305-но), працівники НБУ на період дистанційної роботи погоджують можливість такої роботи з безпосереднім керівником (у тому числі керівники структурних підрозділів НБУ) завчасно, до початку її виконання, через сервіс SAP Fiori (оформлення відповідної заяви). Якщо працівник не має доступу до SAP Fiori, то заява щодо оформлення дистанційної роботи може бути надіслана безпосередньому керівнику засобами корпоративної електронної пошти (e-mail) НБУ (далі ? корпоративна електронна пошта) та після його погодження кадровому адміністратору Департаменту персоналу для подальшого оформлення.
Інших способів або порядку погодження дистанційної роботи наказом № 305-но не передбачено.
Розпорядчі акти НБУ не передбачають обов'язку керівника безумовно погоджувати дистанційну роботу працівнику.
Наказом від 13 лютого 2024 року № 487-ра ОСОБА_1 визначено гнучкий режим робочого часу з 08 лютого 2024 року до 30 червня 2024 року.
Наказом НБУ від 17 травня 2024 року № 837-к «Про скорочення посади радника Офісу Правління Національного банку України та інституційних відносин», вирішено скоротити посаду ОСОБА_1
11 червня 2024 року, через сервіс SAP FIORI, ОСОБА_1 створив заяву про дистанційну роботу 12-14 червня 2024 року.
18 червня 2024 року ОСОБА_1 вручено попередження про наступне вивільнення і запропоновано 16 вакантних посад, а 25 червня 2024 року запропоновано нові вакантні посади.
30 червня 2024 року ОСОБА_1 попросив продовжити гнучкий режим роботи до 17 серпня 2024 року.
Наказом НБУ від 10 липня 2024 року № 1180-к ОСОБА_1 звільнено із посади радника Офісу Правління НБУ та інституційних відносин 11 липня 2024 року за вчинені 12, 13 та 14 червня 2024 року прогули (відсутність на роботі протягом усього робочого часу) без поважних причин, тобто за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.
Вказаний наказ підписаний Першим заступником Голови НБУ ОСОБА_3 Підставою для винесення наказу зазначено: електронне повідомлення керівника Офісу Правління НБУ та інституційних відносин ОСОБА_2 від 09 липня 2024 року № В/09-0008/84969; пояснення ОСОБА_1 від 05 липня 2024 року; інформація Департаменту безпеки із систем контролю доступу до приміщень НБУ.
Із електронного повідомлення керівника Офісу Правління НБУ та інституційних відносин ОСОБА_2 від 05 липня 2024 року № В/09-0008/83578, встановлено, що вона попросила ОСОБА_1 надати їй письмові пояснення про причини відсутності на робочому місці за адресами: м. Київ, вул. Інститутська, 9 та м. Київ, вул. Андріївська, 1, 12 червня 2024 року, 13 червня 2024 року та 14 червня 2024 року.
У відповідь на повідомлення керівника Офісу Правління НБУ та інституційних відносин ОСОБА_2, ОСОБА_1 05 липня 2024 року надав пояснення, в яких повідомив, що він 11 червня 2024 року створив запит у комплексі SAP FIORY про можливість дистанційної роботи, та у зв'язку з тим, що цей запит погоджений не був, 12 червня 2024 року нагадав керівнику Офісу Правління НБУ та інституційних відносин.
Наказом НБУ від 05 липня 2024 року № 615-но «Про делегування права підпису документів» та пункту 3 наказу Національного банку від 01 листопада 2022 року № 865-но «Про розподіл функціональних обов'язків між Головою Національного банку України, його першим заступником та заступниками Голови Національного банку України» (зі змінами) Першому заступнику Голови НБУ ОСОБА_3 делеговано право підпису документів.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кротюка О. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з статтею 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
Разом з цим, відповідно до сталої судової практики у такій категорії спорів причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (див. постанови Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21 (провадження № 61-11256св23), від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23 (провадження № 61-14192св23), від 05 жовтня 2023 року у справі № 671/2022/22 (провадження № 61-10474св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22(провадження № 61-9457св23)).
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з'ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі №.757/45015/20-ц (провадження № 61-4880св23).
Відсутність працівника на роботі може бути зафіксовано відповідним актом. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.
Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об'єктивні обставини, які об'єктивно перешкоджали працівнику з'явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19 (провадження № 61-16583св21), від 14 червня 2023 року у справі № 727/3770/21 (провадження № 61-1886св22).
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Пунктом 46 розділу VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Національного банку, затверджених наказом НБУ від 12 січня 2024 року № 22-но, (далі - Правила внутрішнього трудового розпорядку) визначено, що робочий час у Національному банку, якщо окремими розпорядчими актами Національного банку, погодженими з профспілковим комітетом, не запроваджено інше, починається з 9:00 год, кінець робочого часу - о 18:00 год, у п'ятницю - о 16:45 год.
Відповідно до пункту 49 розділу VII Правил внутрішнього трудового розпорядку у деяких підрозділах НБУ для окремих працівників може встановлюватись інший режим роботи, обумовлений виробничою потребою та закріплений окремим розпорядчим актом НБУ, погодженим із профспілковим комітетом.
Відповідно до пункту 3 наказу НБУ від 30 травня 2022 року № 305-но «Про дистанційну роботу» (зі змінами) (далі - наказ № 305-но), працівники НБУ на період дистанційної роботи погоджують можливість такої роботи з безпосереднім керівником (у тому числі керівники структурних підрозділів НБУ) завчасно, до початку її виконання, через сервіс SAP Fiori (оформлення відповідної заяви). Якщо працівник не має доступу до SAP Fiori, то заява щодо оформлення дистанційної роботи може бути надіслана безпосередньому керівнику засобами корпоративної електронної пошти (e-mail) Національного банку (далі ? корпоративна електронна пошта) та після його погодження кадровому адміністратору Департаменту персоналу для подальшого оформлення.
У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.
Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним, оскільки позивач допустив прогули, був відсутнім без поважних причин на роботі та не надав доказів, які могли б свідчити про поважність причин відсутності на роботі у зафіксований роботодавцем період.
Факт відсутності радника Офісу Правління НБУ та інституційних відносин ОСОБА_1 на роботі більше трьох годин 12, 13, 14 червня 2024 року зафіксовано системою контролю доступу до приміщення НБУ, документально підтверджено оптимальною інформацією від Департаменту безпеки про роботу працівників Офісу Правління НБУ та інституційних відносин у червні 2024 року, що вбачається із електронного повідомлення керівника офісу Правління НБУ та інституційних відносин ОСОБА_2 та підтверджено витягом із системи контролю.
Отже, роботодавець зафіксував факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці протягом робочого дня 12, 13, 14 червня 2024 року. Оскільки вказана система контролю доступу до приміщення НБУ передбачена внутрішніми документами НБУ, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що роботодавець виконав вимоги статті 148 КЗпП України щодо фіксації правопорушення, і посилання представника позивача на відсутність складеного акта за присутності двох осіб, цих висновків не спростовують.
Не заслуговують на увагу доводи представника позивача проте, що він працював дистанційно 12, 13, 14 червня 2024 року за усним погодженням безпосереднього керівника, оскільки це не доведено належними та допустимими доказами, що є обов'язком позивача у силу вимог статті 12, 81 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), на яку як на підставу касаційного оскарження посилається заявник, зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач, направивши 11 червня 2024 року заяву про дистанційну роботу, не отримавши погодження на це ні до початку дистанційної роботи, як це вимагає Положення про дистанційну роботу в НБУ, ні наступного дня, як очікував позивач, при цьому не з'явився на роботу впродовж дня 12, 13, 14 червня 2024 року.
Суди попередніх інстанцій встановили, що відсутність ОСОБА_1 на роботі не була оформлена належним чином, тому дійшли обґрунтованого висновку, що всі дії позивач вчиняв на власний розсуд, а об'єктивних обставин, які б не залежали від його волі та перешкоджали йому бути присутнім на роботі, не існувало.
Не спростовують цих висновків доводи касаційної скарги щодо незастосування судом положень статті 65-1 Закону України «Про Національний банк» та передбачених Кодексом етики працівників Національного банку норм у частині дотримання керівництвом позивача відповідних вимог поведінки щодо усного погодження дистанційної роботи працівника Офісу Правління НБУ, оскільки розпорядчі акти НБУ не передбачають обов'язку керівника безумовно погоджувати дистанційну роботу працівнику.
Отже, немає підстав для висновку, що дії безпосереднього керівника позивача виходили за межі пунктів 55, 58, 71, 93 Кодексу етики працівників Національного банку чи згаданого Закону.
Таким чином, посилання у касаційній скарзі на порушення роботодавцем, зокрема безпосереднім керівником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , принципу добросовісності, та як наслідок несумлінне виконання нею обов'язків, передбачених трудовим законодавством, а саме: непогодження позивачу заяви на дистанційну роботу 12, 13, 14 червня 2024 року через сервіс SAP Fiori та підтвердження такого погодження усно, що призвели до порушення трудових прав позивача, спростовуються висновками судів попередніх інстанцій, наведеними вище.
Колегія суддів спростовує доводи касаційної скарги про те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 підписаний неуповноваженою особою, оскільки Перший заступник Голови НБУ ОСОБА_3, підписуючи оскаржуваний наказ, діяла у межах повноважень, наданих їй наказом НБУ від 01 листопада 2022 року № 8665-но «Про розподіл функціональних обов'язків між Головою національно банку України з його першими заступниками та заступниками Голови Національного банку України» (зі змінами), наказу НБУ від 05 липня 2024 року № 615-но «Про делегування права підпису документів», що не суперечить положенням пунктами 2, 4 статті 19 Закону «Про Національний банк України».
Таким чином, встановивши, що позивач допустив прогул без поважних причин, що відповідач підтвердив належними і достовірними доказами, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про те, що звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог закону.
Під час вирішення спору судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин приписи пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а також частини першою статті 148 КЗпП України.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Слід також зазначити, що висновки Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, не входять у суперечність з висновками судів попередніх інстанцій.
Висновки у справах № 387/326/20, № 461/9578/15-ц, № 523/22514/23, № 9901/293/21, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують установлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваному судовому рішенні, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження, а переоцінка доказів, в свою чергу, в силу вимог статті 400 ЦПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кротюка Олександра Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Н. Ю. Сакара
Ю. В. Черняк