11 березня 2026 року
м. Київ
справа № 303/4076/25
провадження № 61-12809св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи: Виконавчий комітет Мукачівської міської ради, Служба у справах дітей Мукачівської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року в складі колегії суддів Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., Кожух О. А.,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Мукачівської міської ради, Служба у справах дітей Мукачівської міської ради, про визначення місця проживання дітей разом із матір'ю ОСОБА_1 .
У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради, про визначення місця проживання дітей разом з батьком ОСОБА_2 .
У липні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про зміну предмета зустрічного позову, в якій просив суд:
1) визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - малолітні діти) з батьком;
2) відібрати малолітніх дітей від матері ОСОБА_1 ;
3) у разі незадоволення позовної вимоги про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком та відібрання малолітніх дітей від матері - визначити ОСОБА_2 спосіб та порядок участі у вихованні малолітніх дітей.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 11 серпня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради, про визначення місця проживання дітей разом із батьком ОСОБА_2 прийняв до спільного розгляду разом із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Мукачівської міської ради, Служба у справах дітей Мукачівської міської ради, про визначення місця проживання дітей разом із матір'ю ОСОБА_1 .
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про зміну предмета зустрічного позову відмовив. Клопотання ОСОБА_2 про долучення додаткових доказів залишив без розгляду.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги зустрічного позову стосувалися визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком. Змінюючи предмет зустрічного позову (додано вимоги про відібрання малолітніх дітей від матері та визначення способу та порядку участі у вихованні малолітніх дітей), ОСОБА_2 зазначив також і нові підстави для задоволення нових вимог зустрічного позову (наявність у батька дітей перешкод у спілкуванні з ними, що є підставою для встановлення відповідного графіку побачень). Суд зазначив, що одночасна зміна і предмета позову, і підстав позову не допускається, оскільки у такому випадку фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом, тому у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зміну предмета позову слід відмовити.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись з ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 серпня 2025 року в частині відмови у прийнятті заяви про зміну предмета зустрічного позову, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 12 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 серпня 2025 року повернув особі, яка її подала.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу, в якій наведено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Згідно із частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Ухвала про відмову у задоволенні заяви про зміну предмета зустрічного позову не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Тому у цій справі апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 серпня 2025 року в частині відмови у прийнятті заяви про зміну предмета зустрічного позову підлягає поверненню заявнику, а оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом із рішенням суду, яким спір буде вирішено по суті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
11 жовтня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернувся
до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали не застосував висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 712/9611/19-ц (провадження № 61-1553св22) та постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).
Вказує, що апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України. Суд апеляційної інстанції у цій справі мав прийняти апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у прийнятті заяви про зміну предмета зустрічного позову та розглянути її.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) зазначено, що наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу, а пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 листопада 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.
У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 11 лютого 2026 року справу призначив до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 УПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване судове рішення не відповідає з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
Згідно із частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена. Під час застосування процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.
Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (постанова Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, провадження № 61-15126св21).
Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог не належить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.
Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу.
Водночас пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21), на яку заявниця посилається у касаційній скарзі, дійшов висновку, що зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка у свою чергу може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 квітня 2022 року у справі № 712/9611/19-ц (провадження № 61-1553св22), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, від 25 січня 2023 року у справі № 492/1529/19 (провадження № 61-10006св22), від 23 жовтня 2024 року у справі № 705/4530/21 (провадження № 61-10811св24).
Отже, ухвала суду першої інстанції в частині відмови у прийнятті заяви про зміну предмета зустрічного позову (суд першої інстанції помилково зазначив про «відмову в задоволенні заяви») підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 серпня 2025 року в частині відмови у прийнятті заяви про зміну предмета зустрічного позову, апеляційний суд помилково вважав, що ухвала суду першої інстанції в частині відмови у прийнятті заяви про зміну предмета зустрічного позову не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду та не врахував висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).
Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За вимогами пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі судове рішення підлягає скасуванню, а розгляд справи ще не завершений, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді А. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська