Постанова
Іменем України
06 березня 2026 року
м. Київ
справа № 369/1203/24
провадження № 61-14945св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Барви-2005»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: Стрельченко Олена Володимирівна , ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_7 , до якої приєдналася ОСОБА_3 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2025 року в складі судді: Янченка А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року в складі колегії: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У січні 2024 року ТОВ «Барви-2005» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Стрельченко О. В. , ОСОБА_6 , про витребування майна з незаконного володіння, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Позов мотивований тим, що згідно договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» від 30.08.2016 року та протоколу зборів учасників №3-2016 від 30.08.2016 ОСОБА_8 придбав частку в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Барви-2005» у ОСОБА_9 . Придбанню товариства ОСОБА_8 допомагали ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які діяли як фахівці з права. 31.08.2016 року приватним нотаріусом Тарасенко Р.О. була здійснена державна реєстрація відповідних відомостей про зміну складу засновників та зміну керівника.
На момент придбання корпоративних прав ОСОБА_8 ТОВ «Барви-2005» на праві власності належала земельна ділянка площею 10,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:0067 цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування мікрорайону багатоповерхової житлової, громадської та індивідуальної забудови із об'єктами соціально-побутового та торговельно-розважального призначення, яка розташована за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Гореничі, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД №935808.
Після цього відбулось незаконне заволодіння корпоративними правами ОСОБА_8 шляхом підроблення документів. Так, нібито 01.09.2016 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Барви-2005», за умовами якого ОСОБА_8 передав, а ОСОБА_6 прийняв у власність належну продавцеві частку у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005», у розмірі 100 %.
У той же день, 01.09.2016 року нібито відбулись загальні збори учасників ТОВ «Барви-2005», на яких ОСОБА_8 , повідомив про передачу всієї належної йому частки у статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу та просив виключити його зі складу учасників ТОВ «Барви-2005». Ці рішення загальних зборів учасників ТОВ «Барви-2005» були оформлені протоколом №01/09 від 01.09.2016 року. 03.09.2016 державним реєстратором Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Мельниковою Н.С. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були внесені записи щодо зміни складу та інформації про учасників, та зміну керівника ТОВ «Барви-2005».
Таким чином, в результаті підроблення документів ОСОБА_8 втратив контроль над ТОВ «Барви-2005» як власник та як директор цього товариства. Проте, ані договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 01.09.2016, а ні протокол № 01/09 загальних зборів учасників ТОВ «Барви-2005» від 01.09.2016 ОСОБА_8 не підписував, що підтверджується висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/111-22/483 7-ПЧ від 16.02.2022 року, яким встановлено, що підпис виконаний іншою особою.
Після незаконного заволодіння корпоративними правами ТОВ «Барви-2005», ОСОБА_6 , 08.09.2016 року фактично безоплатно, здійснив продаж єдиного майна ТОВ «Барви-2005» - земельної ділянки, що призвело до порушення інтересів ОСОБА_8 як власника корпоративних прав та прав та інтересів позивача як власника майна.
Так, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.09.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В., зареєстрованого в реєстрі № 4010, була відчужена земельна ділянка площею 10,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:0067 відповідачу ОСОБА_1 за заниженою ціною, яка складала 2924812,00 грн. При цьому, незважаючи на вказівку в договорі про те, що сторони здійснили розрахунок до підписання договору, грошові кошти на рахунок ТОВ «Барви-2005» не зараховувались як до укладення правочину, так і після.
Одночасно з підписанням договору купівлі-продажу земельної ділянки 08.09.2016 року, з метою унеможливлення повернення нерухомого майна законному власнику, ОСОБА_1 видав довіреність ОСОБА_12 за для подальшого перепродажу земельної ділянки, посвідчивши її у того ж самого нотаріуса.
Наступного дня після продажу земельної ділянки, 09 вересня 2016 року, ОСОБА_6 здійснив відчуження корпоративних прав підприємства уклавши договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Барви-2005», за умовами якого ОСОБА_6 передав, а ОСОБА_13 та ОСОБА_14 прийняли у власність належну продавцеві частку у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005», у розмірі по 50% кожен, що становить в загальній сумі 25 591 808,18 грн.
Згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Барви-2005» від 09 вересня 2016 року ОСОБА_6 був виключений із складу учасників товариства, а ОСОБА_13 та ОСОБА_14 були включені до складу учасників товариства, внаслідок чого вони стали новими власниками ТОВ «Барви-2005». 15.09.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був внесений запис щодо зміни складу учасників та керівника ТОВ «Барви-2005».
Після цього, саме з моменту незаконного заволодіння корпоративними правами ТОВ «Барви-2005», будь-яка звітність, у тому числі податкова, більше не подавались, будь-який облік не вівся, підприємство було покинуте. Це підтверджується роздруківкою з особистого кабінету товариства за період з 2016 по цей час.
Також підтвердженням того, що ТОВ «Барви-2005» було покинуто, та перереєстровано на особу, яка слугує номінальним власником для покинутих фірм, про що свідчить роздруківка з сайту Опендатабот, згідно якої кінцевим засновником та директором став ОСОБА_14 на якому обліковується безліч зареєстрованих покинутих підприємств.
Надалі, 13 вересня 2016 року всього через п'ять днів після придбання земельної ділянки відповідач ОСОБА_1 продав її відповідачу ОСОБА_10 за 1 501 311,00 грн., тобто на 1 423 501,00 грн. дешевше ніж придбав її. Водночас, згідно п. 2.2. договору, ОСОБА_1 продав земельну ділянку ОСОБА_10 з відкладальною умовою після сплати в безготівковій формі через банківську установу в повному обсязі, та надав згоду на реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_10 без оплати вартості земельної ділянки.
Після цього, 12 квітня 2017 року за заявою ОСОБА_10 , посвідченою приватним нотаріусом Києва-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л.В. зареєстрованою в реєстрі за № 173, земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:001:0067 була поділена на три земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222482001:01:001:5214 площею 9,9327 га, 3222482001:01:001:5212 площею 0,5 га, 3222482001:01:001:5213 площею 0,5 га.
31 травня 2017 року ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києва-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 299, відчужив земельну ділянку кадастровий номер 3222482001:01:001:5213 площею 0,5 га. відповідачу ОСОБА_4 . Відтак, кінцевими набувачами земельної ділянки, яка була незаконно відчужена, став ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , тоді як супроводженням придбання корпоративних прав позивача займалися фахівці з права ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер. У зв'язку з цим право власності на спадщину у вигляді земельних ділянок перейшла спадкоємцям та зареєстровано за ними наступним чином:
дружина ОСОБА_3 набула право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 9,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, та право власності на земельну ділянку площею 0,5 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5212;
мати ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 9,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214.
Після вибуття земельної ділянки без волі власника незаконним шляхом було зареєстроване кримінальне провадження № 12021100030002678. Постановою Деснянського УП ГУ НП у м. Києві від 12.10.2021 ОСОБА_8 визнано потерпілим.
У межах вказаного кримінального провадження було проведено почеркознавчу експертизу та висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/111-22/483 7-ПЧ від 16.02.2022 року встановлено, що ОСОБА_8 не підписував протокол № 01/09 Загальних зборів учасників ТОВ «Барви-2005» від 01.09.2016, та договір купівлі-продажу частки у Статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» від 01.09.2016.
Захищаючи свої права як власника корпоративних прав, ОСОБА_8 звернувся до Господарського суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 01.09.2016 року та витребування з незаконного володіння на його користь статутного капіталу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 року у справі № 910/13328/22, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_8 було задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу 100% частки у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» від 01.09.2016, укладений ОСОБА_8 та ОСОБА_6 . Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на користь ОСОБА_8 100% статутного капіталу ТОВ «Барви-2005». Також судом визначено, що розмір частки ОСОБА_8 у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» у сумі 25 591 808,18 грн. становить 100%.
Вказані дії та обставини є грубим порушенням майнових прав ТОВ «Барви-2005», у зв'язку з чим договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08.09.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. та зареєстрований в реєстрі №4010, укладений між ТОВ «Барви-2005» та ОСОБА_1 має бути визнаний недійсним, а майно витребувано з чужого незаконного володіння.
Підставами недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.09.2016 року є те, що відчуження спірної земельної ділянки відбулось внаслідок незаконних дій та були укладені в особі нелегітимного директора ОСОБА_6 , а тому на момент укладення спірного договору не додержані вимоги ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Воля ОСОБА_8 на вибуття корпоративних прав та воля як у юридичної особи так і у власника юридичної особи на відчуження земельної ділянки була відсутня.
Окрім того, продаж відбувся в порушення підпункту н) пункту 13.1.2. статуту товариства, згідно якого прийняття рішення про укладення товариством будь-яких договорів/угод (в т.ч. застави, іпотеки, тощо), пов'язаних з відчуженням в будь-який спосіб належного товариству нерухомого майна та/або земельних ділянок відбувається за рішенням зборів учасників товариства. Такої згоди ОСОБА_6 не отримував.
При цьому, оскільки договір купівлі-продажу частки у Статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» від 01.09.2016 є недійсним відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 року, він не викликав юридичних наслідків у вигляді набуття ОСОБА_6 права власності на корпоративні права ТОВ «Барви-2005», а ОСОБА_6 відповідно не отримав прав та обов'язків, що є похідними від володіння корпоративними правами.
За таких обставин ОСОБА_6 не набув повноважень директора ТОВ «Барви-2005», а також прав на вчинення дій від імені товариства. Враховуючи викладене та те, що відчуження спірної земельної ділянки відбулось без волевиявлення ОСОБА_8 , який є єдиним засновником та учасником ТОВ «Барви-2005», укладений ОСОБА_6 шляхом присвоєння собі відповідних повноважень на підставі підроблених документів, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08.09.2016 року підлягає визнанню недійсним. Також, на думку позивача, окремою підставою недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.09.2016 року є очевидна фраудаторність низки правочинів, вчинених з наміром завдати шкоду іншім особам.
ТОВ «Барви-2005» просило:
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:0067, розташованої за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Гореничі, від 8 вересня 2016 року, укладений між ТОВ «Барви-2005» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. за реєстровим № 4010;
витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ТОВ «Барви-2005» земельну ділянку, кадастровий номер 3222482001:01:001:5212, площею 0.5 га, та 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, площею 9,9327 га, розташовані за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Гореничі;
витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ТОВ «Барви-2005» 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, площею 9,9327 га, розташовану за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Гореничі;
витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ТОВ «Барви-2005» земельну ділянку, кадастровий номер 3222482001:01:001:5213, площею 0.5 га, розташовану за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Гореничі.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2025 року:
позов ТОВ «Барви-2005» задоволено;
визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:0067, розташованої за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Гореничі, від 8 вересня 2016 року, укладений між ТОВ «Барви-2005» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. за реєстровим № 4010;
витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ТОВ «Барви-2005» нерухоме майно: земельну ділянку, кадастровий номер 3222482001:01:001:5212, площа (га) 0.5, адреса: Київська область, Бучанський район (колишня назва Києво-Святошинський район), с. Гореничі;
витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ТОВ «Барви-2005» нерухоме майно: 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, площа (га) 9,9327, адреса: Київська область, Бучанський район (колишня назва Києво-Святошинський район), с. Гореничі;
витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ТОВ «Барви-2005» нерухоме майно: 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, площа (га) 9,9327, адреса: Київська область, Бучанський район (колишня назва Києво-Святошинський район), с. Гореничі;
витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ТОВ «Барви-2005» нерухоме майно: земельну ділянку, кадастровий номер 3222482001:01:001:5213, площа (га) 0.5, адреса: Київська область, Бучанський район (колишня назва Києво-Святошинський район), с. Гореничі.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Барви-2005» зазначило, що підставами недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2016 року є те, що відчуження спірної земельної ділянки відбулось внаслідок незаконних дій (незаконного набуття корпоративними правами засновника ОСОБА_6 та незаконного набуття повноважень директора ОСОБА_6 ) та були укладені в особі нелегітимного директора ОСОБА_6 , а тому на момент укладення спірного договору не були додержані вимоги частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, що є підставою для скасування всіх реєстраційних дій, визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння. Це твердження позивача знайшло своє відображення під час розгляду судом справи і не було спростовано відповідачами. Незаконність набуття корпоративних прав ОСОБА_6 , і як наслідок незаконність призначення директора ОСОБА_6 та відсутність волі на це справжнього власника підтверджується висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/111-22/483 7-ПЧ від 16 лютого 2022 року та рішенням Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року у справі № 910/13328/22. Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року у справі № 910/13328/22 воля ОСОБА_8 на вибуття корпоративних прав та воля як у юридичної особи так і у власника юридичної особи на відчуження земельної ділянки була відсутня. Окрім того, продаж відбулась в порушення підпункту н) пункту 13.1.2. статуту товариства, згідно якого прийняття рішення про укладення товариством будь-яких договорів/угод (в т.ч. застави, іпотеки, тощо), пов'язаних з відчуженням в будь-який спосіб належного товариству нерухомого майна та/або земельних ділянок відбувається за рішенням Зборів учасників товариства. Такої згоди ОСОБА_6 не отримував. Тобто станом на день продажу первісної земельної ділянки було відсутнє волевиявлення учасників товариства на відчуження земельної ділянки;
досліджені судом докази надані позивачем ТОВ «Барви-2005» підтверджують незаконність набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482001:01:001:0067, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Гореничі, відповідачем ОСОБА_1 за Договором купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року, оскільки такий договір був укладений в особі нелегітимного директора ОСОБА_6 , нелегітимність якого підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва, яким підтверджено незаконне заволодіння корпоративними правами діючого на той час директора ОСОБА_8 шляхом підроблення документів, що призвело до отримання ОСОБА_6 посади директора ТОВ «Барви-2005». Тому на момент укладення спірного договору не були додержані вимоги частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, а ОСОБА_6 не мав необхідний обсяг цивільної дієздатності як особа якій надано право від імені ТОВ «Барви-2005» укладати подібні договори та уклав спірний договір купівлі-продажу шляхом присвоєння собі відповідних повноважень на підставі підроблених документів, тобто всупереч волі дійсного учасника правочину. За встановлених обставин недійсності договору купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Барви-2005» від 01 вересня 2016 року, відсутності ОСОБА_8 на загальних зборах учасників товариства від 01 вересня 2016 року та його волевиявлення на відчуження його частки в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_6 суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними правочинів на підставі статей 203, 215 ЦК України. Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 у справі № 372/349/17-ц;
оскільки, відповідачем ОСОБА_1 було незаконно набуто право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482001:01:001:0067, подальше укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 вересня 2016 року, вчинення ОСОБА_10 дій щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:001:0067 на земельні ділянки кадастровими номерами: 3222482001:01:001:5214 площею 9,9327 га; 3222482001:01:001:5212 площею 0,5 га; 3222482001:01:001:5213 площею 0,5 га, відчуження ОСОБА_10 земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:001:5213 площею 0,5 га, за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травня 2017 року ОСОБА_4 , та отримання після смерті ОСОБА_10 відповідачем ОСОБА_3 право власності на частину земельної ділянки площею 9,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, і права власності на земельну ділянку площею 0,5 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5212, а також отримання відповідачем ОСОБА_2 права власності на частину земельної ділянки площею 9,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, було вчинене неправомірно;
якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13);
у цій справі суд встановив, що позивач є власником спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у суду є правові підстави для витребування майна на користь ТОВ «Барви-2005», як неволодіючого власника. Суд приходить до висновку, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не довели наявного у них права власності на спірні земельні ділянки, а тому наявні підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договорів купівлі-продажу. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали спірне майно в порядку спадкування, а отже безоплатно. За таких обставин враховуючи приписи частини третьої статті 388 ЦК України, спірне майно може бути у них витребуване у всіх випадках, в тому числі за умови їх добросовісності при набутті такого майна;
щодо посилання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на те, що витребування майна буде порушенням принципу мирного володіння майном та порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, а саме на них буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, суд, погоджується із доводами позивача. Сам по собі розгляд спору з приватного права в національному суді, чим є ця справа, в тому числі і рішення про припинення права власності на спірне майно, за умови його прийняття, не є порушенням прав Відповідачів на мирне володіння майном. Як визнається відповідачами, спірне майно отримано ними в порядку спадкування, а відповідно безоплатно. За таких обставин припинення права власності відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки не покладе на останніх надмірний тягар, зокрема для компенсації втрат понесених при отриманні спірних земельних ділянок. Стаття 388 ЦК України прямо передбачає можливість витребування майна, отриманого безоплатно в усіх випадках його вибуття від власника внаслідок дій особи, що не мала права його відчужувати, а відповідно відсутність такого тягаря за умови безоплатного набуття права на спірне майно передбачено на рівні чинного національного законодавства;
на переконання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у ОСОБА_15 з вересня 2016 року була об'єктивна можливість дізнатись про порушення своїх прав, якщо вони дійсно були порушені. Таким чином, строк на звернення до суду з цим позовом сплинув у вересні 2019 року, тому позивачем пропущено строк, встановлений законом, на звернення до суду. Захищаючи свої права як власника корпоративних прав ОСОБА_8 08 жовтня 2021 року було подано до Деснянського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві заяву про злочин стосовно підроблення документів, внаслідок чого спричинено матеріальну шкоду ОСОБА_8 і ТОВ «Барви-2005» в особливо великому розмірі - викрадення земельної ділянки вартістю понад 25 млн. грн., тобто моментом коли ТОВ «Барви-2005» стало відомо про порушення їх прав є 08 жовтня 2021 року. Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічна: гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України: метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ набрав чинності 02 квітня 2020 року. За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану Таким чином, враховуючи те, що на всій території України запроваджено карантин з 11 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину, введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2024 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду, а перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану, то подання позову 24 травня 2024 року не виходить за межі позовної давності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення;
рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:001:0067, розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Гореничі, з цільовим призначенням: житлової забудови і комерційного використання, яка в подальшому була поділена на три земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222482001:01:001:5214 площею 9,9327 га; 3222482001:01:001:5212 площею 0,5 га;3222482001:01:001:5213 площею 0,5 га, належала ТОВ «Барви-2005» на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 935808, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області 07 листопада 2007 року, рішення ХІ сесії ХХV скликання Гореницької сільської ради від 06.09.2007 року за № 3/18. На підставі договору від 30 серпня 2016 року власником частки в статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» у розмірі 100% став ОСОБА_8 01 вересня 2016 року від імені ОСОБА_8 і ОСОБА_6 було укладено договір про продаж ОСОБА_8 частки у статутному капіталі товариства, у розмірі 100% на користь ОСОБА_6 . Того ж дня було проведено загальні збори учасників товариства, оформлені протоколом №01/09, на яких було прийнято рішення про виведення зі складу учасників ОСОБА_8 з переуступкою його частки ОСОБА_6 та призначення ОСОБА_6 на посаду директора товариства;
08 вересня 2016 року між ТОВ «Барви-2005» в особі директора ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2016 року, на підставі якого ТОВ «Барви-2005» продало, а покупець ОСОБА_1 купив земельну ділянку, площею 10,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:0067, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Гореничі, яка в подальшому була розділена на три земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222482001:01:001:5214 площею 9,9327 га; 3222482001:01:001:5212 площею 0,5 га; 3222482001:01:001:5213 площею 0,5 га, та перейшла у власність відповідачів. Разом з тим, відповідно до висновку експерта №СЕ-19/111-22/4837-ПЧ від 16 лютого 2022 року, складеного експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України в рамках кримінального провадження внесеного 08 жовтня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100030002678, за заявою ОСОБА_8 , встановлено, що підпис від імені ОСОБА_8 у графі « ОСОБА_8 » в оригіналі протоколу № 01/09 загальних зборів учасників ТОВ «Барви-2005» від 01 вересня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_8 передав свою частку у даному товаристві в розмірі 100% ОСОБА_6 та призначив його на посаду директора замість себе - виконаний не ОСОБА_8 , а іншою особою.; підпис від імені ОСОБА_8 у стовбці «ПРОДАВЕЦЬ» графі « ОСОБА_8 » в оригіналі договору купівлі-продажу частки у Статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» від 01 вересня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_8 продав свою частку у даному товаристві в розмірі 100% громадянину ОСОБА_6 - виконаний не ОСОБА_16 , а іншою особою;
посилаючись на те, що частка у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» у розмірі 100 % вибула з його власності поза його волею, на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі та рішень загальних зборів товариства, які він не підписував, у 2022 році ОСОБА_8 звернувся до господарського суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , державного реєстратора Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Мельникової Н.С., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. про визнання недійсним договору від 01.09.2016 купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005», укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ; витребування з незаконного володіння ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на користь ОСОБА_8 100% статутного капіталу товариства; та визначення частки у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» ОСОБА_8 у розмірі 25 591 808,18 грн, що становить100% статутного капіталу товариства. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року у справі №910/13328/22 позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , державного реєстратора Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Мельникової Н.С. та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В., третя особа - ТОВ «Барви-2005», про визнання недійсним договору від 01 вересня 2016 року купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005», витребування з незаконного володіння 100% статутного капіталу та визнання права власності на акції, задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» від 01 вересня 2016 року, укладений ОСОБА_8 і ОСОБА_6 . Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_13 на користь ОСОБА_8 100% статутного капіталу ТОВ «Барви-2005». Визначено, що розмір частки ОСОБА_8 у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» у сумі 25 591 808,18 грн становить 100% (сто відсотків). Вказаним рішенням господарського суду встановлено, що воля ОСОБА_8 на вибуття корпоративних прав та воля як у юридичної особи так і у власника юридичної особи на відчуження земельної ділянки була відсутня. Окрім того, продаж відбувався з порушенням підпункту н) пункту 13.1.2. статуту Товариства, згідно якого прийняття рішення про укладення Товариством будь-яких договорів/угод (в т.ч. застави, іпотеки, тощо), пов'язаних з відчуженням у будь-який спосіб належного Товариству нерухомого майна та/або земельних ділянок відбувається за рішенням Зборів учасників товариства. Такої згоди ОСОБА_6 не отримував. Тобто станом на день продажу первісної земельної ділянки було відсутнє волевиявлення учасників Товариства на відчуження земельної ділянки;
дослідженими судом доказами підтверджено незаконність набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482001:01:001:0067, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Гореничі, відповідачем ОСОБА_1 за Договором купівлі-продажу від 08.09.2016 року, оскільки такий договір був укладений в особі нелегітимного директора ОСОБА_6 , нелегітимність якого підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва, яким підтверджено незаконне заволодіння корпоративними правами діючого на той час директора ОСОБА_8 шляхом підроблення документів, що призвело до отримання ОСОБА_6 посади директора ТОВ «Барви-2005». На момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:0067, розташованої за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Гореничі, від 08 вересня 2016 року між ТОВ «Барви-2005» в особі директора ОСОБА_6., та ОСОБА_1 , ОСОБА_6 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, як особа якій надано право від імені ТОВ «Барви-2005» укладати подібні договори, та уклав спірний договір купівлі-продажу шляхом присвоєння собі відповідних повноважень на підставі підроблених документів, тобто всупереч волі дійсного учасника правочину. Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:0067, розташованої за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Гореничі, від 08 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ «Барви-2005» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. за реєстровим № 4010, та враховуючи, що вказана земельна ділянка фактично вибула з володіння ТОВ «Барви-2005» поза його волею, та була поділена на три земельні ділянки, дійшов правильного висновку про витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5212, площею 0,5 га, та частини земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, площею 9,9327 га, що розташовані за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Гореничі; з незаконного володіння ОСОБА_2 - 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, площею 9,9327 га, розташовану за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Гореничі; з незаконного володіння ОСОБА_4 земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5213, площею 0.5 га, адреса: розташовану за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Гореничі, відповідно до положень статей 387, 388 ЦК України;
суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на те, що витребування майна буде порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод через покладення на них надмірного тягарю;
колегія суддів відхиляє посилання представника ОСОБА_2 на те, що відповідно до матеріалів кримінального провадження №12016270010009145 від 23 вересня 2016 року власником та учасником ТОВ «Барви-2005» до 12 вересня 2016 року був ОСОБА_9 , який в свою чергу продав корпоративні права даного товариства ОСОБА_17 , жодних договорів окрім як з ОСОБА_17 ОСОБА_9 не укладав. Вказані обставини не відповідають обставинам, встановленим в рішенні Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року у справі № 910/13328/22, яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» від 01 вересня 2016 року, укладений ОСОБА_8 і ОСОБА_6 та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_13 і ОСОБА_14 на користь ОСОБА_8 100% статутного капіталу ТОВ «Барви-2005». Рішення Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року не було скасоване та набрало законної сили. Ним була внесена юридична визначеність у правовідносини та вирішено питання щодо належності корпоративних прав ТОВ «Барви-2005» ОСОБА_8 ;
безпідставними доводи апеляційної скарги щодо того, що ОСОБА_10 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами права власності на земельну ділянку, оскільки, як встановлено спірна земельна ділянка вибула з власності ТОВ «Барви-2005» поза його волею внаслідок неправомірних дій щодо підроблення документів. Тому ТОВ «Барви-2005» мало право на її витребування у свою власність;
колегія суддів відхилила посилання ОСОБА_2 на застосування до позовних вимог ТОВ «Барви-2005» позовної давності. Обґрунтовуючи заяву про застосування позовної давності, представник ОСОБА_2 зазначав про те, що ОСОБА_15 як власник ТОВ «Барви-2005» мав можливість дізнатись про порушення своїх прав з вересня 2016 року. Проте як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 звернувся до Деснянського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві із заявою про злочин по факту підроблення документів, у зв'язку з чим було викрадено земельну ділянку 08 жовтня 2021 року. Корпоративні права ОСОБА_8 , як дійсного власника, на ТОВ «Барви-2005» були відновлені лише після ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року у справі № 910/13328/22, яке набрало законної сили 06 липня 2023 року. Тобто фактично у ТОВ «Барви-2005» виникла можливість звернення до суду з даним позовом лише після відновлення законного управління товариством в особі дійсного власника після набрання законної сили вказаним рішенням Господарського суду міста Києва, тобто, з 06 липня 2023 року. Тому колегія суддів вважає необґрунтованими посилання представника ОСОБА_2 на застосування позовної давності.
Аргументи учасників справи
27 листопада 2025 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_7 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року, в якій просила:
оскаржені судові рішення скасувати;
справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не врахували правову природу спадкування, відповідно до якої спадкоємець набуває право власності в силу закону як правонаступник померлого власника, а не внаслідок правочину. Сам по собі факт безоплатності набуття майна у спадок не може бути достатньою та самостійною підставою для його витребування за статтею 388 ЦК України;
судами проігноровано презумпцію добросовісності набувача. Вирішуючи питання про можливість витребування майна, суд зобов'язаний насамперед перевірити добросовісність зареєстрованого володільця нерухомого майна, чого у цій справі зроблено не було. Якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
суди не встановили та не обґрунтували легітимної мети втручання у право власності відповідачів. Втручання не було необхідним у демократичному суспільстві, оскільки суди не дослідили можливість застосування альтернативних, менш обтяжливих способів захисту прав позивача, зокрема шляхом пред'явлення вимог до інших осіб або застосування відшкодувальних механізмів. Витребування спадкового майна у добросовісних набувачів було застосовано як найбільш суворий захід, без оцінки його крайнього характеру. Судами не забезпечено справедливого балансу між інтересами сторін;
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали право власності на спірні земельні ділянки як спадкоємиці за заповітом ОСОБА_10 . На час відкриття спадщини будь-яких заборон щодо спірних земельних ділянок не було, як і не було їх до звернення позивача до суду майже через вісім років після відчуження земельної ділянки. Жодних претензій у вигляді звернення до суду або іншим чином від ОСОБА_8 , ТОВ «Барви-2005», з приводу спірної земельної ділянки за весь час перебування її у власності ОСОБА_18 не було. Про існування кримінального провадження, порушеного за заявою ОСОБА_8 у 08 жовтня 2021 року, стало відомо лише під час ознайомлення з матеріалами цивільної справи. Земельна ділянка придбана ОСОБА_10 за оплатним договором під час шлюбу з ОСОБА_3 за спільні кошти;
суди не встановили момент початку перебігу позовної давності, не з'ясували, коли позивач дійсно дізнався або об'єктивно міг дізнатися про вибуття спірного майна з його володіння та про осіб, за якими було зареєстровано право власності. При цьому судами проігноровано презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, що випливає зі змісту статті 261 ЦК України та статті 81 ЦПК України. За вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, а не з моменту ухвалення судового рішення чи вчинення наступних правочинів щодо такого майна;
суди зробили помилковий висновок, що позовна давність повинна відліковуватись від дати звернення ОСОБА_8 до правоохоронних органів 08 жовтня 2021 року та від ухвалення Господарським судом м. Києва рішення від 12 червня 2023 року у справі № 910/13328/22. Земельна ділянка придбана ОСОБА_10 після порушення кримінального провадження 23 вересня 2016 року. У позовній заяві зазначено, що ОСОБА_16 набув право власності на 100% частку у статутному капіталі на підставі договору, укладеному 31 серпня 2016 року. За захистом своїх порушених прав позивач почав звертатися з жовтня 2021 року, тобто через 5 років. У заяві про злочин вказано, що ОСОБА_8 дізнався про порушення свого права у 2017 році. Позивач в особі єдиного власника ОСОБА_8 мав об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого права у вересні 2016 року;
суди послалися на матеріали кримінального провадження, не перевіривши допустимість таких доказів з огляду на повноваження осіб, які їх отримували, та дотримання належної правової процедури. Під час розгляду господарської справи не з'ясовувались обставини, що були встановлені у кримінальному провадженні № 12016270010009145 від 23 вересня 2016 року;
ОСОБА_10 до участі у господарській справі, тому рішення у господарській справі немає преюдиційного значення;
суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів, а саме -матеріалів кримінальних проваджень № 12016270010009145 від 23 вересня 2016 року та № 12021100030002678 від 08 жовтня 2021 року. У задоволенні вказаних клопотань було відмовлено. У суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про витребування у ГУ Національної поліції в Чернігівській області копію постанови про закриття кримінального провадження №12016270010009145. Однак це клопотання суд апеляційної інстанції не розглянув;
суддя Янченка А. В. підлягав відводу, оскільки ухвалою судді Янченка А.В. від 26 грудня 2023 року у справі № 369/21059/23 відмовлено у задоволенні аналогічної заяви ТОВ «Барви-2005» про забезпечення позову до подання позовної заяви.
27 січня 2026 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_7 подала заяву про приєднання до касаційної скарги, в якій просить:
задовольнити касаційну скаргу;
скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд.
У заяві про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що:
суди зробили помилковий висновок про можливість витребування спірних земельних ділянок у спадкоємиці, ототожнивши безоплатність спадкування з недобросовісністю набуття, що суперечить правовій природі спадкування. Набуття права власності у порядку спадкування відбувається в силу закону, а не внаслідок правочину, а тому сам факт безоплатності спадкування не створює підстав для застосування статті 388 ЦК України;
суди не здійснили оцінки пропорційності втручання у право мирного володіння майном, не з'ясували питання добросовісності спадкодавця та спадкоємців, а також не забезпечили справедливий баланс між інтересами сторін, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції;
судами не було встановлено, коли саме позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права;
суди поклали в основу рішень матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні, не перевіривши допустимість таких доказів з огляду на повноваження осіб, які їх отримували, та дотримання належної правової процедури;
суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів, які відповідачем щодо отримання матеріалів з кримінальних проваджень № 12016270010009145 від 23.09.2016 та № 12021100030002678 від 08.10.2021;
у розгляді справи брав участь суддя, якому був заявлений відвід, що є підставою підставою для скасування оскаржуваних рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав, встановлених пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України.
27 січня 2026 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить:
відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 ;
оскаржені рішення залишити в силі.
Відзив мотивований тим, що у 2024 році ОСОБА_4 дізналась про те, що земельна ділянка, яку продав ОСОБА_10 , була сформована ОСОБА_10 шляхом поділу земельної ділянки 3222482001:01:01:001:0067, яку ОСОБА_10 набув внаслідок неправомірних дій ОСОБА_6 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та інших осіб, які не мали законних прав на земельну ділянку та на її відчуження.
01 лютого 2026 року ТОВ «Барви-2005» через представника Риженка Д. М. подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить:
відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 ;
оскаржені рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали спірне майно в порядку спадкування, а отже безоплатно. Тому на підставі частини третьої статті 388 ЦК України спірне майно може бути у витребуване у всіх випадках, в тому числі за умови їх добросовісності при набутті такого майна. Оскільки набуття права на майно як в порядку укладення договору, так і в порядку спадкування, є набуттям на підставі правочину, тобто дії спрямованої на набуття права, якою зокрема є подача відповідної заяви (в визначених випадках - мовчання), то відсутні підстави стверджувати про особливий порядок набуття відповідачами майна, щодо можливості витребування якого необхідне формулювання окремого висновку Верховного Суду;
втручання ґрунтувалось на національному законі, а саме нормах статей 330, 387, 388 ЦК України. При цьому зміст статті 388 ЦК України дає підстави для висновку про те, що отримання майна добросовісним набувачем безоплатно є безумовною підставою для задоволення віндикаційного позову власника до добросовісного набувача. Втручання переслідувало легітимну мету, якою є відновлення справедливості шляхом повернення майна законному власнику, який був позбавлений його протиправно та спрямоване на досягнення суспільного інтересу, яким є захист прав осіб від їх порушення. Втручання є пропорційним, оскільки не створює надмірного тягаря для Відповідачів, оскільки витребуване майно набуто ними безоплатно, а отже відповідачі не будуть змушені шукати способи компенсації своїх втрат;
позов подано щодо захисту прав ТОВ «Барви-2005», а саме права власності товариства на земельну ділянку. Саме ТОВ «Барви -2005» є позивачем, а не ОСОБА_8 . Пропуск строку на звернення до суду ТОВ «Барви-2005» відповідачі пов'язують з обізнаністю або необізнаністю ОСОБА_8 про порушення його корпоративних прав. ОСОБА_8 ніколи не був власником спірної земельної ділянки. ТОВ «Барви-2005» в особі уповноважених осіб, через яких набуває та реалізує свої права, не мало можливості до відновлення прав ОСОБА_8 після набрання сили судовим рішенням у справі 910/13328/22 як директора та засновника товариства в 2023 році дізнатись про порушення своїх прав;
Деснянське УП розслідує злочин в межах підслідності визначеної КПК Україні. Питання повноважності слідчої, підтверджуються відповідною постановою від 09 грудня 2021 року про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні № 12021100030002678 від 08 жовтня 2021 року. Твердження щодо невідповідності висновку вимогам статті 102 КПК України нічим не підтверджені, а посилання на погану видимість в ілюстративних таблицях (зображеннях) у висновку, зроблені по його копії не спростовують викладених висновків, не свідчать про його неналежність;
суди правомірно посилались на встановлені рішенням у справі № 910/13328/22 факти та обставини, оскільки вказане рішення є преюдиційним;
згідно статей 83, 84 ЦПК України клопотання про витребування доказів має бути подано відповідачами разом з поданням відзиву, тобто, не пізніше 21 травня 2024 року. Проте клопотання були подані лише 22 липня 2025 року, та 02 жовтня 2024 року, тобто з пропуском строку на їх подання. Витребувані матеріали частково були наявні в справі, а частково не входили до предмету доказування. Відмова в задоволенні клопотань відповідача не вплинула на повноту розгляду справи з огляду на те, що докази витребовувались на підтвердження обставин що не входять до предмету доказування у справі;
незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.
23 січня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2026 року:
у задоволенні клопотання з ОСОБА_2 , яке підписане представником ОСОБА_7 , про повідомлення часу і місця розгляду справи ОСОБА_7 відмовлено;
справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2026 року:
заяву ТОВ «Барви-2005», яка підписана представником Риженком Д. М., про продовження процесуального строку на подання відзиву задоволено;
продовжено ТОВ «Барви-2005» строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 до 11 лютого 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2026 року:
прийнято до провадження заяву ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_7., про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року;
письмові пояснення від 19 та 25 лютого 2026 року ТОВ «Барви-2005», які підписані представником Риженком Д. М., залишено без розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 13 січня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
30 серпня 2016 року між ОСОБА_8 (покупець) та ОСОБА_9 (продавець) було укладено договір, за умовами якого:
продавець продає, а покупець купує за 48 000 грн частку продавця у розмірі 100% від загального розміру статутного капіталу ТОВ «Барви-2005», включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку даного підприємства, а також частки активів у разі його ліквідації згідно з чинним законодавством; право власності продавця підтверджується статутом Товариства та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №142593, виданим 18.06.2008 (пункт 1.1);
частка у статутному капіталі Товариства, яка відчужується, сплачена повністю, що підтверджується свідоцтвом Товариства від 30.08.2016 №1 (пункт 1.2 Договору від 30.08.2016);
загальний розмір статутного капіталу Товариства становить 25 591 809,18 грн. (пункт 1.3);
покупець сплатив продавцю до підписання Договору від 30 серпня 2016 року всю суму, вказану у пункті 1.1 Договору від 30 серпня 2016 року (пункт 2.1 Договору);
підписання продавцем Договору від 30 серпня 2016 року підтверджує факт проведення з ним повного розрахунку за Договором та відсутності з даного приводу будь-яких претензій майнового характеру до покупця (пункту 2.1.1 Договору);
продавець зобов'язаний виконати всі дії, необхідні для реєстрації прав власності покупця на частку в статутному капіталі та внесення змін до установчих документів Товариства (пункт 3.1 Договору);
продавець зобов'язаний передати покупцю всі документи, що підтверджують право власності продавця на частку в статутному капіталі: нотаріально завірені копії установчих документів Товариства з усіма змінами та доповненнями до дати підписання Договору від 30.08.2016 (пункт 3.2 Договору від 30.08.2016);
покупець набуває право власності на частку в статутному капіталі Товариства з моменту підписання Договору від 30 серпня 2016 та державної реєстрації змін до статуту Товариства (пункт 3.3 Договору від 30.08.2016).
30 серпня 2016 року було проведено загальні збори учасників Товариства, які оформлено протоколом № 3-2016, на яких було прийнято такі рішення:
виключити зі складу учасників Товариства ОСОБА_9 на підставі Договору від 30 серпня 2016 року (питання 1 порядку денного);
внести до складу учасників Товариства ОСОБА_8 після набуття ним прав та обов'язків учасника Товариства на підставі Договору від 30 серпня 2016 року (питання 2 порядку денного);
погоджено нове місцезнаходження Товариства: вул. Промислова, буд. 1, м. Київ, 01013 (питання 3 порядку денного);
у зв'язку зі зміною у складі учасників Товариства затвердити нову редакцію статуту Товариства та доручити виконавчому органу Товариства здійснити державну реєстрацію статуту (питання 4 порядку денного);
звільнити ОСОБА_9 з посади директора Товариства за власним бажанням відповідно до заяви (пункт 5 порядку денного);
призначити на посаду директора Товариства ОСОБА_8 (питання 6 порядку денного).
30 серпня 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріально округу Тарасенко Р.О. внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Позивачу стало відомо про те, що 01 вересня 2016 року ОСОБА_8 (продавець) і ОСОБА_6 (покупець) було укладено Договір від 01.09.2016, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність належну продавцю частку у статутному капіталі Товариства, у розмірі 100%, що становить 25 591 808,18 грн., за ціною 25 591 808,18 грн. Крім того, 01 вересня 2016 року було проведено загальні збори учасників Товариства, оформлені протоколом №01/09, на яких були прийняті такі рішення:
вивести зі складу учасників Товариства на підставі Договору від 01 вересня 2016 року ОСОБА_8 з переуступкою своєї частки в розмірі 25 591 809,18 грн., що складає 100% статутного капіталу Товариства на користь ОСОБА_6 ; перерозподілити частки у статутному капіталі Товариства таким чином: ОСОБА_6 належна частка у статутному капіталі Товариства, що становить 100% та складає 25 591 809,18 грн. (питання 1 порядку денного);
звільнити ОСОБА_8 з посади директора Товариства за власним бажанням з 01 вересня 2016 року (питання 2 порядку денного);
призначити на посаду директора Товариства ОСОБА_6 з 02 вересня 2016 року (питання 3 порядку денного);
у зв'язку зі зміною складу учасників та перерозподілом часток у статутному капіталі Товариства внести зміни до статуту (питання 4 порядку денного);
затвердити статут Товариства у новій редакції (питання 5 порядку денного);
здійснити всі необхідні дії щодо державної реєстрації змін до установчих документів Товариства (питання 6 порядку денного).
03 вересня 2016 року державним реєстратором внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3207198002016 від 06 вересня 2016 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:001:0067, розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Гореничі, з цільовим призначенням: житлової забудови і комерційного використання, на праві приватної власності станом на 06 вересня 2016 року, належала ТОВ «Барви-2005».
08 вересня 2016 року між ТОВ «Барви-2005» в особі директора ОСОБА_6. та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельниченко О.В., зареєстрованого у реєстрі за № 4010, відповідно до якого продавець ТОВ «Барви-2005» продало, а покупець ОСОБА_1 купив земельну ділянку, площею 10,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:0067, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування мікрорайону багатоповерхової житлової, громадської та індивідуальної забудови із об'єктами соціально-побутового та торгівельно-розважального призначення, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Гореничі.
Згідно договору земельна ділянка, що відчужується, належала продавцю ТОВ «Барви-2005» на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 935808, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області 07 листопада 2007 року, на підставі Рішення ХІ сесії ХХV скликання Гореницької сільської ради від 06 вересня 2007 року за № 3/18, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020732900284.
Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу продаж земельної ділянки відбувся за ціною, яка складала 2 924 812 грн.
Одночасно з підписанням договору купівлі-продажу земельної ділянки 08 вересня 2016 року, ОСОБА_1 видав довіреність ОСОБА_12 для подальшого перепродажу земельної ділянки, посвідчивши її у того ж самого приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. Довіреність зареєстрована в Єдиному реєстрі довіреностей за № 4013, про що свідчить витяг № 32089788 від 08 вересня 2016 року.
09 вересня 2016 року ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_13 (покупець 1) і ОСОБА_14 (покупець 2) було укладено договір від 09 вересня 2016 року, за умовами якого продавець передає у власність покупцям свою частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 25 591 809,18 грн., а покупці приймають дану частку у такому співвідношенні: покупець 1 - 50% статутного капіталу, що становить 12 795 904,59 грн; покупець 2 - 50% статутного капіталу, що становить 12 795 904,59 грн.
Також 09 вересня 2016 року було проведено загальні збори учасників Товариства, оформлені протоколом №09/09, на яких були прийняті такі рішення:
затвердити вихід ОСОБА_6 зі складу учасників Товариства у зв'язку з передачею (продажем) ним своєї частки в статутному капіталі Товариства, яка становить 25 591 809,18 грн та складає 100% статутного капіталу на користь ОСОБА_13 і ОСОБА_14 на підставі Договору від 09 вересня 2016 року у такому співвідношенні: ОСОБА_13 - 50% статутного капіталу, що становить 12 795 904,59 грн; ОСОБА_14 - 50% статутного капіталу, що становить 12 795 904,59 грн (питання 1 порядку денного);
включити ОСОБА_13 і ОСОБА_14 до складу учасників Товариства у зв'язку з набуттям ними часток у статутному капіталі Товариства та перерозподілити частки у статутному капіталі Товариства таким чином: ОСОБА_13 - 50% статутного капіталу, що становить 12 795 904,59 грн; ОСОБА_14 - 50% статутного капіталу, що становить 12 795 904,59 грн (питання 2 порядку денного);
затвердити нову редакцію статуту Товариства у зв'язку зі зміною складу учасників Товариства (питання 3 порядку денного);
звільнити ОСОБА_6 з посади директора Товариства 09 вересня 2016 року (питання 4 порядку денного);
призначити ОСОБА_14 на посаду директора Товариства з 10 вересня 2016 року (питання 5 порядку денного);
уповноважити ОСОБА_14 на вчинення дій, пов'язаних зі зміною складу учасників та керівника Товариства, реєстрацію нової редакції статуту Товариства з правом передоручення повноважень третім особам (питання 6 порядку денного).
15 вересня 2016 року нотаріусом внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У Договорі від 30 серпня 2016 року (на всіх його аркушах) був наявний підпис від імені ОСОБА_8
08 жовтня 2021 року ОСОБА_8 було подано до Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві заяву про злочин стосовно підроблення документів, внаслідок чого було спричинено матеріальну шкоду в особливо великому розмірі - викрадення земельної ділянки вартістю понад 25 млн. грн.
08 жовтня 2021 року за заявою ОСОБА_8 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за номером кримінального провадження 12021100030002678. Старшим слідчим слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві Грабчаком О.А. прийнято постанову від 12 жовтня 2021 року, якою визнано ОСОБА_8 потерпілим у кримінальному провадженні внесеному 08 жовтня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100030002678.
02 лютого 2022 року старшим слідчим слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві Сергієнко Ю. Ю. прийнято постанову про призначення судової почеркознавчої експертизи, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України.
16 лютого 2022 року Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України складено висновок експерта №СЕ-19/111-22/4837-ПЧ, згідно якого судовий експерт дійшов таких висновків:
«Підпис від імені ОСОБА_8 у графі « ОСОБА_8 » в оригіналі протоколу № 01/09 Загальних зборів учасників ТОВ «БАРВИ-2005» (код ЄДРПОУ 33870378) від 01 вересня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_8 передав свою частку у даному товаристві в розмірі 100% громадянину ОСОБА_6 та призначив його на посаду директора замість себе - виконаний не ОСОБА_8 , а іншою особою.»;
«Підпис від імені ОСОБА_8 у стовбці «ПРОДАВЕЦЬ» графі « ОСОБА_8 » в оригіналі договору купівлі-продажу частки у Статутному капіталі ТОВ «БАРВИ-2005» (код ЄДРПОУ 33870378) від 01 вересня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_8 продав свою частку у даному товаристві в розмірі 100% громадянину ОСОБА_6 - виконаний не ОСОБА_16 , а іншою особою.».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року у справі № 910/13328/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111550939):
позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , державного реєстратора Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Мельникової Н.С. та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ТОВ «Барви-2005», про визнання недійсним договору від 01 вересня 2016 року купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005», витребування з незаконного володіння 100% статутного капіталу та визнання права власності на акції, задоволено повністю;
визнано недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» від 01 вересня 2016 року, укладений ОСОБА_8 і ОСОБА_6 ;
витребувано з незаконного володіння ОСОБА_13 і ОСОБА_14 на користь ОСОБА_8 100% статутного капіталу ТОВ «Барви-2005»;
визначено, що розмір частки ОСОБА_8 у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005» у сумі 25 591 808,18 грн становить 100% (сто відсотків).
У справі № 910/13328/22, зокрема, встановлено, що:
ОСОБА_8 не підписував Договір від 01 вересня 2016 року, наявний у такому Договорі від 01 вересня 2016 року підпис від імені ОСОБА_8 відрізняється від підпису даної фізичної особи, проставлений іншою особою, що підтверджується і з візуального огляду такого договору, і висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 16 лютого 2022 року №СЕ-19/111-22/4837-ПЧ.
09 вересня 2016 року, після продажу земельної ділянки, ОСОБА_6 позбавився корпоративних прав підприємства, уклавши договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Барви-2005», третім особам, згідно з умовами якого ОСОБА_6 передав, а ОСОБА_13 та ОСОБА_14 прийняли у власність належну продавцеві частку у статутному капіталі ТОВ «Барви-2005», у розмірі по 50% кожен, що становить в загальній сумі 25 591 808,18 грн., за ціною 25 591 808,18 грн., та гідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Барви-2005» від 09 вересня 2016 року ОСОБА_6 був виключений із складу учасників товариства, а ОСОБА_13 та ОСОБА_14 були включені до складу учасників товариства. Внаслідок чого вони стали новими власниками ТОВ «Барви-2005».
15 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були внесені записи за №10641050032012677 та № 10641070033012677 щодо зміни складу учасників та керівника ТОВ «Барви-2005».
Далі, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук Т.С., зареєстрованого у реєстрі за № 292, відповідач ОСОБА_1 продав земельну ділянку відповідачу ОСОБА_10 за 1 501 311 грн. Згідно пункту 2.2. договору ОСОБА_1 продав земельну ділянку ОСОБА_10 з відкладальною умовою після сплати в безготівковій формі через банківську установу в повному обсязі, та надав згоду на реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_10 без оплати вартості земельної ділянки.
12 квітня 2017 року за заявою ОСОБА_10 , посвідченою приватним нотаріусом Києва-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л. В. зареєстрованою в реєстрі за № 173, земельна ділянка була поділена на три земельні ділянки. У результаті поділу земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:001:0067 була поділена на земельні ділянки кадастровими номерами:
3222482001:01:001:5214 площею 9,9327 га;
3222482001:01:001:5212 площею 0,5 га;
3222482001:01:001:5213 площею 0,5 га.
31 травня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києва-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Власовою Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 299, ОСОБА_10 відчужив земельну ділянку кадастровий номер 3222482001:01:001:5213 площею 0,5 га ОСОБА_4 .
Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом у спадкових справах № 26/2023 від 14 вересня 2023 року, №№ 2327, 2328, 2329, ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв'язку з цим право власності на вказані земельні ділянки перейшло спадкоємцям, а саме:
ОСОБА_3 набула право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 9,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, та земельну ділянку площею 0,5 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5212;
ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 9,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування у ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5212 та ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та часток у справі спільної частково власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Касаційний суд вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).
Недійсність правочину зумовлює те, що він не породжує юридичні наслідки, тобто по суті відбувається «нівелювання» юридичного результату цього правочину; вважається, що за ним взагалі не відбулося переходу, набуття, зміни, встановлення чи припинення прав (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Верховний Суд зауважує, що за такої конструкції спірних правовідносин, коли від висновку про недійсність договору дарування залежить відповідь на питання про те, чи має дарувальник право на захист за його позовом про витребування майна від кінцевого набувача, у разі задоволення судом вимоги про визнання недійсним договору дарування та вимоги про витребування відповідного майна від його кінцевого набувача останній має право оскаржити задоволення обох цих вимог, а суд може таку скаргу задовольнити (див. пункт 49, 50 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 травня 2024 року у справі № 509/1161/18 (провадження № 61-6332св23)).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що:
«за вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16(провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за ОСОБА_4 права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки.
Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з'ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.
Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у статті 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у статті 367 ЦК України. Вказане уможливлюється після витребування 1/2 спірного нерухомого майна на користь позивачки.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:
«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:
«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.
5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.
5.60. Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).
5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб'єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов'язана чи афілійована юридична особа, пов'язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п'ята статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18)).
Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21)).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом ТОВ «Барви-2005» посилалося на те, що відчуження спірної земельної ділянки відбулось внаслідок незаконних дій (незаконного набуття корпоративними правами засновника ОСОБА_6 та незаконного набуття повноважень директора ОСОБА_6 ) та були укладені в особі нелегітимного директора ОСОБА_6 , а тому на момент укладення спірного договору не були додержані вимоги частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України;
суди встановили, що незаконність набуття корпоративних прав ОСОБА_6 , і як наслідок незаконність призначення директора ОСОБА_6 та відсутність волі на це справжнього власника підтверджується висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/111-22/483 7-ПЧ від 16 лютого 2022 року та рішенням Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року у справі № 910/13328/22;
суди встановили, що згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року у справі № 910/13328/22 воля ОСОБА_8 на вибуття корпоративних прав та воля як у юридичної особи так і у власника юридичної особи на відчуження земельної ділянки була відсутня. Окрім того, продаж відбулась в порушення підпункту н) пункту 13.1.2. статуту товариства, згідно якого прийняття рішення про укладення товариством будь-яких договорів/угод (в т.ч. застави, іпотеки, тощо), пов'язаних з відчуженням в будь-який спосіб належного товариству нерухомого майна та/або земельних ділянок відбувається за рішенням Зборів учасників товариства. Такої згоди ОСОБА_6 не отримував. Тобто станом на день продажу первісної земельної ділянки було відсутнє волевиявлення учасників товариства на відчуження земельної ділянки;
суди встановили, що оскільки, відповідачем ОСОБА_1 було незаконно набуто право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482001:01:001:0067, подальше укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 вересня 2016 року, вчинення ОСОБА_10 дій щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:001:0067 на земельні ділянки кадастровими номерами: 3222482001:01:001:5214 площею 9,9327 га; 3222482001:01:001:5212 площею 0,5 га; 3222482001:01:001:5213 площею 0,5 га, відчуження ОСОБА_10 земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:001:5213 площею 0,5 га, за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травня 2017 року ОСОБА_4 , та отримання після смерті ОСОБА_10 відповідачем ОСОБА_3 право власності на частину земельної ділянки площею 9,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, і права власності на земельну ділянку площею 0,5 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5212, а також отримання відповідачем ОСОБА_2 права власності на частину земельної ділянки площею 9,9327 га, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, було вчинене неправомірно;
встановивши, що спірна земельна ділянка фактично вибула з володіння ТОВ «Барви-2005» поза його волею, та була поділена на три земельні ділянки, суди зробили правильні висновки про наявність підстав витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5212, площею 0,5 га, та частини земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, площею 9,9327 га, що розташовані за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Гореничі; з незаконного володіння ОСОБА_2 - 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214, площею 9,9327 га, розташовану за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Гореничі, відповідно до положень статей 387, 388 ЦК України;
при оцінці пропорційності втручання у право відповідачів на мирне володіння майном суди врахували спосіб набуття майна, а також те, що стаття 388 ЦК України передбачає можливість витребування майна від добросовісного набувача, отриманого безоплатно в усіх випадках його вибуття від власника внаслідок дій особи, що не мала права його відчужувати;
суди врахували, що ОСОБА_8 звернувся до Деснянського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві із заявою про злочин по факту підроблення документів, у зв'язку з чим було викрадено земельну ділянку 08 жовтня 2021 року. Корпоративні права ОСОБА_8 , як дійсного власника, на ТОВ «Барви-2005» були відновлені лише після ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 12 червня 2023 року у справі № 910/13328/22, яке набрало законної сили 06 липня 2023 року. Тобто у ТОВ «Барви-2005» виникла можливість звернення до суду з даним позовом лише після відновлення законного управління товариством в особі дійсного власника після набрання законної сили вказаним рішенням Господарського суду міста Києва, тобто, з 06 липня 2023 року. Тому суди зробили обґрунтований висновок, що позовна давність ТОВ «Барви-2005» не пропущена;
необґрунтованим є посилання у касаційній скарзі на обізнаність ОСОБА_8 про порушення своєї прав у вересні 2016 року, оскільки предметом спору є вимоги ТОВ «Барви-2005», а не ОСОБА_8 .
За таких обставин суди зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог ТОВ «Барви-2005» про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування у ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5212 та ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та часток у справі спільної частково власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222482001:01:001:5214.
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів, а саме - матеріалів кримінальних проваджень № 12016270010009145 від 23 вересня 2016 року та № 12021100030002678 від 08 жовтня 2021 року. У клопотаннях про витребування доказів заявник посилалася на необхідність отримати певні матеріали кримінальних проваджень № 12016270010009145 від 23 вересня 2016 року та № 12021100030002678 від 08 жовтня 2021 року. Таку необхідність заявник пов'язувала із сумнівами у достовірності доказів, які надав позивач із зазначених матеріалів кримінальних проваджень (т.2, а.с. 74-81, 209-214). Разом із тим, вказані доводи клопотань стосуються надання оцінки доказам, та не свідчать про наявність підстав для витребування відповідних матеріалів кримінальних проваджень. Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цих клопотань. Окрім цього, відповідачка власне клопотання про призначення експертизи не заявляла.
Колегія суддів відхиляє посилання на те, що суддя Янченка А. В. підлягав відводу, оскільки ухвалою судді Янченка А.В. від 26 грудня 2023 року у справі № 369/21059/23 відмовлено у задоволенні аналогічної заяви ТОВ «Барви-2005» про забезпечення позову до подання позовної заяви.
17 вересня 2024 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про відвід судді Янченку А.В., посилаючись на те, при розгляді позовної заяви ТОВ «Барви-2005» у справі № 369/1203/24, мали місце дії, які змушують сумніватися у неупередженості судді та дають вагомі підстави вважати, що суддя Янченко А.В. зацікавлений у результатах розгляду вказаної справи на користь позивача ТОВ «Барви-2005».
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 вересня 2024 року визнано заявлений відвід судді Янченку А.В. необґрунтованим та передано заяву про відвід судді для розгляду іншому судді, визначеному в порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Суд вважає, що заява про відвід є необґрунтованою, оскільки не містить посилання на дії вчинені суддею, що не може свідчити про необ'єктивність або упередженість, що є підставами для відводу, визначеними ст. 36 ЦПК України.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід головуючого судді Янченка А. В. від участі у цивільній справі № 369/1203/24 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявлений відвід судді Янченку А.В. від участі у цивільній справі № 369/1203/24 не ґрунтується на вимогах статті 36 ЦПК України, в яких визначено підстави для відводу судді. До заяви заявника не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, а подана заява містить лише припущення певних обставин. Доводи, на які посилається заявник в заяві про відвід судді, не є підставою для відводу судді, а зводяться до незгоди із процесуальними рішеннями головуючого судді, що в свою чергу може бути предметом дослідження при апеляційному оскарженні рішення суду.
За таких обставин касаційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про відвід судді Янченка А. В.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Щодо позовної вимоги про витребування у ОСОБА_4 на користь ТОВ «Барви-2005» земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5213
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:
«Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».
У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:
«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги.
Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:
«131. У справі, що переглядається, прокурор пред'явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».
132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.
133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред'явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».
Див. також аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 947/4615/23 (провадження № 61-10957св24)).
У справі, що переглядається:
оскарженими судовими рішеннями витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ТОВ «Барви-2005» нерухоме майно: земельну ділянку, кадастровий номер 3222482001:01:001:5213, площа (га) 0.5, адреса: Київська область, Бучанський район (колишня назва Києво-Святошинський район), с. Гореничі;
відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не погоджуються з оскарженими судовими рішенням в частині витребування у ОСОБА_4 на користь ТОВ «Барви-2005» земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5213;
втім, відповідач ОСОБА_4 не скористалась своїм правом подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка іншого відповідача свідчить про повну його згоду з оскарженими судовими рішенням в частині витребування у ОСОБА_4 на користь ТОВ «Барви-2005» земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5213;
аналіз аргументів касаційної скарги та заяви про приєднання до касаційної скарги свідчить, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не навели переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в частині витребування у ОСОБА_4 на користь ТОВ «Барви-2005» земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5213 порушують їх права та інтереси, за умови, що інший відповідач ОСОБА_4 не оскаржила судові рішення в цій частині, тобто, погодилася з цими судовими рішеннями;
тому належить залишити без змін оскаржені судові рішення в частині витребування у ОСОБА_4 на користь ТОВ «Барви-2005» земельної ділянки, кадастровий номер 3222482001:01:001:5213.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги та заяви про приєднання до неї не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права чи неправильним застосуванням норм матеріального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. У зв'язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін. Тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу та особу, яка приєдналася до касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_7 , до якої приєдналася ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко