16 березня 2026 року
м. Київ
справа №120/6946/24
адміністративне провадження № К/990/11481/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №120/6946/24 за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання бездіяльності протиправної та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року.
Зобов'язано Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року до 22 травня 2019 року індексації грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Зобов'язано Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 22 травня 2019 року відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у фіксованій величині 4076,48 грн в місяць, з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення 2016-2019 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, без урахування при їх обчислені індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення 2016-2019 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2018 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок, індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону, у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
В іншій частині позову відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
13 березня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №120/6946/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у задоволеній частині, ухвалити рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Спір у зазначеній справі виник щодо правильності обчислення індексації грошового забезпечення позивача.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України «Про запобігання корупції» (на час відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Як вбачається з рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Відповідач, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпункті «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Зокрема, стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Верховний Суд зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
За вказаних обставин, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання відповідача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №120/6946/24 за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання бездіяльності протиправної та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
А.В. Жук
С.А. Уханенко