13 березня 2026 року
м. Київ
справа №640/3777/19
адміністративне провадження №К/990/8040/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі №640/3777/19 за адміністративним позовом Приватного підприємство «Лібра-Трейд» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Верховного Суду 23.02.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі №640/3777/19.
Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, Приватне підприємство «Лібра-Трейд» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило:
- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві щодо призначення та проведення планової виїзної перевірки ПП «Лібра-Трейд» (ідентифікаційний код 35932074) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 31.03.2018;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28.12.2018
форми «Р» №6692615147 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 337.724.894,00 грн за основним платежем та 63.512.851,25 грн за штрафними санкціями,
форми «Р» №6702615147 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 296.628.945,00 грн за основним платежем та 148.314.472,50 грн за штрафними санкціями,
форми «В4» №6712615147 про визначення завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 4.041.733,00 грн,
форми «ПС» №6732615147 про визначення штрафних санкцій в розмірі 510,00 грн,
форми «ПС» №0015824208 про визначення штрафних санкцій в розмірі 510,00 грн,
форми «Н» від 28.12.2018 №6722615147 про визначення штрафу в розмірі 328,09 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2021 позов ПП «Лібра-Трейд», з урахуванням заяви б/н від 10.06.2019 «Про зміну підстав позову», задоволено частково:
- скасовано прийняті Головним управлінням ДФС у м. Києві податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 28.12.2018: №6692615147, №6702615147, податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 28.12.2018 №6712615147;
- у іншій частині позову відмовлено.
- стягнуто на користь ПП «Лібра-Трейд», на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві понесені ПП «Лібра-Трейд» витрати по сплаті судового збору у розмірі 19210, 00 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2022 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2021 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов ПП «Лібра-Трейд» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 24.04.2023 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2022 скасовано, а справу №640/3777/19 направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Судом касаційної інстанції встановлено, що позивач посилався на обставини порушення контролюючим органом порядку призначення та проведення перевірки, проте суд першої інстанції вказані посилання відхилив з приводу того, що в даному випадку відбувся допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірочного заходу. Суд апеляційної інстанції вказані доводи позивача також залишив поза увагою без надання жодної правової оцінки таким доводам. Однак в разі наявності підстав позову про порушення контролюючим органом процедури призначення та проведення перевірки суди повинні надавати їм правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Цим доводам повинна бути надана правова оцінка незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2025, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві форми «Р» від 28.12.2018 №6692615147, №6702615147, податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 28.12.2018 №6712615147, податкові повідомлення-рішення форми «ПС» від 28.12.2018 №6732615147, №0015824-208 та податкове повідомлення-рішення форми «Н» від 28.12.2018 №6722615147. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.
Касаційну скаргу подано втретє 20.02.2026, попередні скарги повернуто ухвалами Верховного Суду від 20.01.2026, від 12.02.2026.
Контролюючим органом заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, в обґрунтування якого зазначено, що Головне управління ДПС у м. Києві в межах найкоротших строків, з метою усунення недоліків, висвітлених Верховним Судом в ухвалі про повернення скарги повторно звернулося до суду касаційної інстанції. Скаржником вказано, що приписами КАС України не визначено строки повторного звернення до адміністративного суду після повернення касаційної скарги, крім випадку, якщо касаційна скарга прокурора, суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення раніше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених статтею 329 КАС України.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Скаржником наявність поважних підстав для поновлення строку касаційного оскарження не обґрунтовано, не обґрунтовано зволікання з повторним поданням касаційної скарги.
Таким чином, скаржнику слід надати обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, вказавши поважні підстави його пропуску.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Скаржником вказано підставами касаційного оскарження пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що оскаржувані судові рішення винесено з неправильним застосування судом норм матеріального права (п. 77.4. ст. 77 Податкового кодексу України, п. 1 Порядку формування плану- графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.06.2015 №524) та з порушенням норм процесуального права (п. 4 ч. 3 ст. 2, ч. 4 ст. 9, ч. 1 та 2 ст. 72, ч. 1 ст. 76, ч. 3 ст.90, ч. 1-3 ст. 242, п. 1, 2 ст. 244 КАС України) за неврахуванням висновків Верховного Суду, викладених за змістом постанов від 10.07.2019 у справі №804/639/18, від 13.10.2021 у справі №640/21854/18, від 27.09.2022 у справі №320/1510/20, від 16.03.2023 у справі №400/4409/21, від 11.05.2023 у справі №380/23542/21.
Верховний Суд зауважує, що пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України передбачена підстава касаційного оскарження, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу. Разом з тим, підстава касаційного оскарження якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, передбачена пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України. Очевидно, що скаржником невірно вказано підставу касаційного оскарження.
Разом з тим, суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 3 статті 334 КАС України).
Верховний Суд зауважує, що скаржником вчинено посилання на постанови Верховного Суду від 10.07.2019 у справі №804/639/18, від 13.10.2021 у справі №640/21854/18, від 27.09.2022 у справі №320/1510/20, від 16.03.2023 у справі №400/4409/21, від 11.05.2023 у справі №380/23542/21, які прийняті колегіями суддів судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, а отже є нерелевантними до даних правовідносин.
Скаржником вказано, що обставини перебування директора підприємства у відпустці, неможливості ознайомлення з направленнями на проведення планової перевірки у зв'язку з відсутністю посадових осіб ПП «ЛІБРА-ТРЕЙД» за податковою адресою, неможливості проведення документальної планової виїзної перевірки ПП «Лібра-Трейд», як і той факт що безпосередньою причиною виникнення необхідності перенесення термінів початку проведення податкової перевірки є дії самого позивача, протиправно повністю проігноровано судами попередніх інстанцій.
Разом з тим, як встановлено зі змісту оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що включення позивача до плану-графіку на 2018 рік власне у 2018 році не відповідає вимогам статті 77 ПК України. При цьому редакція статті 77 ПК України, станом на час здійснення перевірки позивача, взагалі не передбачала можливості внесення змін у вже затверджений план-графік перевірок, можливість врегулювання цього питання на рівні Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, що додатково свідчить про протиправність наведених дій відповідача. Натомість у річний план проведення планових перевірок позивача було включено 13.07.2018, а вже 17.07.2018 року було видано наказ на проведення перевірки. Тобто, від моменту протиправного внесення позивача у план-графік проведення документальних планових перевірок до видачі наказу на проведення такої перевірки минуло лише 4 дні.
Всупереч Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затвердженими наказом ДФС від 31.07.2014 №22 (у редакції наказу ДФС 23.03.2018 398) і Податкового кодексу України, наказ №11949 про проведення документальної планової виїзної перевірки позивача з 08.08.2018 був вручений позивачу безпосередньо в день початку проведення перевірки 08.08.2018. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18). При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Допущене податковим органом порушення вимог Податкового кодексу України є таким, що об'єктивно могло вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами перевірки позивача та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятих за результатами перевірки оскаржуваних рішень, оскільки наведені порушення призвели до порушення права позивача бути обізнаним у визначеному законом порядку з обставинами проведення його перевірки контролюючим органом та, відповідно, вживати визначених законом заходів у зв'язку з цим.
Також за текстом касаційної скарги податковим органом наведено зведену позицію по суті встановлених порушень, яким вже надана оцінка Верховним Судом у постанові від 24.04.2023 по справі №640/3777/19 (щодо розгляду даної справи).
В цій частині доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, посилань на практику Верховного Суду (постанови від 17.08.2021 у справі №420/6598/20, від 16.07.2020 у справі №815/3006/18, від 14.01.2021 у справі №820/6564/17, від 02.07.2019 у справі №826/3504/17, однак по суті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а не процедурі проведення перевірки) без доведення подібності правовідносин у справах, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків.
Відтак, скаржнику слід викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень відповідно до приписів пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з частиною 3 статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі №640/3777/19 залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Васильєва
Р.Ф. Ханова
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду