16 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/1867/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Сендак Марти Валеріївни
на рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 у справі
за позовом фізичної особи-підприємця Сендак Марти Валеріївни
до фізичної особи-підприємця Винарчика Андрія Ігоровича,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - фізичної особи-підприємця Сендак Ігора Михайловича,
про стягнення 925 990, 97 грн,
25.02.2026 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга фізичної особи-підприємця Сендак Марти Валеріївни на рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 (повний текст складено 05.02.2026) у справі № 914/1867/24.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, фізична особа-підприємець Сендак Марта Валеріївна зазначає, що судами встановлено закінчення дії договору оренди нежитлового приміщення 01.10.2021, після чого відносини оренди між сторонами припинилися. Відтак, позивач має право після 01.10.2021 лише вимагати сплати неустойки у зв'язку з несвоєчасним поверненням об'єкта оренди.
Крім цього, скаржник посилається на наявність підстав оскарження судових рішень у справі № 914/1867/24, передбачених п.п. б, в пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що лише в даному процесі позивач має можливість довести, що між сторонами відносини оренди тривали і після закінчення дії договору, адже відповідач продовжував володіти та користуватись орендованим майном. В жодному іншому процесі, чи з іншим способом захисту неможливо буде спростувати той факт, що відносини оренди між сторонами не припинились 01.10.2021. Справа має виняткове значення для позивача, адже відповідач користувався нежитловим приміщенням та тримав у себе ключі після спливу строку договору оренди, позивач до такого приміщення доступу не мав.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1867/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом поданого у 2024 році позову у цій справі є стягнення 925990,97грн, що менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн), а тому у розумінні ГПК України оскаржувані судові рішення у справі № 914/1867/24 не підлягають касаційному оскарженню.
Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, колегія суддів зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа має виняткове значення для скаржника без належного такого обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовим рішенням щодо застосування норм законодавства, що є прерогативою судів попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті, а тому не містить випадку, передбаченого пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що випадок можливості касаційного оскарження, передбачений підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, обумовлює наявність розгляду іншої справи, в якій сторона позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями.
Водночас скаржник не зазначає про існування такої іншої справи, а посилається лише на потенційну можливість настання негативних наслідків, що не є тією безумовною підставою для перегляду судового рішення у цій справі.
Належних обґрунтувань про те, що ця справа має виняткове значення для скаржника також не наведено.
Отже, доводи заявника щодо настання для нього негативних наслідків, як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, є безпідставні, оскільки діючим законодавством, у тому числі процесуальним, передбачено право кожної особи на захист своїх прав та інтересів у суді, у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, з подальшим розподілом понесених судових витрат.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Доводи касаційної скарги зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.
Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Слід звернути увагу скаржника на те, що незгода із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при їх ухваленні, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Сендак Марти Валеріївни на рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 у справі № 914/1867/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Сендак Марти Валеріївни на рішення Господарського суду Львівської області від 22.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 у справі № 914/1867/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ