29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"12" березня 2026 р. Справа № 924/55/26
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., за участю секретаря судового засідання Люкової Л.С., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мегафрукт"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Добродар Ко"
про стягнення 1590681,65 грн
представники сторін не з'явилися
В засіданні оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
встановив: товариство з обмеженою відповідальністю "Мегафрукт" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Добродар Ко" 1790681,65 грн, з яких: 1750710,10 грн основного боргу, 13859,73 грн 3% річних, 26111,82 грн інфляційних витрат.
Ухвалою суду від 21.01.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 10.02.2026, яке відкладалось на 02.03.2026.
Ухвалою суду від 02.03.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 12.03.2026.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує про неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого товару. Як на правові підстави позову посилається на ст. ст. 1, 2, 20, 24, 76, 77, 162 ГПК України, ст. ст. 11, 205, 207, 525, 526, 638, 663, 691, 692, 712 ЦК України.
На адресу суду від позивача надійшли заяви (від 26.02.2026, від 27.02.2026) про зменшення розміру позовних вимог, в яких з огляду на сплату відповідачем 200000,00 грн повідомив про зменшення розміру позовних вимог на цю суму та відповідно до ст. 46 ГПК України просить стягнути з відповідача 1550710,10 грн заборгованості за товар, 13859,73 грн 3% річних, 26111,82 грн інфляційних втрат.
Оскільки наведена заява не суперечить положенням ст. ст. 14, 42, 46 ГПК України вона прийнята судом.
Позивач повноважного представника в засідання суду не направив, у клопотанні від 11.03.2026 просив суд проводити розгляд справи за відсутності його представника. При цьому позовні вимоги, з урахуванням заяв про уточнення, підтримує в повному обсязі та просить їх задоволити.
Відповідач повноважного представника в засідання не направив, письмового відзиву на позов з документальним обґрунтуванням своїх доводів не надав, причини не пояснив, хоча при цьому був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, ухвали суду від 21.01.2023, 10.02.2026, 02.03.2026 направлені до електронного кабінету відповідача та отримані останнім відповідно до довідок про доставку електронного листа від 22.01.2026, 11.02.2026, 05.03.2025.
З приводу наведеного судом враховуються положення ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
12.08.2025 між товариством з обмеженою відповідальністю "Мегафрукт" (далі - продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Добродар Ко" (далі - покупець) укладено договір поставки №1208/2025, згідно з п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти, оплатити товар.
У п. 1.2 договору зазначено, що зобов'язання продавця вважаються виконаними з моменту передачі товару покупцю. Підтвердженням передачі товару є підпис покупця (його уповноваженої особи), зразок підпису якого надається покупцем на бланку з прикладенням печатки та підписом керівника па товарно-транспортній накладній (накладні чи іншому документів на передачу).
Відповідно до п. 1.3. договору зобов'язання покупця вважаються виконаними з моменту списання коштів з рахунка покупця.
У п. п. 3.1, 3.2, 3.3 договору зазначено, що поставка товару проводиться партіями, якщо проведення поставки одноразово є неможливою; поставку товару здійснює продавець / покупець своїм транспортом; поставка товару здійснюється до місця знаходження покупця або інше вказане ним місце.
За приписами п. п. 4.1., 4.2. договору ціна за одиницю товару, що поставляється, визначається в рахунку на оплату. Загальна вартість поставленого товару визначена сторонами та підлягає коригуванню в разі зміни ціни відповідно до умов цього договору.
Пунктами 5.1., 5.2. договору передбачено, що передача товару здійснюється шляхом підписання товарно-розпорядчих документів. Право власності та всі ризики переходять до покупця з моменту передачі товару, що підтверджується відповідними документами.
Згідно з п. 6.2. договору оплата здійснюється за поставлену продукцію на наступних умовах: з відстрочкою платежу 7 (сім) календарних днів з дня поставки.
У п. 7.1. договору сторони домовилися, що несуть відповідальність за невиконання, неналежне виконання умов договору.
Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2025 (п. 11.1 договору).
Договір містить підписи представників сторін, скріплені відтисками печаток.
Позивачем відповідно до видаткових накладних: №РН-0003805 від 24.09.2025 на суму 620886,00 грн, №РН-0003811 від 25.09.2025 на суму 3800,00 грн, №РН-0003821 від 26.09.2025 на суму 314300,03 грн, №РН-0003823 від 26.09.2025 на суму 34362,00 грн, №РН-0003972 від 06.10.2025 на суму 462587,02 грн, №РН-0003992 від 09.10.2025 на суму 209863,00 грн, №РН-0004068 від 13.10.2025 на суму 349159,99 грн поставлено відповідачу товар на загальну суму 1994958,04 грн.
У свою чергу відповідач відповідно до платіжних інструкцій: №6 від 09.10.2025 на суму 200000,00 грн, №111 від 06.11.2025 на суму 150000,00 грн, №439 від 16.02.2026 на суму 200000,00 грн із зазначенням призначення платежу "за фрукти зг. Договору №1208/2025 від 12.08.2025" сплатив позивачеві всього 550000,00 грн.
Сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025 по 31.10.2025, відповідно до якого сальдо на 31.10.2025 становило 1900710,10 грн.
Позивач звернувся до відповідача із вимогою № 1 про сплату заборгованості за поставлений товар від 11.11.2025, у якій просив протягом семи календарних днів з моменту отримання цієї вимоги сплатити суму боргу у розмірі 1750710,10 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем решти вартості поставленого товару, позивач просить, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідач 16.02.2026 сплатив 200000,00 грн, стягнути з відповідача 1550710,10 грн заборгованості за товар, 13859,73 грн 3% річних, 26111,82 грн інфляційних витрат.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги таке.
Згідно із ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 627 ЦК України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли із договору поставки.
Так, 12.08.2025 між товариством з обмеженою відповідальністю "Мегафрукт" (далі - продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Добродар Ко" (далі - покупець) укладено договір поставки №1208/2025, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти, оплатити товар.
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч. ч. 1-3 ст. 692 ЦК України).
У п. 6.2. договору поставки №1208/2025 від 12.08.2025 сторони встановили, що оплата здійснюється за поставлену продукцію на наступних умовах: з відстрочкою платежу 7 (сім) календарних днів з дня поставки.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи слідує, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1994958,04 грн, що підтверджується видатковими накладними:№РН-0003805 від 24.09.2025 на суму 620886,00 грн, №РН-0003811 від 25.09.2025 на суму 3800,00 грн, №РН-0003821 від 26.09.2025 на суму 314300,03 грн, №РН-0003823 від 26.09.2025 на суму 34362,00 грн, №РН-0003972 від 06.10.2025 на суму 462587,02 грн, №РН-0003992 від 09.10.2025 на суму 209863,00 грн, №РН-0004068 від 13.10.2025 на суму 349159,99 грн.
Позивач, покликаючись на перераховані вище накладні, стверджує, що відсутність у них посилання на договір свідчить про його укладення у спрощений спосіб - шляхом підписання видаткових накладних, із чого, на думку позивача, слідує, що договір від 12.08.2025 до відповідних відносин не застосовується.
Суд критично оцінює наведені доводи, оскільки 12.08.2025 сторони уклали договір поставки №1208/2025, у якому досягли згоди щодо його умов і який у силу ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами. Договір містить підписи представників сторін, скріплений відтисками печаток, доказів його дострокового припинення чи розірвання в судовому порядку матеріали справи не містять.
Враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця, суд зазначає, що поставка товару здійснювалась у межах дії договору №1208/2025 від 12.08.2025, відповідач здійснював оплату отриманого товару із посиланням в призначенні платежу на договір №1208/2025 від 12.08.2025, а позивач приймав її як оплату за поставлений товар, без зауважень та заперечень. Окрім того, відсутність у видаткових накладних посилання на підставу (договір, рахунок) не є порушенням вимог законодавства.
Разом з тим, позивач усупереч твердження про не застосування договору поставки від 12.08.2025 сам додав такий до матеріалів позовної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач лише частково оплатив отриманий товар, сплативши 550000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями (№6 від 09.10.2025 на суму 200000,00 грн, №111 від 06.11.2025 на суму 150000,00 грн, №439 від 16.02.2026 на суму 200000,00 грн). Решту вартості поставленого товару відповідач не сплатив, утворивши заборгованість в сумі 1550710,10 грн.
Доказів про сплату заявленого до стягнення боргу та доказів, які б його спростовували, суду не подано.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1550710,10 грн заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню.
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
У зв'язку із несплатою відповідачем вартості поставлено товару, позивач нарахував відповідачу до стягнення 13859,73 грн 3% річних та 26111,82 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд послідовно наголошував на тому, що за змістом наведеної норми Закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, у постановах Верховного Суду від 05.02.2026 у справі №922/4754/24, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18 та у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №366/203/21, від 09.11.2023 у справі №420/2411/19 та від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Здійснивши із використанням ІПС "Законодавство" перевірку нарахованих до стягнення сум 3% річних, суд зазначає, що правильним буде нарахування 3% річних у загальній сумі 13154,49 грн, оскільки позивачем при проведенні такого розрахунку допущені помилки у визначенні періодів нарахування, так як не взято до уваги п. 6.2. договору поставки №1208/2025 від 12.08.2025, яким передбачено відстрочку платежу 7 (сім) календарних днів з дня поставки. Решта нарахувань в сумі 705,24 грн здійснено необґрунтовано.
Щодо стягнення з відповідача 26111,82 грн інфляційних втрат, суд враховує, що Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Крім того, у постанові від 23.09.2021 у справі №924/2/21 Верховний Суд, перевіряючи правильність нарахування сукупного індексу інфляції відповідно до статті 625 ЦК України, не погодився з визначенням судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції) та зазначив, що такий індекс має заокруглюватися до десяткового числа після коми. Так, Верховний Суд, зокрема, зауважив, що за період з червня до жовтня 2019 року сукупний індекс інфляції складає 100 %, а не 99,99 % (як визначено в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції), а за період із травня до жовтня 2020 року при заокруглюванні до десяткового числа після коми сукупний індекс інфляції має визначатись як 101,2%, а не 101,19%, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України. Цей правовий висновок також застосував Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 у справі №910/18308/21, від 06.05.2025 у справі №910/6632/23.
Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що позивачем при розрахунку не враховано вищенаведену позицію Верховного Суду щодо заокруглення сукупного індексу інфляції до десяткового числа після коми.
З огляду на наведене, провівши перевірку та перерахунок здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат, з використанням ІПС "Законодавство" з врахуванням періодів існування та сум заборгованості, суд вважає, що правомірним є нарахування інфляційних втрат у загальній сумі 26024,36 грн. Решта заявлених до стягнення інфляційних втрат у сумі 87,46 грн нараховані необґрунтовано.
Контррозрахунку нарахувань 3% річних, інфляційних втрат суду не подано.
Згідно із ст. ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме щодо стягнення 1550710,10 грн заборгованості за товар, 13154,49 грн 3% річних, 26024,36 грн інфляційних витрат. У задоволенні решти позову суд відмовляє.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов товариства з обмеженою відповідальністю "Мегафрукт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Добродар Ко" про стягнення 1590681,65 грн задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Добродар Ко" (29007, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, буд. 74А, офіс 310; код 45364735) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мегафрукт" (81100, Львівська обл., Пустомитівський р-н, м. Пустомити, вул. Фабрична, буд. 19; код 40077854) 1550710,10 грн (один мільйон п'ятсот п'ятдесят тисяч сімсот десять гривень 10 коп.) основного боргу, 13154,49 грн (тринадцять тисяч сто п'ятдесят чотири гривні 49 коп.) 3% річних, 26024,36 грн (двадцять шість тисяч двадцять чотири гривні 36 коп.) інфляційних втрат, 23848,31 грн (двадцять три тисячі вісімсот сорок вісім гривень 31 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складено 16.03.2026.
Суддя В.В. Виноградова