29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"17" березня 2026 р. Справа № 924/1341/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., з участю секретаря судового засідання Тлусти У.О., розглянувши у залі судового засідання № 206 справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс», м. Тернопіль
до фізичної особи-підприємця Кухти Марії Миколаївни, с. Переросле Шепетівського району Хмельницької області
про стягнення 20275,84 грн основного боргу, 25598,48 грн пені, 7443,76 грн інфляційних втрат, 2113,13 грн 3 % річних, 3429,59 грн збитків,
представники сторін:
позивача: Гарагуц І.Ф. згідно з ордером;
відповідача: не з'явився.
У судовому засіданні 17.03.2026 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Процесуальні дії по справі.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 19.01.2026 відкрито провадження у справі № 924/1341/25 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі, надано строк для подання відзиву та відповіді на відзив.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 17.02.2026 закрито підготовче провадження у справі № 924/1341/25 та призначено справу до судового розгляду по суті.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс» звернулося до суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Кухти Марії Миколаївни 20275,84 грн основного боргу, 25598,48 грн пені, 7443,76 грн інфляційних втрат, 2113,13 грн 3 % річних за період з 12.07.2022 по 31.12.2025 та 3429,59 грн збитків на підставі договору поставки від 11.011.2020 № 824/20. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що на виконання умов договору поставки ним поставлено відповідачу товар на загальну суму 35573,52 грн, що підтверджується видатковими накладними. Однак, оплату за поставлений товар відповідач здійснив лише частково на суму 15297,68 грн, що підтверджується платіжними інструкціями. Таким чином, станом на момент пред'явлення позову борг відповідача становить 20275,84 грн. Крім того, позивачем було нараховано пеню відповідно до п. 5.4. договору, інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, а також збитки відповідно до ст. 22 ЦК України, пп. 5.1.-5.3. договору.
У відзиві на позові від 04.02.2026 відповідач просить суд у позові відмовити, вказавши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту виникнення заборгованості у заявленому розмірі, а саме: до позовної заяви не надано доказів належного та повного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором; належних доказів прийняття товару відповідачем без зауважень; належного та обґрунтованого розрахунку суми основного боргу. Крім того, вказав відповідач, розмір заявлених санкцій є явно неспівмірним наслідкам можливого порушення, тому відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України такі санкції підлягають відмові у стягненні, або ж істотному зменшенню. Щодо заявлених збитків відповідач зауважив, що позивачем не доведено факту понесення збитків, їх реальний розмір, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та заявленими збитками. Заявлені вимоги щодо стягнення збитків ґрунтуються виключно на припущеннях, що прямо заборонено процесуальним законодавством.
У заяві від 06.02.2026 відповідач просить суд здійснювати розгляд справи без його присутності у зв'язку із сімейними обставинами.
Представник позивача в засіданні підтримав доводи викладені в заяві по суті справи.
Перелік обставин, які є предметом доказування; та доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.
11.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс» (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем Кухтою М.М. (Покупець) укладено договір поставки № 824/20, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується передати в погоджені строки (строк) другій стороні - Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 2.2. договору ціна товару остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатковій накладній на поставку товару. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після його передачі Покупцю не допускається.
Згідно з п. 2.3. договору сума договору складається з суми вартості видаткових накладних, оформлених Постачальником, на видачу товарів Покупцю протягом строку дії цього договору.
За умовами п. 2.4. договору Покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриманий товар у термін 21 (двадцять один) календарний день з моменту поставки Товару. Оплата Товару, що постачається у відповідності з умовами цього договору, здійснюється шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок Постачальника, вказаний у реквізитах Постачальника в цьому договорі.
Як передбачено п. 3.1. договору, передача товару від Постачальника Покупцеві здійснюється за видатковою накладною.
У пп. 5.1. - 5.3. договору сторонами погоджено, що сторона, яка порушила господарське зобов'язання, визначене цим договором та/або чинним законодавством України, зобов'язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, чиї права або законні інтереси якої порушено. Склад та розмір відшкодування збитків визначається сторонами за правилами, встановленими чинним законодавством України. Збитки стягуються у повній сумі понад штрафні санкції.
Пунктом 5.4. договору погоджено, що за порушення грошових зобов'язань за цим договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
Цей договір набуває чинності з дати його підписання обома Сторонами і діє протягом року з моменту заключення (п. 9.5. договору).
Відповідно до п. 9.6. договору в разі, якщо від жодної зі Сторін за 30 календарних днів до моменту закінчення дії договору не надійне письмового повідомлення про намір розірвати, припинити або змінити договір, він вважається продовженим (пролонгованим) на кожний наступний рік.
Згідно з п. 9.6. договору закінчення строку дії договору не звільняє Покупця від виконання в повному обсязі взятих на себе, згідно умов даного договору, зобов'язань, що виникли під час його дії.
13.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс» (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем Кухтою М.М. (Покупець) укладено додаткову угоду про врегулювання відносин електронного документообігу до договору поставки № 824/20 від 11.11.2021, відповідно до якої сторони дійшли згоди додати пункти до « 9» розділу договору, виклавши, зокрема п. 9.8. у наступній редакції:
Сторони домовилися про здійснення документообігу у формі електронних документів з використанням комп'ютерної програми «М.Е.Doc» або іншої комп'ютерної програми для підтвердження здійснення господарських операцій.
Формування електронних документів за цим договором здійснюється з застосуванням положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронні довірчі послуги» та інших актів законодавства України. Електронний документ, підписаний стороною з використанням кваліфікованого електронного підпису і переданий іншій стороні вважатиметься в усіх випадках підписаним уповноваженим представником сторони. Електронні документи, які відправлені та підписані стороною-відправником з використанням кваліфікованого електронного підпису, мають юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носії.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс» поставлено фізичній особі-підприємцю Кухті М.М. товар на загальну суму 35573,52 грн згідно з такими видатковими накладними: від 13.11.2021 № FD0005301/21 на суму 9706,78 грн, від 22.11.2021 № FD0005427/21 на суму 231,89 грн, від 23.11.2021 № FD0005475/21 на суму 3444,07 грн, від 24.11.2021 FD0005497/21 на суму 1361,72 грн, від 25.11.2021 № FD0005522/21 на суму 1271,30 грн, від 25.11.2021 № FD0005520/21 на суму 251,50 грн, від 30.11.2021 № FD0005625/21 на суму 591,58 грн, від 06.12.2021 № FD0005739/21 на суму 11577,24 грн, від 07.12.2021 № FD0005767/21 на суму 407,52 грн, від 08.12.2021 № FD0005780/21 на суму 2162,22 грн, від 11.12.2021 № FD0005846/21 на суму 652,46 грн, від 11.12.2021 № FD0005852/21 на суму 1061,62 грн, від 13.12.2021 № FD0005864/21 на суму 2853,62 грн.
Оплату за поставлений товар відповідач здійснював частково згідно з платіжними інструкціями, а саме: від 25.11.2021 № 256 на суму 5037,68 грн, від 04.02.2022 № 303 на суму 3000,00 грн, від 02.05.2022 № 331 на суму 1300,00 грн, від 01.06.2022 № 337 на суму 2000,00 грн, від 02.07.2022 № 348 на суму 3000,00 грн, від 11.07.2022 № 352 на суму 960,00 грн. Усього на суму 15297,68 грн.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.01.2026 місцезнаходження фізичної особи-підприємця Кухти Марії Миколаївни є: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем у встановлений договором строк повністю не виконано свої зобов'язання з оплати за поставлений позивачем товар, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів (визнання більш вірогідними), аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як убачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між ними, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов'язання сторін - Постачальник зобов'язується передати в погоджені строки (строк) другій стороні - Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього договору (п. 1.1. договору).
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, у п. 2.4. договору передбачено, що Покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриманий товар у термін 21 (двадцять один) календарний день з моменту поставки Товару.
П. 3.1. договору сторонами погоджено, що передача товару від Постачальника Покупцеві здійснюється за видатковою накладною.
Матеріалами справи стверджується, що позивачем відповідно до наявних в матеріалах справи видаткових накладних поставлено відповідачу товар на загальну суму 35573,52 грн.
Однак, відповідачем оплату за поставлений товар здійснено лише частково на суму 15297,68 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями.
Ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів сплати фізичною особою-підприємцем Кухтою М.М. згідно з договором поставки від 11.11.2020 № 824/20 боргу за поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс» товар на суму 20275,84 грн (35573,52 - 15297,68), тому суд дійшов висновку, що вимога про стягнення означеної заборгованості підлягає задоволенню.
Як слідує із позовних вимог, позивачем також заявлено до стягнення 25598,48 грн пені, 7443,76 грн інфляційних втрат, 2113,13 грн 3 % річних за період з 12.07.2022 по 31.12.2025 та 3429,59 грн збитків.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень статті 549 ЦК України за своєю правовою природою неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено у ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (чинного на час укладення між сторонами видаткових накладних) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 5.4. договору за порушення грошових зобов'язань за цим договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 виснувала про те, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (пункт 91 постанови).
Проаналізувавши зміст договору (п. 5.4.), суд установив, що його положеннями визначено більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій.
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що обґрунтованою до стягнення буде пеня у розмірі 25599,59 грн за період з 12.07.2022 по 31.12.2025 на суму боргу 20275,84 грн (загальний розмір заборгованості за неоплаченими відповідачем видатковими накладними).
Ураховуючи те, що позивачем нараховано пеню у розмірі 25598,48 грн, та зважаючи, що визначення розміру позовних вимог є правом саме позивача, а також те, що суд позбавлений права виходити за межі заявлених позовних вимог, то відповідно суд визначає розмір пені за розрахунком позивача в сумі 25598,48 грн.
Контррозрахунку суми пені відповідачем не надано.
Судом також ураховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 на всій території України був установлений карантин з 12.03.2020, який неодноразово продовжувався.
02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким Розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнений пунктом 7, відповідно до якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
За таких обставин, з введенням в дію Закону України від 30.03.2020 № 540-IX фактично було надано можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців і на строк, протягом якого на території України діяв установлений карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано 3 % річних у розмірі 2113,13 грн за період з 12.07.2022 по 31.12.2025 на суму боргу 20275,84 грн (загальний розмір заборгованості за неоплаченими відповідачем видатковими накладними).
Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" №14 від 17.12.2013 року).
При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України №62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").
Щодо заявленої до стягнення суми втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19). Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19).
Також об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі № 905/21/19).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що обґрунтованими до стягнення будуть інфляційні втрати у розмірі 7499,20 грн за період липень 2022 року - грудень 2025 року на суму боргу 20275,84 грн (загальний розмір заборгованості за неоплаченими відповідачем видатковими накладними).
Ураховуючи те, що позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 7443,76 грн, та зважаючи, що визначення розміру позовних вимог є правом саме позивача, а також те, що суд позбавлений права виходити за межі заявлених позовних вимог, то відповідно суд визначає розмір інфляційних втрат за розрахунком позивача в сумі 7443,76 грн.
Щодо зв'ялених до стягнення збитків (сплачений позивачем до бюджету податок на додану вартість) у розмірі 3429,59 грн судом зазначається таке.
Частинами 1-3 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).
Відповідно до висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок довести також реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними.
Позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Не заслуговує на увагу суду твердження позивача, що відповідач не сплатив суму заборгованості, в розмір якої входить сума ПДВ, тим самим не відшкодувавши позивачу розмір сплаченого ним до бюджету податку, оскільки виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).
Судом зауважується, що згідно з умовами договору поставки ціна товару узгоджується сторонами у видатковій накладній, а зміна ціни товару не допускається. Таким чином, відсутні підстави для стягнення збитків (сплачений позивачем до бюджету податок на додану вартість), оскільки до загальної ціни товарів згідно зі спірними видатковими накладними включено ПДВ, який частково відповідачем оплачувався відповідно до платіжних інструкцій та який підлягає стягненню за видатковими накладними, які відповідачем не оплачено.
Крім того, виходячи того, що позивачем заявлено до стягнення саме збитки та зважаючи на їх правову природу, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.
Отже, позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими, безпідставними і задоволенню не підлягають.
Заперечення відповідача стосовно того, що позивачем не доведено належного та повного виконання ним своїх зобов'язань за договором, а також відсутність доказів прийняття товару відповідачем без зауважень спростовуються наявними у цій справі видатковими накладними, які підписані позивачем та відповідачем. Будь-яких зауважень щодо непоставки товару позивачем відповідач не пред'являв, відповідних актів не складав. Натомість, відповідач за поставлений товар частково сплачував кошти.
Щодо заяви відповідача, яка викладена у відзиві в порядку ст. 551 ЦК України, про відмову або про істотне зменшення штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
У даному випадку слід також врахувати, що отримання кредитором 3 % річних та суми інфляційних втрат оцінюється судами як сума, яка поряд з пенею, компенсує кредитору шкоду, завдану порушенням боржника. Така позиція зумовлена тим, що пеня, компенсація 3 % річних та інфляційних втрат виконують функцію компенсації збитків, завданих кредитору порушенням зобов'язання. Відповідно, присудження кредитору 3 % річних та інфляційних втрат дозволяє суду зменшити розмір пені.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.
Таким чином, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, приймаючи до уваги дію воєнного стану на території України, здійснення відповідачем часткової оплати боргу за поставлений товар у розмірі 43 % (15297,68 грн з 35573,52 грн), беручи до уваги відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача, а також те, що стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, у певній мірі, компенсують знецінення несвоєчасно сплачених коштів, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розмірів пені на 50 %, тобто стягнення з відповідача 12799,24 грн пені (25598,48 * 50 %).
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства, проведені розрахунки, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 20275,84 грн основного боргу, 12799,24 грн пені, 7443,76 грн інфляційних втрат, 2113,13 грн 3 % річних. У решті позову в частині 12799,24 грн пені та 3429,59 грн збитків суд відмовляє.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам (94,17 %), при цьому при розподілі судового збору щодо вимоги про стягнення пені (в частині зменшення пені на 50 %) судом беруться до уваги приписи ч. 9 ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс», м. Тернопіль до фізичної особи-підприємця Кухти Марії Миколаївни, с. Переросле Шепетівського району Хмельницької області про стягнення 20275,84 грн основного боргу, 25598,48 грн пені, 7443,76 грн інфляційних втрат, 2113,13 грн 3 % річних, 3429,59 грн збитків задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Кухти Марії Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс» (Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Лукіяновича Дениса, 1, ідентифікаційний код 38487310) 20275,84 грн (двадцять тисяч двісті сімдесят п'ять гривень 84 копійки) основного боргу, 12799,24 грн (дванадцять тисяч сімсот дев'яносто дев'ять гривень 24 копійки) пені, 7443,76 грн (сім тисяч чотириста сорок три гривні 76 копійок) інфляційних втрат, 2113,13 грн (дві тисячі сто тринадцять гривень 13 копійок) 3 % річних, 2281,17 грн (дві тисячі двісті вісімдесят одну гривню 17 копійок) витрат по оплаті судового збору.
Видати наказ.
У задоволенні позову в частині стягнення 12799,24 грн пені, 3429,59 грн збитків відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення господарського суду Хмельницької області подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17.03.2026.
Суддя С.В. Заверуха
Віддрук. 1 прим. :
1 - до справи;
Позивачу та відповідачу надіслати рішення до електронного кабінету Електронного суду.