8-й під'їзд, ІНФОРМАЦІЯ_1 , майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" березня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/4364/25
ІНФОРМАЦІЯ_2 у складі:
судді ОСОБА_1
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 )
до 1. ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ) , 2. ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_3 ) , 3.Виробничо-торгового підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю ( АДРЕСА_4 )
про визнання недійсним договору та повернення майна
за участю представників:
прокуратури - ОСОБА_3 ;
відповідача 1- не з'явився;
відповідача 2- не з'явився;
відповідача 3- не з'явився;
Слобідська окружна прокуратура м. Харкова звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_7 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , Виробничо-торгового підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю, в якому просить:
- Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 16.10.2014 № 5186-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_5 та Виробничо-торговим підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за № 2779;
- Зобов'язати Виробничо-торгове підприємство « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_8 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 94509563101 - нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 102,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_9 - прийняти у власність зазначену будівлю;
- Судові витрати покласти на відповідачів та стягнути за такими реквізитами: ІНФОРМАЦІЯ_10 , код 02910108, банк отримувач: ІНФОРМАЦІЯ_11 , рахунок НОМЕР_3 , код класифікації видатків бюджету - 0901010.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_7 від 09.12.2025 позовну заяву Слобідської окружної прокуратури міста Харкова (вх.№ 4364/25) залишено без руху. Встановлено ІНФОРМАЦІЯ_12 строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду: уточнення адреси відповідача 3 - Виробничо-торгового підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю; доказів сплати судового збору у розмірі 4844,80 грн.
22.12.2025 через систему «Електронний суд» Слобідською окружною прокуратурою подано заяву про усунення недоліків за вх. № 29890 разом з позовною заявою з уточненням адреси відповідача 3 - Виробничо-торгового підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю та доказами сплати судового збору у розмірі 4844,80 грн.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_7 від 25.12.2026 прийнято позовну заяву (з уточненнями) до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4364/25. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання на 19 січня 2026 року о 15:00.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_7 від 19.01.2026 знято з розгляду справу № 922/4364/25, призначену до розгляду у судовому засіданні на "19" січня 2026 р. о 15:00 год. Призначено розгляд справи № 922/4364/25 у судовому засіданні на "26" січня 2026 р. о 13:40 год. Попереджено, що дату та час проведення судового засідання може бути змінено, з урахуванням поточної обстановки у місті Харкові, про що учасників справи буде повідомлено додатково ухвалою суду.
В судовому засіданні 26.01.2026 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09.02.2026 о 14:20 год.
В судовому засіданні 09.02.2026 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.02.2026 о 15:00 год.
В судовому засіданні 16.02.2026 на підставі ч. 1 ст. 216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 09.03.2026 о 14:40 год.
В судовому засіданні 09.03.2026 прокурор підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Відповідачі своїх представників в судове засідання на направили, про причини неявки суд не повідомили, відзив на позов не надали.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Водночас, суд звертає увагу на те, що явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а брати участь у судових засіданнях є правом учасників справи, що встановлено ст. 42 ГПК України.
Окрім того, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
Разом з цим, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Отже, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова з метою вжиття заходів представницького характеру вивчено питання додержання вимог діючого законодавства під час відчуження з комунальної власності майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 .
У ході здійснення Шевченківською окружною прокуратурою міста Харкова процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 в ІНФОРМАЦІЯ_4 отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 102,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 .
Відомості в ЄРДР внесені за фактами того, що службові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 шляхом зловживання службовим становищем протягом 2012-2016 років здійснили відчуження об'єктів комунальної власності без додержання передбаченої законодавчо встановленої процедури, чим спричинили тяжкі наслідки.
Вивченням зазначеної приватизаційної справи встановлено, що 28.01.2013 між ІНФОРМАЦІЯ_5 та Виробничо-торговим підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 ») укладено договір оренди нежитлового приміщення № 5087.
На підставі вказаного договору в строкове платне користування ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » передано нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 102,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 (далі - Майно), що належали до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, строком до 02.07.2013.
Вартість об'єкту оренди склала 209 720 гривень.
Відповідно до п. 4.8 Додаткової угоди № 1 від 12.02.2013 до договору оренди нежитлового приміщення № 5087 від 28.01.2013 Орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою Орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого Майна за письмовою згодою Орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з ІНФОРМАЦІЯ_13 до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягли за собою заміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП « ІНФОРМАЦІЯ_14 » технічний паспорт на це приміщення (будівлю) і не пізніше 1-го місяця після закінчення ремонтних робіт надати його Орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди.
Орендар звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_15 з листом (вх. № 5053 від 03.04.2013) (тобто майже через два місяці після укладення договору оренди) про надання дозволу на викуп орендованого Майна.
При цьому до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію шляхом викупу.
Рішенням 31 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 26.02.2014 № 1481/14 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Пунктом 2 додатку до вказаного рішення передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу Орендарем - ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » підлягають:
- нежитлова будівля літ. «А-1», загальною площею 102,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 .
ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » 17.03.2014 до ІНФОРМАЦІЯ_15 подано заяву № 3088 про приватизацію орендованого Майна.
На підставі заяви ІНФОРМАЦІЯ_16 наказом від 31.03.2014 № 358 доручено ФОП ОСОБА_5 , як суб'єкту оціночної діяльності, провести оцінку Майна, з метою визначення вартості об'єкту для приватизації шляхом викупу.
Суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 складено звіт про оцінку, відповідно до якого вартість Майна станом на 31.03.2014 склала 153 740 грн, без ПДВ, тобто дешевше майже на 56 000 грн, від вартості об'єкту згідно договору оренди.
Вивченням вказаного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаній нежитловій будівлі, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні.
У подальшому, 16.10.2014 між ІНФОРМАЦІЯ_5 та ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » укладено договір купівлі-продажу № 5186-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за № 2779, на підставі якого шляхом викупу за 153 740 грн, без ПДВ, 184 488 грн. з ПДВ, у власність ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » перейшло все Майно, яке було орендовано на підставі договору оренди, а саме: нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 102,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 (далі - Майно) (реєстраційний номер 94509563101). Акт прийому-передачі складений 16.10.2014, в Державному реєстрі майно зареєстроване 16.10.2014.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на майно від власником спірного майна на цей час є ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».
Отже, як стверджує прокурор, у даному випадку ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » дозвіл на проведення невід'ємних поліпшення не отримувало та жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді не здійснило. У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » до органу приватизації, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_17 , не подавало документи, передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_18 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тобто відповідне рішення міської ради є незаконним, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним.
Зважаючи на вказане, прокуратура звернулась до суду з позовом, в якому просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 16.10.2014 № 5186-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_5 та Виробничо-торговим підприємством « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за № 2779; зобов'язати Виробничо-торгове підприємство « ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_8 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 94509563101 - нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 102,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_9 - прийняти у власність зазначену будівлю.
Щодо правого обґрунтування необхідності представництва інтересів держави у суді Слобідською окружною прокуратурою м. Харкова у спірних правовідносинах, зазначено наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ІНФОРМАЦІЯ_19 від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Водночас, у постанові ВП ВС від 11 червня 2024 у справі № 925/1133/18 продемонстровано правову позицію ВП ВС щодо субсидіарної ролі, яку виконує прокурор, замінюючи в судовому провадженні відповідний компетентний орган, котрий усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У цій справі ВП ВС пояснила, що прокурор звертається до суду в особі органу, якщо: 1) орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; 2) орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.
Натомість як самостійний позивач прокурор звертається до суду, якщо: 1) відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Прокурор вказує, що саме прийняття ІНФОРМАЦІЯ_20 рішення від 24.05.2015 № 1925/15, призвело до порушень приватизаційного законодавства та приватизації спірного майна в порушення передбаченого законом порядку, що унеможливлює звернення прокурора в інтересах ІНФОРМАЦІЯ_4 , адже цей орган сам і допустив ці порушення.
Отже, прокурор є самостійним позивачем у цьому спорі, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_18 не може та не повинна бути позивачем за позовом прокурора, оскільки саме міська рада допустила порушення інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах, а тому вона не є органом, який може здійснювати захист порушених інтересів у тих самих відносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23.
Як наслідок, в даному випадку прокурор звертається за захистом інтересів держави до суду як самостійний позивач, оскільки суб'єкт владних повноважень, до повноважень якого віднесені повноваження такого захисту, а саме ІНФОРМАЦІЯ_18 , є відповідачем за вказаним позовом, тому відповідне повідомлення про звернення до суду ІНФОРМАЦІЯ_21 не направлялось.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
Згідно із ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.
Прокурор звертає увагу, що Постановою ІНФОРМАЦІЯ_22 від 26.04.2016 у справі № 916/2129/15 щодо аналогічних правовідносин за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_23 до Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_24 » про витребування майна зазначено наступне.
Так, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування комунального майна із володіння ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_24 » є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, захист такого права шляхом повернення до комунальної власності об'єктів комунальної власності, які були передані із порушенням чинного законодавства.
Окрім цього, ІНФОРМАЦІЯ_25 у постановах від 02.11.2016 у справі № 6- 2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16 та ІНФОРМАЦІЯ_26 у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц зазначали, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Тож право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
Крім того, застосовуючи принцип «справедливого балансу» між «суспільними» та «приватними» інтересами, суд дійшов висновку про порушення у відповідних правовідносинах.
Згідно зі ст. ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким чином, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/ функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про прокуратуру» функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Аналогічна позиція висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 05.06.2019 у справі № 3-234/2018.
З урахуванням того, що ІНФОРМАЦІЯ_18 представляє інтереси міської громади, однак, у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і ІНФОРМАЦІЯ_5 , прокурор самостійно подає вказаний позов.
Таким чином, враховуючи викладене обґрунтування та зважаючи на те, що звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність , суд вважає, що прокуратурою підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Так, у рішенні 31 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 26.02.2014 № 1481/14 зазначено, що його прийнято на підставі законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма).
Відповідно до п. 5.4 вказаної програми продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.
Орендар має переважне право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснені за рахунок власних коштів поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше 25 відсотків залишкової вартості майна (будинки, споруди, приміщення) (п.5.7).
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна», з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.
У відповідності з ч. 2 ст. 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна», об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Частиною 2 статті 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Статтею 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється ІНФОРМАЦІЯ_27 .
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Надання згоди орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному ІНФОРМАЦІЯ_27 або місцевою радою.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону, орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу.
Як зазначалось вище, порядок викупу встановлений ФДМУ. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 № 439.
Згідно з п.п. 3.3., 7.15. Порядку, у разі коли на участь в аукціоні з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, зазначений об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу.
А у разі коли на конкурс з продажу об'єкта надійшла заява від одного покупця, такий об'єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта.
Відповідно до п. 8.1. Порядку, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Згідно з п. 8.2. Порядку, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Як зазначено вище оцінка майна, яке підлягає приватизації проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ №1891 від 10.12.2003.
Відповідно до п. 63 Методики (в редакції від 16.12.2011), вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об'єктів у матеріальній формі (крім земельних ділянок та об'єктів незавершеного будівництва) з метою їх приватизації як окремого індивідуально визначеного майна, застави та іншого відчуження відповідно до законодавства.
Згідно з п. 64 Методики, до об'єктів у матеріальній формі застосовується незалежна оцінка. Незалежна оцінка окремого індивідуально визначеного майна, що приватизується, проводиться у двомісячний строк від дати оцінки. При цьому звіт про оцінку та висновок про вартість подаються до державного органу приватизації на рецензування та затвердження не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення вищезазначеного строку.
Відповідно до п. 65 Методики, вибір баз оцінки об'єктів у матеріальній формі регулюється вимогами національних стандартів з урахуванням особливостей, встановлених цією Методикою. При цьому враховується строк корисного використання таких об'єктів, належність їх до спеціалізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції.
Згідно з абз. 6 п. 67 Методики, порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Цим Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.
Зазначений порядок встановлений ІНФОРМАЦІЯ_28 , а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ІНФОРМАЦІЯ_28 від 27.02.2004 № 377.
Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід'ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.
Згідно з п. 2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Відповідно до п. 2.2. Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:
- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;
- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Відповідно до системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_18 дійсно має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме ІНФОРМАЦІЯ_29 , має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.
При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
У даному випадку ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » дозвіл на проведення невід'ємних поліпшення не отримувало та жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді не здійснило.
У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.
ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » до органу приватизації, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_17 , не подавало документи, передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_18 незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.
Тобто відповідне рішення міської ради є незаконним, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності ІНФОРМАЦІЯ_30 від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19 та ІНФОРМАЦІЯ_31 від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно з частиною п'ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною п'ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
За приписами ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Правовий статус суб'єктів права різних форм власності ґрунтується на єдиних конституційних принципах. Разом із тим правовий статус кожного з них має особливості, що і характеризують того чи іншого суб'єкта права власності як такого.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності як у тому, що є загальним для них, так і в його особливостях відповідно до законів, дія яких на них поширюється.
Підставам виникнення та припинення права власності присвячені гл.гл. 24, 25 ЦК України.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
При цьому, за загальним правилом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).
Усі підстави виникнення права власності можна поділити на первісні і похідні способи. В основу цього поділу може бути покладений критерій волі (коли визначальне значення має воля на виникнення права власності, її відсутність) та критерій правонаступництва (коли значення має наявність або відсутність правонаступництва при виникненні права власності).
Первісними вважаються такі способи набуття права власності, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника.
Похідні способи характеризуються тим, що право власності переходить від однієї особи до іншої (правонаступництво) та виникає внаслідок взаємного волевиявлення цих осіб.
При цьому, таке волевиявлення виникає спочатку у однієї сторони (ініціатора) та адресується іншій, яка, у свою чергу, може виразити власне волевиявлення.
До похідних способів набуття права власності належать договори, спрямовані на передачу майна у власність, перехід майна в порядку спадкування, приватизація державного і комунального майна (ст. 345 ЦК України).
Отже, при приватизації державного і комунального майна волевиявлення наявне як у покупця, так і у продавця такого майна.
Воля та волевиявлення орендаря формується з чіткого розуміння меж його цивільних прав на комунальне майно та відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди.
У свою чергу, таке волевиявлення виражається в юридично значущій дії - поданні заяви про приватизацію шляхом викупу.
Крім того, подання цієї заяви є ініціативними діями особи щодо початку спрощеної процедури приватизації для органу місцевого самоврядування порівняно з проведенням аукціону.
Такі дії свідчать про їх недобросовісність у зв'язку з усвідомленням незаконності особою, що розраховує на помилку або співучасть у порушенні закону з боку органу місцевого самоврядування.
Згідно з абз. 15 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.
Слід зазначити, що волю юридичних осіб виражають її органи. Так само і волю держави й інших публічних утворень виражають відповідні органи (державної влади, влади АРК, місцевого самоврядування).
При цьому, на відміну від приватних осіб, територіальні громади реалізують право комунальної власності через відповідні органи місцевого самоврядування, які в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Варто пам'ятати, що дії та рішення органу місцевого самоврядування не завжди відповідають волі та інтересам територіальної громади як власника комунального майна.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_25 у постановах від 02.11.2016 у справі № 6-2161цс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16 та Велика ІНФОРМАЦІЯ_19 у постанові від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц зазначали, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.
Тож право власності на комунальне майно належить територіальним громадам, від імені та в інтересах яких діють відповідні органи місцевого самоврядування. Прийняття органом місцевого самоврядування рішень попри встановлену законом процедуру приватизації не буде відображати волю територіальної громади як власника комунального майна, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ІНФОРМАЦІЯ_19 від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, та постанові об'єднаної палати ІНФОРМАЦІЯ_30 від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_17 та ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації, у якій зазначено що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі позбавлення майна недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про витребування від відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є обґрунтованими і підлягають задоволенню (пункт 192 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Крім того, як зазначила об'єднана палата ІНФОРМАЦІЯ_30 у складі ІНФОРМАЦІЯ_32 в постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, судом апеляційної інстанції встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення зазначеної особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки такі наслідки зумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна. Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування, має легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Тож у названій постанові об'єднана палата ІНФОРМАЦІЯ_30 у складі ІНФОРМАЦІЯ_32 виснувала, що у цьому випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принципу пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3.
Визначення добросовісності набуття майна у власність необхідно через поняття дії, зокрема вольової, що вимагає точнішого уявлення про волю, її формування та зовні для того, щоб завдяки цьому особа мала можливість діяти і цим набути для себе права та обов'язки.
Так, воля приватної особи формується шляхом усвідомлення нею того, що відбудеться, її прагнень та бажань цього і їх виразу в такій формі, щоб вони стали зрозумілими і сприйнятими іншими особами. Тому об'єктивно існують дві фази такого психодієвого процесу - воля та волевиявлення.
Усталеним є уявлення про волю як про внутрішній намір особи, спрямований на реалізацію певної правової мети, психічне регулювання поведінки особи, що полягає в детермінованому та мотивованому бажанні досягнення поставленої мети, у виборі рішення, розробці шляхів, засобів та докладанні зусиль для їх здійснення.
Отже, внутрішня воля полягає у формуванні мотиву, уявленні про правову мету правочину, прагненні її досягнення, обранні способу для цього.
Процес формування волі людини, спрямований на вчинення правочину, проходить три стадії: виникнення потреби та усвідомлення способів її задоволення; вибір способу задоволення потреби; прийняття рішення про вчинення правочину. Усе це визначає усвідомлення особою відповідності її майбутніх дій правовим вимогам.
Оскільки воля, будучи внутрішнім бажанням особи вчинити правочин, є проявом її психологічної діяльності, про неї можна судити лише за її зовнішнім виявом - волевиявленням. Завдяки цьому вона стає доступною для сприйняття іншими особами.
Тобто воля та волевиявлення пов'язані між собою та мають значення для правочину, так як втілюються в дію, що породжує права та обов'язки в особи.
Від усвідомлення волі людини залежить здійснення нею тієї або іншої дії, якій можна надати відповідну юридичну оцінку.
Якщо воля виражається зовні у волевиявленні, то важливою є її форма. Значення набуває проблематика форми правочину, що має значення для визначення волі втіленою.
Існує загальне правило про те, що доведення волі особи до відома інших осіб - сторін правочину - має відбуватися у спосіб, передбачений законом, для запобігання негативним наслідкам у вигляді недійсності правочину.
Воля як психічний процес формується вільно, і правил щодо порядку її формування не існує. Урешті-решт вона трансформується у волевиявлення і вже на цій стадії важливе усвідомлення особою тих меж, за які не допустимо виходити при виявленні нею своєю волі.
Тобто воля особи має певним шляхом корегуватися або вміститися в дозволену правову площину. Цей процес безпосередньо залежить від правосвідомості, правової культури особи.
При цьому право досить широко визначає ці межі, а критерії їх встановлення і додержання абсолютно зрозумілі будь-якій особі. Зокрема, ст. 13 ЦК України встановлює обов'язок особи утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, вчинення дій з наміром завдати шкоди іншій особі тощо.
Усі ці вимоги, на які має орієнтуватися воля, безпосередньо пов'язані із формуванням добросовісності в діях особи, яку ст. 3 ЦК України визначено як одну із найважливіших цивілістичних засад.
Недобросовісність є хибою (пороком) правочину, оскільки в ньому відсутня душа. Застосувати до нього закон, розрахований на добросовісний правочин, означало б не лише не виконати закон, а й допустити його порушення, допустити глум над ним.
Отже, добросовісність дій особи варто визначати виходячи з її дій, що виявляють її волю та волевиявлення, а також формуються відповідно до усвідомлення меж, за які не допустимо виходити.
Повертаючись до спірних правовідносин, слід зазначити, що їх учасниками є фізична особа й територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування.
Характеризуючи критерій добросовісності набуття права власності на комунальне майно фізичною особою шляхом викупу у приватизаційній процедурі, необхідно виходити з того, що приватизаційне законодавство відповідає принципу правової визначеності, тобто є чітким, однозначним і зрозумілим. Це означає, що орендар комунального майна не може не знати порядку та підстав для приватизації шляхом викупу.
При цьому орендар обізнаний з умовами договору оренди комунального майна, зокрема щодо порядку здійснення поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди.
Тобто в силу об'єктивних обставин орендар, проявивши розумну обачність, знає про те, що майно є власністю територіальної громади, має спеціальний статус та порядок відчуження.
Таким чином, воля та волевиявлення орендаря формується з чіткого розуміння меж його цивільних прав на комунальне майно та відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди.
У свою чергу, таке волевиявлення виражається в юридично значущій дії - поданні заяви про приватизацію шляхом викупу.
Крім того, подання цієї заяви є ініціативними діями особи щодо початку спрощеної процедури приватизації для органу місцевого самоврядування порівняно з проведенням аукціону.
Такі дії свідчать про їх недобросовісність у зв'язку з усвідомленням незаконності особою, що розраховує на помилку або співучасть у порушенні закону з боку органу місцевого самоврядування.
Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з ч. 1 ст. 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
З огляду на вищевикладене, оскільки приватизація спірного майна проведена із порушенням норм чинного законодавства, слід дійти висновку, що рішення 31 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 26.02.2014 № 1481/14 в частині пункту 2 додатку є незаконним, у зв'язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Разом з цим, згідно сталої судової практики, зокрема, викладеної у справі № 922/3727/19 від 29.05.2025, рішення 31 сесії ІНФОРМАЦІЯ_4 6 скликання від 26.02.2014 № 1481/14 вичерпало свою дію, як наслідок визнання його незаконним та скасування є неефективним способом захисту порушеного права держави, тому окремо така вимога прокурором не заявлялася.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (пункт 109 постанови ІНФОРМАЦІЯ_19 від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Так, визначеною ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності спірних правочинів є недодержання в момент їх вчинення вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, а саме: невідповідність змісту договорів вимогам ч. 2 ст. 345 ЦК України, якою передбачено, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, який в даному випадку, як зазначено вище, порушено.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Так, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Виходячи з положень ст.ст. 203, 216 ЦК України вимогу щодо реституції за недійсним правочином можливо пред'явити лише стороні договору.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа ІНФОРМАЦІЯ_33 (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
У зв'язку з вищевикладеним, спірний договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 16.10.2014 № 5186-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_5 та ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 », підлягає визнанню недійсним, як наслідок - майно - поверненню ІНФОРМАЦІЯ_8 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 .
При вирішенні цієї категорії справ варто враховувати практику Європейського суду з прав людини у застосуванні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014), якою напрацьовано три критерії для оцінки на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у рішенні «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 вказав, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.
Крім того, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008).
Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Виходячи з вищевикладеного, у правовідносинах щодо приватизації орендарем комунального майна шляхом викупу при нездійсненні ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна, відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність орендарем, а тому позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, в даному випадку правильним способом захисту порушеного права є визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання ВТП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » повернути спірне майно ІНФОРМАЦІЯ_8 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2025 у справі 922/3727/19, а саме:
«31. Судами встановлена незаконність пункту 60 додатку до рішення від 26.10.2016 № 412/16 в частині відчуження спірних об'єктів комунальної власності, оскільки під час процедури викупу сторони допустили порушення вимог закону, зокрема статей 11 та 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що свідчить і про наявність порушень чинного законодавства під час укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
41. .... у цьому випадку позбавлення відповідача - 3 майна не порушуватиме принципу пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем - 3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3».
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідачів.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 16.10.2014 № 5186-В-С, укладений між ІНФОРМАЦІЯ_5 та Виробничо-торговим підприємством “ ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за № 2779.
Зобов'язати Виробничо-торгове підприємство “ ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повернути ІНФОРМАЦІЯ_8 в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 94509563101 - нежитлову будівлю літ. “А-1», загальною площею 102,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_9 - прийняти у власність зазначену будівлю.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_34 ( АДРЕСА_6 , код НОМЕР_4 , банк отримувач: ІНФОРМАЦІЯ_11 , рахунок НОМЕР_3 , код класифікації видатків бюджету - 0901010) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 614,93 грн.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_34 ( АДРЕСА_6 , код НОМЕР_4 , банк отримувач: ІНФОРМАЦІЯ_11 , рахунок НОМЕР_3 , код класифікації видатків бюджету - 0901010) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 614,93 грн.
Стягнути з Виробничо-торгового підприємства “ ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_34 ( АДРЕСА_6 , код НОМЕР_4 , банк отримувач: ІНФОРМАЦІЯ_11 , рахунок НОМЕР_3 , код класифікації видатків бюджету - 0901010) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 614,93 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до ІНФОРМАЦІЯ_35 протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Прокуратура: Слобідська окружна прокуратура м. Харкова ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Відповідач-1: ІНФОРМАЦІЯ_18 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Відповідач-2: ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Відповідач-3: Виробничо-торгове підприємство “ ІНФОРМАЦІЯ_6 » у формі товариства з обмеженою відповідальністю ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).
Повне рішення складено "17" березня 2026 р.
СуддяОСОБА_1
справа № 922/4364/25