Рішення від 16.03.2026 по справі 921/251/25

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 березня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/251/25

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання: Баб'юка А.В.

розглянув справу

за позовом Керівника Кременецької окружної прокуратури Тернопільської області (47000, Тернопільська область, місто Кременець, вул. Словацького, 6а) в інтересах держави в особі:

1. Західного офісу Держаудитслужби (79007, м. Львів, вул. Костюшка, 8)

2. Лановецької міської ради (47402, Тернопільська область, Кременецький район, м. Ланівці, вул. Незалежності, 34)

до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, 32/2)

до відповідача 2 - Комунального некомерційного підприємства “Лановецька міська лікарня» (47402, Тернопільська область, Кременецький район, м. Ланівці, вул. Тараса Шевченка, 30)

про визнання недійсним договору, як такого, що суперечить інтересам держави й суспільства з умислу однієї сторони, та застосування наслідків недійсності та стягнення коштів.

За участі від:

прокуратури - Ємець Д.В.

позивача 1 - Cтефанів І.І.

позивача 2 - не з'явився

відповідача 1 - Шевчик О.І.

відповідача 2 - не з'явився

Зміст позовних вимог.

21.04.2025 через підсистему "Електронний суд" Керівник Кременецької окружної прокуратури Тернопільської області звернувся до Господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, Лановецької міської ради з позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" та Комунального некомерційного підприємства “Лановецька міська лікарня» про визнання недійсним договору № 60АВ200-99441-22 від 12.08.2022 та стягнення сплачених згідно нього коштів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений відповідачами за результатами відкритих торгів оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним з підстав його невідповідності вимогам ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, а саме у зв'язку з його невідповідністю інтересам держави та суспільства за наявності умислу ТОВ "Твій Газзбут" через недотримання під час його укладання вимог Закону України "Про санкції", Указу Президента України від 24.06.2021 №266/2021, ст.ст. 17, 41, 44 Закону України "Про публічні закупівлі" та п. п. 44, 47 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі". Посилаючись на звіт про виконання договору, зазначено, що сума оплати за ним склала 640137,18 грн, яка підлягає стягненню з ТОВ "Твій Газзбут" на користь КНП “Лановецька міська лікарня», а з останнього в дохід держави.

Позиція позивача - Західного офісу Держаудитслужби.

Західним офісом Держаудитслужби у поясненнях від 20.05.2025 підтримано позов.

Позиція позивача - Лановецької міської ради.

Від Лановецької міської ради заперечень щодо заявленого прокуратурою позову не надходило.

У клопотанні від 22.05.2025 Лановецька міська рада просила суд розгляд справи проводити без участі її представника.

Позивач скористався передбаченим ч.3 ст.196 ГПК України правом про розгляд справи без участі його представника, подавши відповідне клопотання.

Позиція відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" .

Відповідач у відзиві заперечив проти позову.

В обґрунтування цьому ним зазначено, що ТОВ «Твій Газзбут» відсутнє у переліку юридичних осіб згідно з додатком 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

При проведенні торгів та укладенні договору №60АВ200 99441-22 від 12.08.2022 ТОВ «Твій Газзбут» керувалось Законом України «Про публічні закупівлі», а не постановами Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, від 12.05.2023 №471, які на момент проведення торгів та укладення договору не існували.

П.11 ч.1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено саме учасника процедури закупівлі до якої застосовано санкцію, а не кінцевого бенефіціарного власника, члена або учасника (акціонера) юридичної особи учасника процедури закупівлі.

Посилання прокурора на необхідність застосування до вказаних правовідносин пп. 11 п. 47 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі», ТОВ «Твій Газзбут» просить суд врахувати, що таким чином прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, фактично «прирівняв» персональні санкції, накладені на кінцевого бенефіціарного власника учасника, до санкції, що накладається на учасника процедури закупівлі, у виді заборони на здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України «Про санкції». Однак, як зазначається вище, накладення на кінцевого бенефіціарного власника учасника персональних санкцій не становить підставу для відхилення тендерних пропозицій.

ТОВ «Твій Газзбут» укладено договір з дотриманням вимог Господарського кодексу України, Закону України «Про санкції», Закону України «Про запобігання та протидію з легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а також Закону України «Про публічні закупівлі».

Прокурором не зазначено жодного обґрунтування суперечності договору інтересам держави і суспільства, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування правових наслідків вчинення правочину, передбачених ст. 228 ЦК України.

Прокурор у позовній заяві не довів існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави, обґрунтованості підстав визнання недійсним договору та відповідно, наявність достатніх правових підстав та повноважень для звернення до суду з даним позовом.

Позиція відповідача - Комунального некомерційного підприємства “Лановецька міська лікарня».

Відповідач відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений в ухвалі від 25.04.2025 (про відкриття провадження у справі) строк не надав.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у ч.2 ст. 178 ГПК України.

Матеріали справи містять клопотання №479 від 21.05.2025, №501 від 02.06.2025, №152 від 13.02.2026 у яких відповідач просив суд розглядати справу без участі його представника за наявними в матеріалах справи документами.

У відповіді на відзив Кременецька окружна прокуратура Тернопільської області заперечила проти викладених доводів ТОВ "Твій Газзбут" та підтримала позовні вимоги викладені у позовній заяві.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/251/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.05.2025, яке відкладалось на 02.06.2025.

02.06.2025 судом постановлено ухвалу про зупинення провадження у справі №921/251/25 до завершення перегляду у касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі № 922/3456/23.

Ухвалою суду від 27.01.2026 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 16.02.2026.

Надалі, ухвалою суду від 16.02.2026 закрито підготовче провадження по справі №921/251/25 та призначено її до розгляду по суті на 16.03.2026.

16.03.2026 Тернопільською обласною прокуратурою подано заяву №15-190вих-26 від 13.03.2026 (вх. №2015) про зупинення провадження у справі до завершення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 927/994/23, у якій має бути сформований висновок щодо застосування мораторію на виконання грошових зобов'язань, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", до юридичної особи, кінцевим бенефіціарним власником якої є особа, на яку накладені персональні економічні санкції (аналогічно як у справі, що розглядається, - ОСОБА_1 ), та стосовно правових наслідків застосування такого мораторію.

Прокурором та представником позивача 1 в судовому засіданні 16.03.2026 підтримано вищевказану заяву.

Представником відповідача 1, який приймав участь в судовому засіданні 16.03.2026 в режимі відеоконференції заперечено проти заяви про зупинення провадження у справі, посилаючись на ст. ст. 195, 227 ГПК України, через пропуск строку для її подання. А також, з посиланням на судові акти Верховного Суду від 10.02.2026 у справі №903/609/24 та від 17.02.2026 у справі №903/525/24.

Розглянувши заяву №15-190вих-26 від 13.03.2026 (вх. №2015 від 16.03.2026) про зупинення провадження у справі суд зазначає, що у даній справі № 921/251/25 на вирішення суду поставлено питання, чи міг відповідач 2 укласти за результатами проведення процедури публічних закупівель договір з відповідачем 1 (Товариством з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут", кінцевий бенефіціарний власник якої ОСОБА_1 перебуває під санкціями, встановленими рішенням Ради національної безпеки і оборони України). Тобто у цьому випадку йдеться про застосовність чи незастосовність пункту 25 частини 1 статті 4 Закону України ''Про санкції'' до кінцевого бенефіціарного власника Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" ОСОБА_1 і самого товариства саме у вигляді заборони на здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг, згідно з названим Законом і відповідним рішенням Ради національної безпеки і оборони України.

Натомість, як вбачається з ухвали Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду (надалі - Об'єднана палата) від 21.11.2025 у справі № 927/994/23 про прийняття справи до розгляду Об'єднаною палатою, підставою передачі справи № 927/994/23 на розгляд Об'єднаної палати слугувало існування різних правових позицій Верховного Суду, застосування яких у одних випадках свідчить, що у разі з'ясування, що позивач підпадає під визначення осіб, зазначених у пункті 1 Постанови № 187 як такі, що "пов'язані з державою-агресором", це є підставою для відмови в позові, а в інших випадках свідчить, що у разі з'ясування, що позивач підпадає під визначення осіб, зазначених у пункті 1 Постанови № 187 як таких, що "пов'язані з державою-агресором", це не впливає на можливість задоволення позову, однак є підставою для зупинення виконання майбутнього судового рішення під час виконавчого провадження.

Як наслідок, Об'єднана палата, приймаючи справу № 927/994/23 до розгляду, в ухвалі від 21.11.2025 виснувала про існування неоднакового правозастосування Верховним Судом пункту 1 Постанови № 187 в аспекті того, чи підлягає застосуванню зазначений у цьому пункті мораторій щодо виконання грошових зобов'язань на користь осіб, пов'язаних з державою-агресором, на будь-якій стадії судового процесу, обмежуючи суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів) у реалізації ними права вимоги до зобов'язаної сторони як шляхом звернення за судовим захистом, так і шляхом примусового виконання, чи вказаний мораторій, як такий, що означає відстрочення виконання певних зобов'язань, а не звільнення юридичних осіб України від виконання зобов'язань за укладеними ними угодами, не має бути підставою для припинення зобов'язання та відмови у захисті порушеного права.

Тож у справі № 927/994/23 йдеться про вирішення питання застосування визначених законодавцем певних особливостей, пов'язаних із примусовим виконанням рішень, якщо стягувачами у виконавчому провадженні є особи, пов'язані з державою-агресором, з метою акумулювання майна для майбутнього звернення стягнення.

Тобто на розгляд Об'єднаної палати передано питання, чи за наявності встановленого Постановою № 187 мораторію на виконання грошового зобов'язання на користь осіб, пов'язаних з державою-агресором, має бути відмовлено у позові про стягнення заборгованості саме з підстав пов'язаності особи (кредитора, стягувача) з державою-агресором, чи цей мораторій розповсюджується лише на стадію виконання судового рішення про стягнення боргу.

Статтями 227, 228 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав, відповідно до яких суд зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.

Зокрема, відповідно до п.7 ч.1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Водночас, правовідносини у цій справі № 921/251/25 та у справі № 927/994/23, що перебуває на розгляді Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, не є подібними за суб'єктним складом спірних правовідносин, предметом спору та правовим регулюванням спірних правовідносин.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 227, 232 - 235 ГПК України, суд ухвалив відмовити у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі, про що постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання від 16.03.2026.

До таких же висновків дійшов Верховний Суд в ухвалі від 10.02.2026 у справі №903/609/24, за результатом розгляду заяви Керівника Рівненської обласної прокуратури.

Окрім того, за змістом ч.3 ст. 195, п.7 ч.1 ст.228 ГПК України зупинення провадження у справі з підстави, наведеної прокурором, можливе лише у підготовчому провадженні, проте таке клопотання подано після закриття підготовчого провадження.

Прокурором та представником позивача 1 в судовому засіданні 16.03.2026 підтримано позовні вимоги.

Представником відповідача 1 в судовому засіданні 16.03.2026 заперечено проти позову.

Представники решти учасників судового процесу не приймали участі в судовому засіданні 16.03.2026, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.

Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Ч. 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

16.03.2026 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Кременецькою окружною прокуратурою Тернопільської області за результатами опрацювання інформації, розміщеної на офіційному веб-порталі «PROZORRO» встановлено, що у липні 2022 року Комунальним некомерційним підприємством «Лановецька міська лікарня» опубліковано оголошення про проведення спрощеної закупівлі за номером UA-2022-07-22-005409-a про закупівлю товарів за кодом ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія.

За результатами проведення закупівлі 12.08.2022 між КНП «Лановецька міська лікарня» (надалі - споживач) та ТОВ «Твій Газзбут» (надалі - постачальник) укладено договір № 60АВ200-99441-22 про постачання електричної енергії споживачу (надалі - договір), відповідно до умов п. 2.1 якого постачальник зобов'язався продати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб споживача, а споживач - оплачувати постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії.

Згідно з п. 2.3 договору плановий обсяг продажу електричної енергії за договором становить 205000 кВт.

Відповідно до умов п. 5.2 договору загальна сума даного договору на момент укладання становить 686750 грн з ПДВ.

Матеріали справи містять ряд додаткових угод до договору, а саме №1 від 12.08.2022, №2 від 22.08.2022, №3/60АВ200-99441-22 від 23.08.2022, №4 від 09.09.2022, №5 від 03.10.2022, №6 від 14.11.2022, №7 від 30.11.2022, №7/1 від 30.11.2022, №8 від 26.12.2022, якими вносились зміни до умов договору щодо його ціни та обсягів постачання електричної енергії, строку дії договору.

На виконання умов договору та укладених до нього додаткових угод, між відповідачами підписано наступні акти приймання - передачі електроенергії з серпня до грудня 2022 року:

- Акт №ТГ382066496 від 16.09.2022 приймання - передачі електроенергії за серпень 2022 року на загальну суму з ПДВ 35436,56 грн;

- Акт №ТГ382083907 від 19.10.2022 приймання - передачі електроенергії за вересень 2022 року на загальну суму з ПДВ 86980,04 грн;

- Акт №ТГ382100568 від 21.11.2022 приймання - передачі електроенергії за жовтень 2022 року на загальну суму з ПДВ 138967,41 грн;

- Акт №ТГ382122057 від 16.12.2022 приймання - передачі електроенергії за листопад 2022 року на загальну суму 167534,94 грн;

- Акт №ТГ382123721 від 27.12.2022 приймання - передачі електроенергії за грудень 2022 року на загальну суму 211218,23 грн.

КНП «Лановецька міська лікарня» на рахунок ТОВ «Твій Газзбут» перераховано 640137,18 грн згідно з платіжними дорученнями №67 від 16.09.2022 на суму 35436,55 грн, №74 від 19.10.2022 на суму 86980,04 грн, №86 від 21.11.2022 на суму 138967,41 грн, №9 від 16.12.2022 на суму 17000 грн, №91 від 16.12.2022 на суму 150534,94 грн, №98 від 27.12.2022 на суму 211218,23 грн. Загалом 640137,18 грн.

Відповідачами виконано умови договору щодо передачі та оплати електроенергії на суму 640137,18 грн, в тому числі ПДВ 106689,53 грн, що також підтверджується Звітом про виконання договору про закупівлю UA-2022-07-22-005409-a від 25.01.2023.

Отже, вказаний договір фактично виконано та оплачено, а зобов'язання сторін за ним припинені.

Матеріали справи містять ряд рішень постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, а саме:

- №7193-р/пк-пз від 06.12.2022 про відмову ТОВ "Твій Газзбут" в задоволенні скарги від 18.11.2022 №UА-2022-11-03-012010-а.b1 на рішення замовника про відхилення його тендерної пропозиції у закупівлі №UА-2022-11-03-012010- а.b1.

У цьому рішенні встановлено, що кінцевим бенефіціарним власником учасника закупівлі - ТОВ «Твій Газзбут», який має 100% частки статутного капіталу в юридичній особі або права голосу в юридичні особі є ОСОБА_1 , що знаходиться під санкціями відповідно до державного реєстру головної бази даних про санкції накладені через напад Росії на Україну.

У рішенні зазначено, що у зв'язку з тим, що учасник процедури закупівлі зазначив у тендерній пропозиції недостовірну інформацію, що є суттєвою для визначення результатів відкритих торгів, яку замовником виявлено згідно з абз. 2 ч. 15 ст. 29 Закону України «Про публічні закупівлі», пропозицію скаржника було правомірно відхилено замовником;

- №728-р/пк-пз від 23.01.2023 за скаргою від 13.01.2023 №UА-2022-12-28-002850-а.b1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Збут-Енерго Плюс» щодо порушення замовником порядку проведення процедури закупівлі, відповідно до якої скаржник приймав участь у публічній закупівлі №UА-2022-12-28-002850- а, в якій переможцем було обрано ТОВ «Твій Газзбут», всупереч невідповідності його документів законодавству та документації, а саме - кінцевий бенефіціарний власник перебуває під санкціями РНБО.

З урахуванням наведеного керуючись ст. 18 Закону України «Про публічні закупівлі», постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 постановлено зобов'язати Хмельницький професійний ліцей електроніки скасувати рішення про визначення ТОВ «Твій Газзбут» переможцем за процедурою закупівлі - «Електрична енергія», оголошення про проведення якої оприлюднене на веб-порталі Уповноваженого органу за №UА-2022-12-28-002850-а;

- №417-р/пк-пз від 12.01.2023 за скаргою від 04.01.2023 UА-2022-12-14-015164-а.с1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Збут-Енерго Плюс» щодо порушення замовником порядку проведення процедури закупівлі, відповідно до якої скаржник приймав участь у публічній закупівлі UА-2022-12-14-015164-а.с1, в якій переможцем було обрано ТОВ «Твій Газзбут», всупереч невідповідності його документів законодавству та документації, а саме - кінцевий бенефіціарний власник перебуває під санкціями РНБО.

З урахуванням наведеного керуючись ст. 18 Закону України «Про публічні закупівлі», постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 постановлено зобов'язати Хмельницький заклад дошкільної освіти №53 «Веселка» Хмельницької міської ради Хмельницької області скасувати рішення про визначення ТОВ «Твій Газзбут» переможцем за процедурою закупівлі - «Електрична енергія», оголошення про проведення якої оприлюднене на веб-порталі Уповноваженого органу за UА-2022-12-14-015164-а.

Посилаючись на інформацію витягу за кодом доступу 492476317575 від 07.04.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, прокурором зазначено, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Твій Газзбут», якому належить 100 % статутного капіталу та право голосу в юридичній особі, є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини третя і п'ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 (про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту. Водночас інтереси держави можуть як збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів. Поняття "інтереси держави" є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №924/1237/17 від 20.09.2018, у справі №918/313/17 від 27.02.2018.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 зазначено, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вже зазначалось, позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений відповідачами за результатами відкритих торгів оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним з підстав його невідповідності вимогам ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, а саме у зв'язку з його невідповідністю інтересам держави та суспільства за наявності умислу ТОВ "Твій Газзбут" через недотримання під час його укладання вимог Закону України "Про санкції", Указу Президента України від 24.06.2021 №266/2021, ст.ст. 17, 41, 44 Закону України "Про публічні закупівлі" та п. п. 44, 47 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі". Посилаючись на звіт про виконання договору, зазначено, що сума оплати за ним склала 640137,18 грн, яка підлягає стягненню з ТОВ "Твій Газзбут" на користь КНП “Лановецька міська лікарня», а з останнього в дохід держави.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що державне регулювання та контроль у сфері закупівель здійснюють Уповноважений орган та інші органи відповідно до їх компетенції.

Статтею 7 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено органи, які здійснюють державне регулювання та контроль у сфері публічних закупівель, а саме: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

За змістом пунктів 1, 7, 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей; пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п.1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №43 від 03.02.2016, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктами 3, 9 п.4 зазначеного Положення визначено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Таким чином, Державна аудиторська служба України як орган, який здійснює фінансовий контроль, при моніторингу публічних закупівель має право при виявленні випадків недотримання законодавства про державні закупівлі та невиконанні підконтрольною установою вимог до усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.

Водночас, положення вищевказаних нормативно-правових актів не визначають конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави.

Постановою Кабінету Міністрів України №266 від 06.04.2016 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби" затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до п.1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

Відповідно до наказу Держаудитслужби України №23 від 02.06.2016 затверджено Положення про Західний офіс Держаудитслужби, згідно якого Офіс підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління, зокрема в Тернопільській області. Управління здійснює свої повноваження на території адміністративно-територіальної одиниці за місцезнаходженням. Повноваження Західного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.

Таким чином, Західний офіс Державної аудиторської служби України є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах на території Тернопільської області.

Кременецька окружна прокуратура у листі від 24.02.2025 №51/1-806вих-25, адресованому Західному офісу Держаудитслужби та Управлінню Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області, повідомила про виявлені порушення при укладенні договору постачання електричної енергії №60АВ200-99441-22 від 12.08.2022 між Комунальним некомерційним підприємством «Лановецька міська лікарня» та ТОВ «Твій Газзбут» (закупівля UA-2022-07-22-005409-a), а також просила надати інформацію щодо вжитих заходів на усунення порушень законодавства, у тому числі про звернення до суду із відповідним позовом.

Листом №131917-17/770-2025 від 17.03.2025 Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області повідомило окружну прокуратуру, що такі заходи не вживалися у зв'язку з відсутністю правових підстав, і вжиття заходів позовного характеру не буде.

Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно із частинами 1, 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування визначено рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, розпорядження якими від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють органи місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Використання коштів місцевого бюджету з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якими за ст. 142 Конституції України, у тому числі, є доходи і кошти місцевих бюджетів, що у свою чергу, завдає шкоду інтересам держави, яка згідно зі ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування.

Згідно ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території міста Ланівці таким органом місцевого самоврядування є Лановецька міська рада.

Згідно п.1.1 статуту комунального некомерційного підприємства «Лановецька міська лікарня», затвердженого рішенням міської ради від 22.11.2024 №3811, лікарня є лікарняним закладом охорони здоров'я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги вторинної/спеціалізованої медичної допомоги будь-яким особам в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим статутом; перебуває у комунальній власності Лановецької міської територіальної громади.

Відповідно до п. 1.2 статуту лікарня є правонаступником усього майна, прав та обов'язків комунального некомерційного підприємства «Лановецька центральна районна лікарня».

Засновником лікарні є Лановецька міська рада. Лікарня є підпорядкованою, підзвітною та підконтрольною засновнику (п. 1.3 статуту).

Згідно з п. 4.2 статуту права та обов'язки юридичної особи лікарня набуває з дня її державної реєстрації.

Лікарня має право укладати угоди, набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути особою, яка бере участь у справі, що розглядається в судах України, міжнародних та третейських судах (п. 4.7 статуту).

У п. 5.1 статуту зазначено, що майно лікарні є комунальною власністю Лановецької міської територіальної громади і закріплюється за лікарнею на праві оперативного управління. Майно лікарні становлять необоротні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти, а також інші цінності, передані їй засновником, вартість яких відображається у самостійному балансі.

Відповідно до п. 5.3 статуту джерелами формування майна та коштів лікарні є: майно, передане лікарні засновником; кошти місцевого бюджету; власні надходження: кошти від надання майна в оренду відповідно до чинного законодавства; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг); кошти, отримані за надання послуг з медичного обслуговування населення та інших послуг за плату від юридичних і фізичних осіб; цільові кошти; кошти, отриманні за договорами з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення; кредити банків; майно, придбане у інших юридичних або фізичних осіб; майно, яке надходить безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних благодійних внесків, пожертвувань юридичних і фізичних осіб, що підлягає обов'язковому обліку у встановленому порядку, кошти на виконання програм соціально-економічного розвитку регіону, програм розвитку медичної галузі; інші джерела, не заборонені законодавством.

У п. 6.1 статуту передбачено, що лікарня має право, зокрема: укладати угоди (договори) з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, а також з фізичними особами відповідно до законодавства України; бути позивачем та відповідачем у суді; здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг.

Спір у даній справі пов'язаний з здійсненою відповідачем 2 закупівлею електроенергії згідно оспорюваного договору, укладеного між відповідачами, оплата якої здійснювалась за рахунок коштів міського бюджету.

Суд звертається до правової позиції Великої Платати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у контексті визначення належного/неналежного позивача/позивачів у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Ради, де Велика Палата відзначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов'язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Оскільки засновником КНП «Лановецька міська лікарня» та власником її майна є Лановецька територіальна громада Тернопільської області в особі Лановецької міської ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов'язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, слідує висновок про те, що Лановецька міська рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Кременецькою окружною прокуратурою 24.02.2025 за №51/1-804- вих-25 направлено до Лановецької міської ради лист з повідомленням про виявлені порушення вимог законодавства про публічні закупівля при укладенні договору між КНП «Лановецька міська лікарня» та ТОВ «Твій Газзбут» (закупівля UA-2022-07-22-005409-a), а також з проханням надати інформацію щодо вжитих заходів на усунення порушень законодавства, у тому числі про звернення до суду із відповідним позовом.

У листі від 10.03.2025 № 110/03-14 Лановецька міська рада повідомила, що заходи щодо звернення з позовною заявою до суду не здійснювалися.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Суд зазначає, що прокурором доведено наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі позивачів в суді та виконано приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом їх повідомлення про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави.

Матеріали справи не містять доказів самостійного звернення позивачів з аналогічним позовом до суду.

З наведеного вбачається, що позивачі не планували вживати відповідних заходів для визнання недійсним вказаного договору та стягнення сплачених згідно з ним коштів, що вказує про їх бездіяльність.

Суд у даній справі приходить до висновку, що підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органів, уповноважених здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ними захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них ( висновок міститься в постановах Верховного Суду 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18 та від 13.07.2021 у справі № 927/550/20).

На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Кременецькою окружною прокуратурою попередньо повідомлено Західний офіс Держаудитслужби та Лановецьку міську раду про представництво інтересів держави в їх особі (листи №51/1-1575вих-25 від 18.04.2025 та №51/1-1577вих-25 від 21.04.2025).

Відповідно до ст. 11, 509, 526 ЦК України договір є підставою виникнення зобов'язань, які мають виконуватись належним чином відповідно до договору та закону.

У ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України "Про публічні закупівлі".

Вказаний Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41).

Постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 ГК України (яка була чинною на час існування спірних відносин).

Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).

Отже стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст. 228 була доповнена ч. 3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Наслідки, передбачені реченнями 2, 3 ч. 3 ст. 228 ЦК України не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК України, яка містить каральні заходи (санкції).

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

У ч. 3 ст. 228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони за своєю суттю є іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Крім того, суд враховує, що ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.

Так, у справі "AGOSI v. United Kingdom" (рішення від 24.10.1986, заява №9118/80) компанія-заявник оскаржила до Суду конфіскацію належних їй на праві власності золотих монет, які були вилучені митним органом Об'єднаного Королівства після спроби їх незаконного ввезення третіми особами на територію держави. ЄСПЛ аналізує конфіскацію без вироку, і встановлює критерії правомірності втручання: законність, легітимну мету, пропорційність. Навіть якщо особа поводилася неправомірно, держава має довести справедливий баланс. ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні питання про повернення майна держава має враховувати поведінку власника - зокрема, чи був він причетний до правопорушення або чи проявив належну обачність. У цій справі ЄСПЛ не виявив порушення ст.1 Першого протоколу. Суд дійшов висновку, що британські органи влади забезпечили справедливий баланс між інтересами суспільства (боротьба з контрабандою) та правами власника, а сама процедура конфіскації не була свавільною.

ЄСПЛ вказував, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.

Суд, враховуючи викладений вище висновок ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду, вважає, що у даній справі, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, не буде дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно.

Щодо винної особи.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (постачання електричної енергії комунальному підприємству) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводить, стверджучи про порушення правових та економічних засад держави, принципів, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, а також приписів санкційного регулювання, які мали місце під час проведення закупівлі.

Прокурор не доводить, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/послугу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням спеціальних економічних, інших обмежувальних заходів та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 по справі №922/3456/23 вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об'єднаною палатою звернено увагу на невідповідність норми ч. 3 ст. 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч. 3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

Щодо застосованих санкцій.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.17 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у п.п. 2, 4, 5 ч. 2 ст. 40 цього Закону) в разі, якщо учасник процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у виді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно з Законом України "Про санкції".

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Твій газзбут", якому належить 100% статутного капіталу в юридичній особі та право голосу в юридичній особі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Прокурором у даній справі зазначено, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Твій Газзбут" є громадянин України ОСОБА_1 , який перебуває під санкціями Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до Державного реєстру санкції, наслідком чого мало бути відхилення замовником тендерної пропозиції відповідача-1 та відмова в участі у процедурі закупівлі.

Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння). Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи тощо.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.

Правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права (ст. 2 Закону України "Про санкції").

Статтею 4 Закону України «Про санкції» (в редакції на момент укладення договору) встановлено, що видами санкцій згідно з цим Законом є:

1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

1-1) стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

2) обмеження торговельних операцій;

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань;

6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона користування радіочастотним ресурсом України;

9) обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж;

10) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;

11) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України;

12) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом;

13) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

14) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

15) заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави;

16) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;

17) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;

18) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

19) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності;

20) припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами;

21) відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в'їзду на територію України;

22) припинення дії міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

23) анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод;

24) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;

24-1) заборона на набуття у власність земельних ділянок;

25) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Перелік видів санкцій, визначений у ст. 4 Закону України «Про санкції», не є вичерпним, про що свідчить вказівка у переліку видів санкцій - «інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом».

Втім, розкриття поняття «інших санкцій» Закон України «Про санкції» не містить.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про санкції" пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Заява щодо застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, подається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, до суду в порядку, визначеному ст. 5-1 цього Закону.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо іноземної держави або невизначеного кола осіб певного виду діяльності (секторальні санкції), передбачених п.п.1, 2-5, 13-15, 17-19, 24-1, 25 ч. 1 ст. 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України, вводиться в дію указом Президента України та затверджується протягом 48 годин з дня видання указу Президента України постановою Верховної Ради України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту прийняття постанови Верховної Ради України і є обов'язковим до виконання.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених п.п. 1, 2-21, 23-25 ч. 1 ст. 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021, введеним в дію Указом Президента України від 24.06.2021 № 266/2021 застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1 та юридичних осіб згідно з додатком 2.

Відповідно до додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 до Фірташа Дмитра Васильовича застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), а саме:

1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

2) обмеження торговельних операцій;

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення);

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань;

8) повна заборона заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів;

9) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

10) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

11) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності;

12) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;

13) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України ''Про санкції''.

При цьому, судом встановлено, що санкція у вигляді заборони на здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг, згідно із Законом України "Про санкції", рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 до Фірташа Д.В. не застосована.

У додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021, в якому наведений перелік юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції), ТОВ "Твій Газзбут" не вказане.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про санкції" санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Указ Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є актом індивідуальної дії, позаяк не містить загальнообов'язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення РНБО, уведеним в дію таким Указом, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичних осіб, тобто він адресований цим особам і спрямований на припинення конкретних правовідносин.

Отже, згідно з додатком 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 ТОВ "Твій Газзбут" не включене до переліку юридичних осіб, щодо яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), а Указ Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є актом індивідуальної дії.

Вказані обставини свідчать про те, що застосування персонально санкції до фізичної особи - Фірташа Д.В., не означає те, що такі санкції є такими, що застосовані до ТОВ "Твій Газзбут", кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 .

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.12.2024 у справі № 922/3275/23, відповідно до якої Указ Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є актом індивідуальної дії, позаяк не містить загальнообов'язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення РНБО, уведеним в дію таким Указом, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичних осіб, тобто він адресований цим особам і спрямований на припинення конкретних правовідносин. Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 990/270/23 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2024 у cправі № 922/1589/22.

Окрім того, відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

За змістом ст. 3 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном та не відповідає за зобов'язаннями своїх учасників.

Суд зазначає, що за відсутності рішення уповноваженого органу про відповідність (ототожнення) спірної санкції у вигляді заборони на здійснення публічних закупівель "іншим санкціям що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України "Про санкції", у суду відсутні підстави вважати що це "інша санкція", внесена до переліку ч.1 ст. 4 Закону України "Про санкції".

Враховуючи норми спеціального закону та дискреційні повноваження суб'єктів, які приймають рішення про застосування санкцій - у суду відсутні повноваження здійснювати тлумачення та приймати рішення про те, який саме вид санкції може вважатись "іншою санкцією", у розумінні пункту 25 частини 1 статті 4 Закону України "Про санкції".

Отже, санкції, застосовані персонально до фізичної особи, не можуть бути застосовані до юридичної особи, кінцевим бенефіціарним власником якої є така фізична особа, оскільки ТОВ "Твій Газзбут" є самостійною юридичною особою та не відповідає за зобов'язаннями свого учасника.

Верховним Судом у постанові від 12.12.2024 у справі №922/3275/23 зазначив, що санкції, застосовані персонально до фізичної особи, не можуть бути застосовані до юридичної особи, кінцевим бенефіціарним власником якої є така фізична особа, оскільки ТОВ "Твій Газзбут" є самостійною юридичною особою та не відповідає за зобов'язання свого учасника.

Щодо добросовісної сторони правочину.

ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у данні справі - відповідача 2).

Приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.

Втім, суд вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.

По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.

По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

Відповідно до положень ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У даній справі прокурор просить стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з відповідача 1 (ТОВ «Твій Газзбут») на корить відповідача 2.

Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при визнанні недійсним договору про закупівлю, сплачені згідно нього кошти мали б бути повернені до міського бюджету. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Ланівці, що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Ланівці.

Суд вважає, що застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача 1, так і щодо добросовісної сторони правочину.

Щодо посилання прокурора на рішення Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель суд зазначає, що ці рішення не стосуються спірної закупівлі.

Верховим Судом у постанові від 26.02.2026 у справі №924/499/24 зазначено наступне:

«Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржника як на правомірність укладення спірних додаткових угод та наявність підстав для зміни ціни товару більш ніж на 10 % на положення постанови Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022, прийнятої на виконання пункту 37 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16.08.2022 № 2526-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та інших законодавчих актів України щодо здійснення оборонних та публічних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану", що набрав чинності 10.09.2022, оскільки відповідна постанова КМУ має перспективну дію і не може застосовуватися до договірних відносин публічних закупівель, які виникли до набрання нею чинності. При цьому, суд касаційної інстанції враховує те, що договір постачання електричної енергії споживачу № 1-01-2022 був укладений між відповідачами у цій справі 04.01.2022, а спірні додаткові угоди до нього укладались № 3 від 31.08.2022, № 5 від 21.09.2022, тобто до дати прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1178 від 12.10.2022. Щодо додаткової угоди № 6 від 14.10.2022, яка хоча і була укладена після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1178 від 12.10.2022, однак у пункті 2 цієї постанови установлено, що закупівлі товарів, робіт і послуг, розпочаті до набрання чинності цією постановою, завершуються в порядку, що діяв до набрання чинності цією постановою.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на регулювання спірних правовідносин відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022, оскільки вона не може застосовуватися до договірних відносин публічних закупівель, які виникли до набрання нею чинності, тобто не стосується спірних правовідносин, зокрема спірних додаткових угод, укладених відповідачами у 2022 році.

Такі висновки викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24».

У урахуванням укладення відповідачами договору № 60АВ200-99441-22 про постачання електричної енергії споживачу 12.08.2022, змісту п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022, правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, Верховного Суду у постанові від 26.02.2026 у справі №924/499/24, суд у даній справі зазначає про необґрунтованість посилань прокурора у позові на норми постанови Кабінету Міністрів України № 1178 від 12.10.2022.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору № 60АВ200-99441-22 від 12.08.2022, укладеного між відповідачами.

З огляду на відмову в задоволенні основної позовної вимоги у суду відсутні правові підстави для задоволення похідної позовної вимоги про стягнення з ТОВ "Твій Газзбут" грошових коштів у розмірі 640137,18 грн.

Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Розподіл судових витрат.

У відповідності до ст.ст. 123, 129 ГПК України судовий збір покладається на прокуратуру.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 20, 53, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України,

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 17 березня 2026 року.

Суддя І.П. Шумський

Попередній документ

134879148

Наступний документ

134879150

Інформація про рішення:

№ рішення:	134879149
№ справи:	921/251/25
Дата рішення:	16.03.2026
Дата публікації:	19.03.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Тернопільської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (16.03.2026)
Дата надходження:	16.03.2026
Предмет позову:	про визнання недійсним договору та стягнення коштів

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

22.05.2025 11:20	Господарський суд Тернопільської області
02.06.2025 12:00	Господарський суд Тернопільської області
02.06.2025 12:30	Господарський суд Тернопільської області
16.02.2026 10:50	Господарський суд Тернопільської області
16.03.2026 10:50	Господарський суд Тернопільської області