65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3475/25
Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3475/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676)
до відповідача: Виробничого управління житлово-комунального господарства ст. Усатово Нерубайської сільської ради (67665, Одеська обл., Біляївський р-н, с-ще Усатове, ОВЗО Адміністрація, код ЄДРПОУ 30728159)
про стягнення 483 733,86 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Виробничого управління житлово-комунального господарства ст. Усатово Нерубайської сільської ради про стягнення 483733,86 грн, у тому числі: основний борг у сумі 130686,80 грн, пеня в сумі 175044,96 грн, 3% річних у сумі 34061,46 грн, інфляційні втрати в сумі 143940,64 грн, а також витрат по сплаті судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Виробничого управління житлово-комунального господарства ст. Усатово Нерубайської сільської ради своїх зобов'язань за договором №5998-ТКЕ(23)-23 постачання природного газу від 19.09.2023 щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем у період з листопада 2023 року по березень 2024 року природного газу.
Так, позивач зазначає, що на виконання п. 2.1. договору постачальником було поставлено відповідачу у спірний період природний газ на загальну суму 1309153,36 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. В свою чергу, відповідач розрахувався за поставку природного газу у листопаді-грудні 2023, січні-лютому 2024, частково у березні 2024, проте із простроченням.
За ствердженням позивача, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги розділу 5 договору, отже, сума простроченого та не сплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 130686,80 грн за зобов'язаннями березня 2024.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, останній нарахував пеню за неналежне виконання відповідачем умов договору, а також інфляційні втрати та 3% річних.
Відповідач відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2025 позовна заява вх. № 3567/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
01.09.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх. №3567/25 від 27.08.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу № 916/3475/25 за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Крім того, учасникам справи роз'яснено про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 01.09.2025 була надіслана учасникам справи до їх електронних кабінетів та доставлена до відповідних електронних кабінетів 02.09.2025 о 22:02 год., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.
Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Крім того, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань позивача, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу. Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
16.03.2026 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
19.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі постачальник, позивач, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг») та Виробничим управлінням житлово-комунального господарства ст. Усатово Нерубайської сільської ради (далі споживач, відповідач, ВУЖКГ ст. Усатово Нерубайської сільської ради) укладено договір постачання природного газу № 5998-ТКЕ(23) - 23 (далі договір), за змістом п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп. 1) пункту 4 Положення, природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 1 вересня 2023 року по 15 квітня 2024 року (включно) в кількості 192,28701 тис.куб.м.
За положеннями підпункту 2.2.1. пункту 2.1. договору обсяг І (фіксований) природного газу використовується споживачем для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб. Обсяг ІІІ (фіксований) природного газу використовується споживачем для виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої вводи бюджетним установам/організаціям та релігійним організаціям, закладам охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладам охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), підприємствам, установам та організаціям, що перебувають в управлінні Державного управління справами, та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб. Обсяг ІІ природного газу використовується споживачем для потреб, відмінних від тих, що покриваються за рахунок обсягів І (фіксований) та ІІІ (фіксований).
Пунктом 3.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
За положеннями п. 3.2 договору, постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на Інформаційній платформі оператора ГТС.
Відповідно до п. 3.5 договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірника актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником споживача, а саме: акт на обсяг І (фіксований), акт на обсяг ІІІ (фіксований) та акт на обсяг ІІ. В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог п. 2.1, пп. 2.2.3 та пп. 3.5.2 цього договору, їх ціна (визначається відповідно до розділу 4 цього договору) та вартість (підп. 3.5.1 п. 3.5 договору).
Постачальник протягом 3-х робочих днів з дати одержання актів зобов'язується повернути споживачу по одному примірнику оригіналів актів, підписаних уповноваженим представником постачальника або надає обґрунтовану відмову від підписання акту. Після підписання сторонами актів приймання-передачі, замовлені обсяги природного газу за договором вважаються скоригованими (під. 3.5.4 п. 3.5 договору).
Розділом 4 договору визначено, що ціна на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:
Ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього договору як Обсяг І (фіксований) за 1000 куб.м. газу без ПДВ 6 183,33 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ 7 420,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн, крім того ПДВ 20% 27,315 грн, всього з ПДВ 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу для Обсягу І (фіксований) за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7 583,89 грн (пп 4.1.1.).
У разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовлені потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов'язковими для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін (п. 4.2 договору).
Згідно з п. 4.3 договору, загальна фактична вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
Розділом 5 договору сторони встановили порядок та умови розрахунків за природний газ.
Відповідно до п. 5.1 договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу обсягу - до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.3 п. 3.5 цього договору.
Відповідно до п. 5.3 договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.
Згідно з п. 5.4 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 5.1 договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим договором.
Підпунктом 4 п. 6.2. договору, зокрема, встановлено, що споживач зобов'язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором та використовувати його відповідно до умов цього договору.
Постачальник має право отримати оплату за переданий цим договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим договором (пп.4 п. 6.3 договору).
За умовами п. 7.2. договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Даний договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє до « 15» квітня 2024р. включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п.13.1 договору)
Даний договір підписано представником споживача та накладено відповідну печатку, представником постачальника договір підписано шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 5998-ТКЕ(23)-33 від 19.09.2023 позивачем у період з листопада 2023 року по березень 2024 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 1309153,36 грн, на підтвердження чого сторонами були складені та підписані наступні акти приймання-передачі природного газу: від 30.11.2023 (з урахуванням обсягу споживання І: 14,94600 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 113348,77 грн з ПДВ; від 31.12.2023 (з урахуванням обсягу споживання І: 41,18500 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 312342,40 грн з ПДВ; від 31.01.2024 (з урахуванням обсягу споживання І: 43,43000 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 329368,22 грн з ПДВ; від 29.02.2024 (з урахуванням обсягу споживання І: 38,71600 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 293617,78 грн з ПДВ; від 31.03.2024 (з урахуванням обсягу споживання І: 34,34600 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 260476,19 грн з ПДВ.
Вказані акти підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані, зокрема, представником відповідача та скріплені відтиском печатки підприємства.
В свою чергу, матеріали справи містять лист Виробничого управління житлово-комунального господарства ст. Усатово Нерубайської сільської ради № 43 від 18.06.2024, згідно якого останній просив позивача переплату, що виникла на 31.05.2024 по договору № 4259-ПСО(ТКЕ)-23 від 15.11.2022 на суму 15669,14 грн, зарахувати в розрахунок по договору № 5998-ТКЕ(23)-23 від 19.09.2023, а також відповідач просив кошти, що надходять з Казначейського рахунка НОМЕР_1 згідно постанови КМУ № 812 від 19.07.2023 враховувати в оплату по договору № 5998-ТКЕ(23)-23 від 19.09.2023.
Судом встановлено, що відповідач поставлений позивачем природний газ оплатив частково, а саме в сумі 1178466,56 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями реєстру документів щодо надходження коштів за період з 19.09.2023 по 21.07.2025, відповідних банківських виписок з рахунка позивача та розрахунком суми основного боргу, наданого позивачем. Відтак, розмір несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 130686,80 грн.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині здійснення оплати в повному обсязі за поставлений природний газ за період з листопада 2023 року до березня 2024 року, позивач здійснив нарахування пені в сумі 175044,96 грн, 3% річних в сумі 34061,46 грн, інфляційних втрат в сумі 143940,64 грн та звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 483733,86 грн.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.
Суд враховує, що відповідно до Закону України № 4196-IX від 09.01.2025 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», Господарський кодекс України з 28.08.2025 втратив чинність.
Однак, для господарських договорів, укладених до 28.08.2025, норми ГК України продовжують застосовуватися до завершення строку дії таких договорів або до їх припинення, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Нормою ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визнає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ст.699 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами
Згідно ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу»: оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу», споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Згідно п.3 розділу І Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1382/27827 «Про затвердження Правил постачання природного газу», постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Згідно з п. 1 розділу 2 Правил постачання природного газу, підставою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов.
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки природного газу, правове регулювання якого визначено, зокрема, приписами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, а також Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №2496 від 30.09.2015.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Отже, у розумінні Закону України «Про ринок природного газу» ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» є постачальником природного газу, а Виробниче управління житлово-комунального господарства ст. Усатово Нерубайської сільської ради - споживачем.
Відтак, судом встановлено, що укладений між сторонами договір №14-7453/24-БО-Т від 07.10.2024 за своєю правовою природою є договором постачання природного газу, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками справи не надано. Цим договором сторони врегулювали кількість та фізико-хімічні показники природного газу, що постачається (розділ 2), порядок та умови передачі природного газу (розділ 3), ціну (розділ 4), порядок та умови проведення розрахунків (розділ 5), права та обов'язки сторін (розділ 6) та інші умови.
Отже, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» як постачальником доведено виконання належим чином взятих на себе за укладеним договором зобов'язань та постачання відповідачу протягом спірного періоду природного газу загальною вартістю 1309153,36 грн, що підтверджується дослідженими в описовій частинні рішення підписаними між сторонами без заперечень та/або зауважень актами приймання-передачі.
Матеріали справи не містять будь-яких заперечень щодо обсягів споживання відповідачем природного газу, факт постачання природного газу у визначених обсягах за спірний період відповідачем не спростовано. Відповідач не надає будь-яких доказів про те, що ним отримано природний газ за договором в іншому обсязі, ніж стверджує позивач, а відомості позивача є недостовірними. Відповідач також не звертався до суду щодо врегулювання розбіжностей обсягів спожитого ним природного газу.
Зважаючи на погоджені сторонами умови договору щодо порядку та строків проведення розрахунків, строк оплати постачання природного газу за актами приймання-передачі є таким, що настав.
В свою чергу, судом встановлено, що ВУЖКГ ст. Усатово Нерубайської сільської ради як споживачем, в порушення приписів статей 525, 526, 610, 629, 692, 712, 714 ЦК України та умов договору, оплату за переданий газ здійснювало несвоєчасно та не виконало зобов'язання у строки, визначені договорами, не дивлячись на приписи частини 1 статті 530, частини 1 статті 692, частини 1 статті 712, частини 1 статті 714 ЦК України та погоджені пунктом 5.1 договору умови.
Відтак, за твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у повному обсязі виконані взяті на себе зобов'язання відповідно до договору; натомість, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий природний газ виконав несвоєчасно та не в повному обсязі, з порушенням термінів такої оплати.
В свою чергу, відповідач взяті на себе договірні зобов'язання виконав лише частково та сплатив на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» грошові кошти у розмірі 1178466,56 грн, а відтак, у Виробничого управління житлово-комунального господарства ст. Усатово Нерубайської сільської ради наявна перед позивачем заборгованість у розмірі 130686,80 грн. Доказів сплати спірної заборгованості суду не надано, наявність заборгованості відповідачем не спростовано.
На підставі викладеного, враховуючи, що своєчасна оплата поставленого ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» природного газу є одним з основних обов'язків Виробничого управління житлово-комунального господарства ст. Усатово Нерубайської сільської ради, належне виконання якого вимагається договором та законом, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем всупереч вимог ст. 73, 74 ГПК України не надано доказів, які б могли спростувати наявність у нього заборгованості перед позивачем за договором №5998-ТКЕ(23)-23 постачання природного газу від 19.09.2023 за спожитий природний газ у березні 2024 року на загальну суму 130686,80 грн, а також доказів, які б свідчили про сплату відповідачем вказаної заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 130686,80 грн є обґрунтованими та доведені належними і допустимими доказами, тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.
Щодо нарахованих позивачем 3% річних у розмірі 34061,46 грн та інфляційних втрат в розмірі 143940,64 грн за період дії договору у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов'язань зі своєчасної оплати поставленого природного газу, то суд зазначає наступне.
Так, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного договору, при порушенні його умов щодо строків оплати, споживач має сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Оскільки відповідачем виконані умови договору не в повному обсязі та з порушенням строків оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь позивача інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу.
Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Перевіривши правомірність та правильність здійснено позивачем детального розрахунку 3% річних в розмірі 34061,46 грн та інфляційних втрат в розмірі 143940,64 грн, враховуючи допущене відповідачем прострочення платежу за отриманий у листопаді 2023 року - березні 2024 року природний газ та заявлені позивачем періоди нарахування, суд зазначає, що подані нарахування у повній мірі відповідають обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунки виконано в межах можливих нарахувань та арифметично вірно, з огляду на що позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення пені у сумі 175044,96 грн, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Окрім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України та статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платник коштів сплачує на користь отримувача таких коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, установленому за угодою сторін (тобто в договорі). При цьому пеня обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в певний період (період прострочення).
Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено позивачем у відповідності до вимог ст.ст. 232, 343 ГК України, не перевищує подвійної облікової ставки НБУ яка діяла в період прострочення та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання. Детальний розрахунок пені наявний в матеріалах справи та судом перевірений.
Перевіривши розрахунок пені суд дійшов висновку про його арифметичну та методологічну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства, встановленим судом обставинам та умовам договору, а відтак нарахування пені в сумі 175044,96 грн є обґрунтованим та підставним.
В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.
Так, справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Згідно з частиною першою статті 233 Господасрького кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
У відповідності до наведених правових норм інститут зменшення неустойки (пені та штрафу) є механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Він покликаний протидіяти необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої. Цей інститут спрямований на забезпечення цивільно-правових принципів рівності і балансу інтересів сторін. Право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності та стягуються в разі порушення такого зобов'язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Водночас, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках об'єднана палата звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
Наразі існують об'єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції є надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. Їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства. Стягнення пені у заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов'язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов'язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (відповідача).
Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Так, суд вважає за доцільне звернути увагу на встановлену правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/8698/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та в інших постановах).
Дана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №917/991/22.
У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини третій статті 551 Господарського кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
Постановою ОП ВС зауважено та викладено також таке: «п. 7.45. У зв'язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.».
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та станом на даний час триває.
Відповідні обставини, в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.
Загальновідомо, що введення воєнного стану та постійні ворожі обстріли території України негативно вплинули на більшість суб'єктів господарювання: скоротилися обсяги товарообігу та продаж, підприємці зазнали збитків. У цьому контексті першочерговим завданням державних органів є вжиття відповідних заходів з метою мінімізування ризиків та втрат вітчизняного товаровиробника, захист населення держави і національних виробників продукції та послуг.
Отже, з урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, при вирішенні даного спору по суті судом враховано відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договорів; правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, штрафні санкції не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 143940,64 грн інфляційних витрат та 34061,46 грн 3% річних, а розмір нарахованих позивачем санкцій перевищує суму невиконаного відповідачем основного зобов'язання в сумі 130686,80 грн.
Судом також враховано відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, оскільки придбаний природний газ використовувався виключно для потреб населення, яке в умовах воєнного стану постійно порушує платіжну дисципліну, в свою чергу, зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін
Враховуючи викладене, дослідивши зібрані у справі докази та обставини справи в їх сукупності, врахувавши наведені положення законодавства, встановивши наявність обставин, які мають істотне значення для визначення розміру штрафних санкцій та їх зменшення у цьому випадку, зокрема беручи до уваги ступінь виконання зобов'язань за договором, причини прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з постачання природного газу (процедурою бюджетного фінансування), з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача як бюджетної установи, а також те, що позивач не зазнав збитків у зв'язку із таким простроченням, зважаючи на суму заявлених штрафних санкцій та її співрозмірність із наслідками порушення у цьому випадку, керуючись положеннями ст. 233 ГК України та 551 ЦК України, суд вважає необхідним при вирішенні даного спору застосувати свої дискреційні повноваження і керуючись внутрішнім переконанням, матеріалами справи, статусом сторін зменшити розмір пені на 50%.
За таких підстав підлягає до стягнення з відповідача 87522,48 грн, тобто 50% від заявленої позивачем суми, пеня за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу, що за внутрішнім переконанням суду є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону та з повноваженнями суду при постановленні рішення.
Стягнення ж з відповідача пені в повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання. Суд враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, позовна вимога про стягнення пені за порушення строків оплати відповідачем поставленого природного газу в листопаді 2023 року - березні 2024 року підлягає частковому задоволенню в сумі 87522,48 грн. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення пені слід відмовити.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно із статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, суд вважає, що дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані в справу докази свідчать про те, що відповідачем порушено умови договору №5998-ТКЕ(23)-23 постачання природного газу від 19.09.2023, що призвело до стягнення відповідних коштів, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.94 року серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування позивача не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, з огляду на те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, а також враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк визначений договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 130686,80 грн основного боргу, 87522,48 грн пені, 143940,64 грн інфляційних втрат та 34061,46 грн 3 % річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.
Натомість, позовні вимоги в частині стягнення 87522,48 грн пені, хоча і є обґрунтованими, але з урахуванням зменшення нарахованих сум задоволенню не підлягають.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача. У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Виробничого управління житлово-комунального господарства ст. Усатово Нерубайської сільської ради (67665, Одеська обл., Біляївський р-н, с-ще Усатове, ОВЗО Адміністрація, код ЄДРПОУ 30728159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676) суму основної заборгованості в розмірі 130 686 (сто тридцять тисяч шістсот вісімдесят шість) грн 80 коп, інфляційні втрати в розмірі 143 940 (сто сорок три тисячі дев'ятсот сорок) грн 64 коп, 3% річних в розмірі 34 061 (тридцять чотири тисячі шістдесят одна) грн 46 коп, пеню в розмірі 87 522 (вісімдесят сім тисяч п'ятсот двадцять дві) грн 48 коп та судовий збір в розмірі 5 804 (п'ять тисяч вісімсот чотири) грн 81 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 16 березня 2026 р.
Суддя О.В. Цісельський