вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" березня 2026 р. Справа № 911/2971/24 (367/996/25)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", м. Київ
до ОСОБА_1 , Київська область, смт. Макарів
про стягнення заборгованості за кредитним договором
В межах провадження у справі № 911/2971/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/2971/24 за заявою боржника ОСОБА_1 про неплатоспроможність.
Ухвалою господарського суду від 27.11.2024 р. відкрито провадження у справі, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру реструктуризації боргів боржника - ОСОБА_1 та призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Белінську Наталію Олександрівну.
Ухвалою господарського суду від 04.06.2025 р. затверджено план реструктуризації боргів боржника у справі № 911/2971/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , припинено повноваження арбітражного керуючого Белінської Наталії Олександрівни, як керуючого реструктуризацією боргів боржника - ОСОБА_1 .
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 15.09.2025 р. матеріали позовної заяви направлено до господарського суду Київської області.
10.10.2025 р. до господарського суду Київської області надійшла наведена справа, яку, згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.10.2025 р., було передано для розгляду судді Лопатіну А.В., присвоївши справі № 911/2971/24 (367/996/25).
Ухвалою господарського суду від 13.10.2025 р. прийнято до провадження справу № 911/2971/24 (367/996/25) за позовом ТОВ "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в межах провадження у справі № 911/2971/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 05.11.2025 р.
Ухвалою господарського суду від 05.11.2025 р. розгляд справи по суті відкладено на 10.12.2025 р.
Ухвалою господарського суду від 10.12.2025 р. розгляд справи по суті відкладено на 28.01.2026 р.
Ухвалою господарського суду від 28.01.2026 р. розгляд справи по суті відкладено на 11.03.2026 р.
У судове засідання представники учасників у справі не з'явились, хоча про місце, дату та час даного судового засідання були повідомлені належним чином.
Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Таким чином, враховуючи, що неявка позивача та відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до частини третьої ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
10.06.2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" (Далі - Позивач, ТОВ "БІЗПОЗИКА) та ОСОБА_1 (Далі - Позичальник, Відповідач) укладено Договір № 476928-КС-005 про надання кредиту (Далі - Договір кредиту), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаним у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Як вказує позивач, 10.06.2024 р. ним було направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 476928-КС-005 про надання кредиту. В цей же день ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 476928-КС-005 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Зі своєї сторони ТОВ "БІЗПОЗИКА" направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему, одноразовий ідентифікатор UA-0362, на номер телефону (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 10.06.2024 р. між ТОВ "БІЗПОЗИКА та ОСОБА_1 було укладено Договір № 476928-КС-005 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Відповідно до п. 1 Договору кредиту ТОВ "БІЗПОЗИКА" надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 56 000,00 грн., на засадах строковості, поворотності, платності (Далі - Кредит), а Позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит (надалі - Правила, а разом - Договір).
Згідно з умовами Договору кредиту сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить 1,50000000 процентів за кожен день користування Кредитом.
Пунктом 2. Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом) нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.
Пунктом 3. Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.
Позивач стверджує, що він свої зобов'язання за Договором кредиту виконав та надав Позичальнику грошові кошти в розмірі 56 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника (котру Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).
Однак, до теперішнього часу Боржник свої зобов'язання за Кредитним договором № 476928- КС-005 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише часткового сплатив кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у Розрахунку заборгованості за Договором № 476928-КС-005, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором.
Так, відповідно до Розрахунку заборгованості за Договором № 476928-KC-005 Відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за Договором № 476928-KC-005 на загальну суму 28 000,00 грн.
Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.
Відповідно до пункту 2 Договору протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі за текстом "Проценти за користування кредитом"), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.
Відповідно до п. 5.1. Правил, які у відповідності до пункту 10 Кредитного договору є його невід'ємною частиною, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом за договором про надання кредиту здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з урахуванням умов Кредитного договору. Таким чином, проценти за користування кредитом щоденно нараховуються на неповернену суму кредиту, станом на початок доби, з першого дня перерахування суми кредиту Позичальнику до закінчення терміну дії Договору про надання кредиту (включно), тобто, протягом всього строку кредитування.
Отже, як стверджує позивач, зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором, у Боржника станом на 14.01.2025 р. утворилась заборгованість за Договором № 476928-КС-005 про надання кредиту в розмірі 113 821,60 грн., що складається з: 33 048,20 грн. суми прострочених платежів по тілу кредиту; 74 846,40 грн. суми прострочених платежів по процентах; 5 927,00 грн. суми прострочених платежів за комісією.
Щодо дійсності укладеного договору в електронній формі та підписання його Позичальником, позивач вказав, що 10.06.2024 р. ОСОБА_1 через веб-сайт Кредитодавця увійшла до Особистого кабінету, заповнила Заявку на отримання кредиту та вказала номер свого поточного (карткового) рахунку. Після отримання повідомлення про можливість надання кредиту в Особистому кабінеті розміщено Оферту (п. 3.1.1 Правил), яка є пропозицією в розумінні частини четвертої ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію". Для акцепту Оферти Позичальнику надіслано одноразовий ідентифікатор.
Позичальник прийняв пропозицію (акцепт) щодо укладення Договору № 476928-КС-005 шляхом введення одноразового ідентифікатора UA-0362, надісланого на телефон, зазначений у Заявці. Згідно з п. 4.4.4 Правил, Позичальник підтвердив, що зазначений рахунок належить йому і треті особи не мають до нього доступу.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір є домовленістю сторін, що встановлює, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки та оформлюється в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, прирівнюється за правовими наслідками до письмового договору. Момент укладення договору настає з отримання відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), яка може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення, заповнення форми в електронній системі або вчинення дій, що чітко вказані як прийняття пропозиції (ст. 11 Закону).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором (п. 6, 12 частини першої ст. 3 Закону) є алфавітно-цифровою послідовністю, що додається до електронних даних Позичальника та надсилається Кредитодавцю, і є неможливим без прийняття Оферти. Використання одноразового ідентифікатора забезпечує ідентифікацію підписанта, підтверджує його згоду з умовами договору та цілісність електронного документа, відповідно до ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію".
Таким чином, належними та допустимими доказами підтверджено укладення Кредитного договору № 476928-КС-005 між Позичальником і Кредитором. Після підписання електронний договір був розміщений у Особистому кабінеті Позичальника, що виключає зміну його змісту, і сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину (суми кредиту, строку, процентної ставки, комісії та умов погашення).
Виходячи з викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 113 821,60 грн.
Відповідач у судові засідання не з'явилась, свого представника не направила, відзиву на позов не надіслала, належних та допустимих доказів, які б спростовували викладені позивачем обставини суду не надала.
У ст. 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що наведені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення кодексу, що регулюють позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ст. 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" за договором № 476928-КС-005 про надання кредиту від 10.06.2024 р. на загальну суму 113 821,60 грн.
Суд встановив, що ухвалою господарського суду від 27.11.2024 р. відкрито провадження у справі № 911/2971/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 (відповідач у цій справі), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру реструктуризації боргів боржника ОСОБА_1 .
У межах провадження в наведеній справі розглядається даний спір.
Провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, складом учасників таких правовідносин, специфічністю цілей і завдань, тривалістю судового провадження тощо.
КУзПБ за своєю правовою природою є специфічним комплексним нормативно-правовим актом, який за ознакою предметної сфери регулювання об'єднує значну кількість норм різної галузевої належності, включаючи в собі як норми процесуального права (зокрема норми щодо порядку здійснення провадження у справах про банкрутство (неплатоспроможність), вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень) так і норми матеріального права.
Така специфіка КУзПБ як нормативно-правового акта під час застосування закріплених в ньому норм зумовлює необхідність урахування особливостей регулювання розгляду тих чи інших питань, що виникають у межах такої справи.
Верховний Суд неодноразово у свої практиці під час вирішення питання співвідношення загальної та спеціальної норми звертав увагу на необхідності застосування спеціального закону перед загальним, зазначаючи, що при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною (див. з-поміж іншого постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.11.2018 р. у справі № 263/15749/16-а, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 р. у справі № 522/799/16-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 р. у справі № 908/2637/20, від 27.12.2022 р. у справі № 910/21725/21).
Про необхідність застосування наведеного принципу зазначено також у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 р. у справі " 5-р (II)/2020, в якому зауважено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 25.03.99 р. у справі "Ніколова проти Болгарії", від 24.06.2021 р. у справі "Шкіря проти України").
Аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності у тому числі фізичної особи - боржника, дає підстави для висновку, що з моменту відкриття стосовно боржника справи про неплатоспроможність він перебуває в особливому правовому режимі, що змінює, зокрема строк виконання грошових зобов'язань.
Згідно з частиною першою статті 120 Кодексу України з процедур банкрутства з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, крім іншого, строк виконання всіх грошових зобов'язань боржника вважається таким, що настав.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач заявлених до неї вимог не спростувала, у судове засідання свого представника не направила, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання нею зобов'язань за договором № 476928-КС-005 про надання кредиту від 10.06.2024 р. до суду не надала.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідач після настання строку виконання всіх її грошових зобов'язань з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у відповідності до наведених положень Кодексу України з процедур банкрутства не здійснила повернення кредиту в сумі 33 048,20 грн., даний борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, відповідачем не спростований, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що заявлені до відповідача позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог в частині нарахованих позивачем процентів у сумі 74 846,40 грн., суд зазначає таке.
Пунктом 2.4. договору передбачено, що стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 1,50000000, фіксована.
Знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,14963393, фіксована.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору.
Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку.
Згідно положень п. 2.10. договору орієнтовна реальна річна процентна ставка: 19 663,18 процентів.
Пункт 2.11. договору визначає, що денна процентна ставка: 1,16 процентів.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка розрахована відповідно до методики розрахунку, що затверджена Постановою Національного банку України від 11.02.2021 р. № 16 "Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит". Реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка, загальні витрати за Кредитом та орієнтовна загальна вартість наданого Кредиту обчислені на основі припущення, що позичальник буде дотримуватись графіку платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку № 1 до Договору, та буде застосовуватись Знижена процентна ставка, а вищі платежі за послуги Кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії Договору.
Денна процентна стана розраховується у процентах за формулою:
ДПС: 1,16 процентів = (ЗВСК:109978,02 грн./ЗРК:56000,00 грн.)/t:169 днів*100%, де
ДПС - денна процентна ставка;
ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;
ЗРК - загальний розмір кредиту;
t - строк кредитування у днях.
Застереження: наведені обчислення загальних витрат за Кредитом, денної процентної ставки, реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості наданого Кредиту є репрезентативними та базуються на обраних Позичальником умовах кредитування, викладених вище, і на припущенні, що Договір залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог у частині нарахованих відсотків з урахуванням зазначеного періоду їх нарахування, судом встановлено, що відповідний розрахунок здійснено правильно. При цьому суд враховує, що нарахування відсотків позивачем здійснено за період до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 74 846,40 грн. заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом.
Щодо заборгованості по комісії за обслуговування кредиту у сумі 5 927,00 грн., суд зазначає наступне.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У рішенні від 03.10.1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України роз'яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori "наступний закон скасовує попередній".
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01.01.2017 р. - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01.01.2017 р. - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01.01.2017 р. - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
10.06.2017 р. набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв'язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України "Про захист прав споживачів", визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 р. № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги банку, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов'язкові платежі), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).
Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування", щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частини першої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 р. у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Крім того, в постанові від 01.04.2020 р. у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) Верховний Суд встановив, що "оспорюваними пунктами кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". За наслідками касаційного перегляду справи Верховний Суд положення частини другої пункту 1.10, а також пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості визнав недійсними відповідно до положень частин першої-п'ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".".
Також, у постанові Верховного Суду від 15.03.2021 р. у справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20) підставою визнання недійсними пунктів кредитного договору від 16 липня 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості вказано частини першу-п'яту статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 р. у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Дані висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.
Врахувавши все вищенаведене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, наведених у зазначених постановах, суд дійшов висновку про нікчемність пунктів наведеного кредитного договорору щодо можливості нарахування позичальнику комісії за обслуговування кредиту, так як такі умови договору суперечать наведеному законодавству, чинному на дату укладення договору, у зв'язку із чим, грошові вимоги ТОВ "Бізнес Позика" до боржника - ОСОБА_1 в частині комісії за обслуговування кредиту на суму 5 927,00 грн. відхиляються судом.
Відповідно до частини другої ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до частин третьої та четвертої ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, обов'язок доведення факту належної сплати наведеної заборгованості закон покладає на відповідача.
Частиною першою ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина друга ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, відповідачем доказів сплати зазначеної заборгованості не надано.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування, суд дійшов висновку, що наведений позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню у частині стягнення з відповідача на користь позивача 33 048,20 грн. заборгованості по тілу кредиту та 74 846,40 грн. заборгованості по відсоткам. В іншій частині суд відмовляє у задоволенні позову.
Витрати зі сплати судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 126, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Голоти Лесі Леонідівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 411; код ЄДРПОУ 41084239) 33 048,20 грн. заборгованості за простроченими платежами по тілу кредиту за договором № 476928-КС-005 від 10.06.2024 р., 74 846,40 грн. заборгованості за простроченими відсотками та 2 296,44 грн. витрат на сплату судового збору.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Видати наказ.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання 17.03.2026 р.
Суддя А.В. Лопатін