17 березня 2026 року м. Київ
Справа № 381/3113/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2924/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Анапріюк С.П. 27 серпня 2025 року у м. Фастів,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2025 року ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» звернулося у суд із вищевказаним позовом, у якому просило про стягнення заборгованість за кредитним договором №010/7031/82/938/466 у розмірі 40649,79 грн, що складається з 38144 грн - сума заборгованості за дозволеним овердрафтом, 479,73 грн - сума заборгованості за незадоволеним овердрафтом, 1026,36 грн - сума заборгованості за відсотками. Також позивачем заявлено про стягнення понесених витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн та витрати на професійну правничу допомогу 1400 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 17 листопада 2020 року ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» уклали кредитний договір № 010/7031/82/938/466 з терміном повернення кредиту - 17 листопада 2024 року. Взяті на себе зобов'язання кредитор виконав та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, встановленому договором. Однак, відповідач свої обов'язки за вказаним договором не виконала, не повернула кредитні кошти та проценти за користування кредитом.
Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином.
Оскільки відповідач не погасила заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2025 року в задоволенні позову ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що додані позивачем до позовної заяви документи не є належними, достатніми та допустимими доказами в справі на підтвердження факту існування у відповідача простроченої заборгованості у розмірі, який зазначений у позовній заяві.
Не погодилось із рішенням суду першої інстанції ТОВ «ФК «Сіті Фінанс», представником подано апеляційну скаргу, у якій він посилається на те, що судом не правильно надано оцінку доказам долученим до позову, у зв'язку з чим просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача вказує, що позовна заява прямо містить вказівку, що борг станом на червень 2025 року не погашений, і складає 40649,79 грн. До матеріалів справи додано досудову вимогу до відповідача, у якій зафіксовано існування боргу та вимогу його сплатити. Відповідач борг не погасила та жодних заперечень чи доказів платежів не надала. Розмір та наявність заборгованості підтверджується долученими до позовної заяви доказами.
Вказує, що суд першої інстанції не дослідив надану до позовної заяви досудову вимогу 1-109598 від 29.07.2024 з доказами її направлення відповідачу, яка в свою чергу підтверджує, що позивач вимагав сплати заборгованості, а відповідач не виконав таку вимогу.
Також зауважує, що районний суд визнав факт укладення кредитного договору та наявність підпису відповідача. Жодних обставин недійсності чи нікчемності договору не встановлено.
Крім того зазначає, що наявність розрахунку та виписки на дату відступлення прав вимоги фіксує стан заборгованості на момент передачі права вимоги, але не означає автоматично, що зобов'язання «припинилося» після цієї дати - навпаки, зобов'язання зберігається до моменту виконання.
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи..
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом встановлено, що 17 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до АТ «Райффайзен Банк Аваль» підписану заяву № 010/7031/82/938466 про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка» № 010/7031/82/938/466 згідно якої Банк встановив поточний ліміт розмір якого становить 10000 грн з максимальним лімітом, який становить 500000 грн строком на 48 місяців (а.с 5).
Пунктом 1.1. Заяви визначено, що Банк відкриває клієнту картковий рахунок IBAN НОМЕР_1 / НОМЕР_2 в гривні.
До позовної заяви товариство надало паспорт споживчого кредиту за програмою кредитування «Кредитна картка» (а.с.6).
17 листопада 2020 року ОСОБА_1 отримала платіжну картку № НОМЕР_3 , що підтверджується розпискою про отримання картки, підписаною особисто відповідачем (а.с.11).
Згідно з наданим розрахунком АТ «Райффайзен Банк», у зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 40649,79 грн, що складається з: 38144 грн - заборгованість за дозволеним овердрафтом; 1479,43 грн - заборгованість за недозволеним овердрафтом; 1026,36 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 21).
На підтвердження позовних вимог суду надано виписку АТ «Райффайзен Банк» з особистого рахунку ОСОБА_1 (а.с. 14-29).
20 грудня 2022 року АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 114/2-57-F, у відповідності до умов якого АТ «Райффайзен Банк» передає за плату, а ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с. 22-26).
Пунктом 3.4. Договору визначено, що новий кредитор зобов'язується сплатити вказану в письмовому повідомленні згідно п. 2.3.2 Договору первісного кредитора загальну вартість сформованого портфеля заборгованості, шляхом безготівкового переказу, на рахунок первісного кредитора у "Райффайзен Банк", код ЄДРПОУ 14305909, МФО 380805.
Повідомленням № 114/13-35 від 14 червня 2023 року АТ «Райффайзен Банк» повідомив ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» про загальну вартість портфеля 3149285,56 грн (а.с. 27).
Платіжною інструкцією № 802 від 15 червня 2023 року підтверджується, що ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» перерахувало на рахунок АТ «Райффайзен Банк» загальну вартість портфеля заборгованості згідно п. 3.4 Договору відступлення права вимоги № 114/2-57-F від 20.12.2022 року (а.с. 28).
Відповідно до реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 114/2-57-F від 20 грудня 2022 року ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» набуло право грошової вимоги за рядом кредитних договорів, у тому числі і за кредитним договором № 010/7031/82/938/466. При цьому вказано, що кредит видано 07 грудня 2020 року, заборгованість за договором складає 40649,29 грн з яких: 38144 грн сума договору; 1025,86 грн. заборгованість за відсотками (а.с. 45-50).
02 серпня 2024 року ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» направило досудову вимогу відповідача на адресу: 08502, Київська обл., Фастівський р-н, м. Фастів, пров. Кривоноса, 2А, що підтверджується описом вкладення та списком № 20117-02-2-1 згрупований поштових відправлень Укрпошта стандарт з повідомленням (а.с. 30-31).
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку позивач).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В порядку визначеному ч.ч.1,2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В порядку визначеному ст. ст. 525, 526, 546 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (частина друга статті 615 ЦК України).
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
При цьому у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб'єктний склад у частині кредитора.
Відповідно до положень статей 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимим, достовірними та достатніми.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Згідно зі 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 серпня 2023 року у справі № 206/3009/15 (провадження № 61-5576св23) та ін.
Підписавши заяву про відкриття карткового рахунку та надання кредиту "Кредитна картка" № 010/7031/82/938466 відповідач підтвердила і погодилась з умовами отримання кредитних коштів на умовах повернення зі сплатою процентів за користування ними за ставкою 45 % річних.
Банк взяті на себе зобов'язання за договором виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси.
Відповідач отримала кредитні кошти, користувалася ними та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується випискою, яка була надана позивачем до суду першої інстанції.
Виходячи з наведених норм законодавства та умов договору, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.
Однак даних про виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором належним чином матеріали справи не містять.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи викладене, судова колегія прийшла до висновку що виписка за картковим рахунком № НОМЕР_2 є належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором.
Крім того, колегія суддів зазначає, що рахунок, який міститься в заяві про відкриття карткового рахунку та надання кредиту "Кредитна картка" № 010/7031/82/938/466 відповідає рахунку, що вказаний у виписці.
Доказів того, що фінансові операції за рахунком, який зазначений у розрахунку заборгованості, скаржник здійснювала за власні, а не кредитні кошти, матеріали справи не містять, тобто факт використання у такому випадку саме кредитних коштів, відповідачем не спростовано.
Долучені до матеріалів справи докази дають підстави стверджувати, що ОСОБА_1 була обізнана про істотні умови договору, в тому числі про розмір процентної ставки.
При цьому колегія суддів зауважує, позивач просив стягнути заборгованість, яка виникла станом на дату відступлення 16 червня 2023 року, тобто суму в розмірі - 40649,29 грн, яку було викуплено від АТ «Райффайзен Банк», про що міститься інформація в реєстрі боржників до договору відступлення права вимоги № 114/2-57-F від 20 грудня 2022 року.
Період з грудня 2020 по 16 червня 2023 року, за який просить стягнути борг висвітлений в розрахунку заборгованості.
Відповідач не надала належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевказаний розрахунок суми боргу, як і не надала доказів щодо належного виконання нею умов кредитного договору.
Встановивши факт укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору, а також факт отримання відповідачем коштів за договором кредиту та їх неповернення у відповідності до умов вказаного договору та у строки визначені сторонами, те, що розрахунок суми заборгованості відповідає умовам кредитного договору, докази зворотного в матеріалах справи відсутні, районний суд дійшов помилкового висновку про неналежність як доказів у справи виписки та розрахунку заборгованості.
Отже, суд першої інстанції належним чином не оцінив наявні в матеріалах справи докази, відтак доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» просило суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1400 грн
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження таких витрат суду надано копію договору № 14/06/2023 про надання правової допомоги від 14 червня 2023 року, додаток № 1 до договору від 14 червня 2023 року, замовлення № 896 до договору від 24 грудня 2024 року, акт виконаних робіт від 24.12.2024 та платіжну інструкцію № 114 від 26 грудня 2024 року на суму 1400 грн (а.с. 35-41).
Таким чином, позивач надав суду докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартості.
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку про доведеність та підтвердження понесених позивачем витрат у розмірі 1400 грн. Ця сума не є надмірною, забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 028 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн а всього 6 661,60 грн.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» - задовольнити.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» заборгованість за кредитним договором №010/7031/82/938/466 від 17 листопада 2020 року у розмірі 40649,79 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» судовий збір пов'язаний з розглядом справи в розмірі 6661,60 грн та витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 1400 грн, а всього 8061,6 грн.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» (код ЄДРПОУ 39508708, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37/41)
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 )
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук