16 березня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 757/5024/22-ц
Головуючий у першій інстанції - Вовк С.В.
Апеляційне провадження № 22-з/824/140/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів: Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, треті особи: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону про відшкодування моральної шкоди, -
Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року - скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, треті особи: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону про відшкодування моральної шкоди.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2025 року, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року - залишено без змін (т. 3 а.с. 59, 62-70).
05 січня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року (т. 3 а.с. 105-107).
На обґрунтування заяви зазначав, що позивач вважає постанову Київського апеляційного суду від 18.12.2025 необґрунтованою, невмотивованою, протизаконною та, відповідно, має намір/волю оскаржити в касаційному порядку нове судове рішення, що ухвалене судом апеляційної інстанції у справі № 757/5024/22-ц.
Втім, для ефективного оскарження нового судового рішення у справі № 757/5024/22-ц, позивачеві бракує інформації про суть висновків, що зазначені у мотивувальній частині постанови КАС від 18.12.2025, та про зміст мотивів, які спонукали суд апеляційної інстанції прийти таких висновків.
З метою реалізації права на доступ до повної інформації про результати судового розгляду доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , та відповідно, з метою з'ясування істини відносно суті висновків та змісту мотивів, які спонукали його ухвалити судове рішення про відмову у наданні судового захисту правам та законним інтересам ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, позивач подає до Київського апеляційного суду заяву про роз'яснення нового судового рішення у справі № 757/5024/22-ц, та викладає наступне.
Стосовно предмету спору у справі № 757/5024/22-ц, суд апеляційної інстанції прийшов висновку ( далі цитую постанову буквально) реалізація позивачем ОСОБА_1 свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Вищевказаний висновок суд апеляційної інстанції вмотивував нормою закону, що зазначена у ч. 1 ст. 23 ЦКУ, згідно якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
На думку позивача, висновок суду про непорушність прав позивача, які належать до предмету спору справі № 757/5024/22-ц, можна розуміти двояко.
Так, у разі якщо, суд апеляційної інстанції вважає, що значення юридичних фактів " порушення прав особи " і " реалізація прав особи " є тотожним, з точки зору наслідків їх виникнення для настання події - завдання цій особі моральної шкоди, то суть вище зазначеного висновку суду випливає із власного тлумачення судом норми ч. 1 ст. 23 ЦКУ, за яким обставина завдання особі моральної шкоди ніяким образом не пов'язана з правами цієї особи матеріального характеру, оскільки, що факт реалізації особою своїх прав матеріального характеру у певних правовідносинах, що факт неспроможності цієї же особи реалізувати ті самі права у тих самих правовідносинах, однакового не впливають на обставини, що обумовлюють настання події - завдання цій особі моральної шкоди.
А у разі же якщо суд апеляційної інстанції усвідомлює, що значення юридичних фактів " порушення прав особи " і " реалізація прав особою " є взаємовиключними з точки зору їх наслідків для настання події - завдання особі моральної шкоди, то суть висновку суду апеляційної інстанції про непорушність прав позивача у спірних правовідносинах пов'язана із застосуванням цим судом власного тлумачення волі позивача, за яким останній стверджує, що ОСОБА_1 переживає моральні страждання через його же власну поведінку, яка полягає у реалізації права на оскарження у суді процесуальних дій службових осіб відповідача під час досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Крім того, стосовно предмету оскарження у справі № 757/5024/22-ц та, відповідно, інтересу позивача у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції прийшов висновку про те, що ( далі цитую буквально) позивачем не наведено і судом не встановлено неправомірних дії органу досудового розслідування стосовно позивача ОСОБА_1 , наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою та (або) порушення прав позивача органом досудового розслідування, які б могли бути визнані підставою для висновку суду апеляційної інстанції про наявність передбачених Законом підстав для відшкодування моральної шкоди збоку Держави Україна.
Вище зазначений висновок колегія суддів КАС вмотивувала нормою ч. 1 ст. 1173 ЦКУ, згідно якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою... незалежно від вини цих органів.
На думку позивача, висновок суду апеляційної щодо предмету оскарження у справі № 757/5024/22-ц та про непорушність інтересів позивача у спірних правовідносинах можна розуміти по різному.
Так, у разі якщо, суд апеляційної інстанції вважає, що у спірних правовідносинах протиправна поведінка відповідача, що характеризується як "дія", породжує у позивача такий самий інтерес, які і протиправна поведінка відповідача, що характеризується як "бездіяльність", то суть висновку суду про непорушність інтересу позивача у спірних правовідносинах ґрунтується на власному тлумаченні судом норм матеріального права, за яким інтерес позивача у спірних правовідносинах, що регулюються нормою ч. 1 ст. 1173 ЦКУ, може полягати не інакше як у збагаченні позивача на певну грошову суму за рахунок Державного бюджету України, за умови якщо позивач доведе, що службові особи органів державної влади у спірних правовідносинах вчинили активну поведінку у формі протиправних дій, причому, незалежно від характеру такої активної поведінки.
А у разі же якщо, суд апеляційної інстанції усвідомлює, що активна протиправна поведінка відповідача у спірних правовідносинах, що характеризується як "дія", породжує у позивача інтерес примусити відповідача утриматися від вчинення дії, що утворює втручання у права та інтереси позивача, а пасивна поведінка відповідача у спірних правовідносинах, що характеризується як "бездіяльність", породжує у позивача інший інтерес, а саме інтерес примусити відповідача вчинити дії, що необхідні для відновлення порушених прав та інтересів позивача, то суть висновку суду апеляційної інстанції про непорушність інтересів позивача у спірних правовідносинах пов'язана із застосуванням колегією суддів КАС власного тлумачення волі позивача, за яким останній стверджує, що інтерес ОСОБА_1 у спірних правовідносинах полягає у примусі службових осіб відповідача утриматися від активної поведінки у кримінальному провадженні, а саме утриматися від вчинення процесуальних дій спрямованих на збір доказів ознак тих самих злочинів, що належать до предмету тих самих заяв про кримінальне правопорушення того самого ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, просив вжити заходів для сприяння з боку суду апеляційної інстанції у реалізації позивачем права на усунення правової невизначеності відносно суті висновків колегії суддів Київського апеляційного суду щодо прав та інтересів позивача, за захистом яких ОСОБА_1 звернувся до суду цивільної юрисдикції у справі № 757/5024/22-ц, та змісту мотивів, які спонукали колегію суддів КАС прийти таких висновків;
Невідкладно, у строк, що не перевищує 10-ти днів з дня надходження до суду заяви, постановити ухвалу про роз'яснення судового рішення, що викладено у постанові Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року;
В ухвалі про роз'яснення судового рішення розтлумачити зміст мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року на предмет того, чи вважає колегія суддів КАС, що здійснювала провадження у справі апеляційного провадження № 22-ц/824/12832/2025, тотожними юридичні поняття/факти:
а) "порушення прав особи" і "реалізація особою прав" для цілей застосування до спірних правовідносин у справі № 757/5024/22-ц норми права, що передбачена, окрім іншого, у ч. 1 ст. 23 ЦКУ;
б ) "дія " і "бездіяльність" службових осіб органів державної влади для цілей застосування до спірних правовідносин у справі № 757/5024/22-ц норми права, що передбачена, окрім іншого, у ч. 1 ст. 1173 ЦКУ (т. 2 а.с. 105-107).
25 лютого 2026 року зазначена справа отримана Київським апеляційним судом та 27 лютого 2026 року передана судді-доповідачу (т. 3 а.с. 121).
02 березня 2026 року ухвалою Київського апеляційного суду заяву ОСОБА_1 призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 березня 2026 року з метою належного та завчасного повідомлення учасників справи (т. 3 а.с. 122).
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану ним заяву і просив її задовольнити. Прокурор Килівник Я.О. заперечував проти задоволення заяви.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази.
Згідно з ч. 5 ст. 130, ч. 3 ст. 271 ЦПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення.
За змістом ч. 1, 2 ст. 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Виходячи з приписів вказаної норми, підстави для роз'яснення судового рішення існують тоді, коли постанова чи ухвала суду є незрозумілою, та без такого роз'яснення її тяжко виконати, оскільки, високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.
Отже, роз'яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом.
Зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення. Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко співвідповідають з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразування і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту.
Судове рішення не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнюючи чи унеможливлюючи його виконання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові 14 червня 2018 року у справі № 800/507/17 (провадження № 11-263сап18).
Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», роз'яснено, що відповідно до ст. 221 ЦПК України (наразі ст. 271) роз'яснення рішення суду, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
З аналізу вищевказаних норм можна зробити висновок, що рішення суду повинно бути зрозумілим. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.
При цьому, суд не в праві давати відповідь на нові та не вирішені ним вимоги, а лише має роз'яснити положення ухваленого рішення, які не чітко та не ясно сформульовані.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 233/3676/19 вказано, що «8. Необхідність роз'яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання.
9. Отже, в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз'яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення.
10. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 271 ЦПК України подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
11. Зі змісту цієї норми убачається, що роз'ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, зокрема, у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідна правова позиція підтверджена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 18 червня 2025 року у справі № 925/457/23 (провадження № 12-33гс24).
Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати протиправною поведінку Держави Україна у правовідносинах із ОСОБА_1 в частині, що стосується забезпечення доступу до ефективного засобу захисту від кримінальних правопорушень; стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 399 696, 00 грн. (т. 1 а.с. 1-8, 134-136).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до держави України в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, третя особа: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, про відшкодування моральної шкоди - залишено без задоволення (т. 1 а.с. 149-151).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року заяву позивача про роз'яснення рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, третя особа: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, про відшкодування моральної шкоди - залишено без задоволення (т. 1 а.с. 163).
За наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 було винесено постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року - скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, треті особи: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону про відшкодування моральної шкоди.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2025 року, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року - залишено без змін (т. 2 а.с. 2-7).
Як вбачається зі змісту мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року, яка стосується наявного між сторонами спору по суті пред'явлених позовних вимог, суд апеляційної зазначив, що реалізація позивачем ОСОБА_1 свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди. При цьому, позивачем не наведено і судом не встановлено неправомірних дії органу досудового розслідування стосовно позивача ОСОБА_1 , наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою та (або) порушення прав позивача органом досудового розслідування, які б могли бути визнані підставою для висновку суду апеляційної інстанції про наявність передбачених Законом підстав для відшкодування моральної шкоди збоку Держави Україна. При цьому, обов'язок довести наявність цих складових умов відшкодування шкоди мав у цій справі саме позивач ОСОБА_1 , який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відповідний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження №12-199гс18) і підстав відступити від якого суд апеляційної інстанції не вбачає.
Постанова Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року, про роз'яснення якої просить ОСОБА_1 , не є тим рішенням, яке підлягає виконанню у сенсі частини другої статті 271 ЦПК України.
Крім того, зі змісту заяви ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року та поставлених у ній питань вбачається, що вони фактично стосуються роз'яснення мотивів ухваленого судом апеляційної інстанції рішення і направлені на зміну (спотворення) зроблених судом висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог, що виходить за межі правового регулювання статті 271 ЦПК України.
Наведені у заяві про роз'яснення судового рішення обставини не містять визначених процесуальним законом підстав для його додаткового роз'яснення, зміст мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року про відмову в задоволенні позову не допускає декількох варіантів тлумачення, є зрозумілим та чітким.
Відтак, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року.
Згідно з ч. 4 ст. 271 ЦПК України про роз'яснення або відмову у роз'ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
Керуючись ст. 271 ЦПК України, -
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 16 березня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов