Справа №361/12568/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/2275/2026 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
12 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження №12024111130002494 від 29.10.2024 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, не має на утриманні малолітніх дітей, офіційно не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 24 червня 2024 року Київським апеляційним судом за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК України до покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією всього належного йому майна; на підставі ч. 5 ст. 72 КК України звільнений від відбування основного покарання у виді позбавлення волі у зв'язку з його повним відбуттям,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, -
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого (в режимі ВКЗ) ОСОБА_7 ,
Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 8 (вісім) років.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду, 29 жовтня 2024 року близько 13 год. 55 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи у першому під'їзді на восьмому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , звернув свою увагу на квартиру АДРЕСА_3 , належну гр. ОСОБА_9 , після чого у нього виник умисел, направлений на таємне, повторне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням до житла та подальшого його обернення на власну користь, передбачаючи, що в квартирі можуть знаходитись цінні речі.
Того ж дня, а саме 29 жовтня 2024 року близько 13 год. 55 хв. ОСОБА_7 , діючи в умовах воєнного стану, реалізуючи свій умисел, направлений на таємне повторне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням до житла, переслідуючий корисливий мотив, маючи мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи їх негативні наслідки, скориставшись відсутністю очевидців, застосовуючи фізичну силу рук, відкрив вхідні двері до квартири, які не були зачинені на замикаючий пристрій та увійшов до коридорного приміщення, тим самим проник до квартири ОСОБА_9 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
У подальшому ОСОБА_7 , перебуваючи в зазначеній квартирі, а саме в коридорі, на полиці шафи побачив жіночу сумку, всередині якої знаходилися грошові кошти в сумі 3 500 гривень, банківська картка «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , два закордонні паспорти, один із яких з № НОМЕР_2 , другий № НОМЕР_3 , на ім'я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , карта платника податків на ім'я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № НОМЕР_5 , яку ОСОБА_7 таємно повторно викрав, проте в цей момент повернулася ОСОБА_9 та протиправні дії ОСОБА_7 були помічені потерпілою.
ОСОБА_7 , зрозумівши та усвідомлюючи, що його протиправні дії щодо таємного викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням до житла, викриті та очевидні для потерпілої, перебуваючи за вказаною адресою, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом та метою відкрито заволодіння цим майном, продовжив свою протиправну діяльність та, утримуючи викрадене майно при собі, вибіг із квартири, залишивши місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_7 завдав потерпілій ОСОБА_9 майнової шкоди на суму 3 500 грн.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 року змінити та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України.
На думку захисту, суд першої інстанції не в повній мірі враховано позицію обвинуваченого та обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_7 визнав повністю вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, щиро розкаявся у вчиненому, надав суду показання щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, пояснив, що усвідомив протиправність своїх дій у відношенні до потерпілої та їх негативні наслідки, попросив вибачення у потерпілої, готовий нести покарання за свої протиправні дії.
Також апелянт вказує, що судом не враховано стан здоров'я ОСОБА_7 , який має ряд захворювань, не надано оцінку листу Київської міської медичної частини від 14 травня 2025 року №483, відповідно до якого за час перебування у ДУ «Київської слідчий ізолятор» ОСОБА_7 обстежений лабораторно, інструментально та консультований лікарями-фахівцями; за даними проведених обстежень, анамнезу та консультацій ОСОБА_7 поставлений на облік в Київській міській медичній частині з діагнозом: ВІЛ-інфекція ІІІ клінічна стадія, рецидивуючий кандидоз ротової порожнини, хронічний вірусний гепатит С; отримує ВААРТ, потребує по життєвого прийому ВААРТ.
Крім того, захисник вказує, що судом першої інстанції не враховано обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_10 , відповідно до ст. 66 КК України добровільне відшкодування завданого збитку, про що просила сторона захисту. Наявність вказаної обставини, яка пом'якшує покарання ОСОБА_10 , підтверджується тим, що останній під час досудового розслідування добровільно видав працівникам поліції викрадені у потерпілої ОСОБА_9 речі, які в подальшому були вилучені працівниками поліції та повернуті потерпілій. Під час допиту в суді потерпіла підтвердила, що викрадені речі їй повернуті. Цивільний позов про відшкодування шкоди потерпіла не заявляла. Щодо міри покарання ОСОБА_11 потерпіла зазначила, що покладається на розсуд суду, не просила суворого карати обвинуваченого.
Отже, на думку захисника, з урахуванням вищевикладеного, обставин, що пом'якшують відповідальність (щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку), відсутності обставин, які обтяжують покарання, особи обвинуваченого (має тяжкі захворювання, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має місце проживання) ОСОБА_12 можливо призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.186 КК України, тобто застосувати ст. 69 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити її, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Згідно із ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 , за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами, в їх сукупності, які досліджувались судом під час судового розгляду, та учасниками судового провадження не оспорюються, як і правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.4 ст. 186 КК України, а тому, згідно із ст. 404 КПК України апеляційному оскарженню та перегляду не підлягають
З приводу доводів апеляційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного її підзахисному ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У відповідності до статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані щодо особи обвинуваченого, який на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, раніше судимий за вчинення злочинів проти власності, відсутність обставин, які обтяжують покарання, обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого суд першої інстанції визнав і врахував щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в межах інкримінованої йому статті у виді позбавлення волі.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_7 лише в умовах ізоляції від суспільства з визначенням розміру покарання в межах санкції закону про кримінальну відповідальність.
Водночас, вивчивши під час апеляційного розгляду дані щодо особи обвинуваченого наявні в матеріалах кримінального провадження, в тому числі і щодо стану його здоров'я, колегія суддів дійшла висновку, що розмір призначеного судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за вчинення даного злочину, з огляду на особу обвинуваченого, є надмірно суворим.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 судом першої інстанції було враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані щодо особи обвинуваченого, відсутність обтяжуючих відповідальність обставин, обставини, які пом'якшують покарання, поряд з цим поза увагою суду залишились дані щодо стану здоров'я обвинуваченого.
Разом з тим, як слідує з листа Київської міської медичної частини ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінального-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області, від 14 травня 2025 року №483, за час перебування у ДУ «Київської слідчий ізолятор» ОСОБА_7 обстежений лабораторно, інструментально та консультований лікарями-фахівцями; за даними проведених обстежень, анамнезу та консультацій поставлений на облік в Київській міській медичній частині з діагнозом: ВІЛ-інфекція ІІІ клінічна стадія, рецидивуючий кандидоз ротової порожнини, хронічний вірусний гепатит С; отримує ВААРТ, стан здоров'я розцінюється, як задовільний, потребує по життєвого прийому ВААРТ.
Дані щодо стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 є обставинами, які враховуються при призначенні покарання, а тому з урахуванням всіх встановлених та доведених судом першої інстанціївідомостей у справі, що впливають на захід примусу, а також характеру захворювань обвинуваченого, колегія суддів вважає за доцільне, пом'якшити ОСОБА_7 розмір покарання, призначеного за ч. 4 ст. 186 КК України до 7 (семи) років позбавлення волі.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання за своїм видом і розміром буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 , а також запобігання вчиненню ним нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України.
З приводу доводів апеляційної скарги захисника про те, що встановлені судом першої інстанції обставини, які пом'якшують покарання, дані щодо особи її підзахисного, а також, те що ОСОБА_7 добровільно відшкодував завданні збитки, що також є обставиною, яка пом'якшує покарання, відсутність претензій з боку потерпілої, надають суду підстави для застосування положень ст. 69 КК України, то колегія суддів вважає їх неспроможними, з огляду на наступне.
Що стосується відшкодування шкоди, то з матеріалів справи і як про це зазначає сам захисник в апеляційній скарзі, слідує, що майно, яке обвинувачений ОСОБА_7 викрав було повернуто потерпілій не самим обвинуваченим, а працівниками правоохоронних органів, а тому, факт повернення майна потерпілій працівниками правоохоронних органів, які вилучили це майно, не можна вважати добровільним волевиявленням обвинуваченого щодо усунення заподіяної ним шкоди, оскільки сутність добровільного відшкодування шкоди полягає у відновленні порушеного майнового становища потерпілого особою, яка вчинила злочин, воно полягає в усуненні саме винною особою наслідків скоєного правопорушення.
Щодо відсутності претензій з боку потерпілого, то як про це зазначено вище, викрадене майно було повернуто потерпілій, а відсутність цивільного позову з боку потерпілої, свідчить лише про те, що остання не виявила бажання скористатись своїм правом на відшкодування майнової та/або моральної шкоди.
Посилання захисника на те, що обвинувачений просив вибачення у потерпілої та потерпіла щодо міри покарання поклалась на розсуд суду, не є тією обставиною, яка пом'якшує покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Таким чином, виходячи з аналізу сукупності наведених обставин, в тому числі і попередньої поведінки обвинуваченого, яка свідчить про стійке небажання ставати на шлях виправлення та перевиховання, а також про його підвищену суспільну небезпеку, враховані судом першої інстанції та наведені захисником в апеляційній скарзі обставини, в тому числі і визнані судом першої інстанції обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку не є такими, які б давали підстави для призначення ОСОБА_7 покарання більш м'якого, ніж передбачено законом, а є лише підставами для призначення покарання в мінімальних межах, передбачених санкцією статті обвинувачення.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 року необхідно змінити на підставі п.1 ч.1 ст.408 КПК України, та пом'якшити призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, яке за своєю суворістю не відповідає особі обвинуваченого, у зв'язку з чим апеляційну скаргу захисника слід задовольнити частково.
Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 року у кримінальному провадженні №12024111130002494 від 29.10.2024 щодо ОСОБА_7 - змінити.
Пом'якшити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, призначене за ч. 4 ст. 186 КК України до 7 (семи) років позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді:
___________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3