03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 758/16081/24 Головуючий у суді першої інстанції - Гребенюк В.В.
Номер провадження № 22-ц/824/6128/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
11 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Марченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 серпня 2025 року та на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Гребенюка В.В., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київпастранс», третя особа ОСОБА_3 , про відшкодування майнової та матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП,-
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася суду із позовом до КП «Київпастранс» про відшкодування майнової та матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП, відповідно до якого просила суд стягнути з відповідача шкоду у сумі 444 372,98 грн, які складаються з вартості відновлювального ремонту у розмірі 431 372,98 грн, вартості послуг зберігання автомобіля - 4 200,00 грн, вартості послуг евакуатора - 1 800,00 грн та вартості послуг експерта - 7 000,00 грн та моральну шкоду у сумі 20 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 серпня 2024 року о 10 годині 00 хвилин по вулиці Глибочицька, 17 у м. Києві водій ОСОБА_3 , керуючи трамваєм, бортовий номер 321, не вживши всіх заходів безпеки, залишив під час стоянки зазначений транспортний засіб та допустив самовільний рух трамваю заднім ходом, що спричинило зіткнення з автомобілями, серед яких був і автомобіль Renault Scenic, Д.н.з. НОМЕР_1 , який належить їй на праві приватної власності.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року по справі № 761/31239/24 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, яка призвела до пошкодження транспортних засобів.
Внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль «Renault Scenic» д.н.з. НОМЕР_2 , що їй належить та підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
З метою визначення розміру спричинених їй збитків, остання, звернулася до судового експерта Коваля I.М. за проведенням експертного транспортно-товарознавчого дослідження.
Згідно висновку експерта № 200/24, вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Scenic д.н.з. НОМЕР_2 в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталась 06 серпня 2024 року, станом на дату проведення дослідження становить 431 372,98 грн.
Окрім збитків, які були спричинені безпосереднім пошкодженням належного їй автомобіля, вона також понесла додаткові витрати, які вимушена була зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки): вартість зберігання автомобіля на стоянці, що охороняється, склала 4 200,00 грн, вартість послуг евакуатора по перевезенню автомобіля з місця ДТП до місця стоянки склала 1 800,00 грн, оплата послуг експерта - оцінювача в розмірі 7 000,00 грн.
Вона також зазнала моральної шкоди, внаслідок неправомірних дій відповідача, оскільки в результаті дорожньо-транспортної пригоди вона пережила морально-емоційний стрес.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 07 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до КП «Київпастранс» - задоволено частково. Стягнуто з КП «Київпастранс» на користь ОСОБА_1 на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди 143 019, 18 грн.
Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року стягнуто з КП «Київпастранс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 430, 19 грн та витрати на проведення експертизи у розмірі 2 155,88 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалити нові, якими задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на підтвердження розміру шкоди позивачкою надано висновок експерта № 200/24 від 03 вересня 2024 року, яким визначено: вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу - 274 019,00 грн, без урахування зносу - 431 372,98 грн, а також ринкову вартість автомобіля на момент ДТП - 596 904,00 грн.
Відповідач у відзиві визнав позовні вимоги в частині 274 019,00 грн.
Суд першої інстанції безпідставно визначив суму стягнення у розмірі 143 019,18 грн, виходячи з різниці між вартістю ремонту без зносу та ціною продажу автомобіля (288 353,80 грн). Такий підхід є необґрунтованим, оскільки у разі відчуження пошкодженого транспортного засобу відшкодуванню підлягає різниця між ринковою вартістю непошкодженого автомобіля на момент ДТП (596 904,00 грн) та його фактичною ціною продажу (288 353,80 грн).
У позові позивач просила стягнути з відповідача на її користь 4 200,00 грн - послуги зі зберігання автомобіля та 1 800,00 грн - послуги евакуатора. Факт понесення цих витрат підтверджений належними та допустимими доказами, тому відмова у задоволенні позовних вимог в цій частині є необґрунтованою.
Крім того, вважає, що відмова у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди є безпідставною. Позивачкою у позовній заяві наведено обставини, які свідчать про порушення звичного способу життя, втрату можливості користування автомобілем та пов'язані з цим моральні страждання. Часткове задоволення позову саме по собі підтверджує факт порушення прав позивачки та наявність підстав для компенсації моральної шкоди.
Щодо витрат на правничу допомогу зазначає, що позивачкою належними та допустимими доказами підтверджено понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн, а саме: договором про надання правничої допомоги та документом про оплату. Підстав для відмови у їх стягненні судом першої інстанції не наведено.
06 лютого 2026 року на адресу апеляційного суду від представника КП «Київпастранс» - Кузьменко А.М. надійшов відзив, відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що висновком експерта № 200/24 від 03 вересня 2024 року визначено розмір матеріального збитку у сумі 274 019,00 грн.
Позивачем не надано належних і допустимих доказів фактичного проведення відновлювального ремонту транспортного засобу Renault Scenic д.н.з. НОМЕР_1 та оплати таких робіт, що виключає можливість стягнення вартості ремонту як реальних збитків.
З наданих фотоматеріалів неможливо встановити обсяг пошкоджень та їх причинний зв'язок із ДТП від 06 серпня 2024 року.
Матеріалами справи встановлено, що пошкоджений автомобіль після ДТП був відчужений без проведення ремонту за 288 353,80 грн. Стягнення вартості відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу у сумі 431 372,98 грн за таких обставин призведе до безпідставного збагачення позивача, оскільки сукупний розмір отриманих коштів значно перевищуватиме ринкову вартість автомобіля до ДТП.
Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем тілесних ушкоджень, перебування на лікуванні, приниження честі та гідності чи істотного порушення звичних життєвих зв'язків, у зв'язку з чим підстав для відшкодування моральної шкоди не встановлено.
Доводи апеляційної скарги в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу є безпідставними та не підлягають розгляду в межах цього апеляційного провадження, оскільки ухвала суду від 11 вересня 2025 року про відмову в задоволенні відповідних вимог позивачем не оскаржується.
При апеляційному розгляді справи представник відповідача КП «Київпастранс» Кузьменко А.М. заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просив залишити його без змін.
Представник позивачки - адвокат Шевченко О.Б., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи на апеляційний розгляд не з'явився, мотивуючи свою неявкою, участю в інших справах, які розглядаються Подільським районним судом міста Києва в цей день та час.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
З огляду на вказане, врахувавши передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду цієї справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатність наявних у справі матеріалів для її розгляду, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача у справі - Шевченко О.Б., який не з'явився в судове засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, суд першої інстанції встановив, що 06 серпня 2024 року о 10 годині 01 хвилині по вулиці Глибочицька, 16 у м. Києві водій КП «Київпастранс» ОСОБА_3 керуючи трамваєм, бортовий номер 321, допустив самовільний рух трамваю, що спричинило зіткнення з колісними транспортними засобами, зокрема, з автомобілем RENАULT SCENІC, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить позивачці у справі ОСОБА_1 , що призвело до механічних пошкоджень транспортного засобу.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі № 761/31239/24 третю особу- ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 позивач є власником автомобіля.
Згідно висновку експерта №200/24 від 03.09.2024 ринкова вартість досліджуваного КТЗ на момент ДТП складає 569 904,00 грн; вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу - 274 019,00 грн; вартість відновлювального ремонту без врахування фізичного зносу- 431 372,98 грн.
Позивачем сплачено 1 800,00 грн за послуги вантажного перевезення (евакуатор), що підтверджується фіскальним чеком від 03.10.2024.
Позивачем сплачено 4 200,00 грн за послугу паркування автомобіля, що підтверджується платіжною інструкцією від 04.10.2024.
У судовому засіданні позивачем повідомлено, що автомобіль було продано 10.10.2024 за 7 000,00 доларів США, що, за розрахунком суду, еквівалентно 288 353,80 грн (7 000,00 доларів США х 41,1394 грн).
Вирішуючи вказаний спір та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що уразі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати, виходячи з вартості запасних частин і відновлюваного ремонту.
Матеріалами справи підтверджується, що автомобіль не було знищено внаслідок ДТП та судом з'ясовано, що позивачем було відчужено автомобіль 10.10.2024 за 7 000,00 доларів США, що, за розрахунком суду, еквівалентно 288 353,80 грн (7 000,00 доларів США х 41,1394 грн.). Поруч з цим, як вказано судом вище вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу - 274 019,00 грн
Визначаючи розмір заподіяної позивачу матеріальної шкоди суд першої інстанції обґрунтував свій висновок тим, що відповідач частково визнав позов, а тому суд із вказаним визнання погодився та визначив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту - 431 372,98 грн та ціни продажу автомобіля - 288 353,80 грн, тобто 143 019,18 грн.
Позовні вимоги у частині стягнення вартості послуг зберігання автомобіля у сумі 4 200,00 грн та вартості послуг евакуатора у сумі 1 800,00 грн, суд залишив без задоволення, пославшись на те, що вказані збитки позивача покриваються різницею вартості продажу автомобіля (288 353,80 грн) з вартістю відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу (274 019,00 грн).
Щодо стягнення з відповідача вартість послуг експерта у сумі 7 000,00 грн, як збитків, суд зазначив, що такі витрати позивача не є збитками, а є судовими витратами позивача тому підлягають вирішенні шляхом прийняття відповідного додаткового рішення.
Вирішуючи спір в частині стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн, то суд дійшов висновку про недоведеність позивачем вказаних вимог.
Обґрунтовуючи вказаний висновок суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано жодного доказу в частині обґрунтування суми відшкодування моральної шкоди, яка обґрунтована стресом та дискомфортом через відсутність автомобіля, крім цього суд зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження перебування на стаціонарному лікуванні або лікарських висновків щодо травм внаслідок ДТП. Також, суду не було надано доказів того було принижено честь або гідність позивача, або порушились нормальні життєві зв'язки.
Крім того із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення в частині покладення судових витрат понесених позивачем на оплату професійної правничої допомог у зв'язку з безпідставним завищенням позовних вимог, невідповідністю послуг правничої допомоги критеріям реальності та відсутності детального опису виконаних робіт (а.с. 192-195).
Додатковим рішенням Подільського районного суду від 13 жовтня 2025 року стягнуто із Комунального підприємства «Київпастранс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1430 гривень 19 копійок та витрати на проведення експертизи у розмірі 2155 гривень 88 копійок.
Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення та додаткове рішення суду першої інстанції про часткове задоволенні позову та частковий розподіл судових витрат не відповідає з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Із постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2024 року у справі №761/31239/24 вбачається, що 06 серпня 2024 року о 10 годині 01 хвилині по вулиці Глибочицька, 16 у м. Києві водій ОСОБА_3 , керуючи трамваєм, бортовий номер НОМЕР_4 , допустив самовільний рух трамваю, що спричинило зіткнення з автомобілем марки «Audi Q4 E-Tron», д.н.з. НОМЕР_5 , автомобілем марки «Infiniti Q50», д.н.з. НОМЕР_6 , автомобілем марки «Volkswagen Crafter», д.н.з. НОМЕР_7 , транспортним засобом марки «Triumph Bonneville», д.н.з. НОМЕР_8 , транспортним засобом марки «Богдан А-06921», д.н.з. НОМЕР_9 , автомобілем марки «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_10 , автомобілем марки «Mercedes ML 270», д.н.з. НОМЕР_11 , автомобілем марки «Hyundai Tucson», д.н.з. НОМЕР_12 , автомобілем марки «Renault Scenic», д.н.з. НОМЕР_1 , автомобілем марки «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_13 , що призвело до механічних пошкоджень усіх транспортних засобів, чим порушив вимоги п.п. 15.12, 2.3 «б» Правил дорожнього руху України. Такі дії ОСОБА_3 були кваліфіковані за статтею 124 КУпАП. За наслідками розгляду вказаної справи, ОСОБА_3 був визнаний винним у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн (а.с. 15-17 т.1). Вказана постанова суду відповідно до положень ч.1 ст. 294 КУпАП набрала законної сили 21 вересня 2024 року, оскільки не була оскаржена в апеляційному порядку.
Так, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої прийнята постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 82 ЦПК України). Таким чином, вина відповідача в пошкодженні автомобіля позивача і в заподіянні йому майнової шкоди доведена повністю вищезазначеною постановою судді.
Крім того із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 керував вище вказаним трамваєм, перебуваючи у трудових відносинах із КП «Київпастранс» і даний трамвай як джерело підвищеної небезпеки є власністю відповідача у справі.
Відповідно до висновку судового експерта Коваля І.М. №200/24 за результатами проведеного експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 03 вересня 2024 року ринкова вартість автомобіля марки «Renault Scenic», 2018 року виготовлення, д.н.з. НОМЕР_1 становить 569 904,00 грн, вартість відновлювального ремонту вказаного КТЗ без врахування фізичного зносу становить 431372,98 грн, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля в результаті його пошкодження ( вартість відновлювального ремонту автомобіля, з урахуванням фізичного зносу), становить 274 019,00 грн (а.с. 29-75 т.1).
Доказів про те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - трамваю КП «Київпастранс», на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів матеріали справи не містять.
Вирішуючи спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково та визначив даний розмір як різницю між вартістю відновлювального ремонту - 431 372,98 грн та ціни продажу автомобіля - 288 353,80 грн тобто 143 019,18 грн.
Проте повністю із таким розрахунком заподіяної матеріальної шкоди судом першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на наступне.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено статтею 1166 ЦК України.
Положеннями ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, - п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Згідно зі статтею 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69)).
Таким чином, власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.
Пунктами 1.6 та 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092, визначено, що відновлювальний ремонт передбачає здійснення комплексу операцій через заміну складових частин або відновлення справності/робото здатності ТЗ за формулою визначення вартості ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу ТЗ.
Відповідно до п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації; фізичний знос КТЗ (його складників) - утрати вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
Якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а їх вартість з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Згідно з п. 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує- 7 років- для інших легкових КТЗ.
Згідно з п. 7.41 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, не може перевищувати 0,7.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент настання ДТП, що сталася 06 серпня 2024 року строк експлуатації транспортного засобу автомобіля марки «Renault Scenic», 2018 року виготовлення, д.н.з. НОМЕР_1 склав 6,3 років, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Разом із тим при розгляді справи судом було встановлено, що належний ОСОБА_1 автомобіль марки «Renault Scenic», 2018 року виготовлення, д.н.з. НОМЕР_1 , був нею проданий 10 жовтня 2024 року за 7 000,00 доларів США, еквівалентно 288 353,80 грн (7 000,00 доларів США х 41,1394 грн), що фактично робить в подальшому неможливим проведення відновлювального ремонту із використанням новий деталей та запчастин.
Тому з урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що позивач у справі відповідно до положень ч. 1 ст. 1192 ЦК України має право на відшкодування за рахунок відповідача матеріальної шкоди визначеної висновком експерта в розмірі 274 019 грн (а.с. 40 т.1).
Так, у відповідності до ст. 22 ЦК України, відшкодуванню підлягають саме збитки, а не вартість ремонту без урахування зносу, що також узгоджується із положеннями ст. 1192 ЦК України.
У відповідності до приписів статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (тобто реальні збитки).
При цьому приписи статті 1192 ЦК України передбачають, що розмір збитків до відновлення пошкодженої речі, тобто, приведення її у той стан, який існував до пошкодження (у даному випадку до ДТП). Тобто, таке відновлення не є поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні із тим, який існував до ДТП. Між тим, якщо автомобіль мав певний знос, у тому числі й його пошкоджені деталі, що підлягають заміні, то заміна їх саме на нові буде поліпшенням стану вказаного автомобіля, тобто, по суті, необґрунтованим збагаченням його власника за рахунок відповідача.
Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затв. Наказом Мінюсту України та Фонду держмайна України від 24.11.2003 №142/5/2092, з подальшими змінами та доповненнями; надалі Методика) визначає, що вартість матеріального збитку визначається як суму вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ (п.8.3 Методики, у якому також наводиться відповідна формула).
Як вже зазначалося, відповідно до статей 22, 1192 ЦК України, власник пошкодженого майна має право на відшкодування саме матеріального збитку, вартість якого визначається саме із урахуванням зносу складників транспортного засобу. Оскільки заміна таких складників зношеного транспортного засобу на нові буде не поновленням стану до того, який існував до порушення прав власника транспортного засобу, а поліпшення у порівнянні зі станом до, у даному випадку, ДТП. Тому правових підстав для стягнення на користь позивача будь-яких сум, поза межами визначеної вартості матеріального збитку, немає.
Колегія суддів, вирішуючи вказаний спір також враховує п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року «При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам належить виходити з положень ст. 453 ЦК, статей 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України "Про власність". Зокрема, слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.
Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів» .
Таким чином, враховуючи, що позивачка на час вирішення спору продала пошкоджений автомобіль, що робить не можливим проведення його відновлювального ремонту - вартість якого експертом визначена на рівні 431 372,98 грн, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 вартість матеріального збитку в розмірі 274 019 грн, що з врахуванням грошових коштів отриманих від реалізації пошкодженого автомобіля - 288 353,80 грн, в сукупності буде складати 562 372,80 грн, що майже є еквівалентом ринкової вартості автомобіля станом на час ДТП - згідно до висновку експерта- 569 904 грн (а.с.38 т.1) .
Крім із матеріалів справи вбачається, що позивачу також було заподіяно матеріальної шкоди пов'язану із необхідності несення витрат пов'язаних із евакуацією транспортного засобу до місця зберігання на, що позивачкою було витрачено 1 800 грн, що підтверджується чеком №3140744378 від 03 жовтня 2024 року ( а.с. 77 т.1) та зберіганням пошкодженого автомобіля марки «Renault Scenic», 2018 року виготовлення, д.н.з. НОМЕР_1 , у ТОВ «Перша шинна Компанія» за що позивачкою здійснено витрати у розмірі 4200 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №188К-9А26-6814-Х8С6 від 04 жовтня 2024 року ( а.с 75).
Вище вказані витрати на думку колегії суддів є шкодою яку понесла позивачка у зв'язку зі пошкодженням майна працівником відповідача у справі тому повинні бути покладені на відповідача у справі.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування заподіяної моральної шкоди, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а також - незалежно від вини заподіювача шкоди, якщо її завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Враховуючи вказані норми матеріального права , а також обставини справи, а саме пошкодження належного позивачці автомобіля, яке мало місце 06 серпня 2024 року, що фактично призвело до порушення нормального способу життя позивачка , у зв'язку з чим вона була вимушена докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав, для організації свого життя, а тому виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, надавши оцінку характеру та обсягу страждань, яких зазнала ОСОБА_1 врахувавши тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, колегія суддів вважає доведеною та достатньої сумою відшкодування спричиненої моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат на правничу допомогу: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у ст. 137, 141 ЦПК України.
Як вбачається із матеріалів вказаної справи суд першої інстанції ухвалою суду від 11 вересня 2025 року відмовив у прийнятті додаткового рішення за заявою позивача про підтвердження витрат на правничу допомогу, мотивувавши свій висновок тим, що «суд покладає судові витрати позивача на професійну правничу допомогу на позивача у зв'язку з безпідставним завищенням позовних вимог, невідповідністю послуг правничої допомоги критеріям реальності та відсутності детального опису виконаних робіт» (а.с. 192-195 т.1) .
Дана ухвала суду апелянтом не оскаржувалася, а тому колегія суддів позбавлена можливості змінити вище вказаний висновок суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 1, 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення та додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 серпня 2025 року та додаткове рішення Подільського районного суду від 13 жовтня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням у вказаній справі нового судове рішення, про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка у справі звертаючись до суду із вказаним позовом згідно до положень ст. 102, 103, 106 ЦПК України замовила у справі проведення авто транспортно товарознавчу експертизу, яка була проведена судовим експертом Коваль І.М. та складено висновок №200/24 за результатами проведеного експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 03 вересня 2024 року. Вказана експертиза була оплачена позивачкою, що підтверджується квитанцією №СК75-А4З8-Н761-6Н8З від 29 серпня 2024 року ( а.с. 73), тому витрати у розмірі 7000 грн. повинні бути відшкодовані позивачці за рахунок відповідача у справі.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
При поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 4 643,73 грн (а.с. 14), а при поданні апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 6 965,59 грн (а.с. 16 т.2), а всього 11 609,32 грн. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди на загальну суму 280 019 грн (274019 + 4200 +1800) тобто на 62% від первісних вимог позивача, то саме в такому розмірі позивач і має право на компенсацію даних витрат за рахунок відповідач, що становить 7197,78 грн ( 11604 х 62 % : 100).
Керуючись ст. 22,23, 1166,1167,1187,188, 1192 ЦК України, ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 серпня 2025 року та додаткове рішення Подільського районного суду від 13 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, Набережне шосе, 2; ідентифікаційний код: 31725604) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_14 ) на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди : 274 019 грн - вартість відновлювального ремонту автомобіля, 1 800 грн витрат понесені на оплату послуг евакуатора, 4 200 грн, витрат понесених на оплату послуг зберігання авто на стоянці, а також 10 000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди, а всього 290 019 грн (двісті дев'яносто тисяч дев'ятнадцять гривень).
В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, Набережне шосе, 2; ідентифікаційний код: 31725604) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_14 ) понесені у справі судові витрати : 7197,78 грн, витрат пов'язаних із сплатою судового збору, 7000 грн, витрати понесені по оплаті послуг експертизи 14197,78 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 березня 2026 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв