Унікальний номер справи № 760/1286/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2607/2026Головуючий у суді першої інстанції - Усатова І.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
29 січня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Поліщук Н.В.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Кожиною Тетяною Вікторівною на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
Свої вимоги мотивувала тим, що 15.08.2014 було зареєстровано шлюб з позивачкою та відповідачем. Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначала, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені з 14.03.2022, з зазначеного часу сторони мешкають окремо, не ведуть спільного господарства. Також зазначила, що нею подано до Подільського районного суду м. Києва заяву про розірвання шлюбу.
Вказувала, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва 15.02.2023 видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на 3 місяці у вигляді тимчасового обмеження його прав з покладанням на нього наступних обов'язків: заборонити переслідувати ОСОБА_1 ; заборонити в будь-який спосіб спілкуватися, вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Позивачка зазначала, що відповідач звинувачує її, що вона перешкоджає спілкуватися з дитиною, але перешкод у спілкуванні з дитиною позивачка не чинить. Відповідач вчиняє домашнє насильство щодо неї, постійно принижує, ображає, позивачка неодноразово зверталася до поліції. Такі протиправні дії відповідача негативно вплинули на психічний стан дитини.
Пояснювала, що вона проживає разом із дитиною, дитина забезпечена усім необхідним, вона дбає про стан дитини, її розвиток та виховання. Також зазначила, що відповідач сплачує аліменти, але існує заборгованість за судовим наказом від 28.12.2022 щодо стягнення аліментів.
У зв'язку з вищевикладеним, просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08.07.2025 у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08.07.2025, ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , разом із матір'ю - ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що до суду першої інстанції надано докази належних умов проживання дитини з матір'ю (акт обстеження житлово-побутових умов, підтвердження наявності власного житла, характеристики з місця роботи, довідки про доходи, документи зі школи та про навчання дитини в Республіці Німеччина, відвідування гуртків), однак суд першої інстанції не надав цим доказам належної оцінки.
Також скаржниця вказує, що суд безпідставно визнав скріншоти переписки сторін такими, що не стосуються предмета спору, хоча вони, на її думку, підтверджують моральний і психологічний тиск з боку батька.
Крім того, позивачка посилається на те, що суд не врахував судові рішення у справах № 760/19434/22 та № 760/25949/23 про видачу обмежувальних приписів щодо батька, якими встановлено факти психологічного насильства та заборонено переслідування.
Апелянтка стверджує, що висновок суду про досягнення сторонами згоди щодо місця проживання дитини є помилковим, оскільки між батьками наявний реальний і тривалий спір, який підтверджується як її зверненням із позовом, так і поведінкою відповідача, зокрема поданням ним окремого позову про визначення місця проживання дитини з батьком. Відсутність формальних заперечень, на її думку, не свідчить про відсутність предмета спору..
Окрім цього, заявниця зазначає про порушення судом норм процесуального права, зокрема про те, що суд не забезпечив отримання висновку органу опіки та піклування і не зобов'язав відповідний орган надати такий висновок дистанційно, незважаючи на перебування дитини за кордоном, що, на її думку, призвело до неповного з'ясування обставин справи.
06.11.2025 від ОСОБА_2 надійшов лист, в якому він зазначив, що не згоден зі скаргою, не бачить підстав у позовній заяві, адже дитина проживає і так з матір'ю, в безпечному місці. Всі свої обов'язки як батько виконує.
Вказує, що жодного психологічного тиску не чинить, бажає лише найкращого для доньки, відкрив для неї особовий рахунок, купив телефон що б бути на зв'язку та матеріально підтримує. Не перешкоджав виїзду дитини бо розумів наслідки безпеки для неї.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Кожина Т.В. апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з наведених у ній підстав.
ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №2849 від 20.08.2015.
Малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з матір'ю.
Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив відсутність реального спору між батьками щодо місця проживання дитини: дитина фактично проживає разом із матір'ю, відповідач у судовому засіданні не заперечував проти такого проживання, доказів перешкод у спілкуванні чи заперечень щодо визначення місця проживання дитини матеріали справи не містять, а також підтверджено, що дитина з матір'ю перебувають за межами України.
Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до п.п. 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Відповідно до статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.02.2024 (справа № 465/6496/19).
Відповідно до положень статтей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому відсутність задокументованих заперечень з боку одного із батьків щодо проживання дитини разом з іншим на момент пред'явлення позову про визначення місця проживання дитини не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору в такій справі, що не було враховано судом першої інстанції.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22, від 26 червня 2024 року в справі № 334/3710/22.
Суд першої інстанції відмовляючи у позові не врахував, що сторони фактично припинили шлюбні відносини, проживають окремо, між ними існує тривалий конфлікт, що підтверджується, зокрема, наявністю судових рішень про видачу обмежувальних приписів щодо відповідача, зверненням сторін до суду з позовами, пов'язаними з дитиною, а також доводами сторін щодо участі у її вихованні. За таких обставин сам факт проживання дитини разом із матір'ю та відсутність заперечень відповідача у суді першої інстанції не свідчить про відсутність спору як такого, тим більше, що під час апеляційного розгляду відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду без змін, що додатково підтверджує наявність між сторонами неврегульованого питання щодо правового визначення місця проживання дитини.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що звернення одного з батьків до суду з позовом про визначення місця проживання дитини вже саме по собі свідчить про неврегульованість цього питання між батьками та необхідність його правового визначення з метою забезпечення стабільності правового становища дитини, особливо з урахуванням її проживання за межами України.
З урахуванням того, що малолітня дитина постійно проживає разом із матір'ю, забезпечена належними умовами для проживання, навчання та розвитку, що не заперечується відповідачем та підтверджується матеріалами справи, а також беручи до уваги принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір'ю.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про передчасність позову та відсутність предмета спору є таким, що не ґрунтується на повному з'ясуванні всіх фактичних обставин справи та правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки у справах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини першочергове значення мають найкращі інтереси дитини, а не формальна відсутність заперечень одного з батьків.
При цьому визначення місця проживання дитини з матір'ю не впливатиме на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 лютого 2023 року (справа № 188/1542/20, провадження № 61-11857св22), від 01 березня 2023 року (справа № 643/16285/20, провадження № 61-530св23), від 14 березня 2023 року (справа № 596/302/21, провадження № 61-12438св22).
В подальшому, з урахуванням віку та розвитку дитини, обставин, які можуть виникнути, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Наведені вище порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення суду згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Кожиною Тетяною Вікторівною задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини задовольнити.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір'ю ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач
Судді