Справа № 1008/339/12
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2157/2026
Головуючий у суді першої інстанції: Лебідь-Гавенко Г.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
03 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року, ухвалене в м. Василькові, у складі судді Лебідь-Гавенко Г.М., повний текст якого складено 07 липня 2025, у справі № 1008/339/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю подружжя об'єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації, -
У січні 2012 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання спільною сумісною власністю подружжя об'єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації. Зазначила, що вона у період з 02 червня 1990 року по 14 жовтня 2011 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час перебування у шлюбі з відповідачем ними за спільні кошти було придбано транспортні засоби, побутову техніку та меблі. Крім того, під час перебування у шлюбі, в порядку приватизації була набута у спільну власність подружжя земельна ділянка, площею 0,2537 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на якій сторонами зведено житловий будинок з надвірними спорудами, які не здані в експлуатацію. З лютого 2006 року відповідач проживає у вказаному будинку. Оскільки після розірвання шлюбу вони не змогли дійти згоди щодо розподілу набутого ними спільного майна, вона змушена звернутися до суду із позовом. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила визнати право спільної сумісної власності на набуте сторонами за час шлюбу майно: автомобільний причіп, 2004 року випуску, р/н: НОМЕР_1 ; мотоцикл Дніпро-11, 1992 року випуску, р/н: НОМЕР_2 КНБ ; трактор Т-16, 1977 року випуску; м'який куточок виробництва України; два комплекти кухонних меблів; два дерев'яних ліжка; земельну ділянку, виділену для будівництва індивідуального житлового будинку, а також будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У порядку поділу спільного сумісного рухомого майна подружжя просила виділити їй у власність автомобільний причіп, мотоцикл, м'який куточок, два комплекти кухонних меблів, два дерев'яних ліжка, а відповідачу трактор. Крім цього, позивачка просила суд в порядку поділу спільного із відповідачем майна виділити їм у власність по 1/2 частині спірної земельної ділянки та зведеного ними незавершеного будівництвом будинковолодіння, здійснити його поділ між ними в натурі згідно із запропонованим судовим експертом поділом за варіантом № 4, зазначеним у висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 15 травня 2014 року за № 15/04-14, а також визнати за кожною із сторін майнові права забудовника з правом здачі 1/2 частини зазначеного будинковолодіння в експлуатацію та отримання на своє ім'я документів, що посвідчують право власності. У зв'язку із запропонованим поділом та виділенням в натурі кожному з колишнього подружжя частини нерухомого майна ОСОБА_1 також просила залишити у спільному користуванні сторін земельну ділянку, площею 49,2 кв. м, та стягнути з неї на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за незначне зменшення його частки в будинковолодінні у розмірі 13 214,50 грн.
ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив виділити йому у власність: 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, що були використані для будівництва спірного недобудованого будинку; трактор Т-16, 1977 року випуску, м'який куточок, виробництва України; два комплекти кухонних меблів, а ОСОБА_1 у порядку поділу майна виділити іншу половину будівельних матеріалів та конструктивних елементів недобудованого будинку; мотоцикл «Дніпро-11», 1992 року випуску; автомобільний причіп, 2004 року випуску; телевізори «Славутич» та «Sony»; два дерев'яних ліжка; холодильник «Донбас»; мікрохвильову піч «Gorenje»; пральну машину «Ardo»; газову плиту; комп'ютер «LG»; принтер «Canon»; меблеву стінку; два дерев'яних письмових столи; два дерев'яних ліжка; два дивани; дві дерев'яні шафи; тумбу для телевізора; а також меблі вітальні та кухонний куточок. Зазначав, що на приватизованій ним земельній ділянці сторонами у період з 1994-2006 років здійснювалося будівництво житлового будинку, однак воно не завершене, будинок в експлуатацію не зданий та, відповідно, правовстановлюючі документи на нього органами державної влади не видавалися, відтак відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України поділ майна може відбутися лише шляхом розподілу будівельних матеріалів, використаних для його зведення.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2016 року, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на майно: автомобільний причіп, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 1 721,78,00 грн., мотоцикл «Дніпро-11», 1992 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , вартістю 3 800,75 грн., трактор Т-16, 1977 року випуску, вартістю 17 794,40 грн., м'який куточок виробництва Україна, вартістю 1500,00 грн., два комплекти кухонних меблів, вартістю 6 000,00 грн., два дерев'яних ліжка, вартістю 1 000,00 грн., а всього на загальну суму 28 404,93 грн.
Виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 : автомобільний причіп, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 1 721,78 грн., мотоцикл «Дніпро-11», 1992 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , вартістю 3 800,75 грн., м'який куточок виробництва Україна, вартістю 1500,00 грн., два комплекти кухонних меблів на суму 6 000,00 грн., два дерев'яних ліжка на суму 1 000,00 грн., на загальну суму 10 610,53 грн.
Виділено ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на: трактор Т-16, 1977 року випуску, вартістю 17 794,40 грн.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних в процесі будівництва будинку АДРЕСА_1 , за кожним.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року скасовано постановлені за результатами розгляду справи рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2016 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя зазначене в первісному позові рухоме та нерухоме майно, здійснено його поділ між сторонами у порядку, визначеному позивачем.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано у порядку поділу спільної сумісної власності колишнього подружжя право власності відповідача на таке майно: трактор Т-16, 1977 року випуску; 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 , що складається з: приміщення № 1-1 гараж, площею 16, 4 кв. м; приміщення № 1-2-2, площею 4, 86 кв. м; приміщення № 1-4, площею 4 кв. м; приміщення № 1-5, площею 4, 5 кв. м; приміщення № 1-8-1, площею 7, 53 кв. м; приміщення № 1-9, площею 11, 5 кв. м; приміщення № 1-10, площею 11, 5 кв. м; приміщення № 1-11, площею 16, 2 кв. м; приміщення № 1-12, площею 4, 5 кв. м; та господарських будівель та споруд «Б-2», «Б-3», «В», «0-1»; а також на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва за зазначеною адресою; площею 1 361, кв. м, яка обмежена конкретно визначеними лініями, які були запропоновані судовим експертом згідно із поділом за варіантом № 4, зазначеним у висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 15 травня 2014 року № 15/04-14.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за зменшення частки в будинковолодінні у розмірі 13 214,50 грн змінено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за зменшення частки у будинковолодінні у розмірі 13 214,50 грн, із викладенням мотивувальної частини рішення у цій частині в редакції постанови.
Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у частині вирішення первісного позову про визнання спільною сумісною власністю подружжя об'єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення первісного позову про визнання спільною сумісною власністю подружжя об'єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною із сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації, Верховний Суд зазначив, що, задовольняючи первісний позов шляхом визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятий до експлуатації, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що чинним законодавством не передбачена можливість визнання права власності на таке майно. Судами не враховано, що відповідач у зустрічній позовній заяві просив виділити сторонам у власність 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, що були використані для будівництва спірного недобудованого будинку, що з урахуванням встановлених обставин відповідало можливим способам захисту прав. Відсутність дозволу на будівництво, проект або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України, наслідком самочинного будівництва є те, що особа, яка його здійснила, не набуває права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України), суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача та не встановили, чи був побудований спірний будинок на підставі відповідних документів та дозволів, чи не є він самочинним будівництвом. Щодо позовної вимоги про визнання спільним майном земельної ділянки, Верховний Суд погодився з висновками судів у частині застосування положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, однак, враховуючи, що рішення судів у частині визнання спільним майном об'єкта незавершеного будівництва та його поділу підлягають скасуванню, дійшов висновку про те, що рішення у частині вимог щодо земельної ділянки також підлягають скасуванню.
Під час повторного розгляду справи рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя об'єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя об'єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації,задовольнити у повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначала, що під час перебування сторін у шлюбі на земельній ділянці, набутій ОСОБА_2 у власність у порядку приватизації, був побудований житловий будинок, двоповерховий сарай з гаражем, сауною та коморою, майстернею та дровником, криницею, бесідкою, та басейном, які є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу між ними в порядку, передбаченому законом. Спірний житловий будинок є об'єктом незавершеного будівництва, ступінь готовності якого згідно з відомостями наявного в матеріалах справи висновку експерта, складеного за результатами проведеного судово-будівельної експертизи у даній справі, від 15 травня 2014 року № 15/05/-14 складає 92,19 %. Встановивши ступінь готовності спірного майна до експлуатації 92 %, експертом також було надано п'ять варіантів можливого поділу спірного майна. Звертає увагу на те, що на момент проведення експертизи будинок було підключено до електропостачання, повністю обладнано водопостачання та каналізацію, тобто будинок повністю придатний для проживання в ньому. При цьому, наявність двох входів свідчить про об'єктивну можливість як поділу будинку на дві частини, так і відокремленого для двох сторін його використання. Така позиція узгоджується із практикою Верховного Суду, який неодноразово вказував, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, якщо ступінь його готовності дає можливість визначити окремі частки, що підлягають виділу та довести його будівництво до завершення. Також вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що спірне майно є самочинним будівництвом. Такі висновки суду зроблені без врахування наявного у відповідача технічного паспорта, виготовленого Васильківським міжрайонним бюро технічної інвентаризації, станом на 16 липня 2008 року на замовлення ОСОБА_2 та передбаченої законодавством спрощеної процедури будівельної амністії щодо збудованих в період з 05 серпня 1992 року до 09 квітня 2015 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, дачних будинків загальною площею до 300 кв.м., а також господарських (присадибних) будівель і споруд загальною площею до 300 кв.м. З наведеного вбачається, що побудований без попереднього отримання дозвільних документів будинок може бути за встановленою законом процедурою легалізовано та зареєстровано на нього право власності забудовника та може підлягати поділу між нею та відповідачем. Всі твердження відповідача щодо відсутності дозвільних документів на будівництво викликані виключно його небажанням вирішення даного спору в законний спосіб. Також зауважує, що чинне законодавство передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Звертає увагу на те, що в порушення норм процесуального права судом першої інстанції не було повідомлено належним чином про розгляд справи третіх осіб у справі, що є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
В судове засідання сторони не з'явилися,про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 02 червня 1990 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2011 року (т.1, а.с. 13-15, 35).
Відповідно до рішення Мар'янівської сільської Ради народних депутатів від 07 квітня 1992 року ОСОБА_2 надано земельну ділянку, площею 0,25 га, під будівництво індивідуального житлового будинку в с. Мар?янівка на АДРЕСА_1 , дозволено будівництво індивідуального житлового будинку і господарських будівель на виділеній земельній ділянці та зобов'язано відповідача оформити технічну документацію у відділі архітектури та містобудування до липня 1992 року і неухильно дотримуватися плану забудови, одержаного від відділу, а також не порушувати зовнішні межі присадибної ділянки. (т.2, а.с. 211).
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 18 листопада 1998 року, серія ІІІ-КВ №044104, відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення Виконкому Мар'янівської сільської Ради народних депутатів від 22 жовтня 1997 року № 42 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,2531 га, розташовану на території с. Мар'янівка Мар?янівської сільської Ради. Землю передано для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства (т.1, а.с. 36).
Як встановлено судом, і не заперечувалося сторонами, після приватизації відповідачем отриманої від Мар'янівської сільської Ради народних депутатів земельної ділянки колишнім подружжям з 1992 року розпочато будівництво спірного житлового будинку.
Відповідно до довідки Мар'янівської сільської ради Васильківського району Київської області від 04 листопада 2011 року за №597 на земельній ділянці, розміром 0,25 га, побудований двоповерховий житловий будинок у 1999 році, який не зареєстрований. На земельній ділянці також побудований двоповерховий сарай з гаражем, сауною та коморою. Окремо побудовані майстерня та дровник. Також є криниця, бесідка та басейн, а присадибна ділянка огороджена парканом з арматури та дерева з металевими ворітьми (т.1, а.с. 79).
Відповідно до висновку експерта від 15 травня 2014 року № 15/05-14 на виконання призначеної судом судової будівельно-технічної експертизи ступінь будівельної готовності об'єкта дослідження - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , становить 92 %. Досліджуваний будинок технічно може бути завершений будівництвом, за умови закінчення робіт із чистового оздоблення стін та стелі, улаштування чистової підлоги та улаштування системи опалення в приміщеннях другого поверху (т.2, а.с. 1-42).
Конструктивні рішення житлового будинку та господарських будівель і споруд за цією адресою, а також технічний стан їх несучих конструкцій в стані на час проведення обстеження відповідають вимогам нормативних документів, чинних в галузі будівництва, та можуть безпечно експлуатуватися в межах свого функціонального (цільового) призначення за умови дотримання відповідних технічних правил щодо порядку їх експлуатації та технічного обслуговування. Відповідно до наданої експерту під час проведення судової будівельно-технічної експертизи інформації загальна вартість використаних будівельних матеріалів, виробів та конструкцій при будівництві житлового будинку становила на момент проведення експертизи 386 020,00 грн.
При цьому, судовим експертом у відповідь на поставлені судом запитання зазначено про можливість поділу спірного житлового будинку та господарських будівель, розташованих на земельній ділянці, на дві окремі ізольовані квартири відповідно до часток 1/2 та 1/2 відповідно до вимог нормативних документів. Також судовим експертом запропоновано п'ять варіантів здійснення такого поділу будинковолодіння, а також п'ять варіантів поділу спірної земельної ділянки, зображених на схемах в додатках до висновку.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя об'єкта незавершеного будівництва, визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частину будинку та земельної ділянки, а також в частині визнання за сторонами майнових прав забудовника та стягнення грошової компенсації. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством не передбачено можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. У такому випадку об'єкт незавершеного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об'єкта цивільного права. Оскільки в задоволенні позовних вимог в частині визнання права спільної сумісної власності на спірне будинковолодіння та його поділ відмовлено, відтак правові підстави для задоволення позовних вимог у частині визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку, на якій розташоване спірне домоволодіння також відсутні.
Колегія судді не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Відповідно до частини 3 статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до змісту вказаних норм у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними.
Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.ст. 77-78 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст.ст. 12, 81 ЦПК України).
При цьому, згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте ними до шлюбу; майно, набуте ними за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто; житло, набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
До прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №511/2303/19.
За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).
Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі №6-286цс15).
Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив Верховний Суд України також у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та ін.
Частиною другою статті 36 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 цього Закону.
Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
Схожі висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21).
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (постанова Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом просила визнати право спільної сумісної власності на набуті сторонами за час шлюбу земельну ділянку, виділену для будівництва індивідуального житлового будинку, а також будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного сумісного рухомого майна подружжя ОСОБА_1 просила виділити їм з відповідачем у власність по 1/2 частині спірної земельної ділянки та зведеного ними незавершеного будівництвом будинковолодіння, здійснити його поділ між ними в натурі згідно із запропонованим судовим експертом поділом за варіантом № 4, зазначеним у висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 15 травня 2014 року за № 15/04-14, а також визнати за кожною із сторін майнові права забудовника з правом здачі 1/2 частини зазначеного будинковолодіння в експлуатацію та отримання на своє ім'я документів, що посвідчують право власності.
Як було встановлено судом, у 1992 році, під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, на земельній ділянці наданій відповідачу ОСОБА_2 під будівництво індивідуального житлового будинку в с. Мар?янівка на АДРЕСА_1 відповідно до рішення Мар'янівської сільської Ради народних депутатів від 07 квітня 1992 року, було розпочато будівництво спірного житлового будинку.
При цьому, вищевказаним рішенням Мар'янівської сільської Ради народних депутатів також відповідача було зобов'язано оформити технічну документацію у відділі архітектури та містобудування до липня 1992 року і неухильно дотримуватися плану забудови, одержаного від відділу, а також не порушувати зовнішні межі присадибної ділянки. (т.2 а.с. 211).
У 1999 році на вказаній земельній ділянці, набутій відповідачем у власність в порядку приватизації, був побудований житловий будинок, який не зареєстрований, також побудований двоповерховий сарай з гаражем, сауною та коморою, окремо побудовані майстерня та дровник, є криниця, бесідка та басейн, присадибна ділянка огороджена парканом з арматури та дерева з металевими воротами (далі - спірний житловий будинок, будівлі та споруди та/або будинковолодіння), що підтверджується довідкою Мар'янівської сільської ради Васильківського району Київської області від 04 листопада 2011 року за №597 (т.1 а.с.79).
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 , як власник земельної ділянки та користувач у сукупності, мав право на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте, під час розгляду судом даної справи, відповідач стверджував, що будівництво спірного будинковолодіння здійснювалося господарським способом, самочинно, без будь-яких дозволів на будівництво та без затвердженого в установленому порядку проекту будівництва будинку, будинковолодіння не введено в експлуатацію, будівництво будинку є незавершеним, про що відповідач зазначив у відзиві на позовну заяву та підтвердив наведене (т.5 а.с.171).
ОСОБА_1 наведені відповідачем обставини щодо будівництва спірного будинковолодіння здійснювалося господарським способом, самочинно, без будь-яких дозволів на будівництво та без затвердженого в установленому порядку проекту будівництва будинку, не спростувала та не надала суду будь-яких доказів отримання відповідної проектної документації та дозвільних документів на початок будівельних робіт з будівництва спірного нерухомого майна. Матеріали справи таких доказів також не містять.
Відповідно, спірне будинковолодіння не було прийняте до експлуатації. Зазначені обставини також визнаються та не оспорюються сторонами.
Відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 376 ЦК України головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц провадження № 14-483цс19.
Отже, законодавством не передбачено можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. У такому випадку об'єкт незавершеного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об'єкта цивільного права.
До реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва.
Виходячи зі встановлених обставин та вищенаведених норм матеріального права, врахувавши зазначені висновки Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що правові підстави для визнання права спільної сумісної власності на спірне будинковолодіння та його поділ з виділенням у власність сторін по 1/2 частині кожному з них, відсутні, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на спірне будинковолодіння та його поділ з виділенням у власність сторін по 1/2 частині кожному з них слід відмовити.
Оскільки в задоволенні позовних вимог в частині визнання права спільної сумісної власності на спірне будинковолодіння та його поділ відмовлено, відтак правові підстави для задоволення позовних вимог у частині визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку, на якій розташоване спірне домоволодіння також відсутні.
Крім того, в зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності на спірне будинковолодіння та його поділ з виділенням у власність сторін по 1/2 частині кожному з них, відповідно позовна вимога щодо грошової компенсації за незначне зменшення частки в будинковолодінні у розмірі 13 214,50 грн. також не підлягає задоволенню.
Також, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання за кожною із сторін майнового права забудовника з правом здачі 1/2 частини зазначеного будинковолодіння в експлуатацію та отримання на своє ім'я документів, що посвідчують право власності, оскільки права забудовника та на здачу майна в експлуатацію та реєстрацію права власності на нерухоме майно виникають на підставі Закону, а не на підставі рішення суду.
Відповідно до положень, які містилися у Законі України «Про архітектурну діяльність» в редакції до 17 лютого 2011 року, замовник (забудовник) - це фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування. Як було встановлено, позивачка не є власником земельної ділянки, на якій побудовано спірне нерухоме майно, не отримувала права на її використання та не отримувала будь-яких дозвільних документів на право виконання будівельних робіт, а отже її не може бути визнано забудовником (співзабудовником). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 206/1199/20.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Судом першої інстанції було надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Колегія суддів не вбачає порушень судом норм матеріального чи процесуального права.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, що були витрачені на будівництво спірного будинку, відповідно до частини третьої статті 331 ЦК України, або відшкодування їй вартості 1/2 частини цих матеріалів.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 16 березня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді