вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 756/14829/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3549/2026Головуючий у суді першої інстанції - Майбоженко А.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
12 березня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.,
за участю:
представника позивача Пилипенка С.В.,
представника відповідачки
ОСОБА_1 Вареника А.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 квітня 2025 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат,
У листопаді 2024 року ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», через свого представника звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 листопада 2010 року у справі № 2-7690/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором № 11378594000 у розмірі 923 345 грн 92 коп., сплачене державне мито у розмірі 1 700 грн 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн 00 коп.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року по справі № 756/12850/21 стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» суму 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, розмір якого визначений рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12.11.2010 в сумі 297 954 грн. 79 коп. нараховані за період з 01.08.2018 по 31.07.2021.
Разом з тим, оскільки зобов'язання боржників є триваючим, відповідачі не виконували рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12.11.2010 у справі №2-7690/10 з моменту його ухвалення, не виконують по день звернення до суду, в порядку ст. 625 ЦК України та враховуючи пункти 12, 18-19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, з відповідача підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати за періоди з 02.04.2017 по 31.07.2018 та з 01.08.2021 по 23.02.2022.
У зв'язку з вищезазначеним, позивач просив суд стягнути солідарно на свою користь з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 3% річних за періоди 02.04.2017 по 31.07.2018 та з 01.08.2021 по 23.02.2022 у сумі 52 592,77 грн. та інфляційних втрат за періоди з 02.04.2017 по 31.07.2018 та з 01.08.2021 по 23.02.2022 у загальному розмірі 181758,79 грн.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18.03.2025 позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ»: 52 592 грн. 77 коп. - 3 % річних за періоди з 02.04.2017 по 31.07.2018 та з 01.08.2021 по 23.02.2022; 181758 грн. 79 коп. - інфляційних втрат за періоди з 02.04.2017 по 31.07.2018 та з 01.08.2021 по 23.02.2022. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ»: 1406 грн. 11 коп. - судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ»: 1406 грн. 11 коп. - судового збору (а.с. 64-69).
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17.06.2025 поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18.03.2025 у справі за позовом ТОВ "Кей-Колект" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат. Заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (а.с. 107-109).
В апеляційній скарзі на заочне рішення відповідачка ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не обгрунтував своєї позиції щодо його бачення необхідності задоволення позову та стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат за періоди з 02.04.2017 по 31.07.2018 та з 01.08.2021 по 23.02.2022, з урахуванням п. 12, 18-19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення ЦК України".
При цьому, зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що з відповідачів вже стягнуто на користь ТОВ "Кей-Колект" суму 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Також, вказує, що у своїй заяві про перегляд заочного рішення вона зазначала, що вона не користувалася кредитними коштами, оскільки ними шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами кримінального провадження та вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 31.07.2014 (а.с. 112-114).
Представник відповідачки у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не сповістив.
Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутністю вдіповідача ОСОБА_2 , оскільки його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19 лютого 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №11378594000, відповідно до умов якого Банком надано позичальнику кредитні кошти у повному обсязі відповідно до умов кредитного договору.
У забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 30.07.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки№220927.
Відповідачі неналежним чином виконували свої зобов'язання перед банком, внаслідок чого, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12.11.2010 у справі №2-7690/2010 позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 11378594000 у розмірі 923 345 грн 92 коп., сплачене державне мито у розмірі 1 700 грн 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн 00 коп.
Рішення набрало законної сили 23.11.2010 року.
13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 2, за яким ТОВ «Кей-Колект» набуло право грошової вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11378594000 (укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 та договором поруки № 220 927 (укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 ).
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2012 року замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» його правонаступником ТОВ «Кей-Колект» у виконавчому провадженні № 24312014 з виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва у справі № 2-7690/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11.12.2012 року замінено сторону у виконавчому провадженні по справі № 2-7690/10 стягувача на ТОВ «Кей-Колект» за правом грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 березня 2023 року по справі № 756/12850/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27.11.2024, стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» суму 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, розмір якого визначений рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12.11.2010 в сумі 297 954 грн. 79 коп. нараховані за період з 01.08.2018 по 31.07.2021.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що відповідачі не виконують рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 листопада 2010 року у справі № 2-7690/10 в сумі 923345 грн. 92 коп. з моменту його ухвалення, а отже наявні підстави для стягнення з них у солідарному порядку на користь позивача трьох відсотків річних за періоди з 02.04.2017 по 31.07.2018 та з 01.08.2021 по 23.02.2022 у сумі 52592,77 грн., інфляційних втрат за періоди з 02.04.2017 по 31.07.2018 та з 01.08.2021 по 23.02.2022 у сумі 181758,79 грн.
Так, відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначається, що зобов'язання повинні бути виконанні у встановлений строк його виконання.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати із деліктного зобов'язання та рішення суду.
Наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
У правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов'язання права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі за № 127/15672/16-ц вказала, що, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц зазначено, що за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, встановивши, що відповідачі мають грошове зобов'язання перед позивачем на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.11.2010, яке на даний час не виконано, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача трьох відсотків річних за періоди з 02.04.2017 по 31.07.2018 та з 01.08.2021 по 23.02.2022 у сумі 52 592,77 грн., інфляційних втрат за періоди з 02.04.2017 по 31.07.2018 та з 01.08.2021 по 23.02.2022 у сумі 181 758,79 грн.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції стягнув три відсотки річних та інфляційні втрати за період, який перевищує три роки до звернення позивача з позовом до суду, що, на його думку, протирічить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23.02.2023 у справі №911/3025/21, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Так, статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексуУкраїни загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду навищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Отже, можна дійти висновку, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
За таких обставин, оскільки в даній справі станом на 02.04.2020 позовна давність щодо заявлених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).
Посилання апелянта на повторне звернення з позовом про стягнення сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є необгрунтованими, з огляду на відмінність періодів нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, які перебувають в межах продовженого загального строку позовної давності.
Також, слід зауважити, що обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який за обставинами цієї справи встановлено рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12.11.2010 по справі № 2-7690/10, яке на сьогоднішній день є чинним та не переглядалося з підстав, встановлених в межах кримінального провадження, про яке вказує апелянт в своїй апеляційній скарзі.
Відтак, доводи апелянта щодо незаконності заочного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а заочне рішення суду без змін.
Також слід зазначити, що у зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені відповідачкою судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 квітня 2025 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 16 березня 2026 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова