09 березня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 373/421/25
номер провадження 22-ц/824/3840/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача Вершняк В.М.,
представники відповідачів Гнатюк М.І., Жилін О.Ф.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
представника ОСОБА_1 - Вершняка Вадима Михайловича
представника Державної казначейської служби України - Жиліна Олександра Федоровича
представника Київської обласної прокуратури - Таможні Олени
на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року /суддя Хасанова В.В./
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, -
Позивач 18.02.2025 звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та просив стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України, на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом кошти у розмірі 828 992,00 грн; еквівалент компенсації за завдані страждання у розмірі 4 860 000,00 грн; витрати на проведення судової експертизи у розмірі 50 250,00 грн; витрати на отримання копій документів у розмірі 2 590,60 грн.
Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 824 000 (вісімсот двадцять чотири тисячі) грн. В решті позовних вимог відмовлено. /т. 2 а.с. 66-71/
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вершняк В.М. подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі: стягнути з Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 828 992,00 грн за 103 місяці перебування під слідством та судом, еквівалент компенсації за завдані страждання згідно висновку судово-психологічної експертизи № ЕС-2521-4-2189.24 від 15.11.2024 у розмірі 4 860 000,00 грн, а також витрати на проведення судової експертизи в розмірі 50 250,00 грн та витрати на отримання копій документів у розмірі 2 590,60 грн.
На підтвердження вимог апелянт посилався на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, не врахував повною мірою глибину та тривалість моральних страждань позивача, спричинених незаконним кримінальним переслідуванням протягом 103 місяців з 05.06.2015 - дати повідомлення про підозру - до 17.01.2024 - дати набрання законної сили ухвалою апеляційного суду, який залишив вирок без змін. Зазначив, що позивач зазнав порушення нормального способу життя, фінансових проблем, проблем зі здоров'ям, погіршення стосунків у сім'ї та з оточуючими, постійних нервових стресів, тривоги, приниження, душевних страждань через публічне поширення інформації про затримання в інтернеті та на телеканалі «Альта» 10.06.2015, посилався на тримання під вартою з 05.06.2015 по 09.06.2015, обшук, арешт майна, неможливість професійної самореалізації. Апелянт вказував на помилковість відмови суду в повному врахуванні висновку судово-психологічної експертизи №ЕС-2521-4-2189.24, який підтверджує психотравмуючий характер ситуації та можливий еквівалент компенсації. Вважає, що експертиза є належним доказом, а її відхилення судом необґрунтоване. Посилався на те, що факт виправдувального вироку за недоведеністю складу злочину вже є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від додаткових доказів протиправності дій органів, посилався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц, від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17, від 22.04.2019 у справі № 236/893/17. Наголошував, що гарантований мінімум відшкодування (не менше 1 МЗП за місяць) не може бути зменшено, а додатковий розмір визначається судом з урахуванням характеру правопорушення, глибини страждань, тривалості змін у житті, можливості відновлення, принципів розумності та справедливості (ст. 23 ЦК України, ст. 13 Закону № 266/94-ВР). Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував ці норми, обмежившись лише гарантованим мінімумом, хоча обставини справи свідчать про необхідність значно більшої компенсації.
Представник Державної казначейської служби України - Жилін О.Ф. також подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції в частині способу стягнення моральної шкоди, виключивши вказівку на стягнення саме з Державної казначейської служби України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку, та замінивши на стягнення з Державного бюджету України. Апелянт не оскаржував право позивача на відшкодування моральної шкоди та не оскаржував визначений судом розмір 824 000 грн, зазначивши, що ці питання не входять до компетенції Казначейства, оскільки шкоду завдали інші органи (Київська обласна прокуратура, органи досудового розслідування). Оскарження стосується виключно способу стягнення, викладеного в резолютивній частині рішення. На підтвердження вимог апелянт посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду (постанова від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16), згідно з якими резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта виконання, номери та види рахунків, з яких здійснюється безспірне списання, оскільки це регламентація порядку виконання, а не відновлення права. Аналогічні висновки викладені в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №461/9982/19, від 15.03.2023 у справі № 591/7146/20, від 13.09.2023 у справі № 501/85/22, від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц, від 18.10.2023 у справі № 127/1407/22. Апелянт вказував, що належним боржником є Держава Україна в особі Державного бюджету України, а Казначейство - лише орган, що здійснює безспірне списання коштів на підставі рішення суду. Казначейство не є порушником прав позивача, не вступало у правовідносини з ним, не завдавало шкоди, не несе відповідальності за дії інших органів державної влади. Зазначення Казначейства відповідачем не впливає на правильність визначення належного відповідача - Держави Україна (постанова ВП ВС від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17).
Представник Київської обласної прокуратури - Таможня О. також подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Апелянт вказувала, що суд першої інстанції неправильно визначив період перебування позивача під слідством та судом - 103 місяці (з 05.06.2015 по 17.01.2024), тоді як правильний період становить 95 місяців (з 05.06.2015 - дата повідомлення про підозру - по 04.05.2023 - дата винесення вироку суду першої інстанції). Після проголошення вироку першої інстанції особа вже набула статусу виправданої, подальше апеляційне оскарження не є продовженням переслідування. Апелянт посилається на те, що позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди: не наведено конкретних прикладів фізичного чи психічного впливу органів прокуратури, не підтверджено страждань, негативних наслідків, змін у житті. Процесуальні дії органів досудового розслідування та прокуратури здійснювалися в межах і порядку, передбаченому КПК України (ст. 7, 9, 11, 12, 132, 177, 178 КПК), тому не можуть самі по собі заподіювати моральні страждання без доведення складу правопорушення (постанова ВС від 28.11.2018 у справі № 314/6982/13-ц). Факт виправдувального вироку не є автоматичним свідченням протиправності дій прокуратури. Щодо висновку судово-психологічної експертизи № ЕС-2521-4-2189.24 апелянт вказувала, що він неналежний, питання про розмір компенсації не входить до компетенції психологічної експертизи, матеріали неповні, висновок імовірний і не доводить причинний зв'язок з діями органів. Апелянт вважала, що навіть за умови доведення шкоди розмір компенсації не може перевищувати 760 000 грн (95 місяців ? 8000 грн), а стягнення 824 000 грн не співмірне.
Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу представника Київської обласної прокуратури заперечив усі доводи прокуратури. Зазначив, що період переслідування правильно визначено як 103 місяці - з моменту повідомлення про підозру до набрання законної сили вироку (ст. 532 КПК, висновок КСУ № 9-рп/99 від 27.10.1999). Факт виправдувального вироку за реабілітуючими підставами є достатньою підставою для відшкодування без додаткового доведення протиправності дій органів (постанови ВП ВС від 12.07.2023 № 757/31372/18-ц, від 17.11.2021 № 522/2493/18, від 31.10.2018 № 383/596/15 тощо). Порушення прав саме по собі спричиняє страждання. Висновок експертизи є рекомендацією, розмір гарантованого мінімуму не зменшується, додатковий розмір визначається за розумністю та справедливістю. Просив залишити скаргу прокуратури без задоволення.
Представник Київської обласної прокуратури у відзиві на апеляційну скаргу позивача заперечив доводи про повне задоволення позову. Повторив, що період повинен обмежитись 95 місяцями, моральна шкода не доведена конкретними прикладами впливу, висновок експертизи неналежний, витрати на експертизу не підлягають стягненню. Навіть за наявності шкоди розмір не може перевищувати 760 000 грн. Просив залишити скаргу позивача без задоволення.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню, інші апеляційні скарги позивача та прокуратури відхиленню, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 05.06.2015 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України.
05.06.2015 його затримано, 08.06.2015 обрано запобіжний захід - тримання під вартою з заставою (перебував під вартою 05.06.2015-09.06.2015).
Вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04.05.2023, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 17.01.2024, ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю складу злочину.
Позивач, звертаючись з позовом, посилався на моральні страждання, приниження гідності, порушення нормального життя, фінансові проблеми, проблеми зі здоров'ям та стосунками, публічне поширення інформації про затримання. Надано висновок судово-психологічної експертизи № ЕС-2521-4-2189.24 від 15.11.2024 про психотравмуючий характер ситуації та можливий еквівалент компенсації 607,5 МЗП.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої вірно керувався: ст. 1176 ЦК України про те, що шкода, завдана незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури чи суду, відшкодовується державою незалежно від вини; ст. 23 ЦК України - розмір моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини страждань, з урахуванням розумності та справедливості; ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди…» - відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом відшкодовується з розрахунку не менше 1 МЗП за місяць; висновками Верховного Суду про застосування величини мінімальної заробітної плати на момент рішення (постанова від 25.09.2024 у справі № 761/22531/23) та неможливість зменшення гарантованого мінімуму (постанова ВП ВС від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц).
Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та виправдувальний вирок за недоведеністю складу злочину є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди; період переслідування становить 103 місяці (з 05.06.2015 по 17.01.2024), судом першої інстанції пораховано вірно; розмір відшкодування 824 000 грн (8000 грн ? 103 місяці) є справедливим з урахуванням тривалості переслідування, тримання під вартою, обшуку, арешту майна, публічного поширення інформації. Судом першої інстанції також вірно не враховано висновок експертизи, констатовано відсутність доведення причинного зв'язку саме з діями органів слідства.
Київський апеляційний суд, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг представника позивача ОСОБА_1 - Вершняка В.М. та представника Київської обласної прокуратури Таможні О., дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, оскільки рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Факт виправдувального вироку за недоведеністю складу злочину (ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України), що набрав законної сили 17.01.2024, є реабілітуючою підставою та достатньою для виникнення права на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1176 ЦК України та ст. 1, ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 23.12.1993.
Відшкодування моральної шкоди провадиться державою незалежно від вини конкретних органів, а факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності презюмує заподіяння моральних страждань. Це узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, зокрема постановою Великої Палати від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц, де вказано, що виправдувальний вирок за недоведеністю складу злочину є самостійною підставою для компенсації без необхідності додаткового доведення протиправності конкретних дій органів, а також постановою Касаційного цивільного суду від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17 та від 22.04.2019 у справі № 236/893/17, які підтверджують, що реабілітація за недоведеністю вини є достатньою для визнання шкоди завданою незаконними діями держави.
Щодо періоду переслідування він становив 103 місяці як вірно вказано судом першої інстанції, з 05.06.2015 - дата повідомлення про підозру - до 17.01.2024 - дата набрання законної сили ухвалою апеляційного суду, яка залишила вирок без змін, суд першої інстанції правильно визначив його тривалість. Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження або після ухвалення рішення апеляційним судом, якщо скарга подана. Кримінальне переслідування триває до моменту остаточного закриття провадження шляхом набрання законної сили вироком суду.
Отже, доводи апеляційної скарги прокуратури про обмеження періоду датою винесення вироку першої інстанції (04.05.2023, 95 місяців) є помилковим, оскільки апеляційне оскарження не припиняє переслідування до остаточного рішення. Суд першої інстанції вірно застосував гарантований мінімум компенсації не менше 1 МЗП за місяць (на момент рішення - 8000 грн), розрахувавши 824 000 грн за 103 місяці, що відповідає принципу розумності та справедливості (ст. 23 ЦК України, постанова ВП ВС від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц).
Доводи апеляційної скарги прокуратури щодо відсутності доведення моральної шкоди, протиправності дій органів не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки ст. 1176 ЦК України та Закон № 266/94-ВР передбачають відповідальність держави незалежно від вини за факт незаконного переслідування, констатованого реабілітацією.
Водночас, висновок експертизи, наданий позивачем, є науковою рекомендацією, а не обов'язковим доказом розміру компенсації, який визначає виключно суд (постанова ВС від 08.04.2020 у справі № 464/6418/146-ц). Суд першої інстанції правомірно не взяв його за основу для збільшення суми понад гарантований мінімум, оскільки додатковий розмір має бути обґрунтованим з урахуванням характеру страждань, тривалості змін у житті та принципів розумності (ст. 23 ЦК України, постанова ВС від 23.03.2023 у справі №734/3845/21). Витрати на експертизу (50 250 грн) не підлягають стягненню, оскільки висновок не став підставою для задоволення додаткових вимог (постанова ВП ВС від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22). Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру компенсації та відмови в додаткових вимогах є правильним і не підлягає зміні.
Апеляційна скарга представника позивача не містить нових обставин чи доказів, які б спростовували розрахунок 824 000 грн як справедливий з урахуванням тривалості переслідування, тримання під вартою (05.06.2015-09.06.2015), обшуку, арешту майна та публічного поширення інформації. Доказів понесених моральних страждань, понад гарантований мінімум, зв'язку з діями слідчих органів, позивачем не надано.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Водночас, слушними є доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби.
Так, у резолютивній частині рішення суд першої інстанції зокрема зазначив: «Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 - 824000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.»
Водночас, відповідно правової позиції, висловленої у справі № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання , оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, однак не в резолютивній частині рішення.
Відповідні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №461/9982/19, від 15.03.2023 у справі №591/7146/20, від 13.09.2023 у справі №501/85/22, від 04.10.2023 у справі №757/5351/21-ц, від 18.10.2023 у справі №127/1407/22, згідно з якими помилковими є рішення судів в частині визначення таких способів відшкодування шкоди як «стягнення шляхом безспірного списання коштів Казначейством з єдиного казначейського рахунку » або «стягнення коштів через Казначейство».
Так, крім Київської обласної прокуратури, позивач визначив окремим відповідачем Казначейство. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №641/4272/19 зазначено, що залучення або незалучення до участі у спорах з державою ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не ДКС України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року №641/8857/17 (пункт 64)).
Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем ДКС України або її територіальний орган. Останні зобов'язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави. Отже, єдиною підставою залучення Казначейства до участі у справі, є те, що згідно з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство відповідно до покладених на нього функцій здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало. Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов'язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.
Частиною 2 статті 6 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На виконання зазначеної норми Бюджетного кодексу України прийнято Порядок № 845, що визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів, зокрема боржників, прийнятих судами. У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку №845 стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду (пункт 36 Порядку).
Отже, враховуючи викладене, апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу частково, оскільки змінює виклад резолютивної частини рішення на стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 824 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати прокуратури покладаються на прокуратуру, оскільки у вимогах апеляційної скарги відмовлено, інші сторони в апеляційній інстанції судових витрат не понесли.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - Вершняка Вадима Михайловича , представника Київської обласної прокуратури - Таможні Олени на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України - Жиліна Олександра Федоровича на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року - задовольнити частково.
Змінити другий абзац резолютивної частини рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2025 року, виклавши його наступним чином:
«Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 824 000 (вісімсот двадцять чотири тисячі) грн.»
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 17.03.2026 р.
Головуючий: Судді: