ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.02.2026Справа № 910/10717/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Батій О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ММЕ»
до Міністерства охорони здоров'я України
про стягнення 2 687 732,16 грн
за участю представників:
від позивача: Якимчук М. М.
від відповідача: Кислицька Ю. О.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ММЕ» (далі - ТОВ “ММЕ», позивач) до Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України, відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 2 687 732,16 грн за договором поставки № HEAL-RFB-1.3.1/2/113 від 14.06.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором в частині повної сплати вартості поставлених товарів та послуг, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість.
У позові ТОВ “ММЕ» просить стягнути з відповідача основну заборгованість у сумі 2 342 012,02 грн, пеню в сумі 165 740,02 грн, штраф у сумі 163 940,84 грн та 3% річних у сумі 16 039,28 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.09.2025 за вказаним позовом було відкрите провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач у строк, встановлений законом, надав відзив на позов, у якому проти заявлених вимог заперечив, вказав, що МОЗ належним чином виконало умови договору щодо повної оплати наданих позивачем товарів та послуг, а суми, які позивач вважає недоотриманими є вирахуванням неустойки з ціни договору, передбаченої договором за затримку позивачем поставки товарів чи надання послуг, відповідно до умов п. 27.1 договору.
Зі свого боку позивач надав письмові пояснення, в яких вказав, що відповідач неправильно застосував механізм нарахування неустойки за затримку поставки товару, оскільки виконання зобов'язання постачальником забезпечувалося банківською гарантією, відтак, одностороннє утримання відповідачем коштів без звернення до гаранта та без дотримання процедури виплати гарантії суперечить умовам договору. Також позивач зазначив, що відповідач неправомірно розрахував прострочку поставки товару, оскільки сторони неодноразово вносили зміни до істотних умов договору в процесі його виконання; фактично товари поставлялися до кінцевих одержувачів раніше, ніж МОЗ підписувало видаткові накладні, однак, неустойку відповідач нарахував не з моменту поставки, а з дати підписання видаткових накладних, затягуючи перевірку документів та їх погодження; МОЗ порушило строки виконання свого грошового зобов'язання з оплати товару (послуг), що призвело до зсуву всього графіку постачання, а позивач не міг розпочати виконання своїх обов'язків до моменту надходження авансових коштів.
У своїх додаткових поясненнях МОЗ вказало, що сторони не погоджували змін до строків поставки товару (послуг) і позивач не повідомляв відповідача, що у нього виникла необхідність щодо збільшення строків поставки товару.
У підготовчому засіданні позивач подав клопотання про долучення доказів щодо обставин поставки товару разом із заявою про поновлення строку на подачу цих доказів.
Згідно з ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до положень ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні ст. 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску процесуального строку для подання доказів, представник позивача вказав, що після відкриття провадження у даній справі відповідач надав суду докази та зазначив обставини, які підлягають спростуванню, у зв'язку з чим у позивача виникла необхідність подати нові докази, які він просив приєднати до справи.
Розглянувши наведені позивачем обґрунтування, суд визнав поважними причини пропуску ТОВ “ММЕ» процесуального строку для подання доказів, тому ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 06.11.2025, на підставі ст. 119 ГПК України, суд поновив позивачу строк на подання наведених доказів, долучивши їх до матеріалів справи.
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 27.11.2025, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у своїх заявах по суті спору, просив відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов ТОВ “ММЕ» підлягає частковому задоволенню з урахуванням наступного.
Установлено, що 14.06.2024 між МОЗ України (покупець) та ТОВ “ММЕ» (постачальник) був укладений договір поставки № HEAL-RFB-1.3.1/2/113 (далі - договір) на таких підставах: покупець оголосив торги на певні товари та супутні послуги, зокрема, лот № 2: стіл реабілітаційний для терапії (широкий) - 506 шт.; кушетка реабілітаційна для терапії - 270 шт.; балансувальні подушки різних типів та розмірів - 268 шт.; килимки для вправ на підлозі (килимки для йоги) - 814 шт.; степ-платформа - 542 шт.; та акцептував тендерну пропозицію постачальника щодо постачання товарів та послуг.
Згідно з п. 2 договору цей договір складається з наступних документів, кожен з яких має розглядатись та тлумачитись як невіддільна частина цього договору: (а) Лист про акцепт; (b) Лист-пропозиція; (с) Додатки № 1 та № 2; (d) Загальні умови договору; (е) Особливі умови договору; (f, g) Специфікації (включаючи відомість вимог та технічні специфікації), заповнені таблиці, (включаючи таблиці цін); (h) Перелік товарів і графік доставки; (i) будь-які інші документи, вказані в ЗУ (Загальні Умови) як частина договору.
Відповідно до пунктів 3, 4 договору в обмін на платежі, що їх покупець має сплатити постачальнику, як зазначено в цьому договорі, постачальник бере на себе зобов'язання надати товари та послуги та відшкодувати можливі дефекти згідно з усіма умовами, визначеними положеннями договору, а покупець бере на себе зобов'язання оплатити постачальнику надання товарів і послуг та виправлення дефектів у розмірі ціни договору або іншу суму, яка може вимагатись до сплати згідно з положеннями договору, у строки та спосіб, визначений у договорі.
Згідно з п. 12 Загальних умов договору (далі - ЗУ договору) товари та супутні послуги, що постачаються, повинні відповідати умовам, передбаченим у Переліку вимог.
Пунктом 13.1 Загальних умов договору визначено, що відповідно до п. 32.1 постачання товарів та надання супутніх послуг має відповідати вимогам, передбаченим у графіку поставок та графіку виконання у відомості вимог. Детальні вимоги щодо відвантажувальної та іншої документації, що надається постачальником, наведені в Особливих умовах договору (далі - ОУ договору).
Згідно з п. 14.1 ЗУ договору постачальник повинен доставити всі товари та супутні послуги, зазначені в обсягах постачання, відповідно до п. 12 ЗУ, а також графіку поставок та графіку виконання згідно з вимогами п. 13 ЗУ.
Пунктом 15 ЗУ договору передбачено, що ціни, які постачальник вказує за товари, що постачаються, та супутні послуги, що надаються, у рамках договору, не повинні відрізняться від цін, зазначених постачальником у тендерній пропозиції, за винятком будь-якого корегування ціни, дозволеного в Особливих умовах договору.
Згідно з п. 16.1, 16.2 ЗУ договору ціна договору, включно з авансовими платежами у разі наявності, оплачується, як передбачено в ОУ. Постачальник надсилає покупцеві платіжну вимогу у письмовій формі разом із рахунком із зазначенням поставлених товарів та наданих супутніх послуг та документами, визначеними у п. 13 ЗУ, після виконання всіх інших зобов'язань згідно з договором.
Відповідно до п. 16.3 ЗУ договору покупець має невідкладно здійснити виплати постачальнику але, в жодному разі, не пізніше шістдесяти (60) днів після подання постачальником рахунку (інвойсу) або платіжної вимоги та їх прийняття покупцем.
Згідно з Особливими умовами договору термін дії договору становить до 31.12.2024 року; ціна договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 22.07.2024) - 1 543 123,15 дол. США, включаючи усі податки, митні збори, доставку, завантаження, розвантаження та додаткові послуги включно із ПДВ; кінцеві пункти призначення (об'єкти проекту) - згідно з таблицею “Перелік товарів і графік доставки» документу Н.
Також Особливими умовами договору передбачено деталі поставки та інші документи, які мають бути надані постачальником, зокрема, поставка повинна відбутися відповідно до загальновизнаних норм торгівельної практики для подібних товарів. Термін доставки товарів у кінцеві пункти призначення визначений у таблиці “Перелік товарів та графік доставки» документу Н. Датою поставки одиниці товару у кінцевий пункт призначення вважається дата підписання покупцем та постачальником видаткової накладної.
Крім того Особливими умовами договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 22.07.2024) визначені наступні методи та умови виплат постачальнику: авансовий платіж - 20% ціни договору сплачується протягом 30 днів з дати підписання договору за умови надання запиту та банківської гарантії на авансовий платіж на відповідну суму, що є дійсною до моменту доставки та прийому товарів та надається за формою, наведеною в тендерній документації або іншою формою, прийнятною для покупця; після відвантаження - 70% ціни товарів сплачується постачальнику протягом 60 днів після подання документів, зазначених у пункті 13 ЗУ, включно з рахунком-фактурою та видатковими накладними, підписаними між покупцем та постачальником, постачальник може здійснювати поставку товарів частинами, але не більше 5 поставок; після надання супутніх послуг - 10% ціни товару сплачується постачальнику протягом 30 днів після надання всіх супутніх послуг та підписання акта надання супутніх послуг, підписаного сторонами договору, та надання рахунку-фактури.
Документом Н договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 22.07.2024) наведено перелік товарів і графіки їх доставки (180 календарних днів з дати підписання договору - тобто до 11.12.2024).
Також сторони підписали додаткові угоди № 2 від 14.06.2024, № 3 від 14.06.2024 та № 5 від 17.01.2025, якими, зокрема, внесли зміни до переліку товарів та найменування отримувачів; термін дії договору продовжили до 30.06.2025, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до їх повного виконання.
Додатковою угодою № 4 від 07.01.2025 статтю ЗУ 16.1 доповнено наступним змістом: виплати у 2024 році - 643 508,20 доларів США, виплати у 2025 році - 899 614,95 доларів США.
Дослідивши зміст укладеного сторонами правочину, судом встановлено, що за своєю правовою природою він є договором змішаної форми, оскільки містить в собі елементи договору поставки та договору надання послуг.
Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товари та надав послуги на суму 1 120 405,14 дол. США, що підтверджується видатковими накладними: № 1 від 12.02.2025 на суму 19 327 806,87 грн або 460 487,40 дол. США; № 2 від 17.02.2025 на суму 14 168 889,17 грн або 335 232,15 дол. США; № 3 від 24.02.2025 на суму 4 091 250,36 грн або 97 335,40 дол. США; № 6 від 20.05.2025 на суму 9 626 830,19 грн або 231 463,75 дол. США; коригуючими накладними до видаткових накладних № 2 від 16.06.2025 на суму 19 258 265,78 грн або 458 830,56 дол. США; № 3 від 16.06.2025 на суму 14 098 589,91 грн або 333 568,90 дол. США; № 4 від 16.06.2025 на суму 4 075 382,98 грн або 96 957,90 дол. США; № 5 від 16.06.2025 на суму 9 609 531,16 грн або 231 047,78 дол. США та актами надання супутніх послуг, вартість яких є складовими вартості поставленого товару відповідно до видаткових накладних № 2 від 28.02.2025 на суму 460 487,40 дол. США, № 3 від 28.02.2025 на суму 335 232,15 дол. США, № 4 від на суму 97 335,40 дол. США, № 5 від 30.05.2025 на суму 231 463,75 дол. США.
Також позивач виставив відповідачу відповідні рахунки на оплату, які відповідач сплатив частково - на суму 1 063 991,37 дол. США, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість в сумі 56 413,77 дол. США (1 120 405,14 - 1 063 991,37), що в еквіваленті (за курсом НБУ 41,5149 на 14.08.2025) станом на час подання позову склала 2 342 012,02 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зважаючи на наведені норми чинного законодавства та встановлені у справі фактичні обставини, суд вважає, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового господарського зобов'язання.
Не заперечуючи фактичних обставин справи, відповідач вказану заборгованість не визнав та зазначив, що належна до сплати частина вартості товару була вирахувана з ТОВ “ММЕ» у якості неустойки, нарахованої позивачу за порушення строків поставки товару, на підставі п. 27.1 договору.
Перевіряючи такі доводи відповідача та вирішуючи питання щодо можливості зарахування штрафних санкцій, нарахованих за прострочення поставки товару, в якості оплати за товар (послуги), суд виходив з наступного.
За змістом ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).
Судом вже встановлено, що відповідно до Документу Н договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 22.07.2024) позивач повинен був здійснити поставку товару та надати послуги у строк 180 календарних днів з дати підписання договору - тобто до 11.12.2024.
Поряд з цим матеріали справи свідчать, що позивач умови договору виконав неналежним чином, а саме - поставив товари та надав послуги з порушенням визначеного договором строку (після 11.12.2024), про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні та акти надання супутніх послуг.
Твердження ТОВ “ММЕ» про те, що після підписання договору сторони внесли зміни до його умов щодо строків поставки товару суд відхиляє, оскільки відповідні додаткові угоди сторонами не укладалися, а листування з відповідачем, на яке посилається позивач, не може вважатися належним доказом погодження нового строку. Водночас із матеріалів справи вбачається, що додатковими угодами до договору сторони вносили зміни лише до переліку отримувачів, тоді як строк поставки залишався незмінним - 180 днів з дати підписання договору, при цьому продовження строку дії договору додатковою угодою № 3 від 24.12.2024 не свідчить про продовження строків поставки товару.
Верховний Суд у постанові від 11.11.2024 по справі № 912/335/24 вказав, що чинне цивільне законодавство передбачає наявність таких понять, як строк договору, строк виконання зобов'язання та термін виконання зобов'язання, які згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст, тобто ці поняття не є тотожними. Поняття строк виконання зобов'язання, термін виконання зобов'язання визначені у статті 530 ЦК України, відповідно до якої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За висновком Верховного Суду, наведеним у вказаній постанові, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього.
Крім того суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що товар ним поставлявся раніше, ніж МОЗ підписувало видаткові накладні та затягувало строки їх підписання, адже в п. 13.1 Особливих умов договору сторони домовилися, що датою поставки одиниці товару у кінцевий пункт призначення вважається дата підписання покупцем та постачальником видаткової накладної, відтак, обставини, що передували підписанню накладних не можуть бути підставою для зміни погодженого строку поставки.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Отже суд вважає, що з боку позивача, як постачальника, також мало місце порушення господарського зобов'язання у вигляді прострочення поставки (негрошового зобов'язання).
У п. 27.1 договору сторони погодили, що, крім випадків, передбачених у п. 31 ЗУ, у разі неспроможності постачальника доставити будь-які або всі товари до визначеної дати поставки або надати супутні послуги протягом періоду, визначеного договором, покупець може без обмеження прав на інші види відшкодування згідно з умовами договору, вирахувати суму неустойки з ціни договору у розмірі відсотків, передбачених у ОУ, від ціни товарів з доставкою чи послуг, щодо яких відбулася затримка, за кожен тиждень або частину тижня такої затримки до моменту фактичної доставки товарів чи надання послуг(и), але не більше максимальної суми вирахування, визначеної в ОУ. У разі досягнення максимальної суми вирахування покупець має право розірвати договір, як передбачено в п. 34 ЗУ.
Разом з цим, дослідивши зміст вказаного пункту, суд встановив, що відповідач невірно його витлумачив, застосувавши до позивача неустойку шляхом зарахування суми штрафних санкцій за прострочення поставки в рахунок погашення вартості товару (послуг).
Так, відповідно до статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Суд може тлумачити правочин, розглядаючи справу за будь-якою позовною вимогою, що слідує із цього правочину, або за окремим позовом, предметом якого є вимога про тлумачення правочину (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 915/692/19, від 05.02.2020 у справі № 910/15161/18, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 19.12.2023 у справі № 925/1205/22, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 757/5305/13-ц, від 11.10.2023 у справі № 753/13820/16-ц, від 13.03.2024 у справі № 686/16312/22).
Статтею 213 ЦК України передбачено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами) (частина 1).
Згідно з частиною 3 статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (частина 4 статті 213 ЦК України).
Тобто у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні правила тлумачення змісту правочину, які умовно можна поділити на три рівні.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першим підходом не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (у разі безрезультатності перших двох) є врахування: а) мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою); г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення.
Така правова позиція викладена у постанові великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц, від 10.04.2019 у справі № 916/2500/15, постанови об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 05.12.2022 року у справі № 753/8945/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України (тут і далі - чинного на час спірних правовідносин) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами абз. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України встановлено, що за порушення строків виконання зобов'язання, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.
Також згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тож, дослідивши пункт 27.1 договору, з урахуванням загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів, а також у сукупності зі змістом всього договору, суд зазначає, що наведений пункт договору передбачає право покупця нараховувати (обчислювати) суму неустойки з ціни (вартості) договору та встановлює порядок і розміри нарахування такої неустойки (з ціни договору у розмірі відсотків, передбачених ОУ, від ціни товарів з доставкою чи послуг, щодо яких відбулася затримка, за кожен тиждень або частину тижня такої затримки до моменту фактичної доставки товарів чи надання послуг, але не більше максимальної суми вирахування, визначеної в ОУ).
Таким чином суд вважає, що у п. 27.1 договору словосполучення “вирахувати суму неустойки з ціни договору у розмірі відсотків» слід тлумачити як словосполучення “обчислити суму неустойки з ціни договору у розмірі відсотків». При цьому зазначена неустойка може бути застосована позивачем (покупцем) до відповідача як окрема міра відповідальності за порушення господарського зобов'язання.
Водночас вказаний пункт ніяким чином не передбачає право покупця зменшувати суми оплати за конкретними видатковими накладними чи актами надання послуг на суму неустойки, яка може бути застосована до постачальника. Указаний пункт не наводить порядок відрахування штрафних санкцій з вартості товару та не встановлює механізму автоматичного утримання коштів з поточних платежів.
Отже самостійне зменшення відповідачем суми платежів за видатковими накладними не було передбачене укладеним сторонами правочином та в даному випадку свідчить про односторонню зміну господарського зобов'язання покупцем, що прямо заборонено ст. 525 ЦК України.
Таким чином, за висновком суду, обов'язок відповідача (покупця) з повної оплати вартості отриманого товару та наданих послуг залишається невиконаним, тому сума, що була утримана відповідачем в односторонньому порядку з позивача у вигляді штрафних санкцій, підлягає поверненню на користь постачальника (позивача) як основний борг у сумі 2 342 012,02 грн.
Отже позовні вимоги ТОВ “ММЕ» про стягнення основного боргу підлягають задоволенню.
Окрім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення строків оплати, а саме - пеню в сумі 165 740,02 грн (нараховану за період з 06.04.2025 по 15.08.2025) та штраф у сумі 163 940,84 грн.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штраф є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 16.5 Загальних умов договору передбачено, що у випадку неспроможності покупця здійснити оплату до зазначеної дати або протягом часу, передбаченого у ОУ, покупець сплачує постачальнику відсоток від суми такої заборгованості у розмірі, вказаному у ОУ, за такий період часу до здійснення оплати у повному обсязі до або після винесення рішення суду або оголошення результатів арбітражного розгляду.
Відповідно до п. 16.5 Особливих умов договору період затримки оплати, після закінчення якого покупець має сплатити постачальнику відсотки, складає 60 днів з дати надання постачальником рахунку на оплату авансу або документів, зазначених у п. 13 ЗУ. Застосована відсоткова ставка (гривня): подвійна облікова ставка Національного банку України, яка діятиме на дату першого дня затримки. Річна ставка (іноземна валюта): 2,0%.
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позивач невірно визначив період її нарахування, оскільки умовами договору передбачено поетапне здійснення оплати товарів та наданих послуг, відтак, нарахування пені мало здійснюватися окремо за кожною видатковою накладною з урахуванням подальших коригувань. Зокрема, за видатковою накладною № 1 від 12.02.2025 (з урахуванням коригуючої ВН № 2 від 16.06.2025) періоди нарахування є наступними: 14.04.2025 по 15.06.2025; 16.06.2025 по 15.08.2025; за ВН № 2 від 17.02.2025 (з урахуванням коригуючої ВН № 3 від 16.06.2025) - 19.04.2025 по 15.06.2025; 16.06.2025 по 15.08.2025; за ВН № 3 від 24.02.2025 (з урахуванням коригуючої ВН № 4 від 16.06.2025) - 26.04.2025 по 15.06.2025; 16.06.2025 по 15.08.2025; за ВН № 6 від 20.05.2025 (з урахуванням коригуючої ВН № 5 від 16.06.2025) - 20.07.2025 по 15.08.2025.
Отже за розрахунком суду сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, буде становити 160 788,45 грн, тобто у меншому розмірі, ніж просив позивач.
Щодо вимог про стягнення штрафу, суд зазначає, що укладений сторонами договір не містить будь-яких умов щодо нарахування покупцю (відповідачу) штрафу за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань з оплати поставленого товару/наданих послуг.
При цьому заявляючи такі вимоги, позивач посилається на ч. 2 ст. 231 ГК України (чинного на момент спірних правовідносин), якою передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Проте тлумачення приписів наведеної норми права дозволяє зробити висновок, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховують у відсотковому відношенні розмір штраф.
Такий правовий висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 23.08.2022 у справі № 910/9375/21, від 28.03.2024 у справі № 905/405/22, від 04.05.2023 справі № 910/21298/21, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та багатьох інших.
Оскільки в даному випадку позовні вимоги стосуються виконання грошового зобов'язання (здійснення оплати за поставлений товар), то положення ч. 2 ст. 231 ЦК України, що передбачені законом для негрошового зобов'язання, не можуть бути застосовані до відносин щодо порушення грошового зобов'язання.
Таким чином суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 163 940,84 грн.
Щодо заявлених позивачем 3% річних у сумі 16 039,28 грн, нарахованих у період з 06.04.2025 по 20.07.2025 за прострочення основного зобов'язання, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зі змісту статей 612, 625 Цивільного кодексу України вбачається, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Таким чином, зважаючи на встановлене судом прострочення відповідачем грошового зобов'язання, вимоги про стягнення 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.
Здійснивши власний розрахунок 3% річних відповідно до періодів нарахування окремо за кожною видатковою накладною з урахуванням подальших коригувань (як було зазначено при розрахунку пені), суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у сумі 15 560,20 грн, тобто у меншій сумі, ніж просив позивач.
За таких обставин позовні вимоги ТОВ “ММЕ» підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-237 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ММЕ» до Міністерства охорони здоров'я України про стягнення 2 687 732,16 грн задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства охорони здоров'я України (01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7, ідентифікаційний код 00012925) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ММЕ» (08135, Київська обл., Бучанський р-н, с. Чайки, вул. Чайки Валентини, буд. 16, ідентифікаційний код 42499238) основний борг у сумі 2 342 012 (два мільйони триста сорок дві тисячі дванадцять) грн 02 коп., пеню в сумі 160 788 (сто шістдесят тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 45 коп., 3% річних у сумі 15 560 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят) грн 20 коп. та судовий збір у сумі 37 775 (тридцять сім тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн 40 коп.
У решті вимог - відмовити.
Скорочене рішення оголошено в судовому засіданні 24 лютого 2026 року.
Повне рішення складене 16 березня 2026 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного рішення.
Суддя К. І. Головіна