ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.03.2026Справа № 910/16247/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна», м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль», м. Київ
про стягнення 91014 грн, -
Без виклику учасників судового процесу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль» про стягнення заборгованості в сумі 91014 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленого відповідно до видаткової накладної №6870 від 28.08.2025 товару.
Ухвалою від 05.01.2026 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників судового процесу.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що товар відповідно до видаткової накладної №6870 від 28.08.2025 було передано позивачем відповідачу для реалізації та подальшого погашення наявної у Товариства з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль» шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Проте, товар реалізовано не було.
Позивачем у відповіді на відзив проти доводів відповідача надано заперечення та вказано, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль», яка була встановлена судовим рішення у справі №910/11262/25 була погашена.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Товариством з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль» прийнято товар за видатковою накладною №6870 від 29.08.2025 на суму 91 014 грн.
Проте, як вказує позивач, відповідачем розрахунку за поставлений товар здійснено не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль утворилась перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» заборгованість в сумі 91 014 грн.
07.11.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» було направлено відповідачу засобами поштового зв'язку вимогу №07/11 від 07.11.2025, в якій постачальник вимагав сплатити вартість поставленого товару протягом 7 днів від дня пред'явлення вимоги. На підтвердження направлення засобами поштового зв'язку вказаної вимоги позивачем доручено до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист, поштова накладна №0306700151010.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 Цивільного кодексу України ).
При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України , є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Статтею 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З аналізу наведених норм вбачається, що укладення договору у спрощений спосіб, може мати місце за умови, зокрема поставки постачальником та прийняття покупцем товару, що б свідчило про прийняття відповідачем такої пропозиції, шляхом здійснення конклюдентних дій з прийняття товару за видатковою накладною.
Таким чином, оскільки позивачем було поставлено, а відповідачем було прийнято товар, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.
Оцінюючи доводи обох учасників судового процесу щодо виникнення у відповідача обов'язку оплатити поставлений за видатковою накладною №6870 від 29.08.2025 на суму 91 014 грн та настання строку виконання такого зобов'язання, суд зазначає таке.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль» прийнято товар за видатковою накладною №6870 від 29.08.2025 на суму 91 014 грн.
Проте, як вказує позивач, відповідачем розрахунку за поставлений товар здійснено не було, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль утворилась перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» заборгованість в сумі 91 014 грн.
07.11.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» було направлено відповідачу засобами поштового зв'язку вимогу №07/11 від 07.11.2025, в якій постачальник вимагав сплатити вартість поставленого товару протягом 7 днів від дня пред'явлення вимоги. На підтвердження направлення засобами поштового зв'язку вказаної вимоги позивачем доручено до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист, поштова накладна №0306700151010.
Отже, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку щодо виникнення у відповідача обов'язку оплатити товар, отриманий за видатковою накладною №6870 від 29.08.2025 на суму 91 014 грн, строк виконання якого настав.
Одночасно, суд критично ставиться до посилань відповідача на те, що поставка товару відповідно до видаткової накладної №6870 від 28.08.2025 було передано позивачем відповідачу для реалізації та подальшого погашення наявної у Товариства з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль», оскільки фактично мета укладення певного правочину у даному випадку на має визначального правового наслідку, оскільки фактично матеріали справи не містять доказів припинення зобов'язань між сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
До того ж, наявний в матеріалах справи лист №13 від 07.11.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль», в якому висловлено намір здійснити повернення залишків товару, отриманого за видатковою накладною №6870 від 28.08.2025, ніяким чином не нівелює обов'язку оплатити товар, оскільки доказів його фактичного повернення постачальнику матеріали справи не містять.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Однак, всупереч принципу змагальності учасників судового процесу та обов'язку доказування, відповідачем обставини наявності у останнього обов'язку оплатити поставлений позивачем товар та настання строку його виконання доказово спростовано не було, зокрема, не надано суду доказів здійснення сторонами заліку зустрічних однорідних вимог, за існуючими зобов'язаннями.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладаюється на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль» про стягнення заборгованості в сумі 91014 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваш Текстиль» (04070, м.Київ, вул.Г.Сковороди, буд.1, літ «Г», ЄДРПОУ 25285618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» (03124, м.Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд.6, літера «З», ЄДРПОУ 33104763) заборгованість в сумі 91014 грн та судовий збір в сумі 2422,40 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 16.03.2026.
Суддя В.В. Князьков