пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
03 березня 2026 року Справа № 903/1175/25
за позовом Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації
до відповідача: Прилісненської сільської ради
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" та Філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України»
про витребування земельної ділянки з незаконного володіння
Суддя Шум М.С.
Секретар судового засідання Франчук Н.Я.
Представники сторін:
від прокуратури: Скучинський Л.Є., прокурор
від позивача: Андрущак О.М.
від відповідача:н/з
Встановив: Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся з позовом до Прилісненської сільської ради та просить суд:
- витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723681500:02:003:0391, площею 1,5171 га.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебуває в користуванні державного підприємства, однак Волинською обласною державною (військовою) адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались жодні рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, відтак прокурор доводить, що вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею.
Ухвалою суду від 05.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.Підготовче засідання призначено на 27 січня 2026 року на 12:00 год. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» (01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9А, код ЄДРПОУ 44768034).
20.01.2026 на адресу суду від Прилісненської сільської ради надійшов відзив на позовну заяву.
23.01.2026 на адресу суду від Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
26.01.2026 від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси
Суд протокольною ухвалою від 27.01.2026 задовольнив клопотання представника відповідача про долучення доказів до матеріалів справи та долучає Каталог координат по зовнішній межі КСП "Галузія" Маневицького району Волинської області в межах Галузійської сільської ради до справи №903/1175/25.
Суд протокольною ухвалою від 27.01.2026 підготовче засідання відклав на 03.03.2026 та зобов'язав третю особу - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" надати суду до 03.03.2026: планшети лісовпорядкування у масштабі 1:10000 за 1986 та 2003 рои, які дозволяють ідентифікувати місце розташування спірної земельної ділянки; - копії книг таксаційного опису поквартальних сум площ та загальних запасів насаджень із Перспективного плану ведення лісового господарства за 1986 та 2003 роки відповідних кварталів щодо спірної земельної ділянки.
На виконання вимог ухвали суду від 27.01.2026 Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" листом від 27.02.2026 надало суду витребувані копії документів.
25.02.2026 на адресу суду від відповідача надійшла заява про визнання позовних вимог у повному обсязі.
У судовому засіданні 03.03.2026 прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали та щодо прийняття судом рішення у підготовчому засіданні не заперечив.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, господарський суд,
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Згідно ст. 1 Лісового кодексу України ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо) Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України).
Згідно із ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 Земельного кодексу України).
У відповідності до ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону (ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України).
У відповідності до ст.ст. 7, 8 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Відповідно до з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом на дату оспорюваних рішень органів влади та місцевого самоврядування) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Таким чином, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.
Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723681500:02:003:0391 площею 1,5171 га сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровим номером 0723681500:02:003:0374 на 7 частин. Першочергово земельна ділянка в складі земельної ділянки кадастровим номером 0723681500:02:003:0374 проінвентаризована у 2013 році.
Згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0723681500:02:003:0391 зареєстрована у вказаному кадастрі за категорією - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва
З наявної інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.12.2025 № 455733878 встановлено, що 15.12.2020 здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку у вказаному Реєстрі. Підставою для реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку слугував Закону України «Про внесення до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин». На виконання вимог якого, Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області, на підставі наказу від 03.12.2020 № 9-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», передано Прилісненській сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 0723681500:02:003:0391 площею 1,5171 га.
Водночас, згідно з наданої інформації філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 20.06.2025 № 7396/34.6.3-2025 та від 12.12.2025 № 14600/34.6.3-2025 належить до земель лісогосподарського призначення, яка надавалася Маневицькому лісгоспу, що був організований у 1939 році на підставі рішення виконавчого комітету Маневицької районної ради депутатів трудящих від 15.11.1973 № 228 «Про схвалення проекту передачі земельних ділянок Галузіївському лісництву Маневицького лісгоспзагу для ведення лісового господарства».
Згідно відомостей філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» з'ясовано, що земельна ділянка кадастровим номером 0723681500:02:003:0391 площею 1,5171 га на даний час перебуває у кварталі 27 виділів 28,35 Галузійського лісництва Маневицького Надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України».
Рішенням виконавчого комітету Маневицької районної ради депутатів трудящих від 15.11.1973 № 228 «Про схвалення проекту передачі земельних ділянок Галузіївському лісництву Маневицького лісгоспзагу для ведення лісового господарства», що підтверджується планом 1986 року, картою-схемою Маневицького держлісгоспу (матеріалами лісовпорядкування) 1992 року, Проектом організації і розвитку лісового господарства Маневицького держлісгоспу 2003 року та матеріалами базового лісовпорядкування 2013 та 2023 років.
Згідно наказу Держкомлісгоспу України від 24.03.2005 № 240 держлісгосп переіменовано у Державне підприємство «Маневицьке лісове господарство».
Наказом Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства від 28.05.2012 № 61 «Про організацію території лісового фонду» покладено на директора ДП «Маневицьке ЛГ» забезпечити виготовлення правовстановлюючих документів на територію державного лісового фонду та проведення базового лісовпорядкування на площі - 56 878,9 га згідно додатку № 1.
Додатком № 1 до даного наказу на території Маневицького району визначено забезпечити виготовлення правовстановлюючих документів на територію державного лісового фонду, яка знаходиться в межах 27 кварталу Галузійського лісництва.
Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 30.06.2021 № 375 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозвіл державному підприємству «Маневицьке лісове господарство» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок земель державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 5704,4 га (орієнтовною площею 2300,4 га на території Маневицької територіальної громади та орієнтовною площею 3407 на території Прилісненської сільської територіальної громади) камінь-Каширського району для ведення лісового господарства і пов'язаних із ним послуг.
З матеріалів справи судом додатково вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723681500:02:003:0391 площею 1,5171 га із 1973 року належала до земель лісогосподарського призначення згідно матеріалів лісовпорядкування 1986, 1992, 2003, 2013 років та чинних на даний час матеріалів 2023 року.
З акту обстеження лісових насаджень вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723681500:02:003:0391 площею 1,5171 га накладається на квартал квартал 27 виділів 28,35 Галузійського лісництва Маневицького Надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України», у якому наявна біогалявина та зростають дерева віком 28 років, середньою висотою 10 метрів, головна порода - сосна звичайна.
Відповідно до листа ВО «Укрдержліспроект» від 27.06.2025 № 03/928-25 підтверджується інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723681500:02:003:0391 площею 1,5171 га на земельні ділянки державного лісового фонду.
Факт розташування спірної земельної ділянки у межах земель, якими державне лісогосподарське підприємство користується на підставі матеріалів лісовпорядкування підтверджується також викопіюванням з Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України (геопорталу «Ліси України» - gis.lisproekt.gov.ua) та викопіюванням з Державного земельного кадастру із застосуванням шару «Ліси».
З інформації ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 17.12.2025 № 4659/2-25 встановлено, що частина спірної земельної ділянки знаходиться в межах земельної ділянки держлісфонду кадастровим номером 0723681500:02:003:0360 загальною площею 799,9629 га, що свідчить по те, що і спірна земельна ділянка в сукупності із вказаною становлять єдиний лісовий масив.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб (далі за текстом - ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).
Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч.1 ст. 216 ЦК Українине може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та ст. 88 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц.
Вланик з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Дана правова позиція викладена зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) від 21 листопада 2021 №359/3373/16.
Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.
Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц.
З огляду на те, що уповноважений орган згоди на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 0723681500:02:003:0391, площею 1,5171 га, як земельної ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування ДП "Ліси України" не надавав, процедура вилучення земельної ділянки правомірно не проводилась, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі. Тому вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.
За змістом п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Таким чином, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу).
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24 грудня 2014 року № 6-212 цс 14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224 цс 14, від 23 грудня 2015 року № 6-377 цс 15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 № 278/1735/15-ц.
Також аналогічну позицію висловлено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, посилання на які міститься у поданій до суду позовній заяві.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. ч. 3-4 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.
Згідно з ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом встановлено, що відповідач у заяві від 25.02.2026 визнає позовні вимоги у повному обсязі.
Відтак, господарський суд дійшов висновку прийняти визнання позову відповідачем та задовольнити позовні вимоги прокуратури повністю
Згідно з ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Судом встановлено, що при зверненні до суду про витребування у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Прилісненської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723681500:02:003:0391, площею 1,5171 га. прокуратурою сплачений судовий збір в сумі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3338 від 23.12.2025.
Таким чином 50% ставки судового збору, сплаченого прокуратурою за розгляд даної позовної заяви становить 1 211,20 грн, яка підлягає поверненню прокуратурі на підставі ст. 130 ГПК України у зв'язку з визнанням відповідачем позову до початку розгляду справи по суті.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в розмірі 50% в сумі 1 211,20 грн відповідно до ст. ст. 129 - 130 ГПК України слід віднести на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 185, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задовольнити
2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Прилісненської сільської ради (код ЄДРПОУ 04334413)земельну ділянку з кадастровим номером 0723681500:02:003:0391, площею 1,5171 га.
3. Стягнути з Прилісненської сільської ради (Волинська область, Камінь-Каширський район, с. Прилісне, вул.Сойне,1б, код ЄДРПОУ 04334413) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 1 211,20 грн витрат по сплаті судового збору.
4. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області повернути Волинській обласній прокуратурі (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 02909915) судовий збір у сумі 1 211,20 грн, сплачений згідно платіжної інструкції №3338 від 23.12.2025 на суму 2 422,40 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено
12.03.2026
Суддя Микола ШУМ