25 лютого 2026 року м. Київ
Справа №757/45595/23-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/3687/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Ільєвої Т.Г. 22 вересня 2025 року,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 21400 грн та моральну шкоду у розмірі 30000 грн. Вирішити питання судових витрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач 23 січня 2023 року о 19 год 50 хв у м. Києві на бульварі Дружби Народів, 38, керуючи автомобілем Ford Fusion, д.н.з. НОМЕР_1 , всупереч п.п.2.3.б, 13.1. Правил дорожнього руху України, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Hyundai Sonata, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , в результаті чого автомобіль позивача отримав механічні пошкодження.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року у справі № 757/4218/23-п відповідач був визнаний винним, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Разом з цим, оскільки у відповідача не було полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспортного засобу, позивачу не було відшкодовано шкоду завдану його транспортному засобу.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 21 400 грн, моральну шкоду у розмірі 10000 грн та судовий збір у розмірі 840 грн. В іншій частині вимог - відмовлено.
Рішення мотивоване тим що, позивачем було доведено понесення витрат по ремонту транспортного засобу, а тому доводи відповідача про відсутність квитанцій, недійсність акту про виконання робіт, є недоведеними. Суд прийшов до висновку, що відповідач несе цивільну правову відповідальність перед позивачем, а тому доводи останнього щодо стягнення матеріальної шкоди є обґрунтованими, оскільки факт завдання майнової шкоди позивачу є достатньою правовою підставою для відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Щодо стягнення моральної шкоди суд прийшов до висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, враховуючи вимоги розумності і справедливості.
Не погодився із рішенням суду першої інстанції відповідач, ним подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що акт про виконані роботи № 1222 прийнятий поза строком для подачі доказів, без зазначення поважності причин, без вручення відповідачеві, що є процесуальним порушенням.
Посилається на те, що платіжні інструкції не доводять оплати ремонту за рахунком № 1222, а тому такий доказ не можу бути прийнятий до уваги суду. Крім того, позивач відремонтував авто відразу, не запросив відповідача на огляд «внутрішніх» пошкоджень, фото «до ремонту» відсутні. Зазначає, що без експертизи суд не міг встановити мінімально необхідний перелік робіт і вартість із обов'язковим урахуванням зносу та попередніх ушкоджень. А тому за відсутності первинних документів (замовлення-наряди, акти, видаткові, калькуляції), фіскальних чеків РРО/ПРРО (Х/Z-звіти), банківських виписок/ еквайрингу, експертизи вимога про 21 400 грн є недоведеною. Окрім цього, витрати на запчастини не підтверджені належними доказами і не можуть бути включені до розміру шкоди, а отже заявлена сума завищена і підлягає відхиленню або мінімізації до вартості мінімально необхідного ремонту заднього бампера (~9 000 грн).
Вважає, що у немайновій вимозі слід відмовити повністю як недоведеної, оскільки позивач не надав жодних об'єктивних доказів (медичних, психологічних) факту страждань та їх причинного зв'язку з ДТП. Стягнення 10000 грн без належного мотивування є порушенням ст. 263 ЦПК України та не відповідає судовій практиці щодо належного обґрунтування розміру моральної шкоди.
На підставі викладеного, просить: або ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог; або ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди на суму 9000 грн, решту вимог залишивши без задоволення; або направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд для з'ясування всіх спірних питань.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 , який приймав участь в режимі відеоконференції, підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про її задоволення.
Позивач ОСОБА_2 , який приймав участь в режимі відеоконференції, заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, 23 січня 2023 року о 19.50 год у м. Києві на бульварі Дружби Народів, 38, сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля HyundaiSonata, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля Ford Fusion, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Вказані обставини встановлені постановою Печерського районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року у справі №757/4218/23-п, якою ОСОБА_1 визнаний винним, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. В мотивувальній частині постанови суд вказав на те, що в діях ОСОБА_1 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів (т.1, а.с.7). За даними Єдиного державного реєстру судових рішень вказана постанова суду в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили.
ОСОБА_2 є власником автомобіля Hyundai Sonata, д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (т.1, а.с. 69).
У схемі ДТП, копія якої наявна в матеріалах справи, вказані пошкодження транспортного засобу Hyundai Sonata, д.н.з. НОМЕР_2 - задній бампер (т.1 а.с.9-10)
Згідно з рахунком-фактурою складеним ФОП ОСОБА_3 02 лютого 2023 року , вартість відновлювальних робіт склала 21400 грн. Обсяг робіт визначений щодо рихтовки та покраски задньої панелі, також вказано про придбання як запчастин: бампер задній, усілітель. (т.1, а.с.14,194).
Також ФОП ОСОБА_3 02 лютого 2023 року був складений акт виконаних робіт, згідно з яким вартість відновлювальних робіт склала 21400 грн. в цьому акті ОСОБА_2 зазначено, що з обсягом і вартістю робіт згоден, транспортний засіб прийняв, претензій до комплектності ТЗ не має (т.1, а.с.197).
За відкритими даними Моторного транспортного бюро України поліс на ТЗ № НОМЕР_1 станом на 23 січня 2023 року не знайдено.
Частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності, як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) шкоди.
Так, статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з частиною другою цієї статті збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормою ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України, встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до частини другої статті 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства про вирішення спорів про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що, відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Верховний Суд у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 303/5874/18 зазначив, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з каліцтвом чи/або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Виходячи з аналізу ст. 1167 ЦК України, зобов'язання з відшкодування моральної шкоди виникає за наявності: моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювана шкоди; причинного зв'язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; вини заподіювана шкоди.
Відповідно до положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
В порядку визначеному ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно з ч. 3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи
Відповідно до ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
З наведених обставин справи вбачається, що вбачається та визнано сторонами у справі, що за їх участі 23 січня 2023 року о 19.50 год у м. Києві на бульварі Дружби Народів, 38, сталась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої транспортний засіб належний позивачу отримав механічні пошкодження. Вина відповідача у вчинення вказаної дорожньо-транспортної пригоди встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили і є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, оскільки вказане суперечитиме принципу правової визначеності.
Отже, враховуючи, що вина відповідача у порушенні правил дорожнього руху, що мало наслідком пошкодження транспортного засобу позивача доведена, і вина у завданні шкоди, згідно з положеннями ЦК України, є обов'язковою умовою для покладення на винну особу, відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для цивільно-правової відповідальності відповідача. При цьому судом враховано, що на момент ДТП, цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахованою.
Також слід звернути увагу на те, що в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій відповідач не заперечував щодо свого обов'язку по відшкодуванню заподіяної майнової шкоди, проте висловлював заперечення щодо заявленого позивачем розміру відшкодування.
Вирішуючи питання відшкодування розміру майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було доведено понесення витрат по ремонту транспортного засобу, а стороною відповідача не заявлялось клопотань про призначення експертизи, з метою спростування доводів позивача.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки дійсно матеріали справи місять акт виконаних робіт, яким підтверджуються як обставини вартості проведених робіт, так і обставини здійснення їх оплати. Обсяг робіт відповідає обсягу пошкоджень визначених у схемі ДТП. Матеріли справи не містять належних та допустимих доказів на спростування заявленого позивачем розміру матеріального збитку.
В апеляційній скарзі відповідач вказує на порушення порядку прийнятті вказаного доказу, оскільки він не був поданий разом з позовною заявою. Проте з протоколу судового засідання від 10 вересня 2025 року вбачається, що судом першої інстанції обговорювалось питання щодо цього акту, він прийнятий судом, долучений до матеріалів справи та йому надана оцінка як належному та допустимому доказу у справі. Колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням наведених обставин, а також врахувавши принципи розумності, добросовісності та справедливості, не вбачає в діях суду порушень норм процесуального права, які б мали наслідком скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції мав призначити експертизу слід визнати безпідставними, оскільки в силу наведених норм процесуального права суд призначає експертизу виключно за клопотанням сторони у справі і у разі якщо сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Також не можуть прийняті до уваги суду посилання відповідача на наявність у нього фахових знань, що дозволяють оцінити розмір збитків, оскільки наявність певної освіти не вказує на таку можливість.
В силу наведених вище норм чинного законодавства, враховуючи встановлені обставини пошкодження з вини відповідача майна належного позивачу, останній, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав за рахунок відповідача, який є її заподіювачем і в добровільному порядку дій на усунення наслідків вчинених неправомірних дій не вчинив.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди не визначений на законодавчому рівні, а тому суд визначає його залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, визначений ст. 3 ЦПК України.
Колегія суддів вважає, що оцінюючи моральну шкоду в сумі 10000 грн, судом першої інстанції дотримані вказані вище вимоги.А отже вказані доводи апеляційної скарги відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, підстави для компенсації відповідачеві понесених на стадії апеляційного перегляду справи судових витрат - відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 17 березня 2026 року.