18 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
прокурора - ОСОБА_5
адвоката - ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора першого відділу процесуального керівництва управління нагляду та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року,-
Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025110000000368 від 23.10.2025.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року, постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на транспортний засіб KIASORENTOіз номерним знаком НОМЕР_1 , сірого кольору, 2012 року випуску, який належить ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, постановленою з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а тому такою, що підлягає скасуванню.
Зазначає про те, що відносно даного майна існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, а саме знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України.
Враховуючи, що копія оскаржуваної ухвали отримана лише 15.12.2025 наявні об'єктивні причини пропуску 5-денного терміну на оскарження ухвали слідчого судді.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, адвоката про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, а тому необхідності залишення її без змін, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а також його апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів провадження вбачається, що слідчим управлінням ГУНП в Київській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025110000000368 від 23.10.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України.
05.11.2025 прокурором на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31.10.2025 у справі №761/46027/25 проведено обшук транспортного засобу KIASORENTO із номерним знаком НОМЕР_1 , сірого кольору, 2012 року випуску, який належить ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якого виявлено та вилучено транспортного засобу KIA SORENTO із номерним знаком НОМЕР_1 , сірого кольору, 2012 року випуску.
Постановою прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 від 05.11.2025 вказане майно визнано в кримінальному провадженні № 42025110000000368 від 23.10.2025 речовим доказом.
07.11.2025 прокурор відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, а саме транспортного засобу KIA SORENTO із номерним знаком НОМЕР_1 , сірого кольору, 2012 року випуску, який належить ОСОБА_9 , з подальшим його зберіганням на спеціальному майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів (штраф майданчик).
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року клопотання прокурора задоволено.
Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора, слідчий суддя послався на те, що стороною обвинувачення не надано жодних доказів на підтвердження необхідності накладення арешту на вищезазначений речовий доказ.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказаний речовий доказ, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з'ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Колегія суддів вбачає, що наведених у клопотанні прокурора доводів про накладення арешту на майно, вилученого під час проведення обшуку, а також з'ясованих обставин, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна цілком достатньо для підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 170 КПК України для накладення арешту на майно.
Зокрема, посилаючись у клопотанні, що майно, а саме транспортний засіб KIA SORENTO із номерним знаком НОМЕР_1 , сірого кольору, 2012 року випуску, є речовим доказом та відповідає критеріям майна, на яке може бути накладено арешт, визначеним ст. 170 КПК України, сторона обвинувачення повинна була зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.
Як вбачається зі змісту клопотання прокурора, вищевказаний транспортний засіб постановою прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 від 05.11.2025 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні. Крім того, прокурор у своєму клопотанні зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
При вирішенні питання про накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, слідчий суддя має самостійно перевірити та встановити з сукупності наданих матеріалів, чи відповідає таке майно ознакам речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України, що в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, посилання слідчого судді про недоведеність майна критеріям ст. 98 КПК України, є безпідставним, оскільки прокурором надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 170 КПК України, на підставі чого є правомірним накладення такого виду обтяження як арешт.
Крім цього, колегія суддів при вирішенні питання про накладення арешту на майно, також враховує той факт, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження, а тому з метою збереження доказів у даному кримінальному провадженні, вважає за необхідне накласти арешт на вказане у клопотанні майно.
Таким чином, доводи прокурора є слушними щодо того, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та такою, яка підлягає скасуванню, а тому висновки слідчого судді щодо відсутності достатніх правових підстав для арешту майна не відповідають як матеріалам судового провадження так і вимогам КПК України.
Будь-яких суттєвих негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження колегією суддів не встановлено.
З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості приховування майна в даному кримінальному провадженні, колегія суддів вважає, що у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, необхідно накласти арешт на майно.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора першого відділу процесуального керівництва управління нагляду та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях територіального управління Державного бюро розслідувань Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025110000000368 від 23.10.2025, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025110000000368 від 23.10.2025, - задовольнити.
Накласти арешт на майно - транспортний засіб KIA SORENTO із номерним знаком НОМЕР_1 , сірого кольору, 2012 року випуску, належний ОСОБА_9 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/1524/2025 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 761/47028/25
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_10
Доповідач: ОСОБА_1