Іменем України
10 березня 2026 року м. Кропивницький
справа № 398/4102/24
провадження № 22-ц/4809/393/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Дуковський О. Л., Письменний О. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2025 року та додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 липня 2025 року (суддя Іващенко В.М.).
Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» (далі - ТОВ «ФК «Артеміда-Ф») звернулось до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовною заявою, відповідно до якої просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201126219 від 30 листопада 2020 року у розмірі 16 836,84 грн. Також позивач просив відшкодувати за рахунок відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн.
В обґрунтування позову вказує, що 30 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Форза» (далі - ТОВ «ФК «Форза») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201126219 (далі - Кредитний договір), за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді грошових коштів на картковий рахунок у розмірі 4 198,00 грн та зобов'язався повернути кредит у межах строку кредитування 30 днів і сплатити проценти за користування кредитом.
Відповідно до договору факторингу від 30 червня 2021 року № 20210630-Ф/2, укладеного між ТОВ «ФК «Форза» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.
Зазначає, що відповідач своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконав, у результаті чого станом на 22 липня 2024 року його заборгованість складає 16 836,84 грн, а саме: 4 198,00 грн - залишок заборгованості за тілом; 2 329,80 грн - залишок заборгованості по процентам за користування; 9 445,50 грн - залишок заборгованості по простроченим процентам за користування поза межами строку дії договору за період з 01 липня 2021 року по 28 вересня 2021 року; 863,54 грн - інфляційне збільшення, нараховане за період з 30 грудня 2020 року по 23 лютого 2022 року.
Відзив на позовну заяву
Відповідно до відзиву на позовну заяву відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю. Вказав, що ОСОБА_1 не є стороною і боржником за Кредитним договором, оскільки у договорі та інших документах зазначено прізвище « ОСОБА_2 ». Зазначив, що наполягає на застосуванні строку позовної давності. Вважає недоведеним факт укладення кредитного договору та надання позичальнику кредитних коштів. Стверджує, що витрати позивача на правову допомогу у сумі 7 000,00 грн є завищеними та неспівмірними з прикладеними зусиллями (а.с. 67-70 том 1).
Відповідь на відзив
У поданій до суду першої інстанції відповіді на відзив, позивач наполягає на задоволенні вимог позову у повному обсязі. Зауважує, що вказані у Кредитному договорі персональні дані позичальника, у тому числі прізвище російською мовою « ОСОБА_2 », зазначав сам відповідач. Наголошує, що під процентною ставкою, яка застосовується у разі користування кредитом поза межами строку дії договору маються на увазі проценти у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Також вказує, що у період дії в Україні воєнного стану позовна давність, визначена у ст.ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжується на строк його дії, а тому строк у межах з 24 лютого 2022 року по 07 серпня 2024 року не зараховується при обчисленні позовної давності. Щодо стверджуваної відповідачем відсутності доказів отримання кредитних коштів зазначає, що на підтвердження таких доводів позичальник міг надати відповідну банківську виписку з рахунку. Вважає необґрунтованими заперечення відповідача щодо відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки договором встановлений фіксований розмір гонорару адвоката (а.с. 75 - 89 том 1)
Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2025 року позов ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №000201126219 від 30 листопада 2020 року в сумі 16836,84 грн.
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні з достовірністю встановлено, що вимоги позивача ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню.
Відповідно до додаткового рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК«Артеміда-Ф» 2000,00 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Відповідно до поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 просив рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2025 року та додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 липня 2025 року у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову та стягнення витрат на правничу допомогу відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до паспорта громадянина України прізвище скаржника « ОСОБА_2 », а не « ОСОБА_2 », як зазначено у Кредитному договорі та у позовній заяві, а тому вважає, що не є стороною і боржником за договором.
Вказує, що за умовами Кредитного договору загальна вартість кредиту становить 6 527,80 грн, з яких: 4 198 - сума основного боргу та 2 329,80 грн - відсотки за час дії договору. Позивач здійснив нарахування відсотків з 01 липня 2021 року по 28 вересня 2021 року, тобто вийшов за межі дії договору. Стягнення інфляційних витрат умовами Кредитного договору не передбачено.
Звертає увагу, що позивач стверджує про те, що відповідач за Кредитним договором отримав кредит у сумі 4 198,00 грн. Однак, згідно з наданою банком інформацією 30 листопада 2020 року на банківську картку відповідача зараховано 3 900,00 грн від компанії FUIB Money Transfer, а тому суд дійшов неправильного висновку щодо суми платежу та самого позичальника. Факт наявності зобов'язання між ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» та відповідачем є недоведеним. Також не доведено, що позичальнику надано кредитні кошти у строк, у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Короткий зміст заперечень на апеляційну скаргу
У поданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на безпідставність доводів апеляційної скарги відповідача. З тих же підстав, що наводились ним у суді першої інстанції, наполягає на тому, що вимоги позову є обґрунтованими та доведеними, а строк позовної давності позивачем не пропущено (а.с. 150-163 том 2).
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 01 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2025 року та додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 липня 2025 року залишено без руху; встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Згідно з ухвалою апеляційного суду від 17 грудня 2025 року з підстав, що у ній зазначені, ОСОБА_1 продовжено строк для виконання ухвали апеляційного суду від 01 грудня 2025 року на п'ять днів з дня отримання копії зазначеної ухвали.
Відповідно до ухвали апеляційного суду від 25 грудня 2025 відкрито апеляційне провадження у справі; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою апеляційного суду від 16 січня 2026 року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 листопада 2021 року між ТОВ «ФК «Форза» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) в електронній формі укладений договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №000201126219 (Кредитний договір (а.с. 17-18, 8 том 1), за умовами якого Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі 4198,00 грн, а відповідач зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених Кредитним договором, з кінцевим терміном погашення 29 грудня 2020 року, процентна ставка в день за користування коштами кредиту становить 1,85% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (базова процентна ставка), а у разі неповернення коштів після закінчення строку пролонгації - 2,50% в день.
Сторонами погоджено, що під процентною ставкою, яка застосовується в разі користування кредитом поза межами строку дії договору (пп.13 п. 5 договору) маються на увазі проценти у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Кредитний договір разом з Паспортом споживчого кредиту (а.с. 18 том 1) підписані електронним підписом Позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора.
З наданої Акціонерним товариством «Універсал Банк» інформації та виписок про рух коштів по карткам ОСОБА_1 від 16 червня 2025 року вбачається, що на картковий рахунок відповідача, платіжним засобом якого є емітована банком картка № НОМЕР_1 , 30 листопада 2020 року були зараховані грошові кошти 3900,00 грн (а.с. 195 - 237 том 1, 1-50 том 2).
30 червня 2021 року між первісним кредитором ТОВ «ФК «Форза» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» (Фактор) укладений договір факторингу № 20210630-Ф/2, згідно з умовами якого Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (а.с. 14 том 1).
Матеріали справи містять доказ здійснення оплати за договором факторингу (а.с. 10 том 1).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 10 червня 2024 року до Договору факторингу № 20210630-Ф/2 від 30 червня 2021 року, позивач набув право грошової вимоги до боржника - ОСОБА_1 за Кредитним договором у загальній сумі 6527,80 грн, з яких: 4198,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2329,80 грн - заборгованість по відсоткам (а.с. 11 том 1).
09 липня 2021 року позивачем на поштову адресу боржника відправлено повідомлення про зміну кредитора у зобов'язанні і вимогу про погашення заборгованості за новими реквізитами (а.с. 11 том 1 на звороті).
Відповідно до детального розрахунку заборгованості Позичальника, що здійснений позивачем станом на 22 липня 2024 року, заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором складає: 4198,00 грн - залишок заборгованості за тілом кредиту; 2329,80 грн - залишок заборгованості по процентам за користування кредитом. Крім того, відповідачу також нараховано прострочені відсотки за користування кредитом поза межами строку кредитування за період з 01 липня 2021 року по 28 вересня 2021 року у сумі 9445,50 грн та інфляційне збільшення за період з 30 грудня 2020 року по 23 лютого 2022 року у сумі 863,54 грн (а.с. 12 том 1).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону відповідає не у повній мірі.
Так, апеляційний суд вважає встановленим та належним чином підтвердженим факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 3 900,00 грн, а не 4 198,00 грн, як було погоджено у Кредитному договорі.
Судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги, що належними у справі доказами, а саме банківською випискою з рахунку відповідача, підтверджується зарахування на погоджений у Кредитному договорі рахунок Позичальника саме суми у розмірі 3900,00 грн. При цьому, доводи позивача про стягнення банком з відповідача комісії за перерахування коштів на його рахунок жодним доказом не підтверджені, а тому апеляційним судом до уваги не беруться.
Відповідно до усталеної правової позиції суду касаційної інстанції, викладеної, зокрема, у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/24252/14-ц, від 04 грудня 2024 року у справі № 755/4205/14, від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Водночас, колегія суддів критично ставиться до доводів відповідача про те, що він не є стороною і боржником за Кредитним договором, оскільки його прізвище ОСОБА_2 , а у договорі зазначено ОСОБА_2 .
Щодо вказаних доводів скаржника апеляційний судом зважено на те, що саме Позичальник надавав Кредитодавцю свої персональні дані і саме відповідач вказав своє прізвище російською мовою, що у подальшому було відображено у Кредитному договорі. До того ж, Кредитний договір містить досить іншої, аніж прізвище, інформації, яка дозволяє ідентифікувати Позичальника, а саме: серія там номер паспорту Громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса реєстрація місця проживання, номер мобільного телефону, номер банківської картки.
У справі, що переглядається, встановлено, що Кредитний договір укладений та підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що підтверджено належними доказами та відповідачем не спростовано.
Кредитний договір відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення яких у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
У контексті заперечень відповідача факту отримання ним кредитних коштів, апеляційним судом також зважено на те, що процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов'язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає боржник.
Судом враховано, що відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував доводи позивача про отримання Позичальником коштів за Кредитним договором, зокрема, того, що платіж від 30 листопада 2020 року у сумі 3900,00 грн на банківський рахунок відповідача в АТ «Універсал Банк» був здійснений компанією FUIB Money Transfer не за дорученням Кредитодавця або ж не на виконання Кредитного договору, а з іншої підстави тощо.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідач взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором не виконав, кредитні кошти у сумі 3900,00 грн у межах встановленого строку Позичальнику не повернув.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором не виконав, суму отриманих коштів не повернув, апеляційний суд дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для стягнення з Позичальника на користь позивача заборгованості по тілу кредиту у сумі 3900,00 грн, а не 4198,00 грн, як про це безпідставно виснував місцевий суд.
Щодо вимог позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за несплаченими відсотками у сумі 2329,80 грн, апеляційний суд виходить із наступного.
За положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У ч.ч. 1 - 3 ст. 1056 - 1 визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Враховуючи те, що на підставі Кредитного договору Позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 3900,00 грн, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами за період визначеного договором строку кредитування у розмірі 1,85% в день у розмірі 2164,50 грн (3900,00 грн х 1,85% х 30 днів = 2164,50 грн).
Щодо вимог про стягнення з відповідача здійснених позивачем нарахувань на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України необхідно зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №300/438/18.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Згідно з п. 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У п. 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Умови щодо нарахування процентів за правомірне та неправомірне користування кредитними коштами мають визначатися окремими пунктами договору.
У справі, що переглядається, умовами кредитного договору передбачено розмір процентів за користування кредитними коштами у межах строку кредитування - 1,85% в день (пп.12 п.5), а також розмір відсотків поза межами строку дії договору - 2,50% в день (пп. 13 п. 5). При цьому, у Кредитному договорі передбачено, що під процентною ставкою, яка застосовується в разі користування кредитом поза межами строку дії договору (пп.13 п. 5 договору) маються на увазі проценти у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відтак, нарахування позивачем процентів після закінчення строку кредитування у погодженому сторонами розмірі, який є відмінним від встановленого законом розміру 3% річних, не суперечить вимогам законодавства та є правомірним.
Так само законом визначене право позивача нараховувати інфляційні втрати за весь час прострочення боржником виконання свого зобов'язання.
Водночас, здійснені позивачем відповідні нарахування відсотків річних та інфляційних втрат підлягають перерахунку апеляційним судом з огляду на неправильно визначену суму основного зобов'язання.
Так, відповідно до розрахунку апеляційного суду, здійсненого у межах визначених позивачем періодів нарахувань та враховуючи, що відповідні нарахування здійснені позивачем лише на тіло кредиту, стягненню з відповідача підлягають проценти за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01 липня 2021 року по 28 вересня 2021 року у розмірі 8775,00 грн (3900,00 грн х 2,50% х 90 днів = 8775,00 грн) та інфляційні втрати за період з 30 грудня 2020 року по 23 лютого 2022 року, тобто за січень 2021 року - лютий 2022 року, у сумі 515,92 грн (101,30: 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.13228661; інфляційне збільшення: 3 900,00 x 1.13228661 - 3 900,00 = 515,92 грн).
Таким чином, обґрунтованим є стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором у загальній сумі 15 355,42 грн, де: 3 900,00 грн - тіло кредиту; 2 164,50 грн - відсотки за користування кредитом; 8 775,00 грн - відсотки за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України; 515,92 грн - інфляційні втрати.
Разом з тим, всупереч вимогам процесуального закону, що ставляться до судового рішення, судом першої інстанції не було надано жодної правової оцінки заяві відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.
Так, у справі, що переглядається, відповідачем було заявлено про пропуск строку позовної давності з тих підстав, що строк кредитування у Кредитному договорі визначений до 29 грудня 2020 року, а з позовом у даній справі позивач звернувся 07 серпня 2024 року.
З такими доводами відповідача апеляційний суд не погоджується.
Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч.1, 5 ст. 261 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).
Зміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якою заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 262 ЦК України).
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст.ст. 263, 264 ЦК України.
Колегією суддів враховано, що під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності та зупинення позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу,продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до ЦК України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Оскільки п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025 року, саме зазначена вище редакція п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України діяла на момент звернення позивача з позовом у даній справі.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Таким чином, зважаючи на фактичні обставини даної справи, заява відповідача про сплив строку позовної давності за вимогами позову є безпідставною, а строк позовної давності за позовними вимогами ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» не пропущено.
За викладеного, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги - частковому задоволенню.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції
Відповідно до додаткового рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК«Артеміда-Ф» 2000,00 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.
При цьому суд, врахувавши принципи співрозмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Суму у розмірі 2000,00 грн суд вважав достатньою компенсацією витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
За викладеного, беручи до уваги нечинність додаткового рішення суду першої інстанції (за наслідком апеляційного перегляду, яким скасовано судове рішення з ухваленням нового про часткове задоволення позову), вирішуючи питання розподілу витрат позивача на правову допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів виходить із наступного.
За положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, згідно з абз. 1 ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Належними у справі доказами підтверджується надання позивачу правової допомоги під час розгляду даної справи у суді першої інстанції адвокатом Бачинським Остапом Михайловичем, а саме: договором про надання правової допомоги від 18 липня 2024 року № 20240718-1К (а.с. 15-16 том 1), розрахунком суми судових витрат (а.с. 13 том 1), ордером на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1293244 від 19 липня 2024 року (а.с. 7 том 1) та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 24 травня 2019 року серія ЛВ № 001477, що видане Бачинському Остапу Михайловичу (а.с. 21 том 1).
Так, у п.п. 4.1.-4.4. договору про надання правової допомоги його сторони погодили, що правову допомогу, що надається, клієнт оплачує на умовах та в порядку, встановленому даним договором; у разі ухвалення судом рішення на користь клієнта (задоволення судом позовних вимог у повному обсязі), клієнт зобов'язується сплатити адвокату винагороду у розмірі 7 000,00 грн; у разі ухвалення судом рішення про часткове задоволення позовних вимог клієнта, клієнт зобов'язується сплатити адвокату винагороду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог; клієнт зобов'язується здійснити оплату наданої адвокатом правової допомоги впродовж 10 днів з моменту постановлення судом рішення.
Дослідивши надані докази, оцінивши їх на предмет підтвердження понесення наведених витрат, апеляційний суд зважає на наступне.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Відповідно до висновків Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених 910/906/18, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначена правова позиція є усталеною та такою, що послідовно підтримувалась судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18, від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц, додатковій постанові Верховного суду від 13 березня 2024 року у cправі № 910/5724/23, додатковій постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 206/5280/21 тощо.
Надаючи оцінку рівня адвокатських витрат, понесених позивачем у суді першої інстанції, які підлягають відшкодуванню відповідачем, апеляційний суд виходить, зокрема, з умови п. 4.3. договору про надання правової допомоги від 18 липня 2024 року № 20240718-1К, у якому погоджено, що у разі ухвалення судом рішення про часткове задоволення позовних вимог клієнта, клієнт зобов'язується сплатити адвокату винагороду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У контексті викладеного, колегією суддів зважено на те, що вимоги позивача у даній справі апеляційним судом задоволено частково на 91%, а отже, відповідно до умов договору, відшкодуванню відповідачем підлягали б витрати позивача на правову допомогу у сумі 6370,00 грн (7000,00 грн х 91% = 6370,00 грн).
Водночас, апеляційним судом враховано, що відповідачем в апеляційному порядку оскаржено додаткове рішення суду першої інстанції, яким з відповідача на користь позивача стягнуто 2 000,00 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Оскільки апеляційним судом не може бути погіршене ставище скаржника, сума визначених судом першої інстанції витрат позивача на правову допомогу апеляційним судом залишається незмінною та складає 2000,00 грн.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Водночас, відповідно до правової позиції суду касаційної інстанції, оскаржуване додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 липня 2025 року є таким, що втратило силу у зв'язку зі скасування апеляційним судом заочного рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2025 року, а питання розподілу судових витрат вирішено апеляційним судом у відповідності до вимог процесуального закону.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2025 року та додаткове рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 липня 2025 року задовольнити частково.
Заочне рішення рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 липня 2025 року у даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»заборгованість за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201126219 від 30 листопада 2020 року у розмірі 15 355,42 грн, де: 3900,00 грн - тіло кредиту; 2164,50 грн - відсотки за користування кредитом; 8775,00 грн - відсотки за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України; 515,92 грн - інфляційні втрати.
У задоволенні решти вимог позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2204,38 грн, а також витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 2000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 408,78 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Дуковський
О. А. Письменний