Іменем України
04 лютого 2026 року м. Кропивницький
справа № 401/2886/24
провадження № 22-ц/4809/174/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач), судді - Мурашко С. І., Письменний О. А.,
за участю секретаря судового засідання Соловйової І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Світловодська міська рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Світловодської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання договору дарування квартири та довіреності нікчемними, визнання права власності на квартиру, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 липня 2025 року (суддя Мельничик Ю. С.).
Зміст позовної заяви
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовною заявою до Світловодської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири від 24 січня 1997 року та довіреності від 21 червня 2021 року нікчемними та визнання права власності на квартиру.
В обґрунтування вимоги вказала, що 24 січня 1997 року позивач зі згоди свого чоловіка ОСОБА_3 , за нотаріально посвідченим договором дарування відчужила своїй дочці ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
Але в квартирі вона продовжує проживати і реєстрацію не змінила.
21 червня 2021 року ОСОБА_2 надала позивачці довіреність строком на 10 років, посвідчену приватним нотаріусом Соломоненко Ларисою Василівною на право розпорядження спірною квартирою.
12 жовтня 2023 року позивачка звернулася до нотаріальної контори з письмовою заявою щодо посвідчення договору дарування квартири за довіреністю, однак 16 жовтня 2023 року отримала письмову відмову у здійсненні нотаріальної дії з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року №719 "Про внесення змін до деяких постанов щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану".
Дії нотаріуса щодо відмови у вчиненні нотаріальної дії, посвідченні договору дарування квартири, оспорювала у судовому порядку, рішенням Світловодського міськрайонного суду від 12 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Також рішенням Світловодського міськрайонного суду від 31 січня 2024 року відмовлено в позові про визнання довіреності такою, що підлягає виконанню.
Відзив відповідачем не подавався
Судове рішення
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 липня 2025 року у позові ОСОБА_1 до Світловодської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про визнання договору дарування квартири від 24 січня 1997 року та довіреності від 21 червня 2021 року нікчемними та визнання права власності на квартиру, відмовлено.
Суд виснував, що позивачем не доведено правових підстав для визнання нікчемним правочинів: договору дарування від 24 січня 1997 року та довіреності від 21 червня 2021 року, яка видана на право розпорядження майном громадянкою рф ОСОБА_2 .
Апеляційна скарга
Не погоджуючись з рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 липня 2025 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, якою просить про скасування та ухвалення нового рішення про визнання правочинів у вигляді договору дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного громадянкою України ОСОБА_1 з громадянкою рф ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Світловодського нотаріального округу Кіровоградської області Ганночкою Г.І. 24 січня 1997 року і зареєстрованого у реєстрі № 139 та у вигляді довіреності від 21 червня 2021року, наданою громадянкою рф ОСОБА_2 громадянці України ОСОБА_1 , посвідченої приватним нотаріусом Олександрійського районного нотаріального округу Кіровоградської області Соломоненко Л.В. і зареєстрований у реєстрі № 626 - нікчемними, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилалася на обставини та норми чинного законодавства аналогічні тим, що були викладені нею у позові.
Зокрема, позивач зазначила, що не погоджується з рішенням суду, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказувала, що суд першої інстанції неправильно застосував вимоги закону.
Відзив не подавався
Рух справи
23 вересня 2025 року апеляційним судом зареєстровано надходження матеріалів даної справи після усунення судом першої інстанції недоліків у оформленні.
Відповідно до ухвали апеляційного суду від 30 вересня 2025 рокуапеляційну скаргу залишено без руху; запропоновано скаржниці у встановлений строк надати до суду докази сплати (доплати) судового збору у розмірі 4 229,25 грн.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 липня 2025 року.
Ухвалою від 17 жовтня 2025р справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 липня 2025 року призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 16 грудня 2025 року о 12 годині 00 хвилин.
Ухвалою від 22 грудня 2025р клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, задоволене. Забезпечена участь позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Татарчука Олександра Васильовича у судовому засіданні у справі за позовом ОСОБА_1 до Світловодської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання договору дарування квартири та довіреності нікчемними, визнання права власності на квартиру, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 липня 2025 року, що призначене на 04 лютого 2025 року о 12 годині 30 хвилин, в режимі відеоконференції.
Позиція сторін у суді
Позивачка ОСОБА_5 та її представник адвокат Татарчук О.В. підтримали доводи оскарження, наполягали на скасуванні судового рішення та задоволенні позовної вимоги.
Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засіданння апеляційного суду не з?явився, представник ОСОБА_6 подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони.
Третя особа ОСОБА_2 є громадянкою росії
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Встановлені судом обставини справи:
Відповідно до свідоцтва про народження позивачка ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_7 .
Зі свідоцтва про шлюб вбачається, що 29 жовтня 1983 року ОСОБА_7 після укладання шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_8 .
З рішення Виконавчого комітету Світловодської міської Ради народних депутатів № 439 від 25 червня 1992 року вбачається, що ОСОБА_1 набуто в особисту власність квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 24.01.1997 року подарували ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири.
Відповідно до копії довіреності від 21.06.2021 року, посвідченої приватним нотаріусом Олександрійського районного нотаріального округу Кіровоградської області Соломоненко Ларисою Василівною та зареєстрованої в реєстрі за № 626, громадянка російської федерації ОСОБА_2 уповноважила позивачку ОСОБА_1 управляти і розпоряджатися всім її майном з правами, які перелічені в тексті довіреності.
16 жовтня 2023 року завідувачем Першої Світловодської державної нотаріальної контори позивачу, як довіреній особі, надано відповідь про неможливість посвідчення договору дарування квартири від імені громадянки рф ОСОБА_2 . Роз'яснено, що на підставі Постанови КМУ від 24 червня 2022 року № 719 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану», нотаріус відмовляє у її вчиненні. Ці обмеження діють до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, та не поширюються на нотаріальні дії із засвідченням справжності підпису на заяві про вихід з громадянства російської федерації та посвідчення заповіту військовополоненого.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 12 серпня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовної заяви до Першої Світловодської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про оскарження відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - посвідчення договору дарування. Суд дійшов висновку, що для громадян російської федерації встановлені обмеження, тому державним нотаріусом Першої Світловодської державної нотаріальної контори Кіровоградської області правомірно відмовлено позивачу у вчиненні нотаріальної дії у межах визначених чинним законодавством України, а обґрунтування позивача є безпідставними, тому підстав для задоволення позову суд не вбачає.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 31 січня 2024 року, яке постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня 2024 року залишено без змін, ОСОБА_1 відмовлено в позові про визнання довіреності від 21 червня 2021 року такою, що підлягає виконанню нотаріальною конторою вчинити нотаріальні дії, з підстав неправильно обраного способу захисту цивільного права.
Норми права застосовані судом
Згідно з ч. 1 ст.15, ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
До основоположних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, належать, зокрема справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1ст. 3 цього Кодексу).
Згідно з ч. ч. 1, 3,ст. 13 ЦК України Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч.1, п.1,3 ч.2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, тощо.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ст. 202 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а згідно із частиною 3 цієї ж статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з підпунктами 2, 3 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації" від 03.03.2022 № 187 для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією російської федерації встановлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання російською федерацією або особами, пов'язаними з державою-агресором, крім безоплатного відчуження на користь держави Україна.
Пунктом 2 Постанови № 187 установлено, що:
1) правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, у тому числі якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними;
2) нотаріальне посвідчення правочинів, що порушують мораторій, визначений пунктом 1 цієї постанови, забороняється. Державна реєстрація або інше визнання державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державними реєстраторами юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, особами, які надають публічні (адміністративні) послуги, правочинів, укладених з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, забороняється.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Згідно з частинами 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позиція апеляційного суду
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи, заслухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Мотиви апеляційного суду
Позивач просить визнати нікчемними договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 24 січня 1997 року та довіреність від 21 червня 2021 року, за наслідком чого визнати за нею право власності на спірну нерухомість.
Оспорюваний договір дарування нерухомого майна укладений та підписаний сторонами 24 січня 1997 року, а довіреність на право розпорядження посвідчена 21 червня 2021 року, тобто до введення в Україні воєнного стану та запровадження обмежень щодо вчинення нотаріальних дій під час воєнного стану.
Позивачка, знепокоюючись статусом майна в майбутньому, враховуючи, що власником квартири є її донька громадянка росії, а для неї це єдине місце проживання та реєстрації, так як вона проживала та продовжує проживати, а також зареєстрована у спірній квартирі, з метою убезпечення права користувача та захисту своїх інтересів, просить визнати нікчемними правочини, чим фактично бажає повернути собі майно.
Суд першої інстанції дослідивши докази у справі, мотиви та підстави звернення, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, вказавши про відсутність підстав для визнання правочинів нікчемними, в відтак застосування наслідків нікчемності.
Проживання позивачки в квартирі після укладення спірного договору дарування, а також те, що дочка немає можливості приїхати в Україну, з урахуванням обґрунтування позовних вимог, відсутні законні та достатні підстави для визнання договору дарування від 24 січня 1997 року таким, що не відповідає закону.
Запровадження постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» тимчасові обмеження щодо здійснення нотаріальних дій за заявами особи, пов'язаної з державою-агресором, не свідчать про нікчемність правочину, невідповідність закону договорів під час укладення, а відтак не становить підстав для визнання правочинів нікчемними, зокрема застосування відповідних наслідків.
За заявленими вимогами апеляційний суд звертає увагу, що встановлення нікчемності правочину, не є способом захисту прав та інтересів, врегульованого законом (пункт 70), постанова ВП ВС від 4 червня 2019 року, справа №916/3156/17.
Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, зацікавлена особа має право звернутися до суду з позовом про застосування наслідків його недійсності.Необхідною та достатньою умовою для віднесення правочинів до числа нікчемних є невідповідність його вимогам закону. Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду. Нікчемність правочину існує тільки у разі прямої вказівки закону, правочин є нікчемним відповідно до закону та з моменту його укладення, постанова КЦСВС від 09.01.19 №759/2328/16-ц).
Наслідки нікчемності правочину, у тому числі обов'язок повернути все одержане за нікчемним договором, настають для сторін у силу вимог закону.
При вирішенні такого спору з'ясовується наявність чи відсутність підстав недійсності правочину, встановлених законом (нікчемний правочин).
Якщо недійсність правочину прямо встановлена законом (правочин нікчемний), позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (ВП ВС 02.11.2021р №917/1338/18). Нікчемний правочин є недійсним в момент вчинення, незалежно від будь-чиєї волі (ipso iure), і його абсолютна недійсність діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, не зумовлює набуття/зміни/ припинення прав ні для кого.
Суд першої інстанції зауважив, що ні проживання, ні реєстрація, не запровадження державних обмежень, у зв'язку з воєнним станом, жодним чином за вимогами ст.ст. 215,216 ЦК України не свідчать про нікчемність правочину, а відтак не сприяє застосовуванню відповідних наслідків. Наявні у матеріалах справи докази не підтверджують порушеного права позивачки, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).
У ЦК України закріплений підхід, що нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину таким, що не відповідає вимогам закону, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)). Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19).
Однак, нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемний правочин за своєю природою є недійсним, оскільки на це є пряма вказівка закону.
Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків. Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 січня 2024 року по справа № 369/7921/21 (провадження № 61-5293 сво 23)
Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 53-54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69-70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, постанова Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
Позивачкою заявлено про визнання правочинів нікчемними та визнання права власності на квартиру за наслідком нікчемності договору дарування, з посиланням на постанову КМУ від 03.03.2022 № 187.
Постановою КМУ від 03.03.2022 № 187, впроваджено мораторій відносно правочинів відчуження майна на користь росіян, які є нікчемним, тобто недійсними з моменту вчинення без необхідності визнання цього судом, у зв'язку з чим нотаріальне посвідчення та державна реєстрація таких правочинів заборонені. Мораторій розуміється як тимчасове відстрочення виконання зобов'язань або заборона вчинення певних дій, які вводяться уповноваженим органом державної влади в певній частині або на всій території країни, для певної категорії або для всього населення країни з підстав, що прямо передбачені законом та пов'язані з настанням надзвичайних обставин. У процесуальному сенсі під мораторієм розуміється призупинення реалізації певного процесуального права або виконання певного обов'язку. Правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, у тому числі якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними; 2) нотаріальне посвідчення правочинів, що порушують мораторій, визначений пунктом 1 постанови, забороняється.
Договір дарування укладений 24 січня 1997 року, тобто до прийняття зазначеного нормативного акту, виконаний, а реалізація довіреності відповідно обмежена.
Колегія суддів навівши вище наступне: суть спірних правовідносин; обраний спосіб захисту; наслідки про які просить сторона, у зв'язку з нікчемністю правочину, зокрема договору дарування; нормативний акт, на підставі якого заявлений позивачкою позов та дія його у часі, дійшла висновку, що за остаточним висновком судове рішення є правильним, однак мотиви відмови у позові не відповідають вимогам процесуального законодавства.
Суб'єктний склад спорів щодо правомірності правочину включає сторони правочину (позивач/відповідач), заінтересованих третіх осіб, чиї права порушено.
Позивачкою, у спорі не заявлена набувач за правочином, тобто власниця квартири, яка має бути в справі у статусі відповідача, а не третьої особи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача або незалучення належної сторони, є порушенням процесуальних норм (ст. 51 ЦПК України), що унеможливлює ефективний захист прав.
ОСОБА_1 не зверталася до суду першої інстанції з клопотання про залучення до справи, як співвідповідача, власницю за договором дарування.
Суд першої інстанції на це уваги не звернув, не визначився зі складом належних сторін у справі, розглянув позов по суті, який пред'явлений до неповного суб'єктного складу відповідачів, а тому висновок суду не можна вважати обґрунтованим, об'єктивним та законним.
Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд першої інстанції повинен був враховувати характер спірних правовідносин, відповідні їм норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні спору, а також обговорити це питання й роз'яснити позивачці її право на залучення співвідповідача, а у випаду не реалізації позивачем такого свого права, відмовити в позові з цієї підстави.
З огляду на диспозитивність цивільного судочинства, а також те, що позивачка не звернулася до місцевого суду в порядку ст. 51 ЦПК України з відповідним клопотанням, її позов підлягав відхиленню з підстав неналежності складу учасників справи (відповідачів).
За нормами глави 1 Розділу V ЦПК України в суді апеляційної інстанції цей недолік (залучення належного відповідача) не може бути виправлений.
У зв'язку з тим, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є істотним порушенням норм процесуального і матеріального права та становить достатнью й самостійну підставу для відмови у позові, доводи апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду по суті спору, апеляційний суд не оцінює.
За вищевикладеного, вимога апеляційної скарги про скасування рішення суду є підставною, навіть за умови не охоплення такого обґрунтування мотивами оскарження (п.4ч.3ст.376 ЦПК), але тільки в частині скасування судового рішення без висновку по суті мотивів оскарження.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Викладене, а також встановлені у даній справі обставини свідчать, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме мотивувальна частина рішення.
Судові витрати
У зв'язку з ухваленням рішення про зміну, що стосується мотивувальної частини судового рішення, судові витрати покладаються на позивача, ст. 141 ЦПК.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково,
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 липня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 13 березня 2026року.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді С. І. Мурашко
О. А. Письменний