16 березня 2026 року м. Харків Справа №905/806/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни (вх.№2322Д від 03.11.2025) на рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2025 у справі №905/806/25 (м. Харків, суддя Фурсова С.М., повне рішення складено 17.10.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго», місто Краматорськ, Донецька область,
до Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни, місто Краматорськ, Донецька область,
про стягнення 131 724,50 гривень, -
До Господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» до Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни про стягнення 129 583,35 гривень заборгованості за поставлену теплову енергію, 2 129,34 гривень заборгованості з плати за абонентське обслуговування.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов Договору №1092 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 01.05.2012 в частині оплати послуг з постачання теплової енергії в терміни передбачені договором за період листопад 2021 року - лютий 2024 року, а також плати за абонентське обслуговування.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.10.2025 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» до Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни про стягнення 131 724,50 гривень, з яких: 129 583,35 гривень заборгованість за поставлену теплову енергію, 2 129,34 гривень заборгованість з плати за абонентське обслуговування задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» 129 583,35 гривень заборгованості за поставлену теплову енергію, 1 779,76 гривень заборгованості з плати за абонентське обслуговування, а також 2 415,75 гривень судового збору. В частині стягнення 349,58 гривень заборгованості з плати за абонентське обслуговування відмовлено.
Фізична особа - підприємець Шоленінова Ірина Євгенівна з вказаним рішенням суду першої інстанції частково не погодилася та звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2025 року у справі №905/806/25 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 129 583,35 гривень заборгованості за поставлену теплову енергію, 1 779,76 гривень заборгованості з плати за абонентське обслуговування та судового збору у сумі 2 415,75 гривень; направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, зокрема щодо належності та своєчасності надання податкових накладних, підтвердження надсилання та отримання актів-рахунків, а також правильності нарахування плати за абонентське обслуговування відповідно до чинного законодавства і умов договору; забезпечити дотримання процесуальних прав сторін, зокрема права відповідача на заперечення, належне повідомлення і можливість доказувати свої права; врахувати факти часткової оплати відповідача та доведення ним відсутності обов'язку ініціювати досудові переговори як умови звернення до суду.
В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт посилається на наступне:
- факт належного та своєчасного надання відповідачу актів-рахунків не підтверджений належними та допустимими доказами, надані опис вкладення та фіскальний чек АТ «Укрпошта» не підтверджують ані змісту вкладення, ані адреси одержувача; докази вручення рекомендованого відправлення також відсутні; за трек-номером відсутня інформація про відправлення;
- судом не враховано положення договору щодо моменту виникнення обов'язку з оплати, зокрема: обов'язок відповідача сплатити вартість теплової енергії виникає протягом трьох робочих днів з дня отримання акту-рахунку;
- позивач не довів належне виконання обов'язку щодо надання зведених податкових накладних, передбачених п. 6.6 договору, що є істотним порушенням умов договору, унеможливлює остаточні розрахунки, позбавляє відповідача права на податковий кредит;
- розрахунок заборгованості, покладений в основу рішення, не є належним доказом, оскільки складений представником позивача, а не бухгалтерською службою, не містить вихідних даних приладів обліку, не містить тарифів без ПДВ та механізму їх застосування, не дозволяє перевірити правильність визначення обсягів споживання;
- суд безпідставно не врахував здійснену відповідачем часткову оплату у розмірі 5 000 грн, підтверджену платіжною інструкцією, що призвело до неправильного визначення розміру заборгованості;
- судом не досліджено дотримання сторонами досудового порядку врегулювання спору, передбаченого розділом 9 договору, що є істотною процесуальною обставиною;
- нарахування плати за абонентське обслуговування не підтверджене належними доказами, з огляду на те, що відповідач є ФОП з індивідуальним договором на нежитлове приміщення, застосування тарифів для багатоквартирних будинків є необґрунтованим, відсутній розрахунок плати відповідно до вимог постанови КМУ №808;
- суд першої інстанції не надав оцінки обставинам, що мають значення для справи, зокрема фактичній відсутності відповідача на території України з причин воєнної агресії, забезпеченню доступу до приладів обліку, вжиттю заходів з обмеження споживання теплової енергії.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни (вх.№2322Д від 03.11.2025) на рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2025 у справі №905/806/25 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.13015 від 10.11.2025) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 07.11.2025. Зокрема, апелянтом надано докази доплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни (вх.№2322Д від 03.11.2025) на рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2025 у справі №905/806/25. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/806/25. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. Відзив має бути оформлено у відповідності до вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України, якою, зокрема, передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
19.11.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшла справа №905/806/25 (вх.№13429) в 1 томі.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» надійшов відзив (вх.№13659 від 25.11.2025), в якому позивач просить апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2025 без змін.
В обґрунтування своєї позиції по справі позивач посилається на те, що:
- постачання теплової енергії відповідачу здійснювалось у межах опалювальних періодів, початок та закінчення яких визначались рішеннями органів місцевого самоврядування (військової адміністрації), що є обов'язковими для виконання всіма споживачами;
- неведення відповідачем господарської діяльності, тимчасове невикористання приміщення або відсутність фактичного споживання теплової енергії не є підставами для звільнення від оплати послуги з постачання теплової енергії;
- відключення від мереж централізованого опалення можливе виключно з дотриманням порядку, встановленого законодавством, а самовільне відключення або зниження споживання не припиняє статусу споживача та не звільняє його від обов'язку оплати отриманої послуги;
- в обґрунтування правомірності нарахувань позивач посилається на положення договору, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №315;
- позивач зазначає, що розрахунок заборгованості здійснювався відповідно до показників приладів обліку, а у випадках, передбачених законодавством, розрахунковим способом, у тому числі з урахуванням мінімальної частки питомого споживання теплової енергії;
- позивач є суб'єктом природної монополії та відповідно до законодавства зобов'язаний забезпечувати постачання теплової енергії споживачам, а споживач, у свою чергу, зобов'язаний здійснювати оплату фактично отриманої комунальної послуги.
Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження доставлена учасникам справи в електронні кабінети системи «Електронний Суд» 17.11.2025.
Матеріалами справи, даними електронної системи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч.10 ст.270 ГПК України.
Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» (позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Шоленіновою Іриною Євгенівною (відповідач, споживач) укладено договір №1092 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії (надалі - договір), відповідно до п.1.1 якого, Теплопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію Споживачу до точки продажу (або до точки розподілу - у разі відсутності вузлів обліку) теплової енергії згідно Додатку №1 «Межа балансової належності та експлуатаційної відповідальності Сторін», що є невід'ємною частиною цього Договору, а Споживач зобов'язується приймати та оплачувати надану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в строки та на умовах, передбачених цим Договором.
Теплова енергія постачається на об'єкти Споживача в обсягах згідно Додатку №2 «Перелік об'єктів та обсяги постачання теплової енергії», що є невід'ємною частиною цього Договору, на такі потреби: опалення - в опалювальний період, гаряче водопостачання - протягом календарного року, за умовами цього Договору (п. 2.1.).
Теплопостачальною організацією згідно рішення місцевих органів влади. За наявності окремої рамки вводу або окремо розташованого приміщення на об'єкті (об'єктах) Споживача терміни початку та закінчення опалювального періоду за письмовим зверненням Споживача можуть встановлюватися інші, про що між Сторонами укладається письмова угода (п.2.3. договору).
Згідно п.п.3.1.1. -3.1.4. Споживач має право:
- отримувати теплову енергію в обсягах та якості відповідно до Додатку №2 до цього Договору;
- отримувати інформацію від Теплопостачальної організації щодо обсягу та якості постачання теплової енергії, тарифів (цін), порядку оплати, режимів споживання на умовах, визначених цим Договором та згідно вимог чинного законодавства;
- вимагати від Теплопостачальної організації надання достовірної інформації про тарифи на теплову енергію, методики і нормативи розрахунків, режими теплоспоживання.
- перевіряти достовірність розрахунків за теплову енергію.
Споживач теплової енергії зобов'язується:
- вчасно проводити розрахунки за теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов цього Договору (п.3.2.5.).
- надавати письмовий звіт Теплопостачальній організації про обсяги спожитої теплової енергії згідно показників приладів обліку теплової енергії протягом трьох робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду (п.3.2.20);
- протягом трьох робочих днів з моменту закінчення розрахункового періоду отримувати в Теплопостачальній організації акти-рахунки та податкові накладні. У разі неотримання уповноваженим представником Споживача акту- рахунку Теплопостачальна організація надсилає акт-рахунок поштою. В такому разі акт-рахунок вважається отриманим і узгодженим Споживачем на третю добу з моменту його надсилання (п.3.2.25).
Теплопостачальна організація зобов'язується:
- забезпечити Споживачу постачання теплової енергії в обсягах та на умовах цього Договору (п.4.2.1.);
- надавати Споживачу за його вимогою інформацію про обсяги та якість постачання теплової енергії, тарифи (ціни), порядок оплати, методики і нормативи розрахунку, режими споживання на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України (п.4.2.2.).
Відповідно до п.5.1. договору облік обсягу споживання поставленої теплової енергії здійснюється за приладами комерційного обліку, що занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки та пройшли державну метрологічну атестацію і опломбовані Теплопостачальною організацією. У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку або їх не відповідності встановленим вимогам, та/або пошкодження (зриву) пломб на таких приладах, обсяг споживання теплової енергії здійснюється розрахунковим способом відповідно до теплових навантажень Споживача, виконаних за вимогами пункту 3.2.13. цього Договору. У разі відсутності у Теплопостачальної організації даних про фактичне споживання теплової енергії відповідно до показників приладів обліку за умовами цього Договору обсяг споживання теплової енергії обраховується виходячи з теплових навантажень об'єктів Споживача.
Споживач здійснює розрахунок протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання Споживачем акту-рахунку за умовами цього Договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Теплопостачальної організації:
За фактичний обсяг спожитої теплової енергії за розрахунковий період, визначений за показниками приладів обліку або на підставі наданих Споживачем теплових навантажень (у разі відсутності або виходу з ладу приладу обліку), за тарифом (ціною) 1030,57 гривен за 1 (одну) Гкал (утому числі ПДВ в розмірі 20%) (п.6.1. договору).
У випадку встановлення інших тарифів (цін) на теплову енергію уповноваженими на це органами Сторони застосовують нові тарифи (ціни) з моменту їх затвердження (погодження) уповноваженими на це органами без додаткового узгодження їх Сторонами (п.6.2. договору).
Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.6.4. договору).
Споживач оплачує теплову енергію за тарифами (цінами), діючими у розрахунковому періоді (п.6.5. договору).
За п.п.11.1., 11.2. договір набирає чинності з « 01» травня 2012 року і є безстроковим. Термін дії Договору може бути змінений шляхом укладення Сторонами письмової додаткової угоди.
Згідно з Додатком №2 до договору №1092 від 01.05.2012 послуги надавалися за адресою: Вознесенського, 30. Визначено прилад обліку на опалення ULTRAHEAT №66750636.
Додатковою угодою №1 від 01.12.2014 сторони внесли зміни до Додатку №2 до договору №1092 від 01.05.2012 в частині площі опалювального приміщення за адресою: Вознесенського, 30.
Додатковою угодою від 01.09.2020 до договору №1092 від 01.05.2012 сторони домовились пункт 1.3. Договору викласти в наступній редакції:
« 1.3. Споживач вносить плату Виконавцю, яка складається з:
- плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги;
- плати за абонентське обслуговування в розмірі 35,77 гривень в т.ч. ПДВ (зазначити розмір плати, визначений Виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України).
Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку послуги включаються до плати Виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо. Внески за обслуговування вузлів комерційного обліку, які встановлені для відповідного будинку з розрахунку на один рік, коригуються щороку та підлягають обов'язковому встановленню органами місцевого самоврядування. Про скоригований розмір внесків, встановлений органами місцевого самоврядування, Виконавець письмово повідомляє Споживача.
У разі встановлення органами місцевого самоврядування скоригованого розміру внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, протягом строку дії цього Договору, новий розмір внесків застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього Договору.».
Також, внесено зміни до переліку приміщень споживача:
- вулиця Вознесенського, 30;
- вулиця Двірцева, 38. Визначено за вказаною адресою прилад обліку Senso Star №040752702, проектне теплове навантаження на опалення 0,00545 Гкал/година).
Виконуючи умови договору та рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради №1264 від 06.10.2021 «Про початок опалювального періоду 2021-2022 рр.», розпорядження начальника Краматорської міської військової адміністрації №63 від 17.10.2022 «Про початок опалювального періоду 2022-2023 р.р.», Розпорядження Краматорської військової адміністрації № 839-р від 31.10.2023 «Про внесення змін до розпорядження начальника Краматорської міської військової адміністрації від 02.10.2023 № 726-р «Про початок опалювального періоду 2023-2024 років», позивач поставляв відповідачу теплову енергію у нежитлові приміщення, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул.. Вознесенського, 30; вул. Двірцева, 38 та здійснював нарахування згідно показників приладів обліку та опалювальної площі, на підтвердження чого суду надані акти-рахунки за період з листопада 2021 року по лютий 2024 року, відомість про спожиті послуги за період з 01.11.2021 по 29.02.2024; довідка щодо руху заборгованості за спожиті послуги за договором №1092 від 01.05.2012 станом на 29.02.2024.
Акти-рахунки за спірний період були направлені на адресу відповідача 14.03.2024, в підтвердження чого позивач надав суду опис вкладення до рекомендованого листа, фіскальний чек АТ «Укрпошта».
Як вказує позивач, відповідачем не здійснено повного розрахунку за Договором купівлі-продажу теплової енергії, у зв'язку з чим звернувся до суду з вимогами до фізичної особи-підприємця Шоленінової Ірини Євгеніївни про стягнення 129 583,35 гривень заборгованості за поставлену теплову енергію в період з листопада 2021 року по лютий 2024 року, 2 129,34 гривень заборгованості за абонентське обслуговування за той самий період.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами існують чинні договірні відносини з постачання теплової енергії, позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт надання відповідних послуг у спірний період, тоді як відповідач не виконав обов'язок з їх своєчасної та повної оплати, у зв'язку з чим наявна заборгованість у заявленому розмірі є доведеною, а заперечення відповідача не спростовують встановлених судом обставин, що зумовило задоволення позову в повному обсязі.
Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про теплопостачання" виробництвом теплової енергії є господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачанням теплової енергії (теплопостачанням) є господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Позивач в розумінні ст.1 Закону України "Про теплопостачання" як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію, є теплогенеруючою та теплопостачальною організацією.
Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води тощо, також є предметом регулювання Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
В розумінні наведених в ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" термінів позивач є виконавцем комунальних послуг.
За приписами ст.12 Закону "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як визначено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період; порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством (ч.3.ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.5 ч.2 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
В силу ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як установлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи позивач обґрунтував заявлені вимоги неналежним виконанням відповідачем договору №1092 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії за спірний період.
Позивачем здійснювалось постачання теплової енергії у період з листопада 2021 по лютий 2024 до об'єктів відповідача, що підтверджується: відомістю про спожиті послуги за період з 01.11.2021 по 29.02.2024; довідкою щодо руху заборгованості за спожиті послуги за договором №1092 від 01.05.2012 станом на 29.02.2024; рішенням виконавчого комітету Краматорської міської ради №1264 від 06.10.2021 «Про початок опалювального періоду 2021-2022 рр.», розпорядженням начальника Краматорської міської військової адміністрації від 17.10.2022 року № 63 «Про початок опалювального періоду 2022-2023 р.р.», розпорядженням Краматорської військової адміністрації від 31.10.2023 року № 839-р «Про внесення змін до розпорядження начальника Краматорської міської військової адміністрації від 02.10.2023 № 726-р «Про початок опалювального періоду 2023-2024 років», актами-рахунками за період з листопада 2021 року по лютий 2024 року.
Рішенням Виконавчого комітету Краматорської міської ради від 30.12.2021 р. №1602 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради від 20.10.2021 № 1359 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з постачання теплової енергії для всіх категорій споживачів ТОВ «Краматорськтеплоенерго» на опалювальний період 2021/2022 років», встановлено, що на опалювальний період 2021/2022 років, починаючи з 1 січня 2022р., тариф на теплову енергію для потреб інших споживачів без урахування витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів, без урахування витрат на утримання та ремонт індивідуальних теплових пунктів складає 4150,56 гривень/Гкал (без ПДВ). Відповідно до розпорядження начальника Краматорської міської військової адміністрації від 31.10.2023 року № 837-р «Про встановлення тарифів на теплову енергію, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з постачання теплової енергії для всіх категорій споживачів ТОВ «Краматорськтеплоенерго», тариф на теплову енергію для потреб інших споживачів з 31.10.2023 року складає 5370,18 гривень / Гкал (без ПДВ). Відповідно до розпорядження начальника Краматорської міської військової адміністрації від 29.12.2023 року № 1194-р «Про внесення змін до розпорядження начальника міської військової адміністрації від 31.10.2023 року № 837-р «Про встановлення тарифів на теплову енергію, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з постачання теплової енергії для всіх категорій споживачів ТОВ «Краматорськтеплоенерго», тариф на теплову енергію для потреб інших споживачів з 01.01.2024 року складає 4771,37 гривень / Гкал (без ПДВ).
Згідно актів-рахунків, відомості про спожиті послуги за період з 01.11.2021 по 29.02.2024, довідки щодо руху заборгованості за спожиті послуги за договором №1092 від 01.05.2012 станом на 29.02.2024, залишок заборгованості за період з листопада 2021 року по лютий 2024 склав 131 724,50 гривень, з яких: 129 583,35 гривень заборгованості за поставлену теплову енергію і 2 129,34 гривень заборгованості за абонентське обслуговування.
Так, за поясненнями позивача та згідно матеріалів справи, в період з листопада 2021 року по лютий 2024 року відповідач спожив теплову енергію: в листопаді 2021 року 2,321046 Гкал, в грудні 2021 року 3,218366 Гкал, в січні 2022 року 3,302072 Гкал, в лютому 2022 року 2,641658 Гкал, в березні 2022 року 1,849160 Гкал, в квітні 2022 року 0,303705 Гкал, в листопаді 2022 року 0,671388 Гкал, в грудні 2022 року 0,930131 Гкал, в січні 2023 року 5,782974 Гкал, в лютому 2023 року 1,358967 Гкал, в березні 2023 року 1,152839 Гкал, в листопаді 2023 року 5,394235 Гкал, в грудні 2023 року 1,145670 Гкал, в січні 2024 року 1,597566 Гкал, в лютому 2024 року 1,244870 Гкал.
Позивачем здійснено нарахування вартості спожитої теплової енергії за період з листопада 2021 року по лютий 2024 року на загальну суму 155 699,04 грн.
Як встановлено матеріалами справи та зазначалося вище, акти-рахунки за період з листопада 2021 року по лютий 2024 року були направлені на адресу відповідача 14.03.2024 року, що підтверджується наданими суду описом вкладення до рекомендованого листа та фіскальним чеком АТ «Укрпошта».
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розрахунку позивача відповідачем у вересні 2023 року здійснено оплату у розмірі 20 000,00 грн. Крім того, відповідачем до відзиву на позовну заяву додано платіжну інструкцію № 1332 від 07.04.2024 на суму 5 000,00 грн.
З урахуванням зазначених обставин залишок несплаченої вартості за спожиту теплову енергію за період з листопада 2021 року по лютий 2024 року, за розрахунком позивача, становить 130 699,04 грн.
Водночас відповідачем належних та допустимих доказів проведення оплати заборгованості за прийняту теплову енергію у вказаному розмірі суду не надано.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію за Договором № 1092 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 01.05.2012 у заявленому розмірі 129 583,35 грн.
Разом з тим колегія суддів, погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення заборгованості, не може погодитися з визначеним судом розміром такої заборгованості.
Так, із наданого позивачем документа «Відомості про спожиті послуги» вбачається, що зазначений документ складено за період з 01.11.2021 по 29.02.2024.
Водночас платіжна інструкція №1332, надана відповідачем до відзиву на позов, датована 07.04.2024 та містить посилання на сплату заборгованості за актом-рахунком від 30.11.2023 у розмірі 5 000,00 грн.
Отже, вказаний платіж було здійснено після складання позивачем відомості про спожиті послуги, проте до звернення позивача до Господарського суду Донецької області з відповідним позовом.
Суд першої інстанції, посилаючись на наявність зазначеної платіжної інструкції, водночас не перевірив, чи було враховано відповідний платіж позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості. Колегія суддів звертає увагу, що з матеріалів справи не вбачається врахування судом цього платежу при визначенні розміру заборгованості.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що сума заборгованості за поставлену теплову енергію, визначена судом першої інстанції у розмірі 129 583,35 грн, підлягає зменшенню на суму здійсненого відповідачем платежу - 5 000,00 грн.
Наведені доводи апелянта знайшли своє підтвердження матеріалами справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо стягнення плати за абонентське обслуговування.
Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку для відшкодування витрат виконавця, пов'язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, а у випадках, визначених цим Законом, також і витрати на обслуговування приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги у квартирах (приміщеннях) багатоквартирного будинку. Такі витрати підлягають відшкодуванню за рахунок плати за абонентське обслуговування всіма співвласниками багатоквартирних будинків, незалежно від того, чи підключено їхні приміщення до систем теплопостачання виконавця комунальної послуги.
Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до статті 9 Закону України "«Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Як зазначено вище, Додатковою угодою від 01.09.2020 до договору №1092 від 01.05.2012 сторони домовились пункт 1.3. Договору викласти в наступній редакції:
« 1.3. Споживач вносить плату Виконавцю, яка складається з:
- плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги;
- плати за абонентське обслуговування в розмірі 35,77 гривень в т.ч. ПДВ (зазначити розмір плати, визначений Виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України).
послуги включаються до плати Виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо. Внески за обслуговування вузлів комерційного обліку, які встановлені для відповідного будинку з розрахунку на один рік, коригуються щороку та підлягають обов'язковому встановленню органами місцевого самоврядування. Про скоригований розмір внесків, встановлений органами місцевого самоврядування, Виконавець письмово повідомляє Споживача.
У разі встановлення органами місцевого самоврядування скоригованого розміру внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, протягом строку дії цього Договору, новий розмір внесків застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього Договору.».
Тож, внесення плати за абонентське обслуговування передбачено умовами укладеного між сторонами договору.
Граничний розмір плати за абонентське обслуговування визначається методологією, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019р. №808 "Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг".
Згідно відомості про спожиті послуги за період з 01.11.2021 по 29.02.2024, довідки щодо руху заборгованості за спожиті послуги за договором №1092 від 01.05.2012 станом на 29.02.2024, актів-рахунків за період з листопада 2021 року по лютий 2024 року, розмір абонентської плати складає 2 129,34 гривень ((67,49 гривень щомісячно за листопад 2021 - березень 2023, квітень 2023 (-)11,87 травень 2023 - вересень 2023 року, по 61,37 гривень за жовтень 2023 - лютий 2024 = 1 779,76 гривень) + 349,58 гривень боргу за попередні періоди). При цьому, колегія суддів зазначає, що в рахунку вказано два об'єкта нерухомості по якому йде нарахування, тобто два абоненти, по кожному з яких застосовано тариф 28,12 грн. за період листопад 2021 - вересень 2023 року, 25,57 грн за період жовтень 2023 - лютий 2024 року.
Тобто, встановлені у справі розміри плати за абонентське обслуговування не перевищують граничний розмір, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №808 у відповідні періоди. Таким чином, нарахування позивачем плати здійснювалося у межах встановлених законодавством обмежень.
З огляду на наведене, доводи апелянта про порушення позивачем методології формування та нарахування плати за абонентське обслуговування є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами.
Крім того, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, сума заборгованості за попередні періоди у розмірі 349,58 грн не є предметом розгляду у даній справі, оскільки виходить за межі періоду, за який заявлено позовні вимоги.
Враховуючи, що відповідачем не надано доказів сплати плати за абонентське обслуговування за період з листопада 2021 року по лютий 2024 року, а розмір заборгованості у сумі 1779,76 грн підтверджується наданими позивачем документами та не спростований відповідачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо доводів апелянта про те, що у відповідача не виник обов'язок з оплати у зв'язку з тим, що факт надання актів-рахунків не підтверджується належними та допустимими доказами, колегія суддів зазначає таке.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач підтверджуючи свої вимоги надав акти-рахунки за період з листопада 2021 року по лютий 2024 року, відомість про спожиті послуги за період з 01.11.2021 по 29.02.2024; довідку щодо руху заборгованості за спожиті послуги за договором. При цьому матеріали справи містять докази, що акти-рахунки за спірний період були направлені на адресу відповідача 14.03.2024, в підтвердження чого позивач надав суду опис вкладення до рекомендованого листа, фіскальний чек АТ «Укрпошта».
Суд першої інстанції врахував, що відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження наявності мотивованої відмови від підписання актів-рахунків, а заперечуючи факт направлення актів-рахунків на адресу відповідача, останній стверджував, що наявні у справі докази не підтверджують ані змісту вкладення, ані адреси одержувач, докази вручення рекомендованого відправлення в справі також відсутні.
У контексті цих доводів суд апеляційної інстанції зазначає, що пункт 3.2.25 договору передбачає, що протягом трьох робочих днів з моменту закінчення розрахункового періоду відповідач зобов'язаний отримувати в теплопостачальній організації акти-рахунки та податкові накладні. У разі неотримання уповноваженим представником споживача акту-рахунку теплопостачальна організація надсилає акт-рахунок поштою. В такому разі акт-рахунок вважається отриманим і узгодженим споживачем на третю добу з моменту його надсилання.
Отже, умовами договору сторони передбачили презумпцію отримання та погодження споживачем акту-рахунку після спливу трьох діб з моменту його направлення, що виключає можливість посилання відповідача на неотримання відповідних документів як на підставу для невиконання грошового зобов'язання.
Посилання відповідача на те, що за вказаним трек-номером відсутня інформація про поштове відправлення, саме по собі не свідчить про те, що відповідне відправлення не здійснювалося.
Слід врахувати, що інформація про поштові відправлення у системі відстеження оператора поштового зв'язку зберігається протягом обмеженого часу, після чого може бути видалена або бути недоступною для відображення у відкритому доступі. Тому відсутність інформації за трек-номером через значний проміжок часу після здійснення відправлення не може розцінюватися як належний доказ того, що таке відправлення не здійснювалося.
Крім того, факт направлення кореспонденції може підтверджуватися й іншими доказами, зокрема описом вкладення та розрахунковим документом поштового оператора, які підтверджують прийняття поштового відправлення до пересилання.
Отже, сам по собі факт відсутності інформації у системі відстеження за трек-номером не спростовує доказів направлення листа, наданих позивачем.
Посилання відповідача на те, що позивач не довів належного виконання обов'язку щодо надання зведених податкових накладних, передбачених пунктом 6.6 договору, колегія суддів оцінює критично.
Сам по собі факт ненадання або неналежного надання податкових накладних не впливає на виникнення у відповідача обов'язку оплатити фактично спожиті послуги. Податкова накладна є документом податкового обліку та підтверджує право платника податку на формування податкового кредиту, однак не є первинним документом, що підтверджує факт надання послуг чи виникнення грошового зобов'язання за договором.
Крім того, можливі порушення порядку складання чи реєстрації податкових накладних регулюються нормами податкового законодавства та можуть бути предметом правовідносин між платником податку та контролюючим органом, проте не звільняють споживача від обов'язку оплатити отримані послуги.
Отже, наведені доводи відповідача не спростовують встановленого судом факту надання позивачем послуг та наявності у відповідача обов'язку з їх оплати.
Також, колегія суддів зазначає, що скаржник не наводить власного розрахунку заборгованості із зазначенням суми, вихідних даних приладів обліку та тарифів, які він вважає правильними, а також не спростовує в такий спосіб висновки суду першої інстанції.
Заперечення відповідача щодо не дослідження судом дотримання сторонами досудового порядку врегулювання спору, не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.
Досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків.
Чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов'язань контрагентом без попереднього пред'явлення йому претензії. Обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує.
Отже, посилання відповідача на те, що позивачем не дотримано досудового порядку вирішення спору є необґрунтованим, оскільки кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Згідно зі ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
Таким чином, недотримання процедури досудового врегулювання спору, передбаченої законом, іншими нормативно-правовими актами чи договором, не позбавляє суб'єкта господарювання права на звернення до суду за вирішенням господарської спору, а суд відповідно не має права відмовити у вирішенні такого спору, посилаючись на недотримання процедури його досудового врегулювання.
Отже, сторона, що постраждала, може звернутися за вирішенням господарського спору безпосередньо до суду, не дотримуючись жодної процедури його досудового врегулювання, за винятком випадків, коли обов'язковість дотримання процедури досудового врегулювання спору передбачено ратифікованим Україною міжнародним договором.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінки обставинам фактичної відсутності відповідача на території України у зв'язку з воєнною агресією, забезпеченню доступу до приладів обліку та вжиттю заходів з обмеження споживання теплової енергії, колегія суддів зазначає таке.
Наведені обставини не свідчать про відсутність у відповідача обов'язку виконувати грошові зобов'язання за укладеним між сторонами договором та не спростовують факту надання позивачем послуг теплопостачання.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що обставини, пов'язані з особливостями здійснення господарської діяльності суб'єкта господарювання, його внутрішньою організацією, фінансовим станом чи іншими подібними факторами, не можуть розглядатися як підстава для звільнення від виконання договірних зобов'язань, якщо інше прямо не передбачено законом або договором.
Крім того, відповідно до усталеної практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, сам по собі факт невикористання споживачем комунальної послуги або вжиття ним заходів щодо обмеження її споживання не припиняє зобов'язання з оплати, якщо споживач не здійснив відключення від відповідних мереж або припинення договірних відносин у встановленому законодавством порядку.
Також колегія суддів враховує, що введення воєнного стану на території України не є безумовною підставою для невиконання грошових зобов'язань за договором, оскільки для звільнення від відповідальності сторона повинна довести наявність обставин непереборної сили та причинно-наслідковий зв'язок між такими обставинами і неможливістю виконання конкретного зобов'язання, чого відповідачем у даній справі не доведено.
Отже, наведені апелянтом доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи та не впливають на наявність у відповідача обов'язку оплатити надані позивачем послуги.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Положеннями ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» 5000,00 грн. заборгованость за поставлену теплову енергію з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи апелянта про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи не заслуговують на увагу.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже згідно положень Господарського процесуального кодексу України у межах апеляційного перегляду саме суд апеляційної інстанції здійснює перевірку встановлених судом першої інстанції обставин, оцінку доказів та доводів сторін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішення, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі учасникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах в межах вимог і доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.
У зв'язку з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції здійснюється новий розподіл судових витрат.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
За змістом пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Крім того, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 04.05.2026 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2026 №4757-IX).
Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, враховуючи обставини введення в Україні воєнного стану, поточну ситуацію що склалася в місті Харкові та Харківській області, задля збереження безпеки працівників суду, а також з метою реалізації учасниками справи процесуальних прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, суд застосував принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до практики Європейського суду з прав людини.
Керуючись статтею 129, 232, 233, 269, 270, п.2 ч.1 ст. 275, 276, п.п.1, 4 ч.1 ст.277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2025 у справі №905/806/25 скасувати в частині стягнення 5000,00 гривень заборгованості за поставлену теплову енергію.
В цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Здійснити новий розподіл судових витрат.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» (84320, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Олекси Тихого, будинок №8-Д; код ЄДРПОУ 34657789) 2 324,05 грн. (дві тисячі триста двадцять чотири гривні 05 копійок) судового збору.
В решті рішення Господарського суду Донецької області від 17.10.2025 у справі №905/806/25 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» (84320, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Олекси Тихого, будинок №8-Д; код ЄДРПОУ 34657789) на користь Фізичної особи - підприємця Шоленінової Ірини Євгенівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 138,08 грн (сто тридцять вісім гривень 08 копійок).
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 16.03.2026.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук