вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" березня 2026 р. Справа№ 910/10626/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Шапрана В.В.
секретар
судового засідання Рибчич А.В.
за участю
представників:
від позивача - не з'явились
від відповідача - Данилевич В.С.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг"
на рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2025 р.
у справі № 910/10626/25 (суддя - Андреїшина І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровська садиба"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг"
про стягнення 571253,60 грн,
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Покровська садиба" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг" про стягнення 571253,60 грн, з яких: 359753,60 грн пені та 211500,00 грн штрафу.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки № 9-НП-24 від 05.12.2024 р. належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної поставки товару.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.11.2025 р. у справі № 910/10626/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровська садиба" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровська садиба" 89938,40 грн пені та 211500,00 грн штрафу. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про зменшення розміру неустойки (пені та штрафу) на 90%.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.
Так, в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також допустив порушення норм матеріального права. Хоча суд першої інстанції і послався на ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, проте належної оцінки реальним обставинам справи не надав та зменшив розмір неустойки лише частково, що не відновлює баланс інтересів сторін і не відповідає меті неустойки як способу сприяння належному виконанню зобов'язання.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг" у справі № 910/10626/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/10626/25 та призначено до розгляду на 20.01.2026 р.
У судовому засіданні 20.01.2026 р. представник відповідача надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, представник позивача не з'явився, у зв'язку з чим у судовому засіданні оголошено перерву до 10.03.2026 р.
У судовому засіданні 10.03.2026 р. представник відповідача у судових дебатах підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача вдруге не з'явився, хоча повідомлявся належним чином про час і місце розгляду скарги шляхом направлення до його електронного кабінету процесуальних документів у справі.
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Копію ухвали про відкриття провадження від 15.12.2025 р. у справі № 910/10626/25 позивачу доставлено до електронного кабінету 15.12.2025 р., доказом чого є довідка про доставку електронного документу від 23.12.2025 р., що міститься в матеріалах справи.
Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала від 15.12.2025 р. у справі № 910/10626/25 оприлюднена у реєстрі 17.12.2025 р.
Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
05.12.2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Покровська садиба" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг" (далі - постачальник) було укладено договір поставки № 9-НП-24 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у даному договору, поставити партіями (передати у власність) покупцеві товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у даному договорі, прийняти і оплатити товар.
Згідно з п. 3.1 договору загальна вартість договору визначається як загальна вартість усіх відповідних специфікацій, підписаних сторонами в рамках дії даного договору.
Як передбачено п. 4.1 договору, товар, що є предметом цього договору, постачається партіями згідно зі специфікацією, у терміни та на умовах, визначених у відповідній специфікації на кожну партію товару.
За п. 4.2 договору датою поставки товару вважається дата передачі такого товару постачальником покупцю за товаротранспортною або видатковою накладною.
У відповідності до п. 7.3 договору за затримку постачальником строків поставки товару постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 1,0 % від вартості простроченої партії товару за кожний день прострочення. Оплата пені здійснюється за весь період прострочення поставки. Якщо прострочення поставки перевищує 90 календарних днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 50% від суми невиконаних зобов'язань.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2025 р., але у будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань сторонами за всіма підписаними сторонами специфікаціями (п. 10.1 договору).
Специфікацією № 1 від 09.12.2024 р., яка є додатком № 1 до договору, сторони погодили, що постачальник зобов'язується виготовити і відвантажити покупцю продукцію, а саме: комплекти електронних монтажних модулів блоку БУ-БМ на загальну суму 423000,00 грн.
Так, згідно зі специфікацією № 1 від 09.12.2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Покровська садиба" було замовлено у Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг" продукцію, а саме - комплекти електронних монтажних модулів блоку БУ-БМ в кількості 25 одиниць вартістю 423000,00 грн (по 16920,00 грн за одиницю товару).
На виконання умов укладеного договору позивачем було здійснено попередню оплату продукції в розмірі 65% вартості, що підтверджується платіжною інструкцією № 12863 від 06.12.2024 р. на суму 50000,00 грн та платіжною інструкцією № 12874 від 10.12.2024 р. на суму 224950,00 грн.
Також позивач вказує, що на прохання відповідача, ще до поставки продукції, позивачем було здійснено непередбачену договором попередню оплату на суму 20000,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 13213 від 27.03.2025 р.
Специфікацією № 1 було передбачено строки поставки: для 3-х одиниць до 20.01.2025 р., для 5-х одиниць до 27.01.2025 р., для 5-х одиниць до 3 лютого, для 6-х одиниць до 10.02.2025 р., для 6-х одиниць до 17.02.2025 року (п. 1 специфікації).
Однак, поставка продукції в кількості 17-ти одиниць на суму 287640,00 грн була здійснена Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг" 30.05.2025 р. (видаткова накладна № 21), а продукція в кількості 8-ми одиниць на суму 135360,00 грн була поставлена 03.06.2025 р. (видаткова накладна № 25).
За порушення строку поставки товару позивач нарахував пеню у розмірі 487803,60 грн, а також 211500,00 грн штрафу, оскільки прострочення по всіх партіях продукції становить більше 90 днів.
При цьому, відповідач зазначає, що залишок заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровська садиба" за отриманий товар становить 128050,00 грн.
30.07.2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Покровська садиба" направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг" лист з повідомленням про утримання нарахованих сум пені та штрафу в сумі 128050,00 грн з суми кінцевого розрахунку за поставлену продукцію та про припинення зобов'язання позивача перед відповідачем з остаточної оплати продукції, поставленої за видатковими накладними № 21 від 30.05.2025 р. та № 25 від 03.06.2025 р. в розмірі 128050,00 грн, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Також даним листом була заявлена вимога в 7-денний строк з дати отримання повідомлення сплатити на користь позивача залишок пені в сумі 359753,60 грн та штраф в сумі 211500,00 грн.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов укладеного договору здійснив поставу товару з порушенням строку, передбаченого умовами укладеного договору, у зв'язку з чим йому нараховано штраф та пеню.
За змістом ст. 193 ГК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що за затримку постачальником строків поставки товару постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі 1,0 % від вартості простроченої партії товару за кожний день прострочення. Оплата пені здійснюється за весь період прострочення поставки. Якщо прострочення поставки перевищує 90 календарних днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 50% від суми невиконаних зобов'язань.
Специфікацією № 1 було передбачено строки поставки: для 3-х одиниць до 20.01.2025 р., для 5-х одиниць до 27.01.2025 р., для 5-х одиниць до 3 лютого, для 6-х одиниць до 10.02.2025 р., для 6-х одиниць до 17.02.2025 року (п. 1 специфікації).
Однак, поставка продукції в кількості 17-ти одиниць на суму 287640,00 грн була здійснена відповідачем 30.05.2025 р., що підтверджується видатковою накладною № 21, продукція в кількості 8-ми одиниць на суму 135360,00 грн була поставлена 03.06.2025 р., що підтверджується видатковою накладною № 25.
Отже прострочення поставки складають: по 3-м одиницям на 130 днів; по 5-м одиницям на 123 днів; по 5-м одиницям на 116 днів; по 4-м одиницям на 109 днів; по 2-м одиницям на 113 днів; по 6-м одиницям на 106 днів.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Як передбачено ч. 1 ст. 552 ЦК України, сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Враховуючи викладене, а також факт прострочення відповідачем строків поставки позивачу товару, а також те, що заявлена позивачем до стягнення суми штрафу та пені є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням укладеного договору, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 359753,60 грн пені та 211500,00 грн штрафу є обґрунтованими.
Разом з цим, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач звернувся з клопотанням про зменшення розміру неустойки.
Обґрунтовуючи вказане клопотання, відповідач посилався на те, що неустойка у загальному розмірі 699303,60 грн (359753,60 грн пеня, 211500,00 грн штраф, 128050,00 грн залишок заборгованості за отриманий товар), яку позивачем нараховано відповідачу, більше ніж в 1,5 рази перевищує суму поставленого товару у відповідності до специфікації № 1 до договору (423000,00 грн).
Факт недоплати позивачем коштів відповідачу у сумі 128050,00 грн за виготовлену та поставлену відповідачем в повному обсязі продукцію є суттєвою фінансовою втратою для останнього. При цьому, як зазначає відповідач, позивач додатково намагається стягнути в судовому порядку ще 571253,60 грн, що робить суму нарахованих штрафних санкцій несправедливо непомірним (непосильним) тягарем для відповідача та у разі задоволення судом позовної заяви унеможливить виконання ним своїх зобов'язань, зокрема, щодо виплати заробітної плати працівникам, розрахунку з підрядникам та іншими кредиторами.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 р. у справі № 924/1089/17, від 22.01.2019 р. у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 р. у справі № 912/1703/18, від 06.11.2019 р. у справі № 917/1638/18.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18.
При цьому, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 ЦК є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50%, тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до норм частин першої, другої статті 233 ГК та частини третьої статті 551 ЦК, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.07.2023 р. у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 р. у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 р. у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 р. у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 р. у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 р. у справі № 902/919/22, від 14.02.2024 р. у справі № 910/3015/23, від 04.06.2025 р. у справі № 910/5992/24.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Норми чинного законодавства України не містять вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру штрафних санкцій, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки відповідно до норм статті 551 ЦК є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 р. у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 р. у справі № 917/791/18, від 13.05.2019 р. у справі № 904/4071/18, від 11.07.2023 р. у справі № 914/3231/16, від 15.11.2023 р. у справі №910/1266/23).
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 925/577/21.
Враховуючи викладене, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, нарахованої позивачем у даній справі, до її розумного розміру.
При цьому господарським судом також враховано, що штрафні санкції більш ніж в 1,5 рази перевищують вартість замовленої позивачем продукції. До того ж, позивачем не надано суду доказів понесення збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання, а також не здійснено повну оплату за поставлений товар у повному обсязі.
Враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру неустойки (пені, штрафу), враховуючи загальні засади цивільного законодавства, а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що справедливим, доцільним, обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру нарахованої відповідачу пені на 75%.
З огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 89938,40 грн пені (359753,60 грн - 75%) та 211500,00 грн штрафу.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції зменшив розмір неустойки лише частково, що не відновлює баланс інтересів сторін і не відповідає меті неустойки як способу сприяння належному виконанню зобов'язання, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не його обов'язком.
Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2025 р. у справі № 910/10626/25 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг" задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.11.2025 р. у справі № 910/10626/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Трейдінг".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16.03.2026 р.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Андрієнко
В.В. Шапран