79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"04" березня 2026 р. Справа №914/509/25
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХІД АГРО МХП» від 14.11.2025 (вх. №01-05/3417/25 від 21.11.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2025 (повне рішення складено 29.10.2025, суддя Гоменюк З.П.)
у справі №914/509/25
за позовом Керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області, м. Пустомити, Львівська область
в інтересах держави в особі позивача Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області, м. Перемишляни, Львівська область
відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХІД АГРО МХП», м. Рогатин, Івано-Франківська область
про розірвання договору оренди, розірвання додаткової угоди до договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку
за участю представників:
від прокуратури: прокурор Винницька Л.М.;
від позивача: представник Слюбик Б.С.;
від відповідача: адвокат Лишак І.В. (в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів);
Учасникам процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.10.2025 у справі №914/509/25 позов задоволено повністю; розірвано договір оренди землі від 26.12.2017, щодо земельної ділянки площею 64,5979га, кадастровий номер 4623384900:08:000:0019 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1371739446233), укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та ТзОВ “ЗАХІД-АГРО МХП» та Додаткову угоду до договору оренди землі від 26.12.2017 (номер запису про інше речове право: 2373037), укладену 23.10.2024 між Перемишлянською міською радою Львівського району Львівської та ТзОВ “ЗАХІД-АГРО МХП»; зобов'язано ТзОВ “ЗАХІД-АГРО МХП» повернути власнику - Перемишлянській міські раді Львівського району Львівської області земельну ділянку, кадастровий номер 4623384900:08:000:0018 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1371739446233) площею 64,5979 га, яка знаходиться на території Перемишлянської територіальної громади Львівського району Львівської області; стягнуто з ТзОВ “ЗАХІД-АГРО МХП» на користь Львівської обласної прокуратури 4 844,40 грн судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2025 у справі №914/509/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 21.11.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Галушко Н.А., Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.12.2025, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 21.01.2026.
29.12.2025 позивач подав відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/9806/25), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
31.12.2025 прокурор подав відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/9853/25), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 розгляд справи відкладено на 04.03.2026.
В судовому засіданні 04.03.2026 представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Прокурор і представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечили, просили залишити оскаржене рішення без змін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового судового рішення, з огляду на таке.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.
Пустомитівська окружна прокуратура Львівської області звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХІД-АГРО МХП» про розірвання договору оренди, розірвання додаткової угоди до договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач використовує орендовану у Перемишлянської міської ради земельну ділянку не за цільовим призначенням, а саме не як пасовище (відповідно до умов договору оренди), а як ріллю для вирощування сільськогосподарських культур.
Позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції письмових заяв по суті спору не надав. Як зазначено в оскарженому рішенні, в судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що впродовж існування договірних правовідносин оренди, товариство використовувало орендовану земельну ділянку згідно з її цільовим призначенням, не погіршувало її стан та своєчасно і в повному обсязі сплачувало орендну плату. Покликаючись на положення ч.1 ст.144 Земельного кодексу України, відповідач зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які акти складені уповноваженими особами з питань контролю за охороною та використання земель, а також не має доказів, яким було би встановлено межі спірної земельної ділянки.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення, керувався такими висновками:
- Верховний Суд у постанові від 25.05.2022 у справі №922/1135/21 виснував, що за приписами ч.5 ст. 20, ст. 34 ЗК України земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби можуть використовуватися лише у межах встановленого виду використання, тому передані в оренду земельні ділянки не мали бути використані відповідачем для вирощування олійних або будь-яких інших культур, оскільки ці земельні ділянки орендар зобов'язаний був використовувати виключно в межах, визначених договорами оренди землі, законом та кадастрової документації, а саме як пасовища;
- Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі №904/1054/19 зазначив, що діяльність відповідача щодо розорювання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які за своїми характеристиками відносяться до пасовищ, є такою, що порушує встановлені законодавством та договором вимоги використання спірної земельної ділянки;
- на момент обстеження спірних земельних ділянок 05 лютого 2025 року встановлено невідповідність у видах використання угідь сільськогосподарського призначення, визначених за відомостями Державного земельного кадастру, із фактичним використанням такої землі, відповідно до долученої фотофіксації спірної земельної ділянки вбачається рілля;
- обов'язкових вимог щодо складання акту обстеження земельних ділянок при здійсненні контролю за використанням земельних ділянок чинним законодавством не передбачено, відтак, під час складання актів обстеження земельних ділянок позивач діяв в межах своїх повноважень;
- про використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення як рільних відповідачем не заперечено, належних та допустимих доказів на спростування вказаного факту матеріали справи не містять;
- - за умовами п. 8.4.6 договору оренди землі, орендар зобов'язався повідомляти орендодавця не рідше, ніж один раз на три роки про стан орендованої земельної ділянки на відповідність показникам агрохімічного паспорта земельної ділянки, проте матеріали справи не містять повідомлень відповідача орендодавцю про стан орендованої земельної ділянки на відповідність показників агрохімічного паспорта земельної ділянки протягом всього періоду користування об'єктом оренди.
Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та заперечення прокурора.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а також мало місце неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
На підтвердження порушення норм процесуального права, апелянт покликається на такі доводи:
- відповідач належним чином подав суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак суд не забезпечив технічну можливість з'єднання, чим фактично позбавив відповідача права на участь в судовому засіданні, що є прямим порушенням ст.197 ГПК України та позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у справі №9901/39/20, де зазначено, що доступ до правосуддя передбачає не лише формальну можливість участі, але й реальне забезпечення такої участі судом;
- прокурор обґрунтував наявність «інтересів держави» несплатою коштів відповідачем та ненадходженням коштів до Державного бюджету України; у справі відсутні належні обґрунтування того, що інтереси держави реально порушено, а орган місцевого самоврядування не спроможний захистити свої права; позивачем у справі є міська рада, яка не надала доказів свої неспроможності до самостійного захисту, навпаки участь представника міської ради у всіх судових засіданнях спростовує таке твердження;
- покликання відповідача на факт поновлення спірного договору оренди землі з 23.10.2024, що підтверджує належне виконання орендарем зобов'язань за договором та відсутність актів, які складені уповноваженими особами з питань контролю за охороною використання земель, суд відхилив, при цьому взяв до уваги доводи прокурора про бездіяльність Перемишлянської міської ради, яка за дати укладення договору оренди землі (26.12.2017) до 05.02.2025 (після надходження запиту прокуратури) жодного разу не перевіряла факт використання орендованої земельної ділянки шляхом її обстеження;
- суд залишив без розгляду подане відповідачем клопотання про зупинення провадження, що є порушенням ст.202, ст.234 ГПК України; відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі №922/1183/19, суд зобов'язаний розглянути кожне подане клопотання та надати йому правову оцінку, що в цій справі зроблено не було;
- суд не надав оцінки вимозі позивача про розірвання додаткової угоди; Верховний суд неодноразово наголошував, що додаткова угода не є самостійним договором і не може бути окремо розірвана (постанова від 21.01.2021 у справі №910/11251/20); вимоги, які не мають правової основи, не можуть бути задоволені, отже, задоволення позову у повному обсязі є необґрунтованим;
- суд надав оцінку доказам вибірково, без мотивованого відхилення доказів відповідача, що суперечить вимогам ст.86 ГПК України;
- суд взагалі не дослідив питання відсутності вини відповідача, що суперечить принципу юридичної відповідальності.
Щодо нез'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, апелянт покликається на те, що суд не надав належної оцінки акту обстеження земельної ділянки, який був складений з численними порушеннями законодавства, а саме:
- особи, які склали акт, не є сертифікованими фахівцями у сфері землеустрою чи агрономії, не мають передбачених законом повноважень для проведення обстеження земельної ділянки й складання висновків щодо її фактичного використання;
- відсутня правова підстава для створення комісії та проведення подібного «обстеження»;
- не визначено компетенції та обсягу повноважень такої комісії для складення відповідних актів;
- позивача не було повідомлено про обстеження, що є порушенням принципу гласності, участі особи в адміністративній процедурі та її праві бути заслуханою;
- акт несе потенційні негативні наслідки для прав та репутації користувача земельної ділянки, містить односторонні висновки про її стан та фактичне використання;
- порушення принципу законності (ст.19 Конституції України), відповідно до якого посадові особи діють лише в межах повноважень, наданих законом; повноваження на проведення подібного обстеження відсутні;
- втручання в господарську діяльність - обстеження здійснювалося щодо землі, яка перебуває в приватній оренді, без повідомлення орендаря, що може завдати шкоди репутації підприємства та мати наслідки для договірних правовідносин;
- відсутність наукового/експертного підходу - висновки суду є суб'єктивними, не затверджені агрономічними чи геодезичними дослідженнями;
- акт не має юридичної сили, але використовується для тиску/ініціювання перевірок, тобто по суті є зловживанням владними повноваженнями;
- функції контролю за станом земельних ділянок покладені на спеціально уповноважений державний орган - Державну інспекцію контрою за використанням та охороною земель (у складі Держекоінспекції), відповідно до вимог ст.1, ст.6, ст.18 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та ст.144, ст.191 Земельного кодексу України, натомість органи місцевого самоврядування не наділені правом складати акти, які фактично дублюють або підмінюють результати державного контрою, зокрема в частині встановлення ознак порушень;
- у користувача відсутнє нецільове використання землі, адже земельна ділянка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, і фактичне її використання зафіксоване у відповідності до цільового призначення;
- в акті відсутні докази, які би свідчили про факт розорювання земельної ділянки, встановлення точних меж цієї ділянки, наявність залишків посівів ріпаку, як це зазначено в акті;
- в акті відсутні геопросторові координати або межі ділянки, які б дозволили ідентифікувати обстежену територію з ділянкою, що має кадастровий номер 4623384900:08:000:0019; не подано жодного агрономічного або ботанічного висновку щодо виду рослин, які нібито залишились на полі; не залучено фахівців із землеустрою, агрономії чи геодезії, які мають відповідну кваліфікацію для складання об'єктивного акту; фотографії, додані до акту неідентифіковані за датою, координатами або описом і не підтверджують належність зображеного об'єкта до спірної земельної ділянки;
- відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2021 у справі №910/22493/20, доказ вважається допустимим, якщо він підтверджує обставини, що мають значення для справи, і допустимим - якщо поданий в порядку, встановленому законом; наявний акт вимогам не відповідає.
- суд не надав оцінки питанням чи було використано вимірювальні прилади; хто з комісії мав сертифікат інженера-землевпорядника; яка площа фактично використовується не за видом угідь; чи є висновки, що підтверджують саме розорювання, а не інші роботи; яким чином встановлено, що залишки рослин, це саме ріпак; чи є ботанічні/агрономічні експертні висновки про це.
Окрім того, апелянт вважає, що поведінка позивача у цій справі є суперечливою та порушує принцип venire contra factum proprium, адже позивач 23.10.2024 підписав додаткову угоду до договору оренди, чим підтвердив в письмовій формі існування орендних відносин з відповідачем та погодився зі строком дії договору до 2031 року та сумою орендної плати, а через декілька місяців змінив правову позицію і намагається поставити під сумнів чинність угоди, яку сам підписав. Така зміна поведінки без об'єктивних причин суперечить принципу правової визначеності та добросовісності, ставить під сумнів стабільність договірних відносин та створює ризики для сторін, що діяли у правовому полі.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника:
- як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заява про участь в судовому засіданні, яке відбулось 15.10.2025, в режимі відеоконференції - не подавалась, відтак розгляд справи відбувся без участі представника відповідача; ухвалою суду від 17.09.2025 повідомлено відповідача про призначення наступного судового засідання у справі №914/509/25 на 15.10.2025 о 14:00 год.;
- в апеляційній скарзі зазначено, що відповідач на адресу суду скерував клопотання про зупинення провадження, яке залишено судом без розгляду, проте це не відповідає фактичним обставинам, оскільки судом першої інстанції вирішив всі клопотання, подані у справі, що підтверджується матеріалами справи;
- з аналізу положень ст. 143 Конституції України, ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, ст. ст. 12, 80 Земельного кодексу України, ч.1 ст. 18, п. п. 1 п. «б» ч.1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», положення про постійні комісії Кам'янка-Бузької міської ради затвердженого рішенням від 27.04.2021 №59, міська рада наділена правом здійснювати самоврядний контроль за використанням та охороною земель комунальної власності та складати відповідні акти за результатами проведеного обстеження;
- предметом обстеження була виключно земельна ділянка, яка є власністю територіальної громади, від імені якої діє позивач, а тому при обстеженні земельної ділянки, що належить територіальній громаді та передана в оренду відповідачу, позивач реалізував свої повноваження та виконував функції, визначені Конституцією України, Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», як власник земельної ділянки, а не в межах здійснення державного контролю за використанням та охороною земель (такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 01.10.2018 (справа №522/15651/16-а), від 31.10.2019 (справа №826/27247/15), від 30.01.2020 (справа №640/4550/19);
- акт обстеження земельної ділянки це документ, в якому викладена інформація, що відображає ситуацію, що склалась під час використання фізичними та юридичними
особами земельних ділянок із зазначенням в них, у разі наявності, порушень вимог чинного законодавства; такий акт є носієм доказової інформації про виявлені органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення органу, а тому оцінка акта може бути надана судом у випадку можливого використання такого акта, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору (подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 13.03.2019 (справа №820/3713/17), від 30.01.2020 (справа №640/4550/19);
- всупереч вимог чинного законодавства та умов договору оренди земельної ділянки, відповідач розорав орендовану земельну ділянку комунальної власності, на якій зафіксовано залишки ріпака, а не використовував її як пасовище;
- в матеріалах справи відсутні докази використання орендарем земельної ділянки відповідно до того виду використання, за яким така була передана орендодавцем;
- незаконне розорення сіножатей та пасовищ призводить до погіршення якості ґрунтів та виснаження земель, що завдає значної шкоди земельним ресурсам держави, а також суперечить державній політиці у сфері земельних відносин; реагування прокурора у цьому разі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання дотримання вимог законодавства при використанні земель комунальної форми власності, яке відбувається з їх грубим порушенням;
- щодо наявності державного інтересу слід врахувати, що за умовами договору оренди спірна земельна ділянка передана у користування як пасовища, відповідно їх нормативна грошова оцінка, яка за ч.1 ст.13 Закону України «Про оцінку земель» є базовою при визначенні розміру орендної плати, здійснювалася як за оренду пасовища, тоді як вартість вказаної земельної ділянки як ріллі є значно вищою, відтак і плата за її використання як ріллі до місцевого бюджету становила б більший розмір, отже власник землі втрачає суттєві кошти на розмірі орендної плати.;
- внаслідок безконтрольного розорювання земельної ділянки значно погіршується її стан, така ситуація свідчить про незаконну зміну виду використання земельної ділянки, внаслідок чого до бюджету не надходять значні суми коштів, що є порушенням інтересів держави та не може залишатися без реагування прокурора;
- ненадходження коштів зі сплати орендної плати, надходження їх не в повному розмірі призводить до спричинення шкоди державним інтересам та підриву основ фінансово-економічної діяльності держави та економічної безпеки держави в цілому;
- Перемишлянська міська рада, приймаючи рішення №4390 від 15.10.2024 та укладаючи додаткову угоду до договору від 23.10.2024 зобов'язана була перевірити виконання орендарем усіх умов договору, оскільки таке положення прямо передбачене п 8.3.3. договору (орендар має право на поновлення договору оренди землі за умови, що він виконує умови договору), проте, Перемишлянська міська рада не вжила всіх необхідних заходів для з'ясування фактичного способу використання орендованої земельної ділянки та виконання орендарем взятих на себе зобов'язань, хоча могла і зобов'язана була це зробити, такий формальний підхід Перемишлянської міської ради при прийнятті Рішення сесії №4390 від 15.10.2024 та укладенні додаткової угоди до договору свідчить про її бездіяльність та наявність підстав для представництва Пустомитівської окружної прокуратури;
- Перемишлянська міська рада позов, як ефективний спосіб захисту порушених прав, про розірвання договору та повернення земельної ділянки не заявила, що свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень протягом розумного строку, як про це зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу навів фактичні обставини справи та зазначив, що в постанові від 12.12.2019 у справі №904/1054/19 Верховний Суд зробив висновок щодо необхідності дотримання обмежень щодо розорювання земель, а також створення, збереження та відновлення сіножатей та пасовищ відповідно до науково обґрунтованих показників з урахуванням регіональних особливостей та природно-кліматичних умов.
Щодо підстав звернення до суду прокурора в інтересах держави в особі Перемишлянської міської ради Львівської області
Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Відповідно до абзаців 1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Одночасно, згідно з положеннями частин 3-5 ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Таким чином, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Слід звернути увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки: «…Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.
Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що “інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».
Згідно з ч.1 ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Звертаючись з позовом до суду, прокурор визначив орган місцевого самоврядування, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Перемишлянську міську раду Львівського району Львівської області.
У позові прокурор стверджує, що відповідач використовує орендовану у Перемишлянської міської ради земельну ділянку не за цільовим призначенням, а саме не як пасовище (відповідно до умов договору оренди), а як ріллю для вирощування сільськогосподарських культур.
Підставою для представництва інтересів держави в особі Перемишлянської міської ради, яка є власником земельної ділянки та до місцевого бюджету якої надходять кошти за використання спірної земельної ділянки і яка є розпорядником цих коштів є факт використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Бездіяльність позивача щодо звернення до суду з позовом про розірвання договору і повернення земельної ділянки за твердженням прокурора свідчить про нездійснення цим органом захисту інтересів територіальної громади (великого числа громадян) у сфері захисту права комунальної власності, які у цьому випадку збігаються з інтересами держави, що має прояв у свідомій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень і підтверджує наявність «виключного випадку» для звернення прокурора з позовом до суду.
До позовної заяви долучено листування прокуратури та позивача.
Зокрема, листом №03-16/01/269 від 11.02.2025 Перемишлянська міська рада у відповідь на запит прокурора в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила про те, що не зверталась до суду з позовною заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4623384900:08:000:0019 і не має наміру звертатись до суду з таким позовом у з в'язку з тим, що станом на 31.12.2024 виконання дохідної частини міського бюджету Перемишлянської ТГ становить 97,5%. Водночас, в разі подання позову прокурором такий буде підтримано.
Листом №4.55/04-29-737ВИХ-25 від 13.02.2025 Пустомитівська окружна прокуратура повідомила Перемишлянську міську раду про намір звернення в Господарський суд Львівської області із заявою і інтересах держави в особі Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області до ТзОВ «ЗАХІД-АГРО МХП» про розірвання договору оренди, додаткової угоди та повернення земельної ділянки з кадастровим номером 4623384900:08:000:0019 площею 64,5979 га в комунальну власність.
Враховуючи наведене, прокурор дотримався порядку, встановленого у ст.23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, звернувся до органу місцевого самоврядування з повідомленням про наявність підстав звернення до суду з метою захисту інтересів територіальної громади, проте міська рада не вжила належних заходів та, надавши прокурору формальну відповідь, протягом розумного строку не звернулась до суду з позовом самостійно.
Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що прокурор, звертаючись з цим позовом до господарського суду, не обґрунтував належним чином наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі.
Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права
У пункті четвертому частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.2 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що належним чином подав суду заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак суд не забезпечив технічну можливість з'єднання, чим фактично позбавив відповідача права на участь в судовому засіданні.
Як встановлено з матеріалів справи, відповідач 04.08.2025 подав суду клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції, в якому просив надати можливість участі представника ТзОВ «ЗАХІД АГРО МХП» адвоката Лишака І.В. у судовому засіданні у справі №914/509/25, що призначене на 13.08.2025 на 11:00, та в усіх подальших засіданнях, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.08.2025 заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні у справі №914/509/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Відповідно до протоколу судового засідання 13.08.2025 судове засідання розпочато о 11:47, адвоката Лишака І.В. запрошено до відеоконференції, однак учасник був офлайн, конференцію завершено о 11:50, у зв'язку з нестабільним з'єднанням з медіасервером запис засідання в поточний файл завершено.
Протокольною ухвалою від 13.08.2025 розгляд справи відкладено на 17.09.2025.
Про наступне судове засідання, призначене на 17.09.2025 сторін повідомлено ухвалою-повідомленням про судове засідання.
Протокольною ухвалою від 17.09.2025 розгляд справи відкладено на 15.10.2025.
Про наступне судове засідання, призначене на 15.10.2025 сторін повідомлено ухвалою-повідомленням про судове засідання. Вказану ухвалу відповідач отримав 18.09.2025.
Відповідно до протоколу судового засідання від 15.10.2025 адвоката Лишака І.В. не було запрошено до участі у відеоконференції. Розгляд справи здійснено за відсутності представника відповідача і у цьому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення, ухваленого за результатами розгляду справи по суті.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що процесуальне законодавство не містить приписів, які б унеможливлювали звернення до суду з єдиним (одним) клопотанням (заявою) щодо участі у всіх судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції (що й було зроблено товариством у цій справі) або передбачали звернення виключно з окремим клопотанням (заявою) щодо кожного судового засідання.
Однак, суд першої інстанції не забезпечив участь представника відповідача в судовому засіданні 15.10.2025 шляхом запрошення до участі у відеоконференції.
В матеріалах справи немає доказів того, що існувала технічна неможливість участі представника відповідача у відеоконференції, переривання або відсутність інтернет-зв'язку, через що суд не мав змоги з'єднатися з представником товариства.
У постанові від 23.03.2023 у справі №905/2371/21 Верховний Суд вказав, що незабезпечення місцевим господарським судом участі представника сторони у судовому засіданні у режимі відеоконференції без вагомих на те підстав призвело до незабезпечення можливості стороні реалізувати надані їй законом процесуальні права, що є одним з ключових принципів процесуальної справедливості.
При цьому, Верховний Суд зауважив, що суд апеляційної інстанції на зазначене порушення уваги не звернув, помилково зазначивши про те, що сторона не подавала заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Так, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на зміст клопотання сторони, яке не обмежувалося одним судовим засіданням.
Згідно з гарантіями, які надає стаття 6 Конвенції, сторона провадження повинна мати можливість ефективно брати участь у судовому засіданні суду, який розглядає її справу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справах «Волчлі проти Франції», ТзОВ «Фріда» проти України»).
Конституційне право на участь у судовому розгляді не може бути формальним.
Аналогічні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18.11.2025 у справі №925/1634/24.
Відтак доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що його представника не запрошено до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтверджуються матеріалами справи. Таке порушення норм процесуального права, відповідно до вимог п.3 ч.3 ст.277 ГПК України, є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Окрім того, відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції залишив без розгляду подане відповідачем клопотання про зупинення провадження.
Так, 12.08.2025 відповідач звернувся до Господарського суду Львівської області із заявою про зупинення провадження у справі до вирішення та набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №380/13552/25. Заяву про зупинення провадження у справі зареєстровано в Господарському суді Львівської області 12.08.2025 за вх.№3353/25.
До заяви додано ухвалу Львівського окружного адміністративного суду про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі №380/13552/25 за позовом ТзОВ «ЗАХІД-АГРО МХП» до Перемишлянської міської ради про визнання протиправними дій щодо складання акту обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 4623384900:08:000:0019 від 05.02.2025 та копію позовної заяви у цій адміністративній справі.
Також до заяви додано докази надсилання заяви іншим учасникам справи, з яких встановлено, що копію заяви надіслано до електронного кабінету позивача, а також до електронного кабінету Дніпропетровської обласної прокуратури, а не Пустомитівської окружної прокуратури.
Відповідно до протоколу судового засідання від 13.08.2025 прокурор в судовому засіданні заявила про бажання ознайомитись з клопотанням про зупинення провадження у справі. Протокольною ухвалою розгляд справи відкладено.
Відповідно до протоколу судового засідання від 17.09.2025 зазначено, що прокурор з приводу зупинення провадження заперечує. Про результати розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відомості відсутні. Протокольною ухвалою розгляд справи відкладено до 15.10.2025.
В протоколі судового засідання від 15.10.2025 відсутні відомості щодо розгляду в засіданні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
В оскаржуваному рішенні від 15.10.2025 зазначено, що 12.08.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 12.08.2025) від представника відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі №914/509/25 (вх.№3353/25), однак відсутні відомості про результати розгляду такої заяви.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Відповідно до ч.2 ст.227 ГПК України з питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.2 ст.232 ГПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Таким чином, за результатами розгляду клопотання сторони про зупинення провадження у справі суд має постановити ухвалу.
Відповідно до ч.5 ст.233 ГПК України ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом без оформлення окремого документа, зазначаються у протоколі судового засідання. Суд може оформити такі ухвали окремим документом після закінчення судового засідання.
Однак, в матеріалах справи відсутня ухвала, постановлена окремим документом, чи ухвала, постановлена без оформлення окремого документа, але із зазначенням у протоколі судового засідання, щодо заявленого відповідачем клопотання про зупинення розгляду справи, відтак слід констатувати, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права під час розгляду справи.
Розглянувши заяву ТзОВ «ЗАХІД-АГРО МХП» про зупинення провадження у справі №914/509/35 до вирішення та набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №380/13552/25 (вх.№3353/25 від 12.08.2025), колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на те, що зважаючи на положення пункту 5 ч.1 ст.227 ГПК України, суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. У спірному випадку з поданих сторонами доказів у справі можливим є встановлення обставин, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень.
Також слід врахувати, що станом на дату розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, які є відкритими та загальнодоступними, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 провадження у справі №380/13552/25 за позовом ТзОВ «ЗАХІД-АГРО МХП» до Перемишлянської міської ради про визнання протиправними дій щодо складання акту обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 4623384900:08:000:0019 від 05.02.2025 було закрито з огляду на те, що акт обстеження земельних ділянок від 05.02.2025 не є індивідуальним актом і дії щодо його складення не можуть бути предметом спору.
Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.
26.12.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та ТзОВ “ЗАХІД-АГРО МХП» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 4623384900:08:000:0019) площею 64,5979 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у тому числі 64,5979 га пасовище, розташованої за межами населених пунктів на території Липовецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області (на час подання позову - Липовецький старостинський округ Перемишлянської територіальної громади), далі - договір).
За умовами п.п 2.1-2.4 договору, в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 64,5979га у тому числі: 64,5979га пасовища. На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна та об'єкти інфраструктури. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на дату укладення договору становить 353542,65 грн. Земельна ділянка, яка передається в оренду не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.
У п.3.1. договору вказано, що такий договір укладено на строк 7 (сім) років.
Відповідно до п.3.2. договору після закінчення строку його дії орендар має переважне право поновити його на новий строк.
Відповідно до п.4.2. договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку державної власності здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначеної законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповняються під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
Пунктами 5.1-5.4 договору передбачено умови використання земельної ділянки.
Зокрема, зазначено, що в оренду передається земельна ділянка для ведення сільськогосподарського виробництва загальною площею 64,5979га, у тому числі 64,5979га пасовище. Угіддя-пасовища (п.5.1).
Цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п.5.2.).
Орендована земельна ділянка повинна використовуватись способами, що не суперечать екологічним вимогам, не допускати забруднення радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, захищати її від водної та вітрової ерозії, дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин забороняється (п.5.3.).
Зміна угідь допускається за умови розроблення, погодження та затвердження в установленому порядку документації з землеустрою за згодою орендодавця (п.5.4.).
У п.7.1. договору вказано, що на орендовану земельну ділянку встановлено такі обмеження: зміна цільового призначення земельної ділянки на весь строк дії договору.
У п.8.1.2 передбачено, що орендодавець має право здійснювати контроль за виконанням умов цього договору з боку орендаря.
Також, відповідно до умов договору, на орендар взяв на себе обов'язки, з поміж яких:
- дотримуватись встановлених щодо об'єкта оренди обмежень в обсязі, передбаченому договором та чинним законодавством України (п.8.4.4);
- використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору, дотримуватись при цьому вимог чинного земельного, екологічного законодавства, законодавства про охорону довкілля, державних стандартів, норм і правил (п.8.4.5.);
- повідомляти орендодавця не рідше ніж один раз на три роки про стан орендованої земельної ділянки на відповідність показників агрохімічного паспорта земельної ділянки.
У п.11.3. договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених цим договором.
Сторони підписали акт прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки від 26.12.2017.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №410377858 від 29.01.2025 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4623384900:08:000:0019:
- 28.12.2017 зареєстровано речове право оренди земельної ділянки за ТзОВ “ЗАХІД-АГРО МХП»;
- 22.03.2021 було зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку за Перемишлянською міською радою на підставі наказу №65-ОТГ від 23.12.2020, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області;
- внесено відомості про строк дії права оренди ТзОВ “ЗАХІД-АГРО МХП» до 26.12.2031.
23.10.2024, на підставі рішення сесії Перемишлянської міської ради №4390 від 15.10.2024 “Про продовження терміну дії та внесення змін до договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4623384900:08:000:0019) від 26 грудня 2017 року» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 26.12.2017, у відповідності до якої:
- продовжено строк дії договору оренди на 7 років до 26.12.2031;
замінено сторону орендодавця з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на Перемишлянську міську раду Львівського району Львівської області.
05.02.2025 комісія Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області в складі Сайка Б.Я. - начальника відділу з питань земельних відносин Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради, Кіцери Н.І. - заступника начальника відділу з питань земельних відносин Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради, Боднара В.М. - начальника відділу юридичних питань, комунальної власності та кадрової роботи Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради, провела обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 4623384900:08:000:0019, яка передана в користування ТзОВ “ЗАХІД-АГРО МХП» згідно договору оренди землі від 26.12.2017, провела фотофіксацію, та склала акт обстеження, в якому встановлено, що земельна ділянка розорана та на ній знаходяться незначні залишки рослин ріпаку, нових посівів сільськогосподарських культур не виявлено.
До акту додано фотофіксацію земельної ділянки з кадастровим номером 4623384900:08:000:0019, на фото зображено ріллю.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг наявний в матеріалах справи) основним видом діяльності ТзОВ “ЗАХІД-АГРО МХП» є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний).
Відповідно до інформації Перемишлянської міської ради та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, всупереч вимогам п.8.4.6. договору орендар не виконав обов'язку щодо інформування орендаря про стан орендованої земельної ділянки на відповідність показникам агрохімічного паспорта земельної ділянки.
До відзиву на позовну заяву відповідач долучив копію агрохімічного паспорту поля, земельної ділянки з кадастровим номером 4623384900:08:000:0019 за №215557, виготовленого Львівським регіональним центром ДУ «Держґрунтохорона», у якому вказані показники (середньозважені величини за роками обстеження) за 2025 рік.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги щодо суті спору з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Відносини у сфері оренди земель регулюються Земельним кодексом України (надалі ЗК України), Цивільним кодексом України (надалі ЦК України), Законом України “Про оренду землі», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі, та умовами договору оренди земельної ділянки.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про оренду землі», оренда землі є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі ст. 13 цього Закону, договір оренди землі є договором, за яким орендодавець зобов'язується за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на визначений строк, а орендар - використовувати її відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Законодавче визначення прав та обов'язків орендодавця міститься у ст. 24 Закону України “Про оренду землі». У межах зазначених положень орендодавець наділений правом вимагати від орендаря належного використання земельної ділянки за її цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди.
Водночас правовий статус орендаря земельної ділянки визначається ст. 25 Закону України “Про оренду землі», відповідно до якої орендар зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) у обсязі, визначеному законом або договором оренди землі.
Як встановлено з матеріалів справи, таким обмеженням щодо спірної земельної ділянки, яка передано відповідачу в оренду, було заборона зміни цільового призначення земельної ділянки на весь строк дії договору (п.7.1. договору).
Стаття 19 ЗК України визначає категорії земель. Так, за основним цільовим призначенням землі України поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до пп. 5.1, 5.2 договору, угіддям орендованої земельної ділянки є пасовище, а її цільове призначення визначене як використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Колегія суддів звертає увагу, що пунктом 5.4 договору передбачено, що зміна угідь допускається виключно за умови розроблення, погодження та затвердження у встановленому законом порядку відповідної документації із землеустрою за згодою орендодавця.
Як встановлено актом обстеження земельної ділянки від 05.02.2025, за результатами фактичного огляду земельної ділянки орендодавець виявив, що земельна ділянка розорана, а на її поверхні наявні незначні залишки рослин ріпаку, що підтверджується також долученою до акту фотофіксацією.
Вказані факти свідчать про використання земельної ділянки з порушенням визначеного договором виду угідь - пасовища.
Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо недопустимості акту обстеження земельної ділянки від 05.02.2025 як доказу у справі.
Слід зазначити, що відповідно до умов укладеного сторонами договору орендар має обов'язок використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору, дотримуватись при цьому вимог чинного земельного, екологічного законодавства, законодавства про охорону довкілля, державних стандартів, норм і правил (п.8.4.5.), а орендодавець має право має право здійснювати контроль за виконанням умов цього договору з боку орендаря (п.8.1.2).
Як правильно звернув увагу у відзиві на апеляційну скаргу прокурор в законодавстві відсутні вимоги до оформлення акту обстеження земельної ділянки, тому позивач склав його у довільній формі.
Водночас, в акті зафіксовано факт розорювання земельної ділянки. Відповідач жодним чином не спростував такого факту, не надав суду доказів дотримання умов договору оренди земельної ділянки в частині використання земля саме як пасовища, а не для вирощування сільськогосподарських культур.
Відповідач у скарзі стверджує, що функції контролю за станом земельних ділянок покладені на спеціально уповноважений державний орган - Державну інспекцію контрою за використанням та охороною земель (у складі Держекоінспекції), відповідно до вимог ст.1, ст.6, ст.18 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та ст.144, ст.191 Земельного кодексу України, натомість органи місцевого самоврядування не наділені правом складати акти, які фактично дублюють або підмінюють результати державного контрою, зокрема в частині встановлення ознак порушень.
Проте, у спірному випадку орган місцевого самоврядування є орендодавцем і вправі здійснювати контроль за належним використанням орендарем переданої йому у користування земельної ділянки, що сторони узгодили в умовах договору оренди.
Таким чином, за встановленими обставинами справи, фактичний стан земельної ділянки підтверджує зміну способу її використання, а саме - розорювання пасовища, що за своїм змістом є зміною угідь. При цьому докази розроблення, погодження та затвердження документації із землеустрою щодо зміни угідь, а також отримання згоди орендодавця, відсутні, що є порушенням п. 5.4 договору оренди.
Крім того, розорювання пасовища суперечить принципам раціонального використання та охорони земель, визначеним земельним законодавством України, та не узгоджується з договірними обмеженнями щодо способу використання земельної ділянки. Такі дії створюють ризик погіршення якісного стану ґрунтів і не відповідають умовам, за яких земельна ділянка передавалася в оренду як об'єкт сільськогосподарського призначення - пасовище.
У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №468/1498/17-ц, викладено правові висновки, відповідно до яких землі сільськогосподарського призначення, передані для випасання худоби або сінокосіння, не можуть бути перетворені на ріллю без дотримання встановленої законом процедури зміни виду використання земельної ділянки відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Розорювання пасовища саме по собі є порушенням правового режиму землі та не може розцінюватися як допустимий спосіб її використання в межах чинного договору оренди.
Окрім того, за умовами п. 8.4.6 договору оренди землі, орендар зобов'язався повідомляти орендодавця не рідше, ніж один раз на три роки про стан орендованої земельної ділянки на відповідність показникам агрохімічного паспорта земельної ділянки.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не довів дотримання наведених умов п. 8.4.6 договору за весь період користування земельною ділянкою, а копія агрохімічного паспорта земельної ділянки, долученого до відзиву на позовну заяву містить показники за 2025 рік, при цьому позовну заяву подано у лютому 2025 року.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 651 ЦК України, які мають загальний характер та поширюються на всі цивільні (приватноправові) договірні правовідносини, зміна або розірвання договору допускається виключно за взаємною згодою його сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас ч. 2 ст. 651 ЦК України встановлює виняток із зазначеного правила, надаючи суду повноваження щодо зміни або розірвання договору за відсутності згоди сторін, але лише у випадках, прямо передбачених законом.
Таким чином, загальне положення про можливість розірвання або зміни договору в судовому порядку без згоди сторін закріплене у ч. 2 ст. 651 ЦК України як універсальна норма, що підлягає застосуванню до всіх видів приватноправових договорів.
Згідно зі ст. 31 Закону України “Про оренду землі» договір оренди землі припиняється за згодою сторін, а також може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у порядку, встановленому законом. Одностороннє розірвання договору оренди землі не допускається, крім випадків, передбачених законом або договором.
Верховний Суд у постанові від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23 дійшов висновку про те, що дострокове розірвання договору оренди можливе, зокрема, на вимогу однієї із сторін договору за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором. При цьому суд зазначив, що окремими підставами для примусового припинення права користування земельною ділянкою на умовах оренди є, в тому числі, використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Відповідно до ст. 34 Закону України “Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути земельну ділянку орендодавцеві на умовах, визначених договором.
Розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у комунальну власність територіальної громади у разі встановлення протиправної та недобросовісної поведінки орендаря ґрунтується безпосередньо на приписах закону та умовах укладеного договору. При цьому, такі заходи мають легітимну мету - забезпечення належного контролю за використанням майна комунальної власності, а також захист суспільного інтересу, що полягає у використанні земельних ресурсів територіальної громади у спосіб, який забезпечує їх ефективне, раціональне та економічно доцільне використання.
Аналогічний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, у якій, зокрема, наголошено, що втручання у право користування земельною ділянкою у вигляді розірвання договору оренди за наявності порушень з боку орендаря є допустимим і виправданим з огляду на необхідність дотримання балансу між приватними та публічними інтересами.
Доводи апелянта про те, що додаткова угода не є самостійним договором і не може бути предметом розірвання, є помилковими.
Додаткова угода від 23.10.2024 є невід'ємною частиною договору оренди землі, змінює його істотні умови, зокрема строк дії та сторону орендодавця, а відтак безпосередньо залежить від основного договору. Відповідно, у разі встановлення істотного порушення умов договору оренди з боку орендаря суд вправі припинити дію договору в цілому, включно з усіма його складовими частинами.
З урахуванням характеру спірних правовідносин, встановлених обставин неналежного та недобросовісного виконання орендарем істотних умов договору оренди, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що заявлені позовні вимоги про розірвання договору оренди землі від 26.12.2017 та додаткової угоди від 23.10.2024 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Загальні висновки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи встановлене порушення норм процесуального права під час розгляду справи в суді першої інстанції, зважаючи на те, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, а відповідач в апеляційній скарзі не довів обставин використання орендованої ним земельної ділянки з дотриманням визначеного договором оренди цільового призначення, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги ТзОВ “ЗАХІД АГРО МХП» слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2025 у справі №914/509/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі позивача Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області задовольнити в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви та апеляційної скарги сплачено судовий збір в загальному розмірі 13 928,40 грн. Вказаний судовий збір за результатами розгляду справи покладається на відповідача і підлягає стягненню на користь Львівської обласної прокуратури.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХІД АГРО МХП» від 14.11.2025 (вх. №01-05/3417/25 від 21.11.2025) - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2025 у справі №914/509/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі позивача Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХІД АГРО МХП» - задовольнити.
2. Розірвати договір оренди землі від 26.12.2017, щодо земельної ділянки площею 64,5979 га, кадастровий номер 4623384900:08:000:0019 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1371739446233), укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЗАХІД-АГРО МХП» (77000, Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, м. Рогатин, вулиця Шашкевича, будинок 20, корпус А, код ЄДРПОУ 37042858) та додаткову угоду до договору оренди землі від 26.12.2017 (номер запису про інше речове право: 2373037), укладену 23.10.2024 між Перемишлянською міською радою Львівського району Львівської області (код ЄДРПОУ: 26485176, 81200, Львівська область, Львівський район, м. Перемишляни, вул. Привокзальна, 3а) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЗАХІД-АГРО МХП» (77000, Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, м. Рогатин, вулиця Шашкевича, будинок 20, корпус А, код ЄДРПОУ 370428587).
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗАХІД -АГРО МХП» (77000, Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, місто Рогатин, вулиця Шашкевича, будинок 20, корпус А, ідентифікаційний код 37042858) повернути власнику - Перемишлянській міській раді Львівського району Львівської області (81200, Львівська область, Львівський район, місто Перемишляни, вул. Привокзальна, 3а, ідентифікаційний код 26485176) земельну ділянку, кадастровий номер 4623384900:08:000:0019 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1371739446233) площею 64,5979га, яка знаходиться на території Перемишлянської територіальної громади Львівського району Львівської області.
4. Судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги - покласти на відповідача.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАХІД -АГРО МХП» (77000, Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, місто Рогатин, вулиця Шашкевича, будинок 20, корпус А, ідентифікаційний код 37042858) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, Львівська область, місто Львів, проспект Шевченка 17/19, ідентифікаційний код 02910031) 13 928,40 грн (тринадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім гривень сорок копійок) судового збору.
6. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повну постанову складено 16.03.2026.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.
суддя Галушко Н.А.