79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"04" березня 2026 р. Справа №914/188/25
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши апеляційну скаргу керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони №30.54/02-9527 вих-25 від 16.12.2025 (вх. №01-05/3731/25 від 16.12.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2025 (повне рішення складено 27.11.2025, суддя Петрашко М.М.)
у справі №914/188/25
за позовом керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації
до відповідача Белзької міської ради Львівської області
за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Військової частини НОМЕР_1
про витребування земельної ділянки
за участю представників:
від апелянта: прокурор Бучко Р.В.
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: представник Хиря В.М.
Учасникам процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.11.2025 у справі №914/188/25 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, прокурор звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2025 у справі №914/188/25 скасувати, позов керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах Львівської обласної державної адміністрації до Белзької міської ради про витребування з комунальної у державну власність земельної ділянки, з кадастровим номером 4624882400:01:000:0847, площею 7,3433 га задоволити, стягнути з відповідача сплачений Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону судовий збір.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.12.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для надання відзиву до 23.01.2026, призначено розгляд справи на 28.01.2026.
23.01.2026 Військова частина НОМЕР_1 подала додаткові пояснення у справі (вх.№01-04/671/26), в яких просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2025 у справі, позов керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації про витребування земельної ділянки задоволити.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 відкладено розгляд справи на 04.03.2026.
В судовому засіданні 04.03.2026 прокурор та представник третьої особи вимоги апеляційної скарги підтримали, надали суду пояснення щодо фактичних обставин спору, просили оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Інші учасники справи явки представників в судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином та заздалегідь повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового судового рішення, з огляду на таке.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог та оскаржуваного рішення суду.
Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до відповідача Белзької міської ради Львівської області про витребування земельної ділянки.
Зокрема, прокурор у позовній заяві просить витребувати із незаконного володіння Белзької міської ради Львівської області на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 4624882400:01:000:0847, площею 7,3433 га, яка розташована на території Белзької міської ради Львівської області.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, оскільки входить до складу прикордонної смуги і розташована між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень, з огляду на що прокурор стверджує, що вказана земельна ділянка може перебувати виключно у державній власності.
Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.
Третя особа у поясненнях щодо позову підтримала позовні вимоги та просила їх задоволити.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, керувався такими висновками:
- Велика Палата Верховного Суду у пункті 85 постанови від 02.07.2025 у справі №902/122/24 дійшла висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим їх використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності;
- прокурор до позовної заяви долучив Витяг з Публічної кадастрової карти, на якій відображено земельну ділянку з кадастровим номером 4624882400:01:000:0847, площею 7,3433 га на території Белзької міської ради Львівської області, із вказаної кадастрової карти вбачається, що земельна ділянка розташована поряд із державним кордоном України;
- за висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 14.11.2018 у справі №297/1395/15-ц, від 26.10.2020 у справі №297/1408/15-ц, від 26.07.2023 у справі №454/2498/19, від 04.09.2024 у справі №922/4669/23, під час надання земельної ділянки без проєкту землеустрою з встановлення прикордонної смуги потрібно здійснювати з огляду на її нормативні розміри, встановлені статтею 22 Закону №1777-XII та пунктом 1 Постанови №1147; якщо немає окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги, то це не підтверджує її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та визначені фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд;
- прокурор має довести, яка саме площа земельних ділянок, в яких межах накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону, захистити право без з'ясування повних відомостей про спірні земельні ділянки та їх ідентифікації неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі №441/123/16);
- для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»);
- із наданого Витягу з Публічної кадастрової карти неможливо встановити чи накладається прикордонна смуга шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону на земельну ділянку з кадастровим номером 4624882400:01:000:0847 площею 7,3433 га;
- в матеріалах справи відсутні докази, з яких можна було б визначити чи накладається (якщо накладається то в якій частині) прикордонна смуга шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону на спірну земельну ділянку;
- з матеріалів справи неможливо встановити чи належить спірна земельна ділянка до земель оборони (в межах смуги шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону), чи знаходиться в межах прикордонної смуги і використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури та підлягає обов'язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України;
- з матеріалів справи неможливо встановити де саме знаходяться інженерно-прикордонні спорудження;
- прокурор не довів належними та допустимими доказами обставин розташування земельної ділянки або її частини у нормативно визначених межах державного кордону, прикордонної смуги або земель оборони, що унеможливлює зробити висновок про наявність чи відсутність підстав віднесення спірної земельної ділянки до державної форми власності в обов'язковому порядку.
Узагальнені доводи апелянта (прокурора) та інших учасників справи
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, без врахування правових висновків Верховного Суду, які підлягали врахуванню при вирішенні справи та з помилковим врахуванням висновків Верховного суду у справі №902/122/24, які не є релевантними для цієї справи.
Апелянт покликається на такі доводи:
- за обставинами справи № 902/122/24, у якій Великою Палатою Верховного Суду 02.07.2025 постановлено відповідне рішення, предметом спору була земельна ділянка, розташована уздовж берега річки, по якій проходить державний кордон між Україною і Республікою Молдова; особливістю зазначеного спору було те, що лінія прикордонних інженерних споруджень проходила саме вздовж берега річки, тоді як лінія державного кордону пролягала по руслу річки; за таких умов питання визначення місця розташування лінії прикордонних інженерних споруджень не викликало сумнівів, а спірна земельна ділянка фактично знаходилася з внутрішнього боку цієї лінії, лише частково накладаючись на неї у межах 30- 50 метрів;
- демаркація державного кордону між Україною та Республікою Молдова розпочалася після набрання чинності договором про державний кордон 1999 року та Положенням про демаркацію 2003 року; основний комплекс робіт, включно з установленням прикордонних знаків та винесенням лінії кордону на місцевість, було виконано у 2010- 2013 роках, що забезпечило демаркацію близько 95 -98% кордону, водночас, низка ділянок, передусім придністровський відрізок, залишаються недемаркованими, через що офіційне завершення процедури станом на сьогодні не оголошено, таким чином, демаркація перебуває у стадії фактичного завершення, але не вважається формально завершеною де-юре;
- у цій справі (№914/188/25) предмет спору є іншим, спірна земельна ділянка розташована між лінією прикордонних інженерних споруджень та лінією державного кордону, відстань між якими становить від 20 м до 2000 м., що безспірно вбачається з викопіювання із Публічної кадастрової карти та інших доказів наявних в матеріалах справи, ніким не спростовано, не поставлено під сумнів та фактично підтверджено висновками суду;
- особливість місця розташування істотно змінює правову природу спірних правовідносин та визначає інші вимоги до оцінки правового режиму відповідної території;
- Велика Палата Верховного Суду у справі №902/122/24 не досліджувала правову природу земельних ділянок (шириною понад 50 метрів), розташованих між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд в цій справі, оскільки це не було предметом розгляду; таке питання потребує окремого дослідження, через особливий правовий режим такої території;
- лінія державного кордону України з Республікою Польща була визначена у 1946 році договором між СРСР та Польщею, укладеним на підставі рішень Люблінської угоди та Ялтинської конференції, остаточне її уточнення відбулося у 1951 році внаслідок обміну територіями між СРСР та Польщею, у цей період була визначена і лінія прикордонних інженерних споруджень, яка зберігає своє розташування до сьогодні; демаркація кордону з Польщею фактично і юридично завершена, а формальне підтвердження всіх змін закріплено в чинних міжнародних договорах;
- Постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 (у редакції постанови № 890 від 04.08.2021) установлено прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, але не меншу за відстань від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень;
- прикордонна смуга не може бути меншою, ніж відстань між лінією державного кордону і лінією прикордонних інженерних споруджень, а земельні ділянки у цій зоні перебувають у державній власності та мають статус земель оборони, на які поширюється спеціальний режим використання;
- лінія прикордонних інженерних споруджень відповідно до законодавства є спеціальною смугою місцевості, наданою у постійне користування органам Державної прикордонної служби України для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, просік, комунікацій та інших об'єктів, відстань її розташування від лінії державного кордону визначається безпосередньо органами Державної прикордонної служби;
- смуга місцевості між лінією державного кордону і лінією прикордонних інженерних споруджень (шириною понад 50 метрів), перебуває у фактичному користуванні військової частини НОМЕР_1 та застосовується у системі забезпечення охорони державного кордону, призначена для розміщення прикордонної інженерної інфраструктури - системи інженерно-технічних споруд і засобів охорони кордону, необхідних для забезпечення недоторканності державного кордону та підтримання належного прикордонного режиму;
- спірна земельна ділянка є функціонально невід'ємною складовою національної безпеки в системі охорони державного кордону, що підтверджує неможливість її вибуття з державної власності та встановлює особливий правовий режим її використання; вільний доступ громадян до цієї земельної ділянки відсутній в силу закону, як наслідок останні позбавлені можливостей користуватися і розпоряджатися нею;
- суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків про подібність предмету спору у цій справі зі справою №902/122/24, які не відповідають обставинам справи, не врахував особливостей розташування і правового регулювання земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, внаслідок чого помилково застосував правовий висновок, викладений постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №902/122/24, який не підлягав застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи;
- суд першої інстанції не взяв до уваги інші правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах у справах з подібними правовідносинами, які наведені у позовній заяві та підлягали застосуванню з огляду на ідентичність предмету спору та територіальну близькість земельних ділянок (відповідні висновки містяться у постановах від 26.07.2023 у справі №454/2498/19, від 11.02.2025 у справі №903/1322/23 (пункт 4.8), від 18.02.2025 у справі №903/1333/23 (пункт 5.23) і №902/72/24, від 15.01.2025 у справах №903/1311/23 та №903/1324/23 (пункт 20), в яких предметом спору були земельні ділянки розташовані саме на західному відрізку державного кордону між лініями державного кордону та прикордонних інженерних споруджень);
- Верховний Суд у постанові від 02.10.2024 у справі №444/1011/20 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №916/3727/15 звернув увагу на те, що законодавчо врегульовано, що прикордонна смуга не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд; земельні ділянки, що перебувають в межах прикордонної смуги перебувають у державній власності, щодо них діє особливий режим використання, оскільки такі земельні ділянки мають статус земель оборони;
- військовим частинам Державної прикордонної служби України надається у постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону та спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги, тобто лінія прикордонних інженерних споруд, відстань облаштування якої від лінії державного кордону визначається органами Державної прикордонної служби, водночас, імперативне визначення в Земельному кодексі України розмірів земельних ділянок, що надаються у постійне користування не свідчить, що зазначені зони не можуть бути збільшені або утворені в іншому розмірі з урахуванням вже існуючої системи інженерних споруд;
- у постанові від 02.10.2024 у справі №444/1011/20 Верховний Суд зазначив, що земельні ділянки, розташовані в межах прикордонної смуги, не можуть бути використані без дотримання спеціальних вимог, встановлених чинним законодавством; такі ділянки не підлягають приватизації або передачі у приватну власність; використання земельних ділянок можливе виключно для визначених державних потреб або під контролем компетентних органів державної влади;
- вимога суду про необхідність надання доказів накладання спірної земельної ділянки на землі оборони шириною 30 - 50 метрів, які визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 902/122/24, як саме землі оборони є некоректною, адже що « 30 - 50 метрів» це не ширина смуги земель оборони; Велика Палата Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №902/122/24, вживаючи це поняття не визначила і не надала відповіді на питання яка ж все таки ширина цієї смуги (30 метрів, 35, 40, чи 50) і не могла цього визначити, адже ст. 77 Земельного кодексу України встановлена не конкретна смуга, а законодавчо встановлена «дискреція ширини» цієї смуги;
- ширину цієї смуги, згідно з чинним земельним законодавством можливо встановити лише при здійсненні технічної інвентаризації та розробленні проекту землеустрою щодо встановлення і відведення такої смуги, у ході якої, з урахуванням особливостей місцевості, рельєфу, та потреб Державної прикордонної служби і буде визначено у кожній окремій точці периметру державного кордону цю ширину;
- виконання технічної інвентаризації та розроблення проекту землеустрою щодо встановлення і відведення такої смуги у цьому конкретно взятому відтинку лінії державного кордону є неможливим через наявність вже сформованої (спірної) земельної ділянки, як і низки інших земельних ділянок, що сформовані та передані у комунальну, а в окремих випадках і в приватну власність, зазначене суперечитиме положенню ч.5 ст.116 та ст.123 Земельного кодексу України;
- такі обставини, унеможливлять оформлення належним чином лінії державного кордону та забезпечення його недоторканості оскільки відвести в натурі, визначити точну ширину та точки координат смуги земельної ділянки (30 - 50 метрів) неможливо через наявність вже оформлених прав сторонніх осіб на окремі ділянки вздовж лінії державного кордону (у тому числі спірну ділянку), а витребувати у цих сторонніх осіб ці ділянки чи їх частини за логікою оскаржуваного рішення суду неможливо без надання доказів накладення їх на смугу 30 - 50 метрів).
Позивач та відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У додаткових поясненнях у справі третя особа наводить такі аргументи на підтвердження обґрунтованості вимог апелянта:
- смуга місцевості між лінією державного кордону і лінією прикордонних інженерних споруджень (шириною понад 50 метрів), перебуває у фактичному користуванні військової частини НОМЕР_1 та застосовується у системі забезпечення охорони державного кордону, призначена для розміщення прикордонної інженерної інфраструктури - системи інженерно-технічних споруд і засобів охорони кордону, необхідних для забезпечення недоторканності державного кордону та підтримання належного прикордонного режиму;
- зазначена земельна ділянка є функціонально невід'ємною складовою національної безпеки в системі охорони державного кордону, що підтверджує неможливість її вибуття з державної власності та встановлює особливий правовий режим її використання;
- суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків про подібність предмету спору у цій справі зі справою № 902/122/24, які не відповідають обставинам справи, не врахував особливостей розташування і правового регулювання земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, внаслідок чого помилково застосував правовий висновок, викладений постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №902/122/24, який не підлягав застосуванню, що призвело до невірного вирішення справи;
- у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №813/1997/18 суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягала у нездійсненні заходів щодо оформлення права постійного користування земельними ділянками, розташованими у межах прикордонної смуги вздовж лінії державного кордону України, а саме, у смузі місцевості між лінією державного кордону і лінією прикордонних інженерних споруджень (шириною понад 50 метрів), на території Яворівського (28,1 км), Жовківського (22,3 км) та Сокальського (54,7 км) районів Львівської області; суд зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_2 вжити заходів, передбачених статтями 92, 116, 123, 125, 126 Земельного кодексу України (ЗК України), для набуття та оформлення речових прав на зазначені земельні ділянки;
- в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, зокрема: копія витягу з Державного реєстру речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284, копія витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284, викопіювання з публічної кадастрової карти щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4624882400:01:000:0284 та 4624882400:01:000:0847, зазначені докази підтверджують, що спірна земельна ділянка розташована у смузі місцевості між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруд;
- наразі, заходи, спрямовані на набуття та належне оформлення речових прав на відповідні земельні ділянки на виконання судового рішення у справі № 813/1997/18, тривають.
Щодо підстав звернення до суду прокурора в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації
Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Відповідно до абзаців 1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Одночасно, згідно з положеннями частин 3-5 ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Таким чином, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Слід звернути увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки: «…Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.
Відповідно до ч.2 ст.77 Земельного кодексу України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст.84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою.
Відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Органом, уповноваженим здійснювати функції щодо розпорядження землями державної форми власності, тобто уповноваженим органом у цих спірних правовідносинах є Львівська обласна державна адміністрація.
У позові прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та незаконно перебуває в комунальній власності відповідача - Белзької міської ради Львівської області, проте уповноважений державою орган - Львівська обласна державна адміністрація, тривалий час не здійснює захисту інтересів держави та не порушує питання витребування спірної земельної ділянки на користь держави в судовому порядку.
До позовної заяви долучено листування прокуратури та позивача.
Зокрема, у листі від 13.11.2024 №30.54/02-5653ВИХ-24 Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону повідомила Львівську обласну державну адміністрацію про те, планується застосування представницьких повноважень відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Позовну заяву подано суду 24.01.2025.
Враховуючи наведене, прокурор дотримався порядку, встановленого у ст.23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, завчасно звернувся до уповноваженого органу з повідомленням про наявність підстав звернення до суду з метою захисту інтересів територіальної громади, проте обласна державна адміністрація не вжила належних заходів та не звернулась до суду з відповідним позовом самостійно.
Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.12.2020 №62-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», відповідно до статей 15-1, 117, 122 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 15.10.2020 №449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», Постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.20208 №1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», наказу Держгеокадастру від 17.11.2020 №485, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 №53), вирішено передати Белзькій міській раді (Белзькій територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3231,0244 га, які розташовані на території Белзької міської ради згідно з актом приймання-передачі.
Відповідно до пункту 2 вказаного наказу право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
22.12.2020 між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та Белзькою міською радою Львівської області підписано акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, яким відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.12.2020 №62-ОТГ Головне управління Держгеокадастру у Львівській області передає із державної власності, а Белзька міська рада (Белзька територіальна громада) приймає у комунальну власність Белзької міської ради (Белзької територіальної громади) земельні ділянки згідно з додатком.
В пункті 127 додатку до наказу та до акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 22.12.2020 зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 4624882400:01:000:0847, площею 7,3433 га (місце розташування: Белзька міська рада; цільове призначення: 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам); відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку: відсутні; відомості про обмеження у використанні земельної ділянки: відсутні).
Відповідно до інформаційної довідки №401281125 від 29.10.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:01:000:0847, право власності на вказану земельну ділянку 08.02.2022 зареєстровано за Белзькою міською радою Львівської області.
Відповідно до інформації із Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0847 розміщена між державним кордоном України та земельною ділянкою з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284, з цільовим призначення « 15.03. Для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби».
У поясненнях третьої особи Військова частина НОМЕР_1 повідомила суд про те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284 розміщена лінія прикордонних інженерних споруд і ця ділянка перебуває у постійному користуванні військової частини.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав №390852056 від 14.08.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284 перебуває у постійному користуванні Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-4800548892023 від 24.11.2023 земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284 відноситься до категорії земель «Землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення», вид цільового призначення земельної ділянки « 15.03. Для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби», площа земельної ділянки - 207,3965 га.
Додатками до вказаного витягу є кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284 та координати поворотних точок меж земельної ділянки. В експлікації земельних угідь зазначено, що вся площа земельної ділянки відноситься до земель під військовими базами, об'єктами, фортецями, фортами укріплення.
З кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284 та інформації із Публічної кадастрової карти щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:01:000:0847, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284, яка перебуває у постійному користуванні Військової частини НОМЕР_1 та на якій розміщені прикордонні інженерні споруди, становить вузьку смужку вздовж державного кордону України.
Відповідно до відомостей з Геопорталу НІГД (Національна інфраструктура геопросторових даних) (а.с. 142) спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0847 розташована між державним кордоном України та земельною ділянкою з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284, на якій розміщені прикордонні інженерні споруди.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» Національна інфраструктура геопросторових даних створюється, функціонує та розвивається на принципах актуальності, достовірності, повноти, цілісності, точності, обґрунтованості, офіційності геопросторових даних.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що спірна земельна ділянка перебуває в комунальній власності та розташована між державним кордоном України та лінією інженерно-прикордонних споруд.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.77 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) землями оборони визнаються земельні ділянки, призначені для забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства оборони України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, для розміщення військових частин, військових навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, що перебувають у сфері управління зазначених органів та/або входять до структури Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також для розміщення господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі та функції з управління корпоративними правами держави у статутних капіталах яких здійснюють зазначені органи, за винятком господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, набуті в результаті примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Відповідно до ч.2 ст.77 ЗК України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
Відповідно од ч.3 ст.77 ЗК України навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.
У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів.
Відповідно до ч.1, ч.2 статті 22 Закону України «Про державний кордон України» з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Відповідно до ч.3 статті 22 Закону України «Про державний кордон України» у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів. У цих межах Кабінетом Міністрів України встановлюється спеціальний прикордонний режим щодо заборони вільного в'їзду, перебування, проживання, пересування осіб і провадження робіт, не пов'язаних з обороною чи охороною державного кордону України.
Відповідно до ч.1, ч.2 статті 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим» (в редакції, чинній станом на дату звернення прокурора з позовом і станом на дату постановлення оскаржуваного рішення) установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.
Таким чином, прикордонна смуга не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1199 «Про контрольовані прикордонні райони» затверджено Перелік міст і районів, на території яких установлюються контрольовані прикордонні райони.
До вказаного Переліку, в редакції постанови № 890 від 04.08.2021, відносились Львівський, Самбірський, Червоноградський, Яворівський райони Львівської області, а в редакції постанови №104 від 28.01.2026 відносяться Львівський, Самбірський, Шептицький, Яворівський райони Львівської області.
У вказаних контрольованих прикордонних районах запроваджено прикордонний режим.
Як встановлено з матеріалів справи, спірна земельна ділянка розташована на території Белзької територіальної громади Шептицького (раніше Червоноградського) району Львівської області.
До 2020 року Белзька міська рада відносилась до Сокальського району Львівської області (постанова Верховної Ради «Про утворення і ліквідацію районів» № 807-IX від 17.07.2020).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2018 у справі №813/1997/18 (яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023) визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не оформленні права користування земельними ділянками у межах прикордонної смуги уздовж лінії державного кордону України між лінією державного кордону та лінією основних інженерних споруд на території Яворівського (28,1 км), Жовківського (22,3 км) та Сокальського (54,7 км) районів Львівської області та зобов'язано відповідача вжити заходи, передбачені статтями 92, 116, 123, 125, 126 Земельного кодексу України (далі ЗК України) з метою набуття права користування вказаними земельними ділянками та оформлення речових прав на них.
Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів. Відстань облаштування лінії прикордонних інженерних споруд від лінії державного кордону визначається органами Державної прикордонної служби (пункт 21 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою КМУ №1147).
Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (пункт 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою КМУ №1147).
Контрольований прикордонний район - це ділянка місцевості, яка визначена в межах території району, міста, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється Державною прикордонною службою, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів (пункт 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою КМУ №1147).
Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри прикордонної смуги встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №454/2498/19.
Отже, щодо вирішення питань про розпорядження земельною ділянкою за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст.22 Закону України «Про державний кордон України» та п.1 постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим».
Як встановлено з матеріалів справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0847 розташована в контрольованому прикордонному районі між лінією державного кордону та лінією основних інженерних споруд, тобто в межах прикордонної смуги, відтак спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та відповідно до статей 77, 84 ЗК України може перебувати лише у державній власності, а з урахуванням вимог ст.122 ЗК України, повноваження щодо розпорядження такою земельною ділянкою належать виключно Львівській обласній державній адміністрації.
Відтак такими, що не відповідають обставинам, встановленим на підставі оцінки наявних в матеріалах справи доказів, є висновки місцевого господарського суду про те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами обставин розташування земельної ділянки або її частини у нормативно визначених межах державного кордону, прикордонної смуги або земель оборони, що унеможливлює зробити висновок про наявність чи відсутність підстав віднесення спірної земельної ділянки до державної форми власності в обов'язковому порядку.
Оскільки землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ і належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то на земельну ділянку з кадастровим номером 4624882400:01:000:0847, площею 7,3433 га, незаконно зареєстровано право комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем - Белзькою міською радою Львівської області.
Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України).
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів).
Велика Палата Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц виклала правові висновки, відповідно до яких, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (аналогічний висновок викладено у постановах Велико Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц та від 13.07.2022 у справі №199/8324/19).
Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (як уповноваженої особи на управління землями державної форми власності) Львівської обласної державної адміністрації, поза його волею, наявні підстави для витребування земельної ділянки з незаконного володіння Белзької міської ради Львівської області, відтак позовні вимоги прокурора є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Також висновки про те, що належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов, викладено у п.104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №902/122/24, правові висновки у якій застосував в оскарженому рішенні суд першої інстанції до спірних правовідносин.
Зокрема, суд першої інстанції врахував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №902/122/24 дійшла висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, встановленої шириною 30-50 метрів вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже, мають обмежену оборотоздатність і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
З огляду на наведені висновки, суд першої інстанції вказав, що із матеріалів справи неможливо встановити чи належить спірна земельна ділянка до земель оборони (в межах смуги шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону), чи знаходиться в межах прикордонної смуги і використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури та підлягає обов'язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та звертає увагу на те, що у п.125 - п.127 постанови від 02.07.2025 у справі №902/122/24 Велика Палата Верховного Суду, надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій щодо недоведення прокурором обставин розташування земельних ділянок або їх частини у нормативно визначених межах державного кордону, прикордонної смуги або земель оборони, зазначила, що під час надання земельної ділянки без проєкту землеустрою з встановлення прикордонної смуги потрібно здійснювати з огляду на її нормативні розміри, встановлені статтею 22 Закону № 1777-XII та пунктом 1 Постанови № 1147. Якщо немає окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги, то це не підтверджує її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та визначені фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.
Положення статті 22 Закону № 1777-XII та пункту 1 Постанови № 1147 наведено у тексті цієї постанови вище. Зокрема, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим» установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.
З матеріалів цієї справи встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в контрольованому прикордонному районі, в якому встановлено прикордонний режим, в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд, розташованих на смузі земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні військової частини.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі №444/1011/20 викладено правові висновки, відповідно до яких законодавчо врегульовано, що прикордонна смуга не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. Земельні ділянки, що перебувають в межах прикордонної смуги перебувають у державній власності, щодо них діє особливий режим використання, оскільки такі земельні ділянки мають статус земель оборони.
При цьому, військовим частинам Державної прикордонної служби України надається у постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону та спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги, тобто лінія прикордонних інженерних споруд, відстань облаштування якої від лінії державного кордону визначається органами Державної прикордонної служби.
Водночас, імперативне визначення в Земельному кодексі України розмірів земельних ділянок, що надаються у постійне користування не свідчить, що зазначені зони не можуть бути збільшені або утворені в іншому розмірі з урахуванням вже існуючої системи інженерних споруд.
Земельні ділянки, розташовані в межах прикордонної смуги, можуть перебувати виключно у державній власності, не можуть передаватися у приватну власність або в користування іншим особам, крім випадків, встановлених законом, оскільки їх правовий режим характеризується особливим значенням для забезпечення державної безпеки та охорони державного кордону. Передача цих земель у користування чи володіння іншим суб'єктам суперечить встановленому правовому режиму та може створювати загрози для національної безпеки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2025 у справах №903/1311/23 та №903/1324/23 та від 11.02.2025 у справі №903/1322/23, ухвалених у подібних правовідносинах.
Крім цього, наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №902/122/24 в якій, зокрема, сформовано загальний принцип стосовно того, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, належать до земель оборони, які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже мають обмежену оборотоздатність і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
Отже, правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №902/122/24, підлягають застосуванню до спірних правовідносин, але із врахуванням фактичних обставин саме цієї справи, відповідно до яких спірна земельна ділянка розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд у контрольованому прикордонному районі, отже може перебувати винятково у державній власності, не підлягає передачі до комунальної чи приватної власності, і в цих конкретних правовідносинах не підлягає доведенню розташування такої земельної ділянки саме в межах прикордонної смуги, встановленої шириною 30-50 метрів вздовж державного кордону України.
Відповідно до вимог п.1, п.3, п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони слід задовольнити, рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2025 у справі №914/188/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації про витребування земельної ділянки - задовольнити в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви та апеляційної скарги сплачено судовий збір в загальному розмірі 6056,00 грн. Вказаний судовий збір за результатами розгляду справи покладається на відповідача і підлягає стягненню на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Вимоги апеляційної скарги керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони №30.54/02-9527 вих-25 від 16.12.2025 (вх.ЗАГС №01-05/3731/25 від 16.12.2025) - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2025 у справі №914/188/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації - задовольнити.
3. Витребувати в Белзької міської ради Львівської області (Львівська область, Шептицький район, м.Белз, вул.Домініканська, 1, ідентифікаційний код 04056144) на користь Львівської обласної державної адміністрації (м.Львів, вул.Винниченка, 18, ідентифікаційний код 00022562) земельну ділянку кадастровим номером 4624882400:01:000:0847, площею 7,3433 га, розташовану на території Белзької міської ради Львівської області.
4. Судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги - покласти на відповідача.
5. Стягнути з Белзької міської ради Львівської області (Львівська область, Шептицький район, м.Белз, вул.Домініканська, 1, ідентифікаційний код 04056144) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (м.Львів, вул.Клепарівська, 20, ідентифікаційний код 38326057) 6056,00 грн (шість тисяч п'ятдесят шість гривень нуль копійок) судових витрат.
6. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повну постанову складено 16.03.2026.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.
суддя Галушко Н.А.