16 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/325/25 пров. № А/857/15720/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року (суддя - Подлісна І.М., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного рішення - 28.03.2025),
в адміністративній справі №500/325/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У січні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду його роботи в Чортківському міжрайонному ремонтно-будівельному управлінні, Гусятинській побутовій будівельній дільниці, Гримайлівській та Копичинецькій лінійній дільницях із 16.02.1988 по 03.02.1992 року, яка викладена у листі відповідача за № 9014-9033/Г-02/8-1900/24 від 09.12.2024 року; 2) зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоду його роботи в Чортківському міжрайонному ремонтно-будівельному управлінні, Гусятинській побутовій будівельній дільниці, Гримайлівській та Копичинецькій лінійній дільницях із 16.02.1988 по 03.02.1992 року та здійснити перерахунок розміру його пенсії за віком із серпня 2024 року.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в частині відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періоду його роботи в Чортківському міжрайонному ремонтно-будівельному управлінні, Гусятинській побутовій будівельній дільниці, Гримайлівській та Копичинецькій лінійній дільницях із 16.02.1988 по 03.02.1992 року, яка викладена у листі відповідача за № 9014-9033/Г-02/8-1900/24 від 09.12.2024 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії з серпня 2024 року, зарахувавши до його страхового стажу період роботи в Чортківському міжрайонному ремонтно-будівельному управлінні, Гусятинській побутовій будівельній дільниці, Гримайлівській та Копичинецькій лінійній дільницях із 16.02.1988 по 03.02.1992 року, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду є незаконним, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги аргументи відповідача про те, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 26.11.1979 записи про періоди роботи із 16.02.1988 по 01.04.1988 та з 02.04.1988 по 03.02.1992 внесено з порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме: записи про переведення/звільнення засвідчені печатками, що не читаються. Тому вважає апелянт, що надана позивачем трудова книжка, для підтвердження спірного періоду роботи, оформлена з порушеннями вимог пункту 3 Порядку №637. Будь-яких уточнюючих документів щодо спірних періодів роботи позивачем надано не було, а тому Пенсійний фонд не мав підстав для зарахування вказаних періодів до страхового стажу без належного підтвердження. Таким чином, вважає апелянт, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 року у справі №500/325/25 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу період роботи в Чортківському міжрайонному ремонтно-будівельному управлінні, Гусятинській побутовій будівельній дільниці, Гримайлівській та Копичинецькій лінійній дільницях із 16.02.1988 по 03.02.1992 року - відмовити.
Позивач з доводами апеляційної скарги не погодився та подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає позивач твердження апелянта безпідставними та такими, що підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції від 27.03.2025 - таким, що відповідає нормам матеріального права.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні ПФУ в Тернопільській області та йому було призначено пенсію за віком.
25.11.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії, зарахування до страхового стажу період його роботи в Чортківському міжрайонному ремонтно-будівельному управлінні, Гусятинській побутовій будівельній дільниці, Гримайлівській та Копичинецькій лінійній дільницях із 16.02.1988 по 03.02.1992 року.
За результатами розгляду цієї заяви від 25.11.2024 відповідач листом від 09.12.2024 року за №9014-9033/Г-02/8-1900/24, повідомив позивача про те, що вищезазначений період роботи не зарахований оскільки записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.11.1979 року внесені із порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме: записи про переведення/звільнення засвідчені печатками, що не читаються (а.с.6).
Вважаючи протиправним незарахування до страхового стажу спірного періоду роботи та нездійснення відповідачем перерахунку пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лишена підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Судом першої інстанції вірно враховано, що частиною 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон №1058) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону №1058, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Частиною 4 ст. 24 Закону №1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Положеннями ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (надалі - Закон №1788) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Крім цього, судом вірно зазначено, що згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (надалі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Судом першої інстанції вірно встановлено та враховано, що позивач надав відповідачу свою трудову книжку серії НОМЕР_1 від 26.11.1979 року, а також архівні довідки про відсутність в трудових архівах документів організацій, де працював позивач у спірний період. Через ліквідацію організацій-працедавців, позивач не має можливості надати підтверджуючі довідки страхового стажу.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Враховуючи вищенаведені норми права, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Щодо доводів апелянта про те, що записи у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 26.11.1979 про періоди роботи із 16.02.1988 по 01.04.1988 та з 02.04.1988 по 03.02.1992 внесено з порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а тому надана позивачем трудова книжка, для підтвердження спірного періоду роботи, оформлена з порушеннями вимог пункту 3 Порядку №637, колегія суддів враховує наступне.
Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, яка затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 р. (втрата чинності 29.07.1993 року) та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі Інструкція №58) встановлені певні правила ведення трудових книжок.
Так, пунктами 2.1 - 2.3 Інструкції №58 передбачено, що Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами. Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до пунктів 2.11 - 2.12 Інструкції №58, Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6 Інструкції № 58).
Таким чином, позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості, достовірності чи правильності заповнення даних, що зазначені у його трудовій книжці. Те, що відповідальний працівник при заведенні вперше трудової книжки не проставив печатку підприємства, не може бути підставою для виключення зазначених в трудовій книжці періодів роботи з трудового стажу Позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Крім того колегія суддів звертає увагу на те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповнення трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що згідно чинного трудового та пенсійного законодавства, підставою для визначення страхового стажу є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки працедавцями.
Неякісні відбитки печаток працедавців у трудовій книжці позивача за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії за віком.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок розміру пенсії позивача за віком із серпня 2024 року, то судом першої інстанції вірно враховано, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача та зважаючи на його ефективність, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії з серпня 2024 року, зарахувавши до його страхового стажу період роботи в Чортківському міжрайонному ремонтно-будівельному управлінні, Гусятинській побутовій будівельній дільниці, Гримайлівській та Копичинецькій лінійній дільницях із 16.02.1988 по 03.02.1992 року та прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Доводи апеляційної скарги вищенаведених висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до непогодження із ним, а тому апеляційним судом визнаються як необґрунтовані.
Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог - позивач не оскаржує.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року в адміністративній справі №500/325/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська