П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/7642/25
Головуючий І інстанції: Брагар В.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту ухвали суду - 10.12.2025р.) про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
17.07.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті йому пенсії з 01.03.2023р. на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.06.2025р. №9/1/10413 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023р.;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснити з 01.03.2023р. перерахунок і виплату йому пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.06.2025р. №9/1/10413 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023р.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.10.2025р. позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Миколаївській області у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.06.2025р. №9/1/10413 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023р. Зобов'язано ГУ ПФУ в Миколаївській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.02.2023р. відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.06.2025р. №9/1/10413 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023р., з урахуванням раніше проведених виплат.
Вказане рішення суду першої інстанції набрало законної сили - 25.11.2025р.
28.11.2025р. позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №400/7642/25, в якій він просив зобов'язати відповідача надати звіт про виконання в повному обсязі рішення судове рішення від 23.10.2025р. у цій справі та, відповідно, встановити строк для подання такого звіту. Вказані вимоги обґрунтовані умисним, на думку позивача, не виконанням суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили у цій адміністративній справі.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного від 10 грудня 2025 року (постановленою в порядку письмового провадження) у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 23.10.2025р. у справі №400/7642/25 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною вище ухвалою суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 15.12.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.12.2025р. і прийняти нове рішення - про задоволення вимог поданої заяви.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
28.01.2026р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Одночасно, до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.
У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями ч.2 ст.55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або ж бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання ж судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.ч.2,3 ст.14 КАС України).
За приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У Рішенні від 30.06.2009р. №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив про те, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Також, варто звернути увагу на те, що обов'язковість виконання судового рішення є однією зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя, яка виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень). Виконання рішення суду повинно бути справедливим, швидким, ефективним та пропорційним, тобто для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, з огляду на те, що ОСОБА_1 не надано суду належних доказів того, що ним вичерпаний загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження», і доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дав результату, дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам цієї справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано, зокрема, ст.382 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах із приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
У ч.ч.1-5, 11 ст.382-3 КАС України регламентовано, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч.5 ст.382-1 Кодексу.
При цьому, суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, чи заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог ч.2 та/або 3 ст.382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до ч.3 ст.382-1 цього Кодексу або ж за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Суд за клопотанням суб'єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або ж звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб'єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних чи соціальних тощо), то суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч.3 ст.382-1 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням судового рішення, механізм якого унормований, у тому числі, й ст.382 КАС України, має на меті забезпечення належного виконання рішення суду. Судом можуть бути вжиті заходи реагування у межах судового контролю за виконанням рішень суду у формі встановлення нового строку для подачі звіту та/або накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.
Підставами його застосування є, відповідно, неподання звіту суб'єктом владних повноважень про виконання рішення суду або ж якщо в поданому звіті причини невиконання чи неповного виконання судового рішення (дій зобов'язального характеру) є неповажними.
Як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами даної справи, Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 23.10.2025р. у справі №400/7642/25 зобов'язав ГУ ПФУ в Миколаївській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.02.2023р. на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.06.2025р. за №9/1/10413 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023р., з урахуванням раніше проведених виплат.
Враховуючи вищевказане, відповідач з дня набрання даним рішенням суду законної сили, був зобов'язаний виконати таке рішення суду.
Так, на виконання даного рішення суду, Головним управлінням на виконання рішення суду від 23.10.2025р. здійснено перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 відповідно до покладених судом зобов'язань. Розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026р склав - 25950 грн., а загальна сума доплати пенсії, що виникла на виконання рішення суду від 23.10.2025р. у справі №400/7642/25 за період з 01.02.2023р. по 28.02.2025р. - 56490,17 грн.
У той же час, як зазначає сам Головне управління (боржник), кошти на виплату заборгованості по ОСОБА_1 на сьогодні не виділялись. У подальшому, заборгованість буде виплачуватись після відповідного фінансування з Державного бюджету
Вказане у сукупності є підставою для висновку суду щодо порушення відповідачем положень ст.ст.58,129-1 Конституції України та ч.2 ст.14 КАС України.
Надаючи оцінку оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, колегія суддів вважає висновки, викладені у ній, помилковими, так як без фактичної виплати ОСОБА_1 нарахованих коштів, судове рішення від 23.10.2025р. у справі №400/7642/25 не може вважатись виконаним в повному обсязі, оскільки порядок та спосіб, у який судове рішення мало бути виконано, чітко встановлений у його резолютивній частині.
У цьому контексті, колегія суддів акцентує увагу на тому, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Так, Верховний Суд України у своїх постановах (зокрема, від 24.01.2018р. у справі №405/3663/13-а, від 13.06.2018р. у справі №757/29541/14-а від 21.08.2019р. у справі №754/3105/17, від 21.05.2020р. у справі №310/6910/16-а) неодноразово вказував про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 13.11.2025р. у справі №640/16655/21.
На підставі викладеного та з метою належного судового контролю за виконанням рішення у цій справі, яке набрало законної сили, колегія суддів вважає за необхідне, на підставі ст.382 КАС України, встановити для суб'єкта владних повноважень 30-денний строк на виконання судового рішення у справі №400/7642/25 та подання відповідного звіту до суду попередньої інстанції з дати вирішення порушеного процесуального питання.
Разом із тим, слід зазначити про те, що специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не було забезпечено виконання рішення суду та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.
Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або ж у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Отже, у даному конкретному випадку, жодні підстави для накладення на керівника відповідача штрафу за неподання звіту чи невиконання рішення - відсутні.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.
Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, що призвело до неправильного вирішення відповідного процесуального питання, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду 1-ї інстанції - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви позивача щодо встановлення судового у справі, з наведених вище підстав.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пп. «ґ» п.4 ч.1 ст.322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини з зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Керуючись ст.ст.249,308,311,315,317,321,322,325,328,382 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області строк в 30 (тридцять) днів з дня одержання даного судового рішення для подання до Миколаївського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення від 23 жовтня 2025 року у справі №400/7642/25.
Направити справу №400/7642/25 до Миколаївського окружного адміністративного суду для розгляду відповідного звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в порядку, передбаченому статтею 382 КАС України.
Попередити суб'єкта владних повноважень, що за наслідками розгляду звіту про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено: 16.03.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: К.В. Кравченко
В.О. Скрипченко