П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12637/25
Головуючий І інстанції: Бульба Н.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту ухвали - 24.12.2025р.) про повернення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.11.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2007р. до 31.12.2012р. відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2007р. до 31.12.2012р. із врахуванням 01.06.2003р. (базовий місяць) для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення відповідно до Законів України «Про індексацію грошових доходів населення», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, включно з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно з п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44).
01.12.2025р. суд першої інстанції залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, встановивши десятиденний строк (з дня вручення цієї ухвали) на усунення її недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин його пропуску, тобто таких, що об'єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду із дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження наявності цих причин.
18.12.2025р. позивачем подано до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до суду, мотивовану тим, що до 19.07.2022р. звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Ухвалою судді Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто на підставі ч.2 ст.123 КАС України.
Не погоджуючись із вказаною вище ухвалою суду, ОСОБА_1 31.12.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати ухвалу судді Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.12.2025р. та направити дану справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
28.01.2026р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для її задоволення.
Так, спірні правовідносини у цій справі, зокрема, склалися з приводу визнання ОСОБА_1 протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2007р. до 31.12.2012р..
У той же час, на стадії апеляційного провадження спірним є питання дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду із даним позовом.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Так, реалізація захисту порушеного або оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду 1-ї інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законом.
У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України.
Як передбачено ч.ч.1,2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк чи вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Приймаючи оскаржуване судове рішення в частині повернення позовної заяви, суд 1-ї інстанції виходив з того, що звернення до суду у даній категорії справ вважається своєчасним, якщо позивач звернувся до суду протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Однак, позовна заява ОСОБА_1 надійшла до суду 26.11.2025р., тобто з пропуском строку звернення до суду з позовом.
Втім, судова колегія вважає такий висновок суду 1-ї інстанції необґрунтованим і передчасним, з огляду на наступне
Так, Верховний Суд у постанові від 25.04.2023р. у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.
Колегія суддів не бачить підстав відступати від вказаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024р. у справі №990/156/23 зазначила, що ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації і незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
У відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022р.), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022р., ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України викладено у редакції, згідно з якою, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).
Як вбачається з адміністративного позову, позивач просив перерахувати індексацію грошового забезпечення за період, який охоплює часові проміжки виключно до внесення змін до ст.233 КЗпП України (19.07.2022р.).
У той же час, в аспекті наведених вище висновків суду першої інстанції щодо того, яку саме редакцію ст.233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин, слід з'ясувати, з якою подією необхідно пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
За змістом ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
При цьому, позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. №1-зп, від 09.02.1999р. №1-рп/99, від 05.04.2001р. №3-рп/2001 та від 13.03.2012р. №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12.07.2019р. №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом ч.1 ст.58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.
Якщо правовідносини тривалі, та виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або ж з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абз.4 п.5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, складають випадки, коли закони (та інші нормативно-правові акти) пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України висловив позицію, за якою, закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997р. №1-зп).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку про те, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX (19.07.2022р.) положення ст.233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію ст.233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст.233 КЗпП України, у редакції, яка була чинною до 19.07.2022р., та були припинені на момент чинності дії ст.233 КЗпП України вже в редакції згаданого Закону №2352-IX, то дійсно, у такому випадку, правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022р., підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст.233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022р. підлягають застосуванню норми ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід було застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024р. у справі №990/156/23.
Зокрема, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи правову природу спору в розглядуваній справі, виходила з того, що до вимог про стягнення середнього заробітку за період по 19.07.2022р. застосовується норма ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції до змін, внесених Законом №2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, у той час як до вимог щодо стягнення середнього заробітку за період з 19.07.2022р. застосовується ч.1 ст.233 КЗпП України, у редакції, що діє з цієї дати, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Наведену правову позицію підтримав і Верховний Суд (у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду) у своїй постанові від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, повторно звернувши увагу на те, що
- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст.233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022р., та були припинені на момент чинності дії ст.233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022р., підлягають правовому регулюванню згідно зі ст.233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022р. підлягають застосуванню норми ст.233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX);
- з урахуванням п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023р. №651 (якою було скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. за №1236), відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст.233 КЗпП України, почався 01.07.2023р.
Таким чином, враховуючи наведену вище усталену позицію Верховного Суду, колегія суддів вважає, що звернувшись до суду з цим позовом 26.11.2025р. позивач не пропустив строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України (у попередній редакції), а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та позбавляє особу права на доступ до суду.
Водночас, судова колегія наголошує, що право на доступ до суду є однією з ключових гарантій справедливого судового розгляду, що закріплено як у Конституції України, так і в міжнародних договорах, ратифікованих Україною.
За правилами ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду 1-ї інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
У відповідності до ч.3 ст.312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала судді Миколаївського окружного адміністративного суду - скасуванню, а дана справа - направленню до того ж суду для продовження розгляду по суті.
Керуючись ст.ст.169,241,243,308,311,312,320,321,322,325,328 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу судді Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року - скасувати та направити справу №400/12637/25 до суду першої інстанції - для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено: 16.03.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: В.А. Голуб
В.О. Скрипченко