П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10790/24
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:
м. Миколаїв;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
08.04.2025 року;
Головуючий в 1 інстанції: Дерев'янко Л.Л.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Градовського Ю.М.
- Скрипченка В.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, Головного управління ДФС у Миколаївській області та Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління державної казначейської служби України в Миколаївській області та Державної казначейської служби України щодо невиконання, протягом тривалого часу, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 року в адміністративній справі №400/10455/21;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної казначейської служби України в Миколаївській області та Державної казначейської служби України моральну шкоду в розмірі 4600 гривень.
В обґрунтування позову зазначено, що під час звiльнення зі служби в ГУДФС з позивача безпідставно утримано та не виплачено кошти, належнi при звiльненнi, а також з позивачем несвоєчасно проведено розрахунок. Порушені права позивач був вимушений захищати в судовому порядку. Судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі №400/10455/21 стягнуто з ГУДФС безпiдставно утриманi кошти у сумі 145110 гривень, середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звiльненнi у сумі 8923,41гривень, судовi витрати у виді оплати судового збору у сумі 1102,77 гривень. З метою забезпечення виконання рішення суду позивач звернувся до ГУДКСУ із відповідними виконавчими листами.
На момент звернення із цим позовом судове рішення залишається не виконаним, з огляду на недостатність коштів за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, гарантованих державою».
Поряд з цим, позивач вважає протиправною бездіяльність органу державної казначейської служби щодо виконання судового рішення, адже така (бездіяльність) порушує принцип обов'язковостi судових рiшень та гарантовані права позивача щодо виконання судового рiшення, ухваленого на його користь, становить втручання у право позивача на мирне володiння майном.
Позивача зауважує на тому, що тривале i не виправдане невиконання органом державної казначейської служби судового рiшення, яке набрало законної сили, завдaло позивачеві моральноi шкоди, яка полягає у глибоких переживаннях, яких він зазнав у зв'язку з позбавленням його можливостей реалiзувати життевi плани, виникненням глибокого відчуття несправедливостi, викликаного тривалим невиконанням судового рiшення, погiршенням сiмейних cтосунків внаслiдок необхiдностi докладання додаткових зусиль для органiзацii свого життя та забезпечення матерiальної пiдтримки родини, адже станом на дату направлення виконавчих листiв позивач являвся безробiтним i перебував на облiку в територіальному центрі зайнятостi. Kpiм того, позивач перебуває у розпачі внаслідок невиконання державою порушеного державним органом права власностi, розчарування i зневiрення у закладені в Конституцiї Украiни принципiв непорушностi права власпостi, обов'язковостi вiдшкодування шкоди, завданої незаконними рiшеннями та діями органами влади.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання впродовж тривалого часу рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 року в адміністративній справі №400/10455/21.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4600 гривень.
В решті позовних вимог суд відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2422,4 гривень.
Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ДКСУ не надало відповідних доказів вжиття належних заходів задля забезпечення виконання судового рішення у встановленому законодавством порядку.
З наведеного суд першої інстанції виснував відсутніми підстави вважати, що тривале невиконання судового рішення відбулось не внаслідок протиправної бездіяльності ДКСУ. Суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав позивача на своєчасне виконання ухваленого на його користь судового рішення перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із бездіяльністю органу держави та свідчать про заподіяння позивачеві моральної шкоди.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи, помилково не враховано, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу. Однак, у спірному випадку, боржник не має відкритих рахунків у ГУДКСУ, з яких можливо стягнути кошти відповідно до вимог Порядку №845. Поряд з цим, законодавством не передбачено будь-яких виключень, які можуть вплинути на зміну черговості виконання виконавчих документів, а виконання рішення суду поза чергою є неможливим, оскільки це призведе до перевищення повноважень ГУДКСУ та порушення принципу рівності стягувачів перед законом.
Апелянт зауважує на відсутності протиправної бездіяльності відповідача, адже ГУДКСУ на виконання вимог Порядку №845 та у встановлений строк подало до Мінфіну пропозиції щодо збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040 (у зв'язку із неможливістю здійснення безспірного списання коштів через недостатність асигнувань у Законі про Державний бюджет України на поточний рік).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування судового рішення.
Судом першої інстанції з'ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 року, яке 06.06.2022 набрало законної сили у справі №400/10455/21, визнано протиправним та скасовано наказ №134-о від 27.09.2021 ГУДФС у Миколаївській області «Про утримання надмірно виплачених коштів», стягнуто з Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 безпідставно утримані кошти в сумі 145110 гривень, середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8923,41 гривень та судові витрати в розмірі 1102,77 гривень.
13.06.2022 Миколаївським окружним адміністративним судом на виконання рішення в адміністративній справі №400/10455/21 видано позивачеві виконавчі листи.
12.09.2022 зазначені виконавчі листи надійшли до Головного управління Державної казначейської служби у Миколаївській області разом з відповідними заявами позивача.
14.09.2022 Головним управлінням Державної казначейської служби у Миколаївській області направлено на адресу Головного управління ДФС у Миколаївській області листи №04-06/2-06/3985, №04-06/2-06/3986, №04-06/2-06/3987, до кожного з яких додано відповідний виконавчий лист. Зазначеними листами ГУДКСУ просило ГУДФС вжити заходів щодо погашення заборгованості перед позивачем за виконавчими листами.
У листах від 21.01.2025 №04-06/2-10/441, №04-06/2-10/442, №04-06/2-10/443 ГУДКСУ також повідомляло ГУДФС про необхідність надання рахунків, з яких можливо списати кошти на виконання судового рішення у справі №400/10455/21.
У листах №5-05-1-05/2429 від 31.01.2022, №5-05-1-05/6413 від 30.05.2022, №5-05-1-05/8043 від 29.06.2022, №5-05-1-05/17242 від 01.12.2022, №5-05-05/2149 від 07.02.2023, №5-05-1-05/23100 від 04.12.2023, №5-05-1-05/103 від 01.01.2024, №5-05-1-05/30053 від 26.12.2024, №5-05-1-05/317 від 06.01.2025 ДКСУ повідомляла Мінфін про кількість судових рішень, які перебувають на виконанні на відповідну дату, загальну суму заборгованості за цими рішеннями, їх черговість, просила збільшити бюджетні призначення для виконання рішень судів.
На час спірних правовідносин судове рішення, ухвалене на користь позивача, фактично не виконане, вимоги за відповідними виконавчими документами включені до Реєстру судових рішень АС «Є-Казна», що підлягають виконанню за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» в порядку черговості до настання черги стягувача (позивача).
Посилаючись на допущення органом протиправної бездіяльності щодо вжиття належних заходів задля виконання судового рішення, допущення цією бездіяльністю органом держави моральної шкоди, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
У частині 2 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду (пункт 9).
Відповідно до частини 1 статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання.
Вказані положення Конституції України кореспондуються із приписами частини 2 статті 14, частини 1 статті 370 КАС України.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання, встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI.
Статтею 2 Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI передбачено, що Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.
Відповідно до частин 1, 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845.
Згідно визначення, наведеного у пункті 2 Порядку №845, безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;
Пунктом 3 Порядку №845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до пунктів 47, 48, 49 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:
1) органом Казначейства:
документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником;
інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;
2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.
Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.
У разі відсутності таких документів та відомостей, якщо боржником є державні підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, перерахування коштів здійснюється на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Строки перерахування коштів перериваються на період усунення обставин, визначених у пунктах 11, 13 та 49 цього Порядку.
У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.
Виходячи з обставин справи, заява позивача про примусове виконання разом з виконавчими листами надійшла до ГУДКСУ 12.09.2022. Виконавчі документи взяті на облік та перебувають у черзі на виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» у Державній казначейській службі України.
Виконавчі документи не виконані дотепер, поряд з цим, чим підтверджується та обставина, що тримісячний строк, передбачений частиною 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і пунктом 48 Порядку №845 для перерахування коштів стягувачу, є порушеним.
Оцінюючи доводів відповідачів про те, що ДКСУ вживались заходи, передбачені пунктом 49 Порядку №845, а саме: подавалися до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, суд першої інстанції правильно встановив, що ці листи органу державної казначейської служби за своїм змістом містять узагальнені відомості про кількість судових рішень, які перебувають на виконанні на відповідну дату, загальну суму заборгованості за цими рішенням, їх черговість.
Натомість, у зазначених листах відсутня інформація про перелік виконавчих документів, щодо виконання яких недостатньо коштів, також за їх (листів) змістом не виявляється можливим встановити, чи включено під час складання таких листів і формування пропозицій передбачити в Державному бюджеті України додаткове фінансування стосовно виконавчих листів, виданих у справі №400/10455/21.
У справі відсутні докази, які б підтверджували, що орган ДКСУ у 10-денний строк з моменту надходження від позивача виконавчих документів зверталась до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у зв'язку з неможливістю здійснення безспірного списання коштів через їхню недостатність.
Водночас, приписи пункту 49 Порядку №845 вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №845.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», заява №18357/91, пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява №22774/93, пункт 66). Державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду (рішення від 17 січня 2006 року у справі «Гордєєви і Гурбик проти України», заяви №№27370/03, 30049/04, пункт 25).
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (рішення від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України», заява №18966/02, пункт 53).
Таким, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
На основі викладеного суд вважає, що обставина відсутності у відповідача бюджетних коштів за відповідною бюджетною програмою та наявність значної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні в органах Казначейства, не може слугувати підставою для невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивача.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2023 року у справі №500/5748/21, від 16 квітня 2020 року у справі №818/1814/17, від 3 лютого 2021 року у справі №812/413/18.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України щодо невиконання, протягом тривалого часу виконавчих листів по справі №400/10455/21 про стягнення на користь позивача безпідставно утриманих коштів в сумі 145110 гривень, середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8923,41 гривень, судових витрат у сумі 1102,77 гривень.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Згідно частини 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пунктів 56 - 58, 66 - 70 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.
Європейський суд з прав людини також зазначав, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація, коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», пункти 203 - 204; рішення у справі «Вассерман проти Росії», пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії №2», заява №33509/04, пункт 100).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц виклала правову позицію, за якою відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідач є суб'єктом, що належить до суб'єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача порушені протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачеві, колегія суддів зазначає, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення.
Оцінюючи вказані обставини справи, характер спірних правовідносин, суму невиплачених коштів, суд першої інстанції також дійшов правильного висновку про те, що у цьому випадку моральна шкода у заявленому розмірі (4600 гривень) є достатньою сумою компенсації.
Оскільки висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до вимог статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 272, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: Ю.М. Градовський
В.О. Скрипченко