П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 766/10490/25
Головуючий І інстанції: Шестакова Я.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 жовтня 2025 року (м.Херсон, дата складання повного тексту судового рішення - 23.10.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
10.07.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову від 01.05.2025р. №5827, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, якою на нього накладено штраф у розмірі - 17000 грн., а також закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 було винесено постанову від 01.05.2025р. №5827 про притягнення ОСОБА_1 , який мав «відстрочку» від призиву, до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 17000 грн. Позивач не згоден із цією постановою, вважає її протиправною, незаконною, і такою, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем, при її винесенні, всупереч вимогам чинного законодавства не з'ясовано чи було вчинено це адміністративне правопорушення, та чи наявна вина у вчиненні такого правопорушення.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 жовтня 2025 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, позивач 13.10.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23.10.2025р. та прийняти нове, яким його позовні вимоги - задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
19.11.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Згідно з протоколу №4(65) від 01.05.2025р., складеного уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 , який керуючись ст.235 КУпАП, склав цей протокол про те, що позивач - ОСОБА_1 допустив порушення законодавства, що мають ознаки адміністративного правопорушення, оскільки будучи військовозобов'язаним, в порушення положень ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах особливого періоду, будучи належним чином оповіщеним повісткою про необхідність явки на 30.04.2025п. 10:00 год до ІНФОРМАЦІЯ_2 на вищевказаний виклик не з'явився і продовжував використовувати свій час на власний розсуд, до 01.05.2025р., коли прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 чим вчинив адміністративне правопорушення, яке передбачене у ч.3 ст.210-1 КУпАП (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період).
У зазначеному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 у графі «пояснення» зазначив: «не прибув по розпорядженню за власною думкою» та проставив свій підпис.
Також, ОСОБА_1 роз'яснено його права та обов'язки, що підтверджується його підписом.
01.05.2025р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 винесено постанову №5827 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 17000 грн.
Згідно з вказаною вище постановою, ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, в порушення вимог ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах особливого періоду, будучи належним чином оповіщеним повісткою про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на вказаний виклик не з'явився і продовжував використовувати свій час на власний розсуд, до 01.05.2025р., коли прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
Не погоджуючись з правомірністю винесення відповідачем постанови від 01.05.2025р. №5827 про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувана постанова від 01.05.2025р. №5827 була прийнята відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою та громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII.
Так, згідно з ч.ч.1,2,3 ст.1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
При цьому, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
На виконання вимог ч.10 ст.1 Закону №2232-XII, громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг чи через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) ТЦК та СП, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) ТЦК та СП, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або ж військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Згідно із Указом Президента України від 24.02.2022р. №65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.
За змістом ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991р. №1932-ХІІ, особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або ж в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи те, що Указом Президента України від 24.02.2022р. за №65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення діяв особливий період.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII.
Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст.22 Закону №3543-XII громадяни, зобов'язані з'являтися за викликом до ТЦК та СП (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.
Як передбачено абз.2 п.56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2002р. №352), оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) ТЦК та СП за формою згідно з додатком 17.
Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) ТЦК та СП в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) ТЦК та СП.
Розпорядження керівника районного (міського) ТЦК та СП розсилається відповідним органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти.
Згідно з п.1 «Положення про ТЦК та СП» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022р. №154), ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
На виконання п.9 Положення №154, ТЦК та СП відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Отже, саме на ТЦК та СП законодавцем покладено обов'язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.
Згідно з абз.8 ч.3 ст.22 Закону №3543-XII, у разі отримання повістки про виклик до ТЦК та СП громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Колегією суддів встановлено те, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, на підставі спірної постанови слугував висновок відповідача про порушення позивачем ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підтримку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII у зв'язку з неприбуттям позивача до 01.05.2025р до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк і місце, зазначені в повістці.
У силу ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За правилами п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
У свою чергу, відповідно до ч.3 ст.210-1 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З наведеного вище вбачається те, що для кваліфікації дій за ч.3 ст.210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення, тобто вчинення такого порушення особою в особливий період.
Положеннями ст.254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або ж представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (ч.1 ст.247 КУпАП).
Відповідно до ст.280 КУпАП, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фотозйомки і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або ж свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями ст.72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом норм ч.ч.1 та 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії або ж бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Як вбачається з матеріалів даної справи, позивачем заперечується факт оповіщення його про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому з метою повного та всебічного розгляду даної справи необхідним є з'ясування факту належного інформування позивача про обов'язок з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому, відповідач наполягав на тому, що позивач був у встановленому законом порядку повідомлений про необхідність прибуття по повістці, оскільки КП «Парки Херсона» ХМР було надіслало начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 полковнику ОСОБА_2 лист про оповіщення працівників щодо виклику до ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.04.2025р. за №01-10/303, згідно з яким, ОСОБА_1 оповіщено про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі розпорядження від 10.04.2025р. №4/3885, крім того, зазначено, що позивач повинен був 24.04.2025п. надати додаткові документи до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних, документи не надав, до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився, на роботу не з'явився.
Також, КП «Парки Херсона» ХМР надіслало начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 полковнику ОСОБА_2 лист про оповіщення працівників щодо виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.05.2025р. за №01-10/358, відповідно до якого, позивача було оповіщено про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі розпорядження від 26.04.2025р. №4/4607 на 30.04.2025 року. Також зазначено, позивач в ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився, та на роботу теж не з'явився.
У той же час, матеріалами справи підтверджується, що згідно з розширеними даними з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, позивача взято на військовий облік 04.11.1991р.
07.02.2025р. уточнено контактні дані позивача, відповідно до яких, зареєстрованим місцем його проживання є АДРЕСА_1 , яка є адресою його фактичного місця проживання.
Зазначена адреса проживання також вказана в паспорті громадянина України.
Апеляційний суд наголошує на тому, що у силу п.41 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560), належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) ТЦК та СП або ж його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ж ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
З наведеного вбачається, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
При цьому, з матеріалів даної справи неможливо встановити дату, коли позивача дійсно було оповіщено про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки вказані обставини підтверджуються лише загаданими вище листами КП «Парки Херсона» ХМР. Тобто, сукупність доказів у справі поза розумним сумнівом не доводить той факт оповіщення військовозобов'язаного про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Протилежного відповідачем не доведено жодними належними та допустимими доказами.
За таких обставин апеляційний суд констатує факт невиконання вказаного порядку вручення повістки.
У примітках до ст.210 КУпАП передбачено, що положення ст.ст.210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Отже, з вказаних вище норм вбачається, що відповідальність за ст.ст.210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку, коли дані для Єдиного державного реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.
Разом з тим, ні в постанові, ні в повістці (яка взагалі відсутня у матеріалах справи) відповідачем не було конкретизовано які ж саме дані були відсутні в ТЦК, і у зв'язку з чим, у відповідача була наявна необхідність викликати позивача для уточнення таких даних.
Тобто, якщо Міністерство оборони України як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.
Як слідує з матеріалів справи та письмових пояснень учасників справи, позивач викликався з метою уточнення його даних, водночас матеріали справи не містять відомостей про неможливість отримання таких даних з реєстрів. Навпаки, долучені відомості свідчать про те, що з моменту взяття на облік відповідач мав військово-облікові дані на позивача, а можливість отримання таких даних відповідачем з доступних джерел виключає підстави для застосування норм ст.210-1 КУпАП, що відповідає примітці ст.210 КУпАП.
Більш того, відповідачем не наведено будь-яких обґрунтувань необхідності такого виклику, з урахуванням наявності у позивача «відстрочки» від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII.
Доказів того, що після надання відповідачем позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у позивача відбулись зміни в облікових даних, які відповідно до Закону №2232-XII вимагали б уточнення в семиденний термін, відсутні і стороно на наявність таких обставин не посилаються.
Виходячи з того, що виклик військовозобов'язаного повісткою до ТЦК та СП повинен мати під собою правове підґрунтя, то відсутність такого підґрунтя вказує на неправомірність такого виклику, що, в свою чергу, взагалі виключає в діях військовозобов'язаного порушення приписів чинного законодавства щодо прибуття за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 , безвідносно до причин такого неприбуття.
Резюмуючи усе вищевикладене, колегія суддів зазначає, що вина позивача, яка полягала у порушенні вимог ч.3 ст.22 Закону №3543-XII, не доведена відповідачем належними та достатніми доказами, а відтак, у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача є суттєвими і свідчать про невідповідність висновків суду 1-ї інстанції обставинам даної справи, невірне застосування ним норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи в судах обох інстанцій.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити, скасувати оскаржувану постанову відповідача, а справу про адміністративне правопорушення - закрити на підставі п.3 ч.3 ст.286 КАС України.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 жовтня 2025 року - скасувати та прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.05.2025 року №5827 у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - закрити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено:16.03.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: К.В. Кравченко
В.О. Скрипченко