16 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/1936/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі №160/1936/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 24 січня 2025 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправним рішення №047250018959 від 14.01.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 01.01.2025 дострокову пенсію за віком як учаснику бойових дій відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV з 28.02.2024 року, зарахувавши при призначенні пенсії, додатково до зарахованого, стаж роботи позивача з 01.01.1992 по 01.05.1997 у тому числі періоду роботи з 20.07.1989 по 20.07.1992 у кратному розмірі один рік за півтора.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №047250018959 від 14.01.2025 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання допомоги по безробіттю з 21.07.2003 згідно запису № 17 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , а також період роботи з 01.01.1991 по 01.05.1997 у тому числі періоду роботи з 20.07.1989 по 31.12.1990 у кратному розмірі один рік за півтора.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.01.2025 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
Рішення суду мотивовано тим, що пенсійний орган протиправно не зарахував до страхового стажу спірні періоди роботи та період отримання допомоги по безробіттю. Також, суд зробив висновок про наявність підстав для зарахування періодів роботи позивача в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а саме з 20.07.1989 по 31.12.1990 до страхового стажу у пільговому (кратному) обчисленні - один рік за один рік і шість місяців.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не має необхідного страхового стажу для призначення пенсії. До страхового стажу не зараховано періоди: за записами трудової книжки з 03.09.1992 по 25.09.1994, оскільки відсутній наказ та дата наказу про звільнення; зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення 19.07.1985: період отримання допомоги по безробіттю з 21.07.2003, оскільки відсутній запис про припинення виплати допомоги; період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 01.05.1997, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією.
Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 01 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.
Листом №0400-010223-8/1976 від 06.01.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії з підстав недостатності загального стажу роботи, долучивши до вказаного листа рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 047250018959 від 03.01.2025 про відмову в призначенні пенсії (згідно п. 4.2 Порядку №22-1 за принципом екстериторіальності).
Отримавши відмову в призначенні пенсії позивач повторно звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250018959 від 14.01.2025 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.
В рішенні, зокрема, зазначено:
Вік позивача на дату звернення до органів Фонду 57 років.
Страховий стаж позивача становить 19 років 00 місяці 12 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення 19.07.1985:
- період отримання допомоги по безробіттю з 21.07.2003, оскільки відсутній запис про припинення виплати допомоги;
- період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 01.05.1997, оскільки відсутні будь-які угоди, які регулюють питання пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією.
Оскільки, на дату звернення за призначенням пенсії позивач не набув відповідного страхового стажу, право на призначення пенсії згідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутнє. Законність та обґрунтованість вищезазначеного рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
З матеріалів справи вбачається, що на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії, його вік становив 57 років.
Відповідачем визначається наявність у позивача страхового стажу 19 років 12 днів.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача в Російській Федерації з 01.01.1992 по 01.05.1997, оскільки відсутні будь-які угоди, які регулюють питання пенсійного забезпечення між Україною та Російською Федерацією, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
Враховуючи те, що позивач працював на території Російської Федерації в той час, коли Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року була чинною, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.01.1992 по 01.05.1997.
Щодо вимог позивача в частині зарахування періоду роботи з 20.07.1989 по 20.07.1992 у кратному розмірі один рік за півтора, колегія суддів зазначає наступне.
З наданих до суду архівних довідок та записів в трудовій книжці вбачається, що ОСОБА_1 з 20.07.1989 року по 01.05.1997 року працював на Камчатському морському пароплавстві, яке знаходилось в м. Петропавловську - Камчатському, Камчатського краю, який відноситься до районів Крайньої Півночі Російської Федерації.
Відповідно до пункту 5 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Пунктом «д» статті 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 року) постановлено робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк трьох років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що працівникам, які користуються на цей час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Відповідно до пункту 110 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 03.08.1972 року №590, робота в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 1 березня 1960 року зараховується в стаж в полуторному розмірі за умови, якщо працівник мав право на пільги, встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року « Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 року №1029.
Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність таких обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, у період з 1 березня 1960 року до 1 січня 1991 року; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року та від 29.09.1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року №148.
При цьому основним документом, що підтверджує факт роботи в районах Крайньої Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, є трудова книжка.
Для пільгового обчислення страхового стажу може бути надана або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупності.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 173/637/17, від 03 липня 2018 року у справі № 302/662/17-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 554/1723/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 263/13671/16-а, від 10 січня 2019 року у справі №352/1612/15а (2а/352/70/15), від 10 вересня 2019 року у справі №348/2208/16-а, від 21 серпня 2019 року у справі №750/1717/16-а, від 07 листопада 2019 року у справі №341/1327/17, яку суд відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України застосовує до спірних правовідносин.
Враховуючи те, що записи трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містять інформацію про трудову діяльність позивача з 20.07.1989 по 31.12.1990 у районах Крайньої Півночі, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для зарахування позивачу у пільговому обчисленні трудового стажу у районах Крайньої Півночі за період з 20.07.1989 року по 31.12.1990 року з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців.
Вказане також узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 27.07.2022 року у справі №560/755/19 та від 17.10.2022 року у справі №592/5589/17.
Водночас, суд першої інстанції правильно прийняв до уваги те, що чинним пенсійним законодавством в Україні, зокрема міжнародними договорами з пенсійного забезпечення, не передбачено пільгового обчислення стажу за період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991 року.
Щодо висновку суду про необхідність зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду допомоги по безробіттю, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України від 02.03.2000 №1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж сім місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як передбачено у ч. 1 ст. 31 Закону №1533-III виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: 1) закінчення строку її виплати; 2) припинення реєстрації безробітного відповідно до статті 45 Закону України «Про зайнятість населення».
Тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 90 календарних днів (ч. 3-3 розділу VIII Прикінцевих положень Закону №1533-III).
Згідно з абзацом третім ч. 1 ст. 24 Закону №1058 період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Отже, статтею 24 Закону №1058 чітко передбачено, що період отримання особою допомоги по безробіттю повинен зараховуватись до її страхового стажу.
Враховуючи те, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу спірні періоди роботи позивача та не здійснено пільгового обчислення трудового стажу ОСОБА_1 у районах Крайньої Півночі за період з 20.07.1989 року по 31.12.1990 року з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення №047250018959 від 14.01.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі №160/1936/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі №160/1936/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко