16 березня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/6876/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Головка А.Б., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку за період із 05.12.2017 року по 09.05.2024 року згідно норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за період із 05.12.2017 року по 09.05.2024 року згідно норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100.
Позов обґрунтований тим, що при звільненні позивача з військової служби відповідачем не виплачено позивачу в повному обсязі грошового забезпечення. На виконання рішень Полтавського окружного адміністративного суду у справах №440/4706/19, № 440/8064/21, № 440/9038/22 відповідачем проведено виплату грошового забезпечення лише 09.05.2024 року. Таким чином, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/6876/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
15.07.2024 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив відповідача на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на їх безпідставність. Свою позицію мотивував тим, що спірні правовідносини регулюються не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством, а отже порядок, встановлений Кодексом законів про працю України відносно оплати праці та відповідальності за порушення цього порядку, до даних правовідносин не застосовується.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04 грудня 2017 року № 323 капітана ОСОБА_1 , командира батареї зберігання та транспортування реактивного артилерійського дивізіону, призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 20 листопада 2017 року № 445 начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - АДРЕСА_1 , а також виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення.
На виконання рішень Полтавського окружного адміністративного суду у справах №440/4706/19, № 440/8064/21, № 440/9038/22 відповідачем проведено виплату позивачу грошового забезпечення - 09.05.2024 року.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
За приписами частин першої - третьої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
У силу частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: перебування на лікуванні; захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу; безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; настання інших випадків, визначених законодавством.
Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі по тексту - Положення № 1153/2008), визначено порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Положенням № 1153/2008, зокрема, встановлено порядок призначення на посади та звільнення з посад (розділ ІV).
Відповідно до пункту 109 Положення № 1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Аналізуючи норми КАС України, Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Положення № 1153/2008, суд дійшов висновку, що війська служба є різновидом публічної служби, державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності, при призначенні чи переведенні військовослужбовця на іншу посаду під час проходження військової служби статус особи як військовослужбовця не змінюється, призначення чи переведення військовослужбовця на іншу посаду під час проходження військової служби не є тотожним звільненню з військової служби як публічної служби, підстави для звільнення з якої встановлені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", а порядок звільнення з військової служби передбачений положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таким чином, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються саме під час звільнення з військової служби, а не при призначенні чи переведенні військовослужбовця на іншу посаду під час проходження військової служби.
Як встановлено судом наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04 грудня 2017 року № 323 капітана ОСОБА_1 , командира батареї зберігання та транспортування реактивного артилерійського дивізіону, призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 20 листопада 2017 року № 445 начальником відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - АДРЕСА_1 , а також виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Таким чином, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин вимог статті 117 КЗпП України, яка встановлює відповідальність за затримку розрахунку при звільненні з публічної служби (військової служби), що у спірному випадку 04.12.2017 року не відбулося.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2026 року у справі № 360/110/24.
Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.Б. Головко