16 березня 2026 року м. ПолтаваСправа №440/795/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні типову адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - ГУПФ України в Миколаївській області), у якому, з урахуванням заяви від 24.02.2026 /а.с. 52-54/, просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Миколаївській області про відмову в призначенні пенсії від 08.01.2026 №163750036227;
- зобов'язати ГУПФ України в Миколаївській області зарахувати до загального та пільгового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи з 04.04.2005 по 18.07.2006, 03.05.2017 по 31.03.2021 у КП “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради»;
- зобов'язати ГУПФ України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 з 25.10.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона досягла 50-річного віку, має безперервний трудовий (страховий) стаж понад 35 років, з них понад 19 років - робота, пов'язана з фактичною зайнятістю упродовж повного робочого дня у шкідливих та важких умовах за списком №2, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 13 названого Закону зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
2. Позиція відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог /а.с. 47-51/. Зазначив, що у спірних відносинах ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на недосягнення нею пенсійного віку (55 років).
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 6/.
01.01.2026 позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (список №2) відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" /а.с. 8/.
Заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУПФ України в Миколаївській області, яке рішенням від 08.01.2026 №163750036227 відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на недосягнення позивачкою пенсійного віку (55 років) /а.с. 38/.
ОСОБА_1 не погодилась з рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та звернулась до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
У силу пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також частиною першою статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") /надалі - Закон №1058-IV/ передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом пункту 2 частини другої цієї статті, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
23.01.2020 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
Цим Рішенням Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.
У пункті 2 резолютивної частини Рішення Суд зазначив, що стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
А відповідно до пункту 3 згаданого Рішення Суд визначив, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: ... б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: (...) жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується наявності чи відсутності у позивачки права на призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII.
Суд враховує, що вимогами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах жінкам з підстави, визначеної пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII), визначено: 1) досягнення віку 55 років; 2) наявність страхового стажу тривалістю не менше 25 років; 3) наявність пільгового стажу роботи за списком №2 тривалістю щонайменше 10 років.
Аналогічні вимоги містяться також у пункті 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.
ОСОБА_1 на дату звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії виповнилось повних 50 років.
Пенсійний орган у рішенні від 08.01.2026 №163750036227 обчислив стаж роботи ОСОБА_1 та визначив, що загальний страховий стаж роботи позивачки на дату звернення із заявою про призначення пенсії становив 35 років 7 місяців 22 дні, а спеціальний стаж роботи за списком №2 - 19 років 7 місяців 4 дні /а.с. 8, 9/.
Стаж роботи позивачки підтверджений належним чином оформленими: вкладкою до трудової книжки серії НОМЕР_1 /а.с. 11-14/, довідкою комунального підприємства "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" від 17.11.2025 №261 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній /а.с. 15-16/, відомостями про проведення атестації робочих місць /а.с. 17-37/.
Зазначені документи були надані позивачкою разом із заявою про призначення пенсії, розглянуті пенсійним органом, на їх підставі обчислено стаж роботи ОСОБА_1 .
Суд враховує, що як загального, так і спеціального (пільгового) стажу роботи ОСОБА_1 достатньо для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, про що відповідач зазначив у рішенні від 08.01.2026 №163750036227.
Щодо вимог позивачки про зарахування до загального та пільгового стажу періодів роботи з 04.04.2005 по 18.07.2006 та з 03.05.2017 по 31.03.2021 в КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" в подвійному розмірі, суд враховує такі обставини.
Записами у вкладці до трудової книжки серії НОМЕР_1 підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 04.04.2005 по 18.07.2006 працювала в Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні ім. О.Ф. Мальцева на посаді молодшої медсестри палатної /а.с. 12/.
З 03.05.2017 по 31.03.2021 позивачка працювала у Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні ім. О.Ф. Мальцева на посаді сестри - господині відділення №10 психіатричного сестринського догляду (з 01.09.2021 перейменована на посаду працівника з господарської діяльності закладу охорони здоров'я) /а.с. 13 - зі звороту/.
26.12.2018 відповідно до Наказу від 27.12.2018 №318 КЗОЗ "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О.Ф. Мальцева" реорганізовано шляхом перетворення в комунальне підприємство "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня О.Ф. Мальцева Полтавської обласної ради".
22.05.2020 найменування: комунальне підприємство "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О.Ф. Мальцева Полтавської обласної ради" змінено на комунальне підприємство "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" відповідно до Рішення Пленарного засідання двадцять дев'ятої сесії сьомого скликання Полтавської обласної ради від 20.12.2019 №1273 (Наказ по лікарні від 25.05.2020 №160).
З розрахунку стажу ОСОБА_1 суд встановив, що періоди роботи в КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" з 04.04.2005 по 18.07.2006 та з 03.05.2017 по 31.03.2021 зараховані до загального та пільгового стажу в одинарному розмірі.
Суд враховує, що разом із заявою від 01.01.2026 про призначення пенсії позивачка надала пенсійному органу довідку Комунального підприємства "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" від 17.11.2025 №261 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, в якій зазначено, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день:
- в Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні ім. О.Ф. Мальцева з 13.01.1995 по 04.06.1995, з 25.10.1995 по 18.07.2006 виконувала безпосереднє обслуговування хворих у психіатричному лікувально-профілактичному закладі, до інших робіт не залучалась за професією, посадою санітарка, молодша медсестра палатна 4а відділення, що передбачена Списком №2 розділ XXIV підрозділ 24в (у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини - молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині), постанова КМУ України № 36 від 16.01.2003 зі змінами, внесеними постановою КМ від 13.12.2004 № 1644;
- Комунальному підприємстві "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" з 03.05.2017 по 31.03.2021 виконувала безпосереднє обслуговування хворих у психіатричному лікувально-профілактичному закладі, до інших робіт не залучалась за професією, посадою працівник з господарської діяльності закладу охорони здоров'я 10 відділення, що передбачені Списком № 2 розділ XXIV «ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я ТА СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА» (у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини - молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині) код КП підстава Постанова КМ України № 461 від 24.06.2016 /а.с. 15-16/.
У довідці зазначено, що робота в психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу в подвійному розмірі на підставі Закону України від 10.07.2003 №1110-IV "Про внесення зміни до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення"".
Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік № 909), до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час, зокрема, на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно - епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
У примітці 2 Переліку №909 зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно з Переліком закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 №385, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за №892/7180, до закладів охорони здоров'я відносяться: лікувально-профілактичні заклади (лікарняні заклади, багатопрофільні, однопрофільні, спеціалізовані, особливого типу, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги, санаторно-курортні заклади); санітарно-профілактичні заклади; фармацевтичні (аптечні) заклади; інші заклади; заклади медико-соціального захисту; установи/заклади системи соціального захисту населення.
Частиною четвертою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" установлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених раніше чинним законодавством, окрім випадків, передбачених цим Законом.
Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2004.
Водночас Законом України від 10.07.2003 №1110-IV, що набрав чинності 15.08.2003, внесені зміни до статті 60 Закону №1788-XII шляхом викладення тексту статті в такій редакції: "Робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі".
Суд зауважує, що стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує статтю 60 Закону №1788-XII та не зупиняє її дію.
Таким чином, порівняльний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що Закон №1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування статті 60 Закону №1788-XII при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону №1788-XII (із змінами, внесеними згідно із Законом №2205-VIII від 14.11.2017) є чинною на теперішній час та саме норма цього Закону є спеціальною під час вирішення питання про зарахування стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.
Передбачене статтею 60 Закону №1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов'язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною судом касаційної інстанції у постановах від 11.12.2018 у справі №310/385/17 (2-а/310/47/17), від 23.01.2019 у справі №485/103/17, від 04.12.2019 у справі №689/872/17, від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував в подвійному розмірі стаж роботи позивачки з 04.04.2005 по 18.07.2006 та з 03.05.2017 по 31.03.2021, як працівнику закладу охорони здоров'я відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Щодо доводів пенсійного органу про недосягнення позивачкою пенсійного віку, суд зауважує, що питання призначення особі пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на підставі Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 було предметом розгляду Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №360/3611/20.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 зазначила, що відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема стаття 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: (...) жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ та на цій підставі вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що надалі підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
За наведених обставин, на час виникнення спірних відносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення віку 50 років.
Як наслідок, на час виникнення спірних відносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для позивача у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Згідно з частиною третьою статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Верховний Суд у рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20 визначив такі ознаки типових справ:
а) позивач - особа, яка: звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону №1788-ХІІ; на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років; набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону №1788-ХІІ;
б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії;
в) предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.
Суд враховує, що справа №440/795/26 за вищевикладених фактичних обставин відповідає ознакам типової справи.
Так, позивачка досягла 50-річного віку, 01.01.2026 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначенням пенсії відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ, на дату звернення набула необхідний страховий (понад 35 років) та пільговий (понад 19 років) стаж; відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, а предметом спору є рішення цього органу про відмову позивачці у призначенні пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці (список №2).
А тому відмова ГУПФ України в Миколаївській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 55-річного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
За вищевикладених обставин, рішення ГУПФ України в Миколаївській області від 08.01.2026 №163750036227 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивачки, суд виходить з таких міркувань.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
За обставин цієї справи суд, зважаючи на досягнення позивачкою віку 50 років, наявність у неї загального стажу роботи та спеціального стажу (робота за списком №2), що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, оскільки позивачкою виконані усі умови для призначення такої пенсії.
При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
Оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на підставі приписів пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, визначено ГУПФ України в Миколаївській області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачці пенсії за віком.
У силу пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно з пунктом 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
За змістом пункту 1.8 названого Порядку, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Суд враховує, що позивачці 50 років виповнилось 24.10.2025.
Із заявою про призначення пенсії позивачка звернулась 01.01.2026, тобто в межах трьохмісячного строку після досягнення пенсійного віку.
З урахуванням наведеного, позивачка має право на призначення пенсії за віком з 25.10.2025.
За вищевикладених обставин, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУПФ України в Миколаївській області зарахувати до загального та пільгового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи з 04.04.2005 по 18.07.2006, 03.05.2017 по 31.03.2021 у КП “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради», а також призначити позивачці з 25.10.2025 пенсію за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачка при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету /а.с. 42, 43/.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю, понесені позивачкою судові витрати зі сплати судового збору належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Миколаївській області.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Щодо клопотання про встановлення судового контролю
19.12.2024 набув чинності Закон України від 21.11.2024 №4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень", пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Статтею 381-1 КАС України передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Суд враховує, що предметом цього спору були правовідносини щодо призначення позивачці пенсії за віком, а тому здійснення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі є обов'язковим.
Згідно з частинами другою та третьою статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
За таких обставин, суд, у порядку здійснення судового контролю за виконанням суб'єктом владних повноважень рішення в адміністративній справі, вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №440/795/26 протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263, 291, 381-1, 382, 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 08.01.2026 №163750036227 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до загального та пільгового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи з 04.04.2005 по 18.07.2006, 03.05.2017 по 31.03.2021 у КП “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради», а також призначити ОСОБА_1 з 25.10.2025 пенсію за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VІІ (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев'яносто шість копійок).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №440/795/26 протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили.
Позивачка: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13844159; вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївська область, 54008).
Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13967927; вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА