13 березня 2026 рокусправа № 380/25341/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з позовними вимогами:
- визнати протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо відмови у звільненні солдата ОСОБА_1 з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через такі сімейні обставини: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю І або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та на даний час проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 07.11.2025 позивач подав по команді рапорт про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю бабусею - ОСОБА_2 . Позивач наголошує, що остання є особою з інвалідністю ІІ групи та, згідно з наявними медичними висновками, потребує постійного стороннього догляду.
Як вказує позивач, командування Військової частини НОМЕР_1 підтримало його рапорт, визнало долучені документи достатніми та 17.11.2025 скерувало відповідне Подання № 3801 за підписом командира частини до ІНФОРМАЦІЯ_1 для прийняття остаточного рішення. Однак, листом від 03.12.2025 ІНФОРМАЦІЯ_7 повернув матеріали подання без реалізації. Відмову мотивовано виключно фактом наявності у ОСОБА_2 інших родичів (сина, який проживає в Італійській Республіці, сестри, яка є громадянкою та проживає в США, та онуки, відносно якої батько позбавлений батьківських прав і місцезнаходження якої невідоме).
Позивач вважає таку відмову суб'єкта владних повноважень формальною, протиправною та такою, що порушує його законні права. На переконання позивача, вказані родичі об'єктивно позбавлені можливості здійснювати постійний догляд за хворою бабусею через їхнє постійне проживання за кордоном та відсутність будь-яких родинних контактів. Позивач стверджує, що суто формальна («юридична») наявність інших членів сім'ї, які фізично перебувають поза межами України або місцеперебування яких неможливо встановити, не є тотожною їхній реальній можливості взяти на себе фактичну опіку та надавати щоденну допомогу особі з інвалідністю.
Ухвалою від 31.12.2025 відкрито провадження у справі та визначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), копію ухвали про відкриття провадження разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами було завчасно надіслано відповідачам засобами поштового зв'язку за їхніми зареєстрованими місцезнаходженнями.
Відповідач 2 (ІНФОРМАЦІЯ_7) отримав поштове відправлення суду (штрихкодовий ідентифікатор № 067078652990) через уповноважену особу за довіреністю 20.01.2026, що підтверджується даними трекінгу з офіційного вебпорталу АТ «Укрпошта».
Поштове відправлення, скероване на офіційну адресу Відповідача 1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (штрихкодовий ідентифікатор № 067078653032), повернуто на адресу суду 02.02.2026 із відміткою поштового відділення «повернення за закінченням встановленого терміну зберігання».
Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, повернення поштового відправлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» прирівнюється до належного вручення, оскільки обов'язок організувати отримання кореспонденції за своєю офіційною адресою покладається безпосередньо на юридичну особу. Відтак, Відповідач 1 вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи.
Незважаючи на належне повідомлення про відкриття провадження у справі, жоден із відповідачів своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, будь-яких заперечень проти позову, пояснень чи клопотань про продовження строку на подання відзиву до суду не скерував.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд дослідив матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та
ОСОБА_1 з 16 серпня 2024 року проходить військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період (на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 16.08.2024 № 236).
На час виникнення спірних правовідносин позивач перебував на штатній посаді водія автомобільного відділення автомобільного взводу роти матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 .
07 листопада 2025 року позивач, реалізуючи своє право, передбачене чинним законодавством, подав по команді рапорт про звільнення з військової служби в запас.
Правовою підставою для звільнення у рапорті визначено підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - через сімейні обставини, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення (бабусею), яка є особою з інвалідністю II групи.
На підтвердження викладених у рапорті обставин та на виконання вимог Порядку проходження військової служби, позивач долучив до рапорту пакет нотаріально засвідчених копій документів, зокрема:
- Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) серії 12 ААГ № 698236 від 24.10.2024, якою підтверджується встановлення ОСОБА_2 (бабусі позивача) ІІ групи інвалідності безтерміново;
- Медичний висновок лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) № 10/8 від 19.01.2025 та Висновок про наявність порушень функцій організму № 44/97 від 19.12.2024, видані Комунальним некомерційним підприємством « 6-та міська поліклініка м. Львова», згідно з якими ОСОБА_2 є невиліковно хворою особою, що не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, а відтак потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (постійного стороннього догляду).
- Нотаріально засвідчена заява ОСОБА_2 від 20.10.2025, у якій остання надає згоду на здійснення за нею постійного догляду її онуком - ОСОБА_1 ;
- Документи органів ДРАЦС, що підтверджують родинний зв'язок (другий ступінь споріднення) між позивачем та особою, яка потребує догляду (свідоцтво про народження батька позивача, свідоцтво про смерть діда ОСОБА_3 );
- Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 25.10.2025, складений та затверджений повноважною комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому зафіксовано склад сім'ї, стан здоров'я бабусі та місцеперебування інших родичів;
- Копія посвідчення особи (паспорта) громадянина Італійської Республіки ( НОМЕР_3 ), виданого на ім'я батька позивача (сина особи, що потребує догляду) - ОСОБА_1 , що підтверджує факт його постійного проживання за межами України;
- Копія паспорта громадянина США, виданого на ім'я сестри особи, що потребує догляду - ОСОБА_4 , що також підтверджує її постійне проживання за кордоном.
Опрацювавши поданий рапорт та проаналізувавши додані до нього документи, командування Військової частини НОМЕР_1 визнало їх належними та достатніми для звільнення військовослужбовця.
За результатами проведеної бесіди, командиром військової частини складено та скеровано за підпорядкованістю Подання від 17.11.2025 № 3801 щодо звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас, яке містило підтримане командуванням клопотання про його звільнення.
Незважаючи на це, листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.12.2025 матеріали подання повернуті Військовій частині НОМЕР_1 без реалізації.
Свою відмову Відповідач 2 мотивував виключно тим, що згідно з відомостями Акта перевірки сімейного стану від 25.10.2025, у ОСОБА_2 формально наявні інші родичі першого та другого ступенів споріднення: син ОСОБА_1 (1973 р.н., проживає в Італії), сестра ОСОБА_4 (1960 р.н., проживає в США) та онука ОСОБА_5 (2004 р.н., місце перебування якої невідоме).
Обґрунтовуючи правомірність прийнятого рішення, ІНФОРМАЦІЯ_7 послався на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24. На переконання суб'єкта владних повноважень, сам по собі факт постійного проживання вказаних родичів за кордоном (в Італійській Республіці та США) не доводить їхньої об'єктивної нездатності здійснювати догляд та не може свідчити про їхню «відсутність» у розумінні приписів Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, аналізуючи наведені мотиви відмови та перевіряючи правомірність управлінських рішень суб'єкта владних повноважень, суд виходить із такого..
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції від 20.06.2024, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Положеннями частин першої та шостої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Види військової служби базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно з цим Указом мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Ці строки неодноразово продовжувалися аналогічними Указами Президента України та тривають надалі.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 16 серпня 2024 року проходить військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту, районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_9, а закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється на підставах, передбачених цим Законом.
Підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII імперативно встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено вичерпний перелік сімейних обставин та інших поважних причин, які дають підстави для звільнення з військової служби. Відповідно до пункту 3 вказаної частини військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» №4170-IX від 19.12.2024, що набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та введений в дію з 1 січня 2025 року, абзац 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII викладено в такій редакції: «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) або членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».
Для правильного розуміння та застосування вказаної норми права в частині визначення кола осіб, які належать до відповідних ступенів споріднення, суд застосовує системне тлумачення законодавства.
Так, поняття ступенів споріднення для цілей публічних правовідносин нормативно закріплено у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, згідно з яким: членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки. Вказане повністю кореспондується з положеннями статей 1261, 1262 Цивільного кодексу України щодо черговості споріднення.
Разом з тим, ключовим критерієм для визначення наявності у особи саме «членів сім'ї», здатних здійснювати догляд, є положення частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, відповідно до якої сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Додатково частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України визначено, що дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Проте обов'язок загального піклування за своєю правовою та фактичною природою не є тотожним поняттю «здійснення постійного догляду», який вимагає безперервної фізичної присутності.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_9, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абзацом 3 пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення № 1153/2008 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170).
Підпунктом 26 пункту 5 Додатка 19 до Інструкції №170 визначено вичерпний та конкретизований перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини у разі необхідності здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи. Згідно з цим переліком подаються документи, що підтверджують наявність таких обставин:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків), АБО один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді, та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником ІНФОРМАЦІЯ_9;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення;
висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Оцінюючи дотримання позивачем встановленої процедури та наявність у нього матеріально-правових підстав для звільнення з військової служби в контексті наведених норм, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 07 листопада 2025 року солдат ОСОБА_1 звернувся до свого безпосереднього командира з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
До вказаного рапорту позивачем було долучений пакет документів, який повністю відповідає вимогам Додатка 19 до Інструкції № 170. Зокрема, судом досліджено:
- Довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 698236 від 24.10.2024, згідно з якою ОСОБА_2 (бабусі позивача) встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново;
- Медичний висновок ЛКК від 19.01.2025 № 10/8 та Висновок про наявність порушень функцій організму від 19.12.2024 № 44/97 (видані КНП « 6-та міська поліклініка м. Львова»), згідно з якими ОСОБА_2 є невиліковно хворою особою, не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, а відтак потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (постійного стороннього догляду);
- Нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_2 від 20.10.2025, у якій вона підтверджує потребу в догляді та надає згоду на здійснення такого догляду саме її онуком - ОСОБА_1 ;
- Документи органів ДРАЦС (свідоцтво про народження батька позивача, свідоцтво про смерть діда), які достовірно підтверджують другий ступінь родинного зв'язку між позивачем та особою, що потребує догляду.
Окрему увагу суд звертає на Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 25.10.2025, складений уповноваженою комісією та затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 . Цим Актом, який є обов'язковим та ключовим документом у розумінні Інструкції № 170, зафіксовано інформацію щодо інших членів сім'ї ОСОБА_2 , а саме:
1. Син особи, що потребує догляду ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) - постійно проживає та працює в Італійській Республіці за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження цього долучено копію італійського посвідчення особи (НОМЕР_3). Згідно з Актом, син контактів з матір'ю не підтримує та догляду не здійснює.
2. Рідна сестра ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ) - є громадянкою Сполучених Штатів Америки (долучено копію паспорта громадянина США), постійно проживає за кордоном, є особою похилого віку.
3. Онука ( ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ) - відносно неї батько ( ОСОБА_1 ) був позбавлений батьківських прав, родинні зв'язки втрачено, місце її перебування невідоме.
Командування Військової частини НОМЕР_1 , розглянувши вказані документи та провівши бесіду з військовослужбовцем, дійшло обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для його звільнення, у зв'язку з чим 17.11.2025 склало та скерувало за підпорядкованістю Подання № 3801 до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Разом з тим, як встановлено судом, листом ІНФОРМАЦІЯ_8 від 03.12.2025 за № 20021/3920 вказані матеріали подання були повернуті без реалізації. Свою відмову Відповідач 2 мотивував виключно фактом «наявності» у ОСОБА_2 вищевказаних родичів першого та другого ступеня споріднення.
При цьому ІНФОРМАЦІЯ_7 зазначив, що сам по собі факт постійного проживання родичів за межами України нібито не свідчить про їхню відсутність у розумінні Закону, посилаючись на постанову Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24.
Суд вважає такі висновки ІНФОРМАЦІЯ_7 глибоко помилковими, формальними та такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні норм матеріального права та викривленому розумінні судової практики.
Законодавча конструкція «відсутність інших членів сім'ї», закріплена в абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, не може тлумачитися звужено - виключно як їхня юридична чи фізична відсутність (наприклад, смерть або визнання особи безвісно відсутньою). Такий підхід суперечить самій суті та меті запровадження соціальної гарантії, якою є забезпечення догляду за непрацездатною особою.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 (на яку помилково посилається Відповідач 2 на свою користь) сформував правовий висновок, згідно з яким: «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.
Суд наголошує, що перелік об'єктивних причин, наведений Верховним Судом, не є вичерпним. Поняття «постійний догляд» за своєю природою вимагає щоденної, безперервної фізичної присутності доглядача поруч із непрацездатною особою для надання їй побутової, соціальної та медичної допомоги. Здійснювати постійний сторонній догляд дистанційно або шляхом епізодичних візитів - неможливо.
Як достовірно підтверджено матеріалами справи, син бабусі позивача має постійне місце проживання та центр життєвих інтересів в Італійській Республіці, а її сестра є громадянкою США і проживає на іншому континенті. За таких обставин ці особи з об'єктивних, непереборних причин не можуть виконувати обов'язки по здійсненню постійного догляду за ОСОБА_2 в Україні. Їхня об'єктивна нездатність здійснювати догляд через постійне проживання за кордоном є фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити такий догляд. Те саме стосується й онуки, родинні зв'язки з якою розірвані, а місцеперебування є невідомим (що встановлено уповноваженим державним органом в Акті від 25.10.2025).
Варто наголосити, що ухвалюючи вказані рішення, суд апеляційної інстанції спирався саме на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 (на яку помилково та вибірково посилається Відповідач 2 у своїй відмові).
Застосовуючи висновки Верховного Суду щодо існування «об'єктивних причин», які унеможливлюють здійснення догляду формально («юридично») наявними родичами, суд чітко констатує: неможливість здійснювати догляд через постійне перебування члена сім'ї за межами України (чи через окреме проживання) є саме тією об'єктивною і непереборною підставою, що унеможливлює виконання обов'язку з догляду. Відтак, наявність таких родичів за кордоном фактично прирівнюється до їхньої відсутності у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, що виключає правомірність відмови військовослужбовцю у звільненні.
Крім того, відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім'ю, головним з яких є спільне проживання. Особи, які постійно проживають у різних країнах і не пов'язані спільним побутом, об'єктивно не можуть вважатися членами сім'ї у контексті здатності здійснювати постійний догляд вдома.
За таких обставин, наявність у ОСОБА_2 родичів, які об'єктивно позбавлені можливості здійснювати за нею догляд, не є правомірною та достатньою підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби.
Відтак, позивачем доведено, що окрім нього, інших членів сім'ї, які спільно проживають та могли б реально здійснювати постійний догляд за бабусею, немає. З огляду на це, дії та рішення ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо повернення без реалізації матеріалів про звільнення солдата ОСОБА_1 , оформлені листом від 03.12.2025, є протиправними. Суб'єкт владних повноважень діяв непропорційно, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та застосував норму права всупереч її дійсній меті.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 (щодо меж дискреційних повноважень військового командування при звільненні) зазначено, що закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів дій суб'єкта владних повноважень за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця у разі встановлення судом факту наявності підстав для його звільнення.
Оскільки позивачем поданий повний та вичерпний перелік документів, які безальтернативно підтверджують його право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, у відповідачів відсутні дискреційні повноваження діяти на власний розсуд. У цьому випадку уповноважені органи зобов'язані прийняти єдине можливе законне рішення - про звільнення військовослужбовця.
З метою забезпечення повного, ефективного та належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним рішення (дію) ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо відмови у реалізації подання та зобов'язати відповідачів (Військову частину НОМЕР_1 як орган, де позивач проходить службу і який ініціює та видає наказ, та ІНФОРМАЦІЯ_7 як орган вищого рівня, що погоджує звільнення) прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби в запас за заявленою підставою.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідачі, будучи належним чином повідомленими про відкриття провадження у справі, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися, жодних доказів або письмових пояснень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій суду не надали.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Крім того, згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку, що суб'єкти владних повноважень не виконали покладеного на них процесуального обов'язку та не довели правомірності своїх дій і рішень. Натомість позивач повністю довів обґрунтованість заявлених вимог належними та допустимими доказами.
За таких обставин, зважаючи на те, що оскаржуване рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 винесене без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі шляхом визнання відмови протиправною та зобов'язання відповідачів прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.
Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі закону і такий збір ним не сплачувався, підстави для розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладене у листі від 03.12.2025 № 20021/3920, щодо повернення без реалізації подання про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) та ІНФОРМАЦІЯ_7 (АДРЕСА_4; код ЄДРПОУ НОМЕР_6) прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини - необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, бабусею ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи), з обов'язковим урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 13 березня 2026 року.
Суддя Коморний О.І.