Іменем України
16 березня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/2493/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), з такими вимогами:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262840027285 від 13.10.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити з 25.10.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1 р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15), зарахувавши до загального стажу роботи період з 01.10.2003 по 20.11.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.12.2007 по 31.02.2008 та зарахувавши до пільгового стажу роботи за списком №1 період з 01.09.1997 по 26.06.2001, з 20.02.2002 по 31.12.2002, з 01.01.2005 по 31.12.2005, з 26.05.2006 по 31.12.2006, з 01.11.2012 по 30.07.2013, з 01.10.2003 по 20.11.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2004, з 01.12.2007 по 31.02.2008.
В обґрунтування вимог зазначено, що 05.10.2025 позивач подала заяву про призначення пенсії за віком з 25.10.2024 до Пенсійного фонду України через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України.
Рішенням №262840027285 від 13.10.2025 відповідач позивачу відмовив в призначені пенсії за віком. Вказано, що страховий стаж заявниці складає 26 років 3 місяці 18 років 11 місяців (з урахування кратності 32 роки 3 місяці). Пільговий стаж заявниці складає за Списком №1 - 6 років 10 місяців.
Однак, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах «б-з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Представник позивача вважає, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, однак, відповідачем протиправно застосовані положення Закону № 1788-XII.
Ухвалою суду від 02.01.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.
Ухвалою суду від 09.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недолікві та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення вимог з огляду на таке.
За результатами розгляду заяви позивача від 05.10.2026 про призначення пенсії прийнято рішення №262840027285 від 13.10.2025 про відмову у призначенні пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону, за відсутності пільгового стажу - 7 років 6 місяців та не досягненням пенсійного віку - 50 років.
За доданими документами до страхового зараховано всі періоди.
Необхідний страховий стаж пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1) становить не менше 20 років. Страховий стаж позивача складає 26 років 3 місяці 18 років 11 місяців (з урахування кратності 32 роки 3 місяці).
Пенсійний вік визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) становить 50 років. Вік позивача на момент звернення з заявою становить - 45 років.
Необхідний пільговий стаж на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) становить 7 років 6 місяців.
Пільговий стаж позивача по справі складає за Списком №1 - 6 років 10 місяців. Пільговий стаж розраховано згідно інформації зазначеної у відомостях по спеціальному стажу Пенсійного фонду України, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 (до заяви не долучені пільгові довідки).
Відповідач зазначає, що періоди роботи можливо зарахувати до пільгового стажу у разі надання належних пільгових довідок та у разі підтвердження актом перевірки первинних документів.
Вказано, що на сьогоднішній день нормативно-правові акти, в тому числі і положення ст. 114 Закону №1058, на які посилається управління в обґрунтування своєї позиції є чинними, законними, Конституційним Судом України неконституційними не визнавалися, а відтак підлягають застосуванню та дотриманню учасниками пенсійних правовідносин.
З огляду на зазначене відповідач вважає, що ним не вчинено відносно позивача жодних протиправних дій.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) 05.10.2025 звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатом розгляду заяви позивача від 05.10.2025 відповідачем прийнято рішення від 13.10.2025 № 262840027285 про відмову у призначенні пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону, за відсутності пільгового стажу - 7 років 6 місяців та не досягненням пенсійного віку - 50 років.
В рішенні відповідачем встановлено, зокрема, таке.
Пенсійний вік визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) становить 50 років.
Вік заявниці 45 років.
Необхідний страховий стаж пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 1) становить не менше 20 років.
Необхідний пільговий стаж на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) становить 7 років 6 місяців.
Страховий стаж заявниці складає 26 років 3 місяці18 років 11 місяців (з урахування кратності 32 роки 3 місяці).
Пільговий стаж заявниці складає за Списком №1 - 6 років 10 місяців.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового зараховано всі періоди.
Пільговий стаж розраховано згідно інформації зазначеної у відомостях по спеціальному стажу Пенсійного фонду України, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 (до заяви не долучені пільгові довідки).
Працює.
Дата, з якої заявниця матиме право на пенсійну виплату - 25.10.2031.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.ї
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України "Про пенсійне забезпечення" гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових та соціальних пенсій.
Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом
Відповідно до статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Приписами статті 43 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно із статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Системний аналіз викладених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності), для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637.
При цьому, у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а, від 27.07.2022 у справі №620/3754/18, від 28.01.2025 у справі №300/8132/23.
В оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що пільговий стаж розраховано згідно інформації зазначеної у відомостях по спеціальному стажу Пенсійного фонду України, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 (до заяви не долучені пільгові довідки).
Для підтвердження періодів роботи позиачем надані суду архівні копії особистих карток (ф. Т-) по ПАТ «Стахановський завод технічного вуглецю», видані «Адміністрацією міського округу міста Стаханова Луганської Народної Республіки»; архівні виписки з наказів ПАТ «Стахановський завод технічного вуглецю» щодо атестації робочих місць за умовами праці, видані «Адміністрацією міського округу міста Стаханова Луганської Народної Республіки».
З оскаржуваного рішення судом встановлено, що до заяви від 05.10.2025 про призначення пенсії позивачем не долучалися пільгові довідки. Доказів надання позивачем відповідачу вищевказаних архівних документів суду не надано, а судом не виявлено.
Отже, вказані документи не досліджувалися відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення.
Щодо наданих документів, суд зазначає таке.
Зі змісту преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон) вбачається, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1049 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Тобто, одним з основних напрямків політики держави України стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист та повноцінна реалізація, зокрема, соціальних прав громадян України.
Приписи статті 1 Закону визначають, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Загальновідомою є та обставина, що усі органи, організації, установи державної форми власності, в тому числі і органи Пенсійного фонду України, були евакуйовані з території проведення АТО ще наприкінці 2014 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 на підконтрольну Українській державі територію і продовжили свою роботу за місцем евакуації. При цьому, «ДНР» та «ЛНР» є терористичними організаціями і не визнаються Україною як державні утворення. Відповідно, органи державної влади України, включно із Пенсійним фондом України, не мають права здійснювати листування, робити запити та будь-яким іншим способом взаємодіяти із представниками самопроголошених «республік», а тому Пенсійний фонд України не має правової підстави для використання наданої представниками так званих «ДНР» та «ЛНР» інформації.
Законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб'єктів, названих Законів, з урахуванням необхідних змін на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях.
Так, частина перша статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
При цьому згідно зі статтею 9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Відповідно до частини третьої статті 9 зазначеного Закону також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Тобто, документи, видані державними органами та органами місцевого самоврядування на тимчасово окупованій території України, згідно законодавства України є недійсним та не можуть створювати правових наслідків.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
Приписами частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України визначено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Отже, з огляду на зазначену практику ЄСПЛ, документи, видані підприємством, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, як виняток, можуть братись до уваги та оцінюватись разом з іншими документами в їх сукупності та взаємозв'язку при вирішенні питання щодо перерахунку розміру пенсії.
Судом встановлено, що надані архівні документи стосуються періодів роботи позивача, які зазначені в дублікаті її трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.09.2025.
Отже, вказані архівні документи мають бути враховані під час вирішення питання про призначення пенсії позивачу у сукупності з наданими документам.
При цьому, судом встановлено, що вказані документи не були досліджені відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення.
Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно з пунком 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що рішення щодо призначення пенсії приймається пенсійним органом за наявності усіх документів про призначення пенсії. Органи Пенсійного фонду наділені повноваженнями збирати необхідні для розгляду заяви особи (у тому числі щодо призначення пенсії) документи.
Отже, у випадку виявленої відсутності необхідних документів для призначення позивачу пенсії чи їх уточнення відповідач мав можливість вчинити дії, спрямовані на їх отримання від відповідних органів (осіб).
При цьому, суд зазначає, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом отримання необхідних документів від відповідних органів (осіб).
Отже, саме пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідачем не надано жодних доказів виконання ним вимог положень статті 44 Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1 щодо вчинення дій, спрямованих на отримання необхідних документів для з'ясування та перевірки всіх періодів роботи позивача від відповідних органів (осіб).
При цьому, доказів повідомлення позивача про необхідність надання додаткових документів відповідачем також не надано.
З огляду на зазначене, рішення відповідача № 262840027285 від 13.10.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії прийнято без з'ясування всіх необхідних обставин та фактів щодо спірних періодів стажу, а також без витребування необхідних документів, а тому підлягає скасуванню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє, при цьому, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд зауважує, що, як зазначено вище, оскаржуване рішення прийнято без виконання відповідачем вимог положень статті 44 Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1 щодо вчинення дій, спрямованих на отримання необхідних документів для з'ясування та перевірки спірних періодів від відповідних органів (осіб), а суд не може перебирати на себе повноваження Пенсійного фонду України, самостійно обчислювати страховий стаж, визначати підстави для зарахування чи відмови у зарахуванні певних періодів роботи до страхового/пільгового стажу на підставі документів, зміст яких не досліджено та яким не надано оцінку органом Пенсійного фонду України.
Крім того, в оскаржуваному рішенні відповідачем не вказано які саме періоди роботи позивача не були враховані до її страхового та пільгового стажу та конкретні підстави для їх неврахування.
Фактично зазначені обставини свідчать про необґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень, що є недотриманням вимог, визначених пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, та є підставою для його скасування.
При цьому відповідач як суб'єкт, наділений відповідними повноваженнями щодо вирішення питань призначення пенсій, має обрахувати страховий стаж позивача з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
Однак, судом встановлено, що надані до позовної заяви архівні документи не були предметом дослідження відповідачем під час вирішення питання щодо призначення пенсії позивачу, що свідчить про необхідність зобов'язання відповідача повторно роглянути заяву позивача від 05.10.2025 у сукупності з усіма наданими та отриманими документами щодо періодів роботи позивача.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним):
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262840027285 від 13.10.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 05.10.2025, з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем мають бути здійснені дії для з'ясування всіх необхідних обставин та фактів щодо спірних періодів стажу, а також витребування необхідних документів від відповідних органів (осіб) з метою реалізації обов'язку держави щодо забезпечення права особи на соціальний захист.
При цьому, відповідач зобов'язаний здійснити повторний розгляд заяви позивача від 05.10.2025 з урахуванням всіх наданих документів та висновків суду, викладених у цьому рішенні.
За встановлених в цій справі обставин, з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин та меж заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушеного права.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Відповідно до квитанції від 28.10.2025 № 9155-4902-8118-7078 при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн.
Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з обранням належного способу захисту порушених прав, судовий збір у розмірі 484,48 грн належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: Одеська область, місто Одеса, вулиця Канатна, будинок 83, код за ЄДРПОУ: 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262840027285 від 13.10.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 05.10.2025, з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця