Справа № 346/6661/14-ц
Провадження № 22-ц/4808/170/26
Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П.
Суддя-доповідач Василишин Л. В.
05 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,
суддів: Баркова В. М., Максюти І. О.,
секретаря Шемрай Н.Б.
за участю апелянта ОСОБА_1 ,
представника апелянта адвоката Мушинського В.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у представника ОСОБА_1 - адвоката Мушинського Віктора Тадеушовича на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Калинюка О. П. в місті Коломиї, у справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивований, що 06 грудня 2011 року до нього звернулася відповідачка з проханням позичити їй грошові кошти в розмірі 1000 доларів США, у зв'язку з чим того ж дня між ними укладено договір позики грошових коштів (боргова розписка) в зазначеній сумі, що станом на вказану дату згідно з офіційним курсом Національного банку України було еквівалентно 15500 грн.
Відповідно до умов вказаної угоди відповідачка зобов'язалася повернути йому грошові кошти у зазначеній сумі до 06 грудня 2012 року та сплатити 8 % щомісячно за користування позиченими коштами. У разі невиконання взятих на себе зобов?язань відповідачка погодилася на збільшення процентної ставки за користування позиченими грошовими коштами, а також передала йому в заставу належний їй на праві приватної власності будинок АДРЕСА_1 .
У зазначений в угоді термін відповідачка борг не повернула та не сплатила обумовлені проценти за користування позиченими коштами. Він неодноразово звертався до відповідачки з вимогою повернути борг в добровільному порядку, однак остання відмовилася повертати позичені кошти в повній сумі з посиланням на відсутність у неї фінансової можливості.
Розмір нарахованих відповідачці відсотків за кожен місяць користування кредитними коштами станом на 06 грудня 2014 року становить 44 640 грн.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути із відповідачки на його користь борг в сумі 60140 грн та відшкодувати витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи.
22 лютого 2025 року представник позивача - адвокат Мушинський В. Т. подав заяву про уточнення позовних вимог.
В обґрунтування заяви вказав, що в позовній заяві розмір грошового зобов?язання, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, розрахований в національній валюті на дату подання позовної заяви, що не відповідає вимогам статті 533 ЦК України у зв'язку з чим виникла необхідність приведення позовних вимог у відповідність до норм ЦК України.
На підставі наведеного, представник позивача просив суд стягнути із відповідачки на користь ОСОБА_1 борг в сумі 1000 доларів США та 8 відсотків місячних в сумі 2880 доларів США в національній валюті України за офіційним курсом на день сплати боргу.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування рішення суд зазначив, що стороною позивача не надано достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог. Зокрема, у матеріалах справи відсутній оригінал боргової розписки, який підтверджує укладення між сторонами договору позики, у зв'язку з чим правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача грошових коштів у спірному випадку відсутні.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Представник ОСОБА_1 - адвокат Мушинський В. Т. на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що відсутність оригіналу боргової розписки сама по собі не є та не може бути автоматичною підставою для відмови у задоволенні позову, якщо наявні інші докази, які підтверджують факт передачі грошових коштів. Відтак відмова суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог з мотивів формальної відсутності оригіналу розписки суперечить принципам оцінки доказів та усталеним підходам судової практики.
Просить врахувати, що оригінал розписки ОСОБА_1 передав відповідачці в обмін на оригінал договору дарування будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 . У суді першої інстанції ОСОБА_1 заявляв клопотання про його допит у якості свідка під присягою з метою надання показань щодо факту передачі оригіналу боргової розписки ОСОБА_2 , однак у задоволенні зазначеного клопотання судом було відмовлено.
Також представник апелянта наголошує на недобросовісності поведінки відповідачки, яка спочатку погоджувалася віддати кошти апелянту, надавши йому нотаріальну завірену довіреність на право користування та розпорядження всім її нерухомим майно від 05 січня 2015 року та нотаріально завірене доручення громадянину ОСОБА_3 на представництво її інтересів в суді від 02 лютого 2015 року.
Враховуючи викладене, представник апелянта просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Заяви (клопотання) учасників справи
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мушинський В. Т. вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася. 03 березня 2026 року її представник - адвокат Святненко С. В. подав клопотання про розгляд справи за його відсутності та за відсутності відповідачки ОСОБА_2 . Крім того, відовідачка була повідомлена судом шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада», що відповідає положенням частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, яка передбачає, що відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження та місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що до позовної заяви ОСОБА_1 долучено копію документа під назвою «Боргова розписка», датований 06 грудня 2011 року, в якій зазначено, що ОСОБА_2 позичила гроші у позивача в сумі 1000 доларів США під 8 % місячних на термін один рік. Вказано, що в разі невиконання зобов'язання відповідачка як позичальник погодилась на підвищення процентної ставки позивачем. Також зазначено, що в якості застави відповідачка передала позивачу належний їй на праві приватної власності будинок АДРЕСА_2 . Відповідачка вказала, що зобов'язується повернути грошові кошти вчасно та те, що ця розписка написана нею власноручно (а.с.5, том 1).
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Предметом спору у справі, що переглядається, є стягнення заборгованості за договором позики, оформленим розпискою.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір між сторонами, виходив із того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог. Зокрема, у матеріалах справи відсутній оригінал боргової розписки, який підтверджував би факт укладення між сторонами договору позики. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача грошових коштів.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суд першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
За правилами частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина п'ята статті 95 ЦПК України).
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).
В спірному випадку позивач на підтвердження заявлених позовних вимог надав копію боргової розписки. При цьому факт відсутності у нього оригіналу такої не заперечував. Водночас представник відповідачки не визнавав факту підписання останньою спірної розписки.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що подана копія боргової розписки не дає можливості достовірно встановити факт її складення і підписання саме відповідачкою та отримання нею грошових коштів.
Крім того, відсутність у матеріалах справи оригіналу зазначеного документа, за умови оспорювання відповідачкою факту його підписання, унеможливлює перевірку справжності підпису шляхом призначення судової експертизи, у зв'язку з чим подана копія розписки не може бути визнана належним та достатнім доказом існування між сторонами зобов'язальних правовідносин.
Посилання позивача на те, що оригінал боргової розписки було повернуто відповідачці в обмін на оригінал договору дарування будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 , колегія суддів оцінює критично, оскільки такі обставини не підтверджені жодними доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність оригіналу боргової розписки сама по собі не є та не може бути автоматичною підставою для відмови у задоволенні позову за наявності інших доказів, які підтверджують факт передачі грошових коштів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки інших належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка позичила грошові кошти у позивача, стороною позивача також не надано. Ба більше, суд першої інстанції в обґрунтування свого висновку зіслався на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 161/11436/21, відповідно до якої на підтвердження укладення договору позики може бути надано лише оригінал розписки.
Крім того, апеляційний суд вважає необґрунтованим зазначення в апеляційній скарзі про нібито недобросовісну поведінку відповідачки, яка, за твердженням позивача, спочатку погоджувалася віддати кошти ОСОБА_1 , надавши йому нотаріально засвідчену довіреність на право користування та розпорядження всім її нерухомим майном від 05 січня 2015 року, а також нотаріально засвідчене доручення громадянину ОСОБА_3 на представництво її інтересів у суді від 02 лютого 2015 року. Так, з наданих доказів судом не встановлено, що зазначені довіреності були надані саме у зв'язку з наявністю боргу перед позивачем. Крім того, мирова угода, яка була підписана представником відповідачки та згодом скасована судом апеляційної інстанції, також не підтверджує виникнення зобов'язання перед позивачем. Скасування мирової угоди відбулося, зокрема через те, що суд першої інстанції, затверджуючи її умови, не пересвідчився, чи відповідачка особисто схвалила дії свого представника.
Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мушинського Віктора Тадеушовича залишити без задоволення.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 березня 2026 року.
Суддя-доповідач: Л. В. Василишин
Судді: В. М. Барков
І. О. Максюта