Житомирський апеляційний суд
Справа №272/159/25 Головуючий у 1-й інст. Волкова І. М.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
16 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шалоти К.В., Шевчук А.М.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №272/159/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Волкова І.М. в м. Андрушівка Житомирської області,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 борг з урахуванням індексу інфляції та штрафних санкцій у розмірі 34 278,26 грн., а також моральну шкоду в сумі 20 000 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що 25 лютого 2021 року за письмовою розпискою він передав ОСОБА_2 в борг 500 дол США. Вказує, що згідно розписки позичальник зобов'язувався повернути борг до 01.08.2021. Проте, станом на день звернення до суду такий борг не повернуто. Зазначає, що на усні вимоги про повернення боргу відповідач не реагував та змінив номер телефону. Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав. Вказує, що загальна сума заборгованості становить 34 278,26 грн., з яких: 20 830 грн - сума боргу, 11 238 грн - інфляційне збільшення та 2 210,26 - штрафні санкції, 3% річних. Також зазначає, що окрім матеріальної шкоди неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 20 000 грн. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за розпискою в розмірі 34 278,26 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір в розмірі 831,85 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Держави судовий збір в розмірі 379,35 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його змінити шляхом зменшення розміру заборгованості з 34 278,26 грн до 20 830 грн та відмовити у стягненні моральної шкоди.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що він був позбавлений права участі у судовому розгляді. Зазначає, що він є діючим військовослужбовцем, тому він не зміг подати вчасно відзив та пояснення до суду. Стверджує, що він взяв в позивача борг в розмірі 500 дол США, а отже сума боргу зазначена судом першої інстанції є неправомірною та перевищує суму боргу взяту відповідачем на 323 дол США. Вказує, що позивач, у порушення ст. ст. 12, 81 ЦК України не надав суду доказів наявності умов для відшкодування моральної шкоди: неправомірність його дій, наявність шкоди і причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Враховуючи вищевикладене просить змінити рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2025 року, шляхом зменшення розміру заборгованості з 34 278,26 грн до 20 830 грн та відмовити у стягненні моральної шкоди. Також просить стягнути витрати на професійну правову допомогу в сумі 12 000 грн.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 23 лютого 2021 року ОСОБА_2 склав розписку, якою засвідчив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 500 дол США в борг в строк до 01 серпня 2021 року.
Згідно з розрахунком боргу, ОСОБА_2 має заборгованість в сумі 34 278,26 грн., з яких: 20 830 грн - сума боргу, 11 238 грн - інфляційне збільшення та 2 210,26 - штрафні санкції, 3% річних.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що розписка написана власноручно позичальником ОСОБА_2 , тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом. Позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору. Відповідач свої договірні зобов'язання за договором позики не виконав, і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці). Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем та неповернення позивачу у встановлений договором строк суми позики позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди відповідачем.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України у редакції, чинній на час складання розписки, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина перша статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Наведене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18) та від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18).
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі».
У даній справі встановлено, що 23 лютого 2021 року ОСОБА_2 склав розписку, якою засвідчив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 500 дол США в борг в строк до 01 серпня 2021 року.
Таким чином, встановивши, що ОСОБА_2 взяв у борг грошові кошти у ОСОБА_1 , видавши боргову розписку, у строк, визначений розпискою грошові кошти не повернув, а тому зобов'язаний у повному обсязі виконати свої обов'язки за розпискою.
Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення грошових коштів, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 500 дол США, що на день звернення з позовом складає 20 830 грн.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору позики від 23 лютого 2021 року, оформленого розпискою.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Таким чином рішення суду першої інстанції у вказаній частині є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто в разі несвоєчасного повернення грошових коштів позичальником позикодавець має право вимагати повернення суми боргу з врахуванням 3% річних від суми боргу за період невиконання зобов'язань та інфляційних збитків.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9 519/12, від 19 червня 2019 року в справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Встановивши, що між сторонами дійсно виникли правовідносини позики, що підтверджується розпискою, за якою ОСОБА_2 зобов'язався повернути ОСОБА_1 грошові кошти, як борг, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з нього на користь позивача інфляційні втрати та 3% річних.
Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних від суми боргу за розпискою зроблений позивачем, ґрунтується на нормах чинного законодавства щодо порядку проведення розрахунку.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів на спростування наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних.
Доводи апеляційної скарги щодо стягнення моральної шкоди є безпідставними, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що позивачу були спричинені душевні страждання з боку відповідача, оскільки він був змушений докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права з метою повернення коштів. При визначені розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню, судом першої інстанції враховано те, що тяжких наслідків для позивача не настало, тому з огляду на засади розумності та справедливості, розмір моральної шкоди є співмірним з допущеною бездіяльністю з боку відповідача.
Доводи апеляційної скарги про позбавлення права брати участь у судовому засіданні є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції неодноразово розгляд справи було відкладено як за клопотанням ОСОБА_2 так і у зв'язку з тим, що від останнього судова кореспонденція поверталася на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», а саме: ухвалою від 26.03.2025 розгляд справи було відкладено на 18.04.2025 на 11 год. 30 хв.; ухвалою від 08.04.2025 розгляд справи відкладено на 01.05.2025 на 09 год 30 хв.; ухвалою від 04.06.2025 розгляд справи відкладено на 03.07.2025 на 09 год 30 хв.; ухвалою від 03.07.2025 розгляд справи відкладено на 13.08.2025 на 11 год 30 хв.; ухвалою від 13.08.2025 розгляд справи відкладено на 24.09.2025 на 09 год 30 хв.; ухвалою від 24.09.2025 розгляд справи відкладено на 29.10.2025 на 09 год 40 хв.; ухвалою від 29.10.2025 розгляд справи відкладено на 23.12.2025 на 09 год 25 хв.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 є діючим військовослужбовцем, тому не зміг подати вчасно відзив та пояснення до суду є безпідставними, оскільки останній не був позбавлений права подати до суду першої інстанції клопотання про зупинення провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України або ж скористатися професійною правничою допомогою, враховуючи той факт, що ОСОБА_2 був обізнаний про наявність даного спору.
Відтак, на підставі викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується колегія суддів.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Павицька Т. М.
Судді Шалота К. В.
Шевчук А. М.